Постанова № 63191838, 01.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2016 р. Справа№ 910/16730/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Колеснік М.П.

за участю представників:

від позивача - Галіч Ж.В. (дов. від 16.05.2016, №08-03-25/45-16),

від відповідача - Гайдамащук О.В. ( дов. від 06.01.2016, №16/07).

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги відповідача Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Провідна" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2016 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта"

до Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Провідна"

про відшкодування шкоди в порядку регресу у сумі 45 262, 83 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Провідна" про відшкодування шкоди у сумі 45 262, 83 грн. в порядку регресу,

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2016 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій зазначив, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні обставини, що мають значення для справи, а тому просив рішення суду скасувати та постановити нове, яким частково задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 колегією суддів у складі головуючий суддя Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Провідна" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2016 було прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 01.12.2016.

У призначене судове засідання 01.12.2016 з`явились представники сторін та надали пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановивши, що наявні матеріали справи є достатніми для повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, встановив наступне:

14.09.2015 між позивачем Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" та Публічним акціонерним товариством "Фірма "Полтавпиво" було укладено договір добровільного страхування засобів наземного транспорту, предметом якого є страхування транспортного засобу "Toyota Highlander", державний номер НОМЕР_1.

11.05.2016 по вулиці Фрунзе міста Полтава відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Toyota Highlander", державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_6, та автомобіля "М-412 ІЖ", державний номер НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_7 В результаті вказаної ДТП зазначені транспортні засоби отримали механічні ушкодження.

Постановою Октябрського районного суду міста Полтави від 07.06.2016 ОСОБА_7, водія автомобіля "М-412 ІЖ", державний номер Г0 162 ПО, було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Відповідно до п. 13.6. договір добровільного страхування засобів наземного транспорту від 14.09.2015, у разі пошкодження застрахованого транспортного засобу розмір збитку може визначитися страховиком на підставі умов, зокрема, викладених у пп. 13.6.3., а саме : деталізованого документа узгодженої зі страховиком СТО (наряд-замовлення, рахунок-фактура, кошторис, ремонтна калькуляція тощо), який до початку проведення ремонтно-відновлювальних робіт попередньо погоджується у письмовій формі зі страховиком. У такому разі на підставі заяви страхувальника або вигодонабувача страхове відшкодування здійснюється на рахунок СТО, що видала відповідний документ.

12.05.2016 cтрахувальник звернувся до Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта" із заявою щодо виплати страхового відшкодування у зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, яка відбулась 11.05.2016 і є страховим випадком відповідно до умов договору.

Відповідно до рахунку на оплату № 0000007575 від 16.05.2016 та розрахунку страхового відшкодування від 26.05.2016 сума страхового відшкодування була визначена в розмірі 45 762,83 грн.

Виконуючи взяті на себе зобов'язання за договором страхування, Публічним акціонерним товариством „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта", на підставі акту виконаних робіт, страхового акту № СТО-16-3657/1 від 30.05.2016 та розрахунку страхового відшкодування до нього, було здійснено виплату страхового відшкодування на рахунок СТО в розмірі - 45 762, 83 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 27240 від 30.05.2016.

Зважаючи на вищевикладене, позивач звернувся із позовом до відповідача, мотивуючи свої вимоги правом на відшкодування останнім в порядку регресу, коштів сплачених за відновлювальний ремонт автомобіля, пошкодження якого відбулася в результаті протиправних дій їх страхувальника.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, обґрунтовує це тим, що позивачем заявлено, а місцевим судом постановлено рішення про стягнення страхового відшкодування без урахування фізичного зносу транспортного засобу, що є порушенням норм матеріального права в галузі страхування.

Колегія суддів, вивчивши доводи апеляційної скарги, докази, надані представниками сторін, прийшла до наступного висновку.

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховим ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про страхування» визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком, у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з положеннями ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Цивільно-правова відповідальність винної особи - ОСОБА_7, станом на час ДТП 11.05.2016 була застрахована за полісом № АЕ/7292490, укладеним із Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Провідна». Даний факт підтверджено представниками сторін та не оспорюється останніми.

Відповідно до приписів статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно з актом виконаних робіт Товариства з обмеженою відповідальністю „Стар Лайн", вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля "Toyota Highlander", державний номер НОМЕР_1, склала 45 762,83 грн.

Відповідно до страхового акту № СТО-16-3657/1 від 30.05.2016 сума збитків склала - 45 762,83 грн.

