Постанова № 63191935, 30.11.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2016 р.Справа № 916/1948/16Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гладишевої Т.Я.,

суддів Головея В.М., Колоколова С.І.

(склад судової колегії змінено відповідно до розпорядження в.о. керівника апарату суду № 934 від 28.11.2016 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв'язку з перебуванням судді Савицького Я.Ф. у відрядженні)

секретар судового засідання Селиверстова М.В.

за участю представників сторін у судовому засіданні від 30.11.2016:

від позивача ОСОБА_1, за довіреністю

від відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3, за довіреностями

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного підприємства Гагара

на рішення Господарського суду Одеської області від 19.09.2016

по справі № 916/1948/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Спектр-Агро

до відповідача: Приватного підприємства Гагара

про стягнення заборгованості

У судовому засіданні 30.11.2016 згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Спектр-Агро (далі також ТОВ Спектр-Агро, Товариство, позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства Гагара (далі також ПП Гагара, Підприємство, відповідач) про стягнення 120510,67 грн., з яких: 53312,44 грн. - пеня, 36835,92 грн. інфляційні втрати, 30362,31 грн. 28 % річних.

У правове обґрунтування позову ТОВ Спектр-Агро послалось на ст. ст. 11, 509, 525, 610, 625, 627-629 ЦК України, ст.ст. 173, 193, 231 ГК України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.09.2016 по справі № 916/1948/16 (суддя Зайцев Ю.О.) позов ТОВ Спектр-Агро до ПП Гагара про стягнення заборгованості задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 28% річних у розмірі 30300,72 грн., пеню у розмірі 53141,39 грн. та індекс інфляції у розмірі 36835,92 грн. У решті позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог, окрім помилкового включення позивачем останнього дня строку сплати заборгованості в період прострочення зобовязання, у звязку з чим місцевим господарським судом здійснено власний розрахунок сум пені, інфляційний втрат та 28 % річних, що підлягають стягненню.

Не погодившись з рішенням суду, ПП Гагара звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить застосувати строк позовної давності щодо нарахування пені та штрафних санкцій, вказане рішення в частині стягнення 28% річних у розмірі 30300,72 грн. та пені у розмірі 53141,39 грн. скасувати, в частині нарахування інфляційних втрат у розмірі 36835,92 грн. залишити без змін, зменшити розмір штрафних санкцій (пені та штрафу сукупно) до 10000 грн. При цьому скаржник послався на порушення судом норм матеріального права, недотримання норм процесуального права та неповне дослідження доказів. Серед доводів апеляційної скарги наведені наступні:

- відповідач не отримував копії позовної заяви та ухвали суду про порушення провадження у даній справі. Підприємству стало відомо про розгляд справи № 916/1948/16 лише 16.09.2016 у звязку з отриманням ухвали суду про відкладення розгляду справи від 07.09.2016, згідно якої розгляд справи призначено на 19.09.2016, відтак, враховуючи, що 17 та 18 вересня були вихідними днями, часу для підготовки до судового засідання було обмаль, крім того, відповідачу не були відомі позовні вимоги;

- розрахунок пені та штрафу з 03.03.2015 здійснений позивачем безпідставно, а прийняте судом рішення в цій частині є незаконним та необґрунтованим, оскільки розрахунок, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, мав проводитись за останні 12 місяців від дати подачі позову, тобто з 20.07.2015 по 06.07.2016, так як минув строк позовної давності з 03.03.2015по 20.07.2015;

- за рішеннями суду від 27.04.2015 та 19.09.2016 разом стягнуто штрафні санкції у розмірі 256232,62 грн., що значно перевищує основну суму боргу 80282,84 грн. та є несправедливим та недопустимим у господарських відносинах, тому на підставі ст. 551 ЦК України, ст. 224 ГК України та ст. 83 ГПК України скаржник просить зменшити розмір штрафних санкцій.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін

21.10.2016 до суду апеляційної інстанції через засоби поштового звязку надійшло клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю Спектр-Агро про участь у судовому засіданні, призначеному на 02.11.2016 об 11:45 год., та в інших засіданнях (у випадку відкладення розгляду скарги) в режимі відеоконференції та доручення Господарському суду міста Києва забезпечення проведення судового засідання у справі № 916/1948/16 в режимі відеоконференції.

Вказане клопотання було задоволено ухвалою суду апеляційної інстанції від 25.10.2016 та в подальшому судові засідання проводились в режимі відеоконференції.

У засіданнях суду апеляційної інстанції представники позивача та відповідача (у судовому засіданні від 30.11.2016) підтримали свої правові позиції.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, надавши оцінку всім обставинам справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом правильно встановлено та підтверджено в процесі перегляду справи апеляційним господарським судом, що 05.04.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СПЕКТР-АГРО" (Постачальник) та Приватним підприємством "ГАГАРА" (Покупець) було укладено Договір поставки № 107-О на умовах товарного кредиту (далі також - Договір), за умовами якого Постачальник зобовязався передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - Товар), найменування якого, кількість, ціна за одиницю та термін поставки Покупцю та базис поставки, порядок та термін оплати Товару, та нарахованих відсотків та інші умови визначені в додатку № 1 до Договору, а Покупець зобовязався прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору (п.п. 1.1, 1.2 Договору).

Згідно п.п. 2.8, 2.12 Договору за користування товарним кредитом Покупець сплачує на користь Постачальника відсотки, розмір яких передбачений додатком № 1 до Договору. Відсотки нараховуються Постачальником щомісячно.

Відповідно до п. 5.1 Договору господарські зобовязання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, крім зобовязань Покупця по оплаті вартості Товару, процентів за користування товарним кредитом та відповідальності, які припиняються лише їх належним виконанням (крім випадку, передбаченого п. 9.1 Договору), а в частині проведення розрахунків за Товар, по штрафним санкціям до повного їх виконання.

У п. 7.2.1 Договору визначено, що за несвоєчасне виконання грошових зобовязань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) Товару та/або відсотків за користування товарним кредитом Покупець сплачує за кожен день прострочення на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення та сплачує на користь Постачальника штраф за неправомірне користування коштами в розмірі 28 відсотків річних з простроченої суми.

У п. 7.5 Договору сторони домовились, що пункт 6 ст. 232 Господарського кодексу України не буде застосовуватись до цього Договору.

Через невиконання відповідачем взятого на себе за договором № 107-О від 05.04.2013 обовязку щодо оплати заборгованості за отриманий товар ТОВ Спектр-Агро звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з ПП Гагара заборгованості у розмірі 172790,51 грн., яка складається з суми основної заборгованості - 80282,84 грн., відсотків за користування товарним кредитом - 15249,48 грн., пені - 23118,47 грн., 28 % річних - 31259,11 грн., інфляційних втрат - 22880,61 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.04.2015 по справі № 916/985/15-г позов Товариства з обмеженою відповідальністю Спектр-Агро до Приватного підприємства Гагара було задоволено та стягнуто з останнього на користь позивача вищенаведені суми основної заборгованості, відсотків за користування товарним кредитом, пені, 28 % річних та інфляційних втрат.

Як свідчить виписка по рахунку № 26006010246402, вказане рішення суду від 27.04.2015 виконано в повному обсязі.

Звертаючись з позовом, ТОВ Спектр-Агро зазначило, що при попередньому зверненні до суду з позовом до ПП Гагара (справа № 916/985/15-г) розрахунок процентів річних та пені проводився у строк до 02.03.2015, а індекс інфляції до січня 2015, тому при зверненні з позовом у даній справі нарахування 28 % річних та пені здійснено Товариством за період з 03.03.2015 (дата, яка не врахована при нарахуванні штрафних санкцій у справі № 916/985/15-г) по 07.07.2016 (день повної сплати суми основного боргу), а нарахування інфляційних втрат здійснено за період з 01.02.2015 по 07.07.2016.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Стаття 712 ЦК України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За положеннями ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник зобов'язаний передати кредитору у випадку порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У силу ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

У п. 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

У пункті 1.12 вказаної постанови зазначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Розглянувши спір по суті, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що при розрахунку позивачем помилково включено останній день строку сплати заборгованості в період прострочення зобовязання, у звязку з чим судом здійснено власний розрахунок, відповідно до якого з Підприємства правильно стягнуто на користь Товариства 53141,39 грн. - пеня, 30300,72 28 % річних та 36835,92 грн. інфляційні втрати.

