Ухвала суду № 63188458, 29.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4792/15 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

29 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Ісаєнко Ю.А. та Оксененка О.М.,

за участю секретаря Полякової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2, до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та енергетики, треті особи: на стороні позивача ОСОБА_4, ОСОБА_3, на стороні відповідача - Кабінет Міністрів України, ПАТ «Київенерго» про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 26.02.2015 № 220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач та третя особа: ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в яких позивач попросить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити, а ОСОБА_3 - скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва та закрити провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, відповідачем прийнята постанова від 26.02.2015 № 220, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02.03.2015 № 231/26676. Вказаною постановою, зокрема, встановлено, тарифи на електроенергію населенню (у тому числі яке проживає в житлових будинках, обладнаних кухонними електроплитами за обсяг, спожитий до 100 кВтгод електроенергії на місяць (включно) у розмірі 36,6 коп. за 1 кВт год.

Вважаючи вказану постанову відповідача незаконною та такою, що суттєво обмежує правові та матеріальні інтереси позивача, останній звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується і колегія суддів.

Згідно зі ст.4 Закону України «Про державні соціальні гарантії» за характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються, зокрема, на: нормативи споживання - розміри споживання в натуральному виразі за певний проміжок часу (за рік, за місяць, за день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг; а за рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на: нормативи мінімального споживання - соціально прийнятний рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг виходячи з соціальних або фізіологічних потреб.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про державні соціальні гарантії» державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо: надання гарантованих обсягів житлово-комунального обслуговування.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про державні соціальні гарантії» виключно законами України визначаються:пільги щодо оплати житлово-комунальних послуг.

Отже, як вірно вказано судом першої інстанції, держава гарантує надання певних соціально прийнятних обсягів послуг, зокрема, послуг житлово-комунального обслуговування з метою саме соціальної підтримки та встановлення пільг і субсидій.

При цьому, абз 3 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №409 „Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування", на який посилається Позивач, установлені соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії, для користування послугами з електропостачання (до 31 грудня 2017 р.) в житлових приміщеннях (будинках) обладнаних стаціонарними електроплитами, за наявності централізованого постачання гарячої води - 130 кВт/г на місяць на сім'ю (домогосподарство) з однієї особи і додатково 30 кВт/г на місяць на кожного іншого члена сім'ї (домогосподарства), але не більш як 250 кВт/г на місяць.

Таким чином, держава гарантує надання споживачам пільг та субсидій в обсязі не більш як 250 кВт/г на місяць (до 31 грудня 2017 р.) в житлових приміщеннях (будинках) обладнаних стаціонарними електроплитами, за наявності централізованого постачання гарячої води.

Водночас, Окружний адміністративний суд м. Києва обґрунтовано звернув увагу на те, що відповідач, встановивши певний тариф споживання електроенергії для житлових приміщень (будинків) обладнаних стаціонарними електроплитами, за наявності централізованого постачання гарячої води, не обмежив споживача у споживані електроенергії 100 кВт/год на місяць, а лише диференціював вартість електроенергії залежно від спожитого обсягу на місяць.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обсяг споживання електроенергії, який вказано у постанові Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 409, та той, який закріплено в оскаржуваній постанові, має різне призначення. Перший стосується пільг та субсидій, а другий стосується розміру цінового виміру спожитої електроенергії.

Крім того, згідно з Методичними рекомендаціями до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №409 „Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування" постановою запроваджено норми користування послугами з електропостачання за відсутності централізованого постачання гарячої води для будинків, не обладнаних стаціонарними електроплитами (за відсутності газових водонагрівальних приладів), та будинків, обладнаних стаціонарними електроплитами.

З 01 січня 2018 року встановлені зменшені соціальні нормативи на послуги з електропостачання. Такий підхід обумовлений тим, що Урядом вживаються енергоощадні заходи, зокрема заплановано поступовий перехід на нові технології щодо застосування енергоефективних засобів освітлення (люмінесцентних ламп тощо).

Отже, суд першої інстанції вірно зазначив, що загальнодержавна тенденція спрямована на заощадження та зменшення витрат електроенергії за рахунок запровадження енергоефективних приладів та засобів.

Крім того, відповідно до ст..4 Закону України «Про природні монополії» державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього Закону (передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами; розподілу електричної енергії (передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами), здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про природні монополії» основними завданнями комісій є, зокрема, формування цінової політики у відповідній сфері регулювання.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про природні монополії» Комісії відповідно до покладених на них завдань, зокрема, формують у відповідних сферах природних монополій цінову політику, визначають умови доступу споживачів до товарів, що виробляються суб'єктами природних монополій.

Відповідно до п.п.7 п.4 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10 вересня 2014 року № 715/2014 НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань: установлює: ціни (тарифи) на електричну енергію, тарифи на її передачу та постачання.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідач наділений виключно повноваженнями на встановлення цін (тарифів) на постачання електроенергії.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про ціни і ціноутворення» Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади послідовно вживають заходів щодо забезпечення соціальних гарантій населенню, насамперед малозабезпеченим сім'ям, шляхом запровадження системи компенсаційних виплат у зв'язку із зростанням цін та індексації грошових доходів соціально-економічних груп населення відповідно до законодавства.

Отже, є вірним твердження суду першої інстанції, про те, що реалізуючи покладене на нього завдання, відповідач встановив тарифи на постачання електроенергії, в тому числі й у будинках, обладнаних стаціонарними електроплитами, де мешкає позивач. Той обсяг електроенергії, за який відповідач встановив нижчий порівняно з іншими обсягами тариф, не є нормативом використання та/або постачання споживачу електричної енергії і не є тим необхідним мінімумом, яким відповідач зобов'язаний забезпечити споживачів тієї категорії, до якої належить Позивач. При цьому, відповідач не наділений повноваженнями на встановлення чи регулювання обсягу електроенергії, що мають постачати відповідні суб'єкти природних монополій.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог.

При цьому, посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі позивача та третьої особи - ОСОБА_3, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 05.12.2016 року.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Оксененко О.М.