Господарський суд міста Києва, приймаючи оскаржуване рішення, позовні вимоги задовольнив повністю у розмірі 45 762,83, обґрунтовуючи це нормами Закону України «Про страхуванням», положеннями ЦК України, та виходячи з того, що позивачем відшкодовувалась сума страхового відшкодування відповідно до вказаних вище страхових актів та актів виконаних робіт.

В той же час, колегія суддів не погоджується із такою позицією місцевого суду, вважає, що в даному випадку судом не в повному обсязі досліджені всі наявні матеріали справи та не застосовано положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за змістом якого обсяг відповідальності страховика, що виник за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є обмеженим лімітом відповідальності, зазначеним в полісі, і розраховується з урахуванням зносу деталей, замінених у процесі відновлення транспортного засобу.

Відповідно до ч. 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Згідно з дослідженням № В18118СА-26.05/5РП№313 від 26.05.2016 про оцінку автомобіля "Toyota Highlander", державний номер НОМЕР_1, складеного суб`єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю „Гарант - АСІСТАНС", матеріальний збиток завданий власнику автомобіля з урахуванням фізичного зносу склав 30 455,52 грн., коефіцієнт фізичного зносу становить 0,41.

Відповідно до роз'яснень, викладених в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

Отже, зважаючи на те, що між відповідачем (Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Провідна») та винуватцем ДТП (ОСОБА_7) був укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, то до даного типу правовідносин варто застосовувати спеціальний нормативно-правовий акт Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а тому з відповідача повинна стягуватись сума страхового відшкодування з урахування коефіцієнту фактичного зносу.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що обмеження законом обсягу відповідальності страховика цивільно-правової відповідальності не порушує право на відшкодування фактичних витрат особи, яка здійснила страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування майна, адже це право може бути реалізоване шляхом подання позову до винної особи про відшкодування здійснених на відновлення пошкодженого майна витрат в частині, яку у відповідності до спеціального законодавства страховик цивільно-правової відповідальності відшкодовувати не зобов'язаний.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.06.2014. №6-49цс14 та від 02.12.2015 №6-691цс15.

Відповідно до приписів статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Статтею 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Як передбачено полісом №АЕ/7292490, розмір франшизи становить 500 грн., у зв'язку з чим вартість відшкодування, яка повинна бути виплачена відповідачем становить 29 955, 52 грн. (30 455,52 грн. (вартість відновлювального ремонту з урахування коефіцієнту фізичного зносу) - 500 грн. = 29 955, 52 грн.).

Доводи апелянта щодо покладення на позивача судових витрат за подання позовної заяви внаслідок не вчинення останнім дій направлених на досудове врегулювання спору, не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Разом з цим, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Так, суд апеляційної інстанції зазначає про обґрунтованість доводів апелянта в частині того, що до позивача, як до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування наземного транспорту (згідно ст. 27 Закону України «Про страхування») перейшло право в тому числі пред'явити позов до відповідача, як особи, відповідальної за заподіяння збитків. При цьому пред'явлення позову без попереднього звернення з вимогою, є конституційним правом позивача (в даному випадку на обрання незабороненого законом способу захисту прав і свобод).

Таким чином, позивач не був зобов'язаний звертатися безпосередньо до відповідача з вимогою виплатити матеріальне відшкодування та правомірно реалізував своє право шляхом подачі позову до суду (зміст наведених норм також наведений у Постанові Верховного Суду України від 28.08.2012 по справі № 3-38гс12, правовий висновок у якій є обов'язковим для суду апеляційної інстанції в силу ч. 1 ст. 111-28 ГПК України).

Відповідно до частини 5 статті 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов`язані з розглядом справи при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 1 Постанови пленуму Вищого господарського суду № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 103 ГПК України встановлено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, колегія судів вважає, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2016 - частковому скасуванню.

Судовий збір за подачу позовної заяви відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, за подачу апеляційної скарги - повністю на позивача.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103 - 105, 106 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" задовольнити повністю.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2016 у справі № 910/16730/16 - скасувати частково. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 25, код ЄДРПОУ 23510137) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Д, код ЄДРПОУ 00034186) страхове відшкодування у розмірі 29 955,52 грн. та 911,98 грн. судового збору.

В іншій частині позовних вимог - відмовити»

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта" (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Д, код ЄДРПОУ 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 25, код ЄДРПОУ 23510137) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 515, 80 грн.

Видати судові накази. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/16730/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов