Постанова № 63192006, 30.11.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

30 листопада 2016 року Справа № 918/908/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Тимошенко О.М. ,

судді Дужич С.П.

при секретарі судового засідання Ільчук Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Кузнецовської міської ради на рішення господарського суду Рівненської області від 18.10.16 р. у справі № 918/908/16 (суддя Марач В.В.)

за позовом Керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Кузнецовської міської ради

до відповідачів: 1. Управління освіти виконавчого комітету Кузнецовської міської ради;

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернення приміщення

за участю представників:

прокурора - Маринич В.В. (службове посвідчення №030682 від 03.12.1016 р.).

позивача: не з'явився;

відповідачів: 1. Управління освіти виконавчого комітету Кузнецовської міської ради - Ружицька І.О. (довіреність 01.1- 36/1144);

2. ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_1 (паспорт); представник ОСОБА_3 (угода від 17.11.2016 р.)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 18.10.16 р. у справі №918/908/16 відмовлено у позові Керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Кузнецовська міська рада до відповідачів: 1. Управління освіти виконавчого комітету Кузнецовської міської ради; 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернення приміщення.

Суд першої інстанції встановив, що право та охоронюваний законом інтерес держави в особі Кузнецовської міської ради дійсно порушені, однак позовна давність спливла, а тому задоволив заяву ФОП ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності та відмовив у позові.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Заступник прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Кузнецовської міської ради звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (арк.справи 153-157).

В скарзі прокурор зазначає, що спірний договір оренди №25/13 укладено між управлінням освіти виконавчого комітету Кузнецовської міської ради та ФОП ОСОБА_1 10.07.2013р. зі строком дії до 09.07.2018р. та є таким, що діє на теперішній час, тобто, незаконне користування, відповідно до ч.5 ст.63 Закону України «Про освіту», продовжується в часі (триваюче правопорушення).

Таким чином, у зв'язку з орендою приміщення Кузнецовської ЗОШ №2, що є предметом спірного договору, для розміщення стоматологічного кабінету, тобто для здійснення господарської (комерційної) діяльності орендарем, спрямованої на досягнення економічних результатів, з метою одержання прибутку, яка жодним чином не пов'язана з наданням освітніх послуг чи навчально-виховним процесом, по даний час продовжується порушення інтересів держави, що полягає в незаконному, нецільовому використанні приміщення дитячого навчального закладу, загрозі збереження існуючої мережі навчальних закладів та їх матеріально-технічної бази, а також забезпечення належних умов для навчання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності.

Тобто, у даному випадку має місце саме триваюче правопорушення інтересів держави, яке можна захистити лише припиненням дії, яка порушує право, що в свою чергу можна зробити лише визнавши спірний правочин недійсним.

Тому прокурор вважає, що позовна давність не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки порушення, які мали місце при укладанні договору оренди, є такими, що тривають в часі, що надає право на оспорення дій, що порушують його право, в т.ч. ініціювання визнання недійсним договору оренди цього майна у випадку його укладення з порушенням вимог Закону.

У протилежному випадку, у разі застосування позовної давності, незаконне, нецільове використання приміщення дитячого навчального закладу може необмежено тривати в часі, оскільки спірним договором передбачено механізм його пролонгації, що безумовно суперечить таким принципам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність, а також порушує основоположні засади судового захисту цивільного права та інтересу.

Також, прокурор звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду України з питань застосування позовної давності, який викладено у постанові від 20.08.2013р. у справі №3-18гс 13, згідно якого сама по собі обізнаність прокурора чи позивача про наявність оспорюваних правочинів не є підставою для висновку про пропуск строку позовної давності та необхідність застосування положень ст.267 ЦК України, тому неправомірною є відмова суду прокуророві у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності, оскільки прокурор і позивач не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права під час судового розгляду перевірити повноваження осіб, які уклали ці правочини.

Зазначене призвело до помилкових висновків суду першої інстанції, що не відповідають обставинам справи, які, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, фактично не досліджено судом, а даний спір по суті не вирішено.

Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник посилається на норми ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст.207, 208 ГК України, ст.ст.16, 203, 215, 216 ЦК України, ст.ст.22, 29, 43, 91-94, 103, 104 ГПК України.

На підставі викладеного просить суд: 1) скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 18.10.2016 у справі №918/908/16; 2) прийняти нове рішення, яким задовольнити повністю позов керівника Сарненської місцевої прокуратури; 3) визнати недійсним договір оренди частини приміщення №25/13 від 10.07.2013р., укладений між Управлінням освіти виконавчого комітету Кузнецовської міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 про передачу у строкове платне користування окремо розташованої господарської будівлі (В-1), яка входить в об'єкт нежитлової будівлі Кузнецовської ЗОШ №2 загальною площею 43,3 м2 для розміщення стоматологічного кабінету; 4) зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 45400, ЄДРІІОУ НОМЕР_1) повернути приміщення Кузнецовської загальноосвітньої школи №2 загальною площею 43,3 м2, балансова вартість якого складає 68600 грн., розміщене за адресою: АДРЕСА_2, Управлінню освіти виконавчого комітету Кузнецовської міської ради шляхом його звільнення та підписання акту прийому-передачі; 5) судові витрати у справі покласти на відповідачів.

Ухвалою суду від 14.11.2016р. апеляційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області прийнято до провадження та призначено до розгляду на 30.11.2016р. о 12:00 год.

28.11.2016р. на електронну адресу суду від начальника управління освіти виконавчого комітету Кузнецовської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу (арк.справи 166-171).

Відповідач-1 вважає, що господарським судом Рівненської області повно і правильно встановлено пропуск прокуратурою строку позовної давності.

Зазначає, що між управлінням освіти виконавчого комітету Кузнецовської міської ради та ФОП ОСОБА_1 10.07.2013р. було укладено договір оренди №25/15 і прокуратура м.Кузнецовська, як орган, що здійснює нагляд за дотриманням законодавства, повинен був дізнатись про укладення договору ще у 2013 році, але позов було подано лише в серпні 2016 року. Також, виконавчий комітет Кузнецовської міської ради (який є позивачем по даній справі) проводив конкурс на право оренди комунального майна, протокол від 19.03.2013р. та погоджував договір оренди №25/13 з ФОП ОСОБА_1, а отже не вбачав, що права чи інтереси порушуються.

Відповідач-1 просить суд відмовити у задоволенні вимог, викладених в апеляційній скарзі Заступника прокурора Рівненської області у повному обсязі, залишити чинним договір оренди частини приміщення №25/13 від 10.07.2013р. про передачу у строкове платне користування окремо розташованої господарської будівлі В-1, яка входить в об'єкт Кузнецовської загальноосвітньої школи №2.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 30.11.2016р. прокурор підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі. Вважає рішення господарського суду Рівненської області від 18.10.16р. незаконним, винесеним із порушеннями норм процесуального права. Просить суд рішення господарського суду Рівненської області скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити повністю позов керівника Сарненської місцевої прокуратури.

Представник Управління освіти виконавчого комітету Кузнецовської міської ради заперечила проти доводів та вимог апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою та безпідставною. Вважає рішення господарського суду Рівненської області від 18.10.16 року у даній справі законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просить залишити апеляційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Кузнецовської міської ради без задоволення, а рішення суду - без змін.

Представник ФОП ОСОБА_1 заперечив щодо вимог та доводів апеляційної скарги. Просить залишити апеляційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Кузнецовської міської ради без задоволення, а рішення господарського суду - без змін. ФОП ОСОБА_1 підтримала доводи представника, надала пояснення.

Кузнецовська міська рада не забезпечила явку свого представника у судове засідання апеляційної інстанції 30.11.2016р., хоч про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку (арк.справи 162).

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст.102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника Кузнецовської міської ради.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

10.07.2013р. Управлінням освіти виконавчого комітету Кузнецовської міської ради, як орендодавцем, укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Кузнецовськ Рівненської області за №25/13, з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, як орендарем, яким передбачено передачу у строкове платне користування окремо розташованої господарської будівлі (В-1), яка входить в об'єкт нежитлової будівлі Кузнецовської ЗОШ №2, та розташована за адресою: АДРЕСА_2 Рівненської області, загальною площею 43,3 м.кв. для розміщення стоматологічного кабінету.

На виконання умов договору, сторонами 10.07.2013р. складено акт прийому-передачі майна, а саме - господарської будівлі (В-1) Кузнецовської ЗОШ №2, скріплений підписами сторін, який підтверджує фактичну передачу зазначеного приміщення у строкове платне користування орендарю.

Як вбачається з договору про внесення змін і доповнень №1 від 23.09.2014р., пункт 1.3. діючого договору оренди №25/13, викладено в наступній редакції: «Орендар використовує орендовану площу для розміщення суб'єкта господарювання, що діє на основі приватної власності і провадить господарську діяльність з медичної практики - розміщення стоматологічного кабінету (з проведенням безкоштовних лекцій на тему профілактики захворювань ротової порожнини для учнів ЗОШ №2)».

Договір укладено строком до 09.07.2018р., а відтак він є таким, що діє на теперішній час.

Пунктом 1.1. Договору передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окремо розташовану господарську будівлю (В-1), яка входить в об'єкт нежитлової будівлі Кузнецовської ЗОШ №2 і перебуває на балансі Управління освіти виконавчого комітету Кузнецовської міської ради, вартість якого визначена шляхом незалежної оцінки і становить - 68600,00 гривень.

Однак, вказаний договір укладено з порушенням вимог законодавства про освіту.

Зокрема, прокуратурою встановлено, що спірне приміщення є майном навчального закладу, тобто є об'єктом освіти, та перебуває у власності територіальної громади міста Кузнецовськ Рівненської області.

Так, згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №56107768, окремо розташована господарська будівля (В-1), яка входить в об'єкт нежитлової будівлі Кузнецовської ЗОШ №2 (Рівненська область, АДРЕСА_2), перебуває у комунальній власності, а саме у власності територіальної громади міста Кузнецовськ.

Вказане підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 28.12.2006, згідно якого окремо розташована господарська будівля школи за адресою: Рівненська область, АДРЕСА_2, на підставі рішення виконавчого комітету Кузнецовської міської ради №641 від 28.12.2006 перебуває у власності територіальної громади міста Кузнецовськ і знаходиться в управлінні Управління освіти виконавчого комітету Кузнецовської міської ради, на правах оперативного управління.

Пунктом 5.2. Статуту Кузнецовської ЗОШ №2, затвердженого рішенням Кузнецовської міської ради №639 від 10.12.2009р., зазначається, що майно школи належить їй на правах оперативного управління відповідно до чинного законодавства, рішення про заснування і цього статуту.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву відповідача-1, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено п.8 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування», право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно ст.18 Закону України «Про освіту» навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Згідно ст.53 Конституції України держава забезпечує розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної освіти.

Статтею 19 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що держава гарантує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

Відповідно до ст.ст.2, 5, 6 Закону України «Про освіту», завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України. Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально - економічного, духовного і культурного розвитку суспільства. Державна політика в галузі освіти визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і здійснюється органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Державний контроль за діяльністю навчальних закладів незалежно від форм власності здійснюється з метою забезпечення реалізації єдиної державної політики в галузі освіти. Державний контроль проводиться центральними і місцевими органами управління освітою. Одними з основних принципів освіти є доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою, рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку тощо.

Статтею 63 Закону України «Про освіту» встановлено, що матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

У відповідності до ч.5 ст.63 Закону України «Про освіту», об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Частиною 2 статті 44 Закону України «Про загальну середню освіту» передбачено, що вимоги до матеріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів визначаються відповідними будівельними і санітарно-гігієнічними нормами і правилами.

Згідно з п.3.19. Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється. Ці норми затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України №63 від 14.08.2001 та розповсюджуються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-III ступенів, спеціалізовані школи І, II, III ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, які проектуються, будуються, реконструюються та ті, що функціонують незалежно від типу, форм власності та підпорядкованості.

Частина 5 статті 63 Закону України «Про освіту» є нормою імперативного характеру, якою прямо заборонено використання об'єктів освіти і науки не за призначенням.

Натомість, з п.1.3. Договору №25/13 від 10.07.2013р. вбачається, що ФОП ОСОБА_1 в орендованому нежитловому приміщенні здійснює господарську діяльність з медичної практики, а не використовує орендоване нею приміщення в розрізі завдань, які ставляться перед законодавством про освіту в цілому та Законом України «Про освіту», зокрема, оскільки не надає освітніх послуг, пов'язаних з навчально-виховним процесом в орендованому приміщенні.

Правова позиція щодо використання об'єктів освіти, навчальних закладів викладена у наступних постановах Вищого господарського суду України: від 26.04.2016р. у справі №922/2687/15; від 23.03.2016р. у справі №922/5128/15, від 20.04.2016р. у справі №922/1805/15, від 21.03.2016р. у справі №922/5066/15, від 15.03.2016р. у справі №913/483/15, від 24.11.2015р. у справі №907/323/15, а також від 04.09.2014р. у справі №910/4113/14, від 08.10.2014р. у справі №906/213/14, від 15.10.2014р. у справі №910/17883/13, від 06.08.2014р. у справі №906/79/14, від 12.05.2014р. у справі №910/4113/14, від 15.07.2014р. у справі №910/9921/14, від 14.11.2012р. у справі №8/5025/2227/11.

Згідно висновків суду касаційної інстанції у наведених постановах, об'єкти освіти, навчальні заклади, засновані на комунальній власності, не підлягають приватизації і використанню не за призначенням, тобто, якщо їх мета використання не для навчального та наукового процесу, оскільки це суперечить вимогам чинного законодавства.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено, що вказаний договір укладено усупереч вимог ст.ст.19, 53 Конституції України, ст.63 Закону України «Про освіту», ст. 44 Закону України «Про загальну середню освіту», пункту 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01., ст.32, п.п.20, 27 ч.1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

До винесення судом першої інстанції рішення у справі фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала заяву про застосування строку позовної давності при вирішенні спору.

Згідно ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦКУ).