Судова колегія погоджується з таким висновком господарського суду першої інстанції.

Посилання скаржника на те, що він не отримував копії позовної заяви та ухвали суду про порушення провадження у даній справі, не приймаються судовою колегією до уваги з огляду на наступне.

Матеріали справи містять докази направлення на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (Одеська область, Комінтернівський район, село Фонтанка, вул. Центральна, буд. 45), копії позовної заяви ТОВ Спектр-Агро з додатками, а саме відповідний фіскальний чек від 18.07.2016 та опис вкладення.

У абз. 3 п.п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розяснено, що за змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Як свідчать матеріали справи, Господарським судом Одеської області направлялись на вищезгадану адресу ПП Гагара копії ухвал суду про порушення провадження у справі від 25.07.2016, про відкладення розгляду справи від 05.08.2016, від 19.08.2016 та від 07.09.2016, однак копії ухвал повертались підприємством зв'язку з посиланням на закінчення строку зберігання поштового відправлення.

Відтак, оскільки ухвали суду про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи було надіслано за належною адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (Одеська область, Комінтернівський район, село Фонтанка, вул. Центральна, буд. 45) та підтвердженою представником відповідача у судовому засіданні від 30.11.2016, однак повернуто підприємством зв'язку з посиланням на закінчення строку зберігання поштового відправлення, адресат - ПП Гагара вважається повідомленим судом про час і місце розгляду справи.

Крім того, у своїй скарзі Підприємство зазначило, що йому стало відомо про розгляд справи № 916/1948/16 лише 16.09.2016 у звязку з отриманням ухвали суду про відкладення розгляду справи від 07.09.2016, згідно якої розгляд справи призначено на 19.09.2016, відтак, враховуючи, що 17 та 18 вересня були вихідними днями, часу для підготовки до судового засідання було обмаль.

Тобто, навіть дізнавшись 16.09.2016, як вказав скаржник, про відкладення розгляду даної справи на 19.09.2016, ПП Гагара не скористалось своїми процесуальними правами щодо участі у даному судовому засіданні, заявлення клопотання про відкладення розгляду справи, ознайомлення з матеріалами справи № 916/1948/16, надання пояснень, що, на думку колегії суддів, свідчить про недобросовісне користування належними відповідачу процесуальними правами, а також невжиття заходів до повного та всебічного дослідження всіх обставин справи.

Стосовно доводів скаржника про здійснення позивачем розрахунків пені та штрафу без врахування положення п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, згідно якого до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік, суд апеляційної інстанції зазначає нижче викладене.

Частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У відповідності до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою. У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП Гагара не було заявлено про застосування позовної давності, у даному випадку спеціальної, до винесення рішення господарським судом першої інстанції. Як вище зазначалось, відповідачем не доведено неповідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом, так само як і не доведено інших обставин, які зумовили неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, що виключає можливість застосування судом апеляційної інстанції позовної давності у даному випадку.

Щодо посилань скаржника на необхідність зменшення розміру штрафних санкцій, судова колегія виходить з наступного.

Частиною 1 статті 229 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України визначено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У свою чергу, згідно п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У пункті 2.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК). У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами). Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

У підпункті 3.17.4 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами) розяснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК України йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 ЦК України). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Дослідивши обставини справи, судова колегія дійшла висновку про недоведеність відповідачем виняткової сукупності обставин, які зумовлювали б зменшення розміру штрафних санкцій до 10000 грн.

З огляду на викладене, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101 103, 105 ГПК України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 19.09.2016 по справі № 916/1948/16 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя:Т.Я. Гладишева

Суддя: В.М. Головей

Суддя:С.І. Колоколов