Стаття 261 Цивільного кодексу України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд першої інстанції встановив, що договір оренди №25/13 між Управлінням освіти виконавчого комітету Кузнецовської міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено 10.07.2013 року, а з зазначеним позовом Керівник Сарненської місцевої прокуратури звернувся в господарський суд Рівненської області 13.08.2016 року, що зазначено на штемпелі відділення зв'язку на поштовому конверті, тобто більш як через три роки з моменту укладення.

Також, господарський суд Рівненської області зазначив, що про укладення Договору оренди №25/13 від 10.07.2013р. між Управлінням освіти виконавчого комітету Кузнецовської міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було відомо і позивачу - Кузнецовській міській раді, так як договір погоджено Виконавчим комітетом Кузнецовської міської ради, про що зазначено в договорі, рішення про передачу приміщення ЗОШ №2 в м.Кузнецовськ ОСОБА_1 приймалося 19.03.2013р. комісією з проведення конкурсу на право оренди комунального майна, яке затверджено Т.в.о. міського голови 25.03.2013р.

Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. (Постанова, Пленум Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Місцевим господарським судом було встановлено, що право та охоронюваний законом інтерес держави в особі Кузнецовської міської ради дійсно порушені, однак позовна давність спливла. Приймаючи до уваги те, що позовна давність стосовно основної вимоги про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного нерухомого Майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Кузнецовськ Рівненської області №25/13 від 10.07.2013 р. спливла, то відповідно, позовна давність спливла і до додаткової вимоги - про застосування наслідків недійсності договору.

Враховуючи вищезазначене, за відсутності наведених позивачем поважних причин пропущення строків позовної давності, господарський суд Рівненської області застосував позовну давність при вирішенні даного спору, і, відповідно, відмовив у позові.

Колегія суддів не погоджується з зазначеним висновком господарського суду Рівненської області про відмову у позові у зв'язку зі спливом позовної давності з огляду на наступне.

Згідно п.5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», у статті 268 ЦК України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. У частині другій цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі. Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути серед іншого припинення дії, яка порушує право, визнання правочину недійсним.

Спірний договір оренди №25/13 укладено між управлінням освіти виконавчого комітету Кузнецовської міської ради та ФОП ОСОБА_1 10.07.2013р. зі строком дії до 09.07.2018 та є таким, що діє на теперішній час, тобто, користування продовжується в часі (триваюче правопорушення).

Таким чином, як вірно зазначено прокурором у апеляційній скарзі, позовна давність не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки порушення, які мали місце при укладанні договору оренди, є такими, що тривають в часі, що надає право на оспорення дій, що порушують його право, в т.ч. ініціювання визнання недійсним договору оренди цього майна у випадку його укладення з порушенням вимог Закону.

Також, колегія суддів звертає увагу на практику Верховного Суду України з питань застосування позовної давності, згідно якого сама по собі обізнаність прокурора чи позивача про наявність оспорюваних правочинів не є підставою для висновку про пропуск строку позовної давності та необхідність застосування положень ст.267 ЦК України, тому неправомірною є відмова суду прокуророві у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності, оскільки прокурор і позивач не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права під час судового розгляду перевірити повноваження осіб, які уклали ці правочини (постанова Верховного Суду України від 20 серпня 2013 р. у справі № 3-18гс 13).

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та відмову у позові у зв'язку зі спливом позовної давності.

При цьому, колегія суддів, здійснивши власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи, вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову прокурора з огляду на зазначене нижче.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України „Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини" 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№2,4,7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003р. „Стретч проти Сполученого Королівства" майном у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

При цьому, відповідно до положень ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 24.06.2003р. „Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце „непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним правочинів, укладання яких передувало відчуженню майна від держави до покупця, і як наслідок, можливе позбавлення покупця права власності або володіння майном.

Статтею 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відтак, ФОП ОСОБА_1, отримавши у користування об'єкт нерухомості (окремо розташованої господарської будівлі (В-1), яка входить в об'єкт нежитлової будівлі Кузнецовської ЗОШ №2, та розташована за адресою: АДРЕСА_2 Рівненської області, загальною площею 43,3 м.кв.), та сплативши за нього орендну плату, правомірно очікувала на право користування нерухомим майном та на відсутність ризиків, спрямованих на позбавлення права користування ним у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

За приписами статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. (ст. 34 ГПК України).

Виходячи із змісту ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги прокурора не підлягають задоволенню, а тому у позові необхідно відмовити.

В абзаці 6 пункту 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» зазначено: «Так само не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи».

Зважаючи на те, що резолютивна частина є правильною, хоча висновки місцевого господарського суду про застосування строків позовної давності й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення, враховуючи власну правову кваліфікацію спірних відносин, колегія суддів вважає доводи скаржника такими, що не можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, а тому, рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись, ст.ст.33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Кузнецовської міської ради на рішення господарського суду Рівненської області від 18.10.16 р. у справі № 918/908/16 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Дужич С.П.