Ухвала суду № 63188374, 29.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/4628/16 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

29 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича про визнання протиправним та скасування рішення про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США №015-28552-240215 від 24.02.2015, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта банк»; зобов'язання надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про вкладника - ОСОБА_2, а саме як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування на підставі договору банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США №015-28552-240215 від 24.02.2015 з рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2016 року закрито провадження у справі у зв'язку з тим, що даний спір не є публічно-правовим і повинен розглядатися у порядку господарського судочинства.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дану ухвалу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та направити справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, розглянувши та перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, приймаючи ухвалу про закриття провадження у справі, дійшов висновку, що даний спір має розглядатися за правилами господарського судочинства. При цьому, в оскаржуваному рішенні суд послався на постанову Верховного Суду України від 15.06.2016 у справі № 826/20410/14.

З наведеними висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

У відповідності до пункту першої частини першої статті 3 КАС України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єктом владних повноважень, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з частини першої статті 3, частини першої статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Основним завданням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. Нормативно-правові акти Фонду підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством (частина четверта статті 6 Закону).

Таким чином, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, як особа, наділена спеціальними функціями щодо забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку в тому числі правом прийняття нормативно-правових актів, чим не наділена жодна юридична особа публічного права, є суб'єктом владних повноважень у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду.

Згідно з ч. 3 ст. 34 вказаного Закону виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора.

Відтак, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Кадиров В.В. є суб'єктом владних повноважень у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд зобов'язати Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. вчинити дії, повноваження щодо здійснення яких на відповідача були покладені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Таким чином, за своїм характером спір між уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і вкладниками банку щодо включення відповідних фізичних осіб до переліку вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду, є публічно-правовим, у якому відповідачі здійснюють владні управлінські функції на основі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Такий спір, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є справою адміністративної юрисдикції.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції послався на практику Верховного Суду України викладену у постанові від 15.06.2016 у справі № 826/20410/14.

Верховний Суд України у вказаному рішенні зазначив, що виходячи із системного аналізу ч. 3 ст. 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. 1 Закону України «Про банки та банківську діяльність», п. 6 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та враховуючи положення ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до абзацу 2 ч.1 статті 244-2 КАС України, суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Колегія суддів вважає необхідним відступити від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у вказаних постановах.

При вирішення даного питання, з врахуванням принципу верховенства права, судом апеляційної інстанції застосовуються положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практика Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд, яке включає в себе право на доступ до правосуддя.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Заява №29458/04 та №29465/04) вказав: «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (п.23 рішення).

Відповідно до пункту четвертого статті 104 Цивільного кодексу України, особливості припинення банку як юридичної особи встановлюється законом.

Пунктом четвертим статті 110 Цивільного кодексу України визначено, що особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.

Законом України «Про банки та банківську діяльність» № 2121-III від 07.12.2000 визначено структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Статтею 2 цього Закону визначено значення терміну «ліквідація банку», відповідно до якого ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Частиною другою статті 6 Закону України «Про банки та банківську діяльність» визначено, що особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються цим Законом та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до пункту 8 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» дія Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на банки не поширюється.

Аналіз вказаних норм дає підстави колегії суддів для висновку, що порядок ліквідації банків визначаються зокрема Законом України «Про банки та банківську діяльність» та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Водночас, відтак застосування норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», не передбачено, в силу положення пункту восьмого статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

При цьому, такі поняття як «банкрутство», «неплатоспроможність» згідно Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та «;ліквідація банку» згідно Закону України «Про банки та банківську діяльність» мають різне юридичне значення та правове регулювання.

Також, Закони України «Про банки і банківську діяльність» та «;Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначають різні підстави та порядок припинення юридичних осіб, а також уповноважують різних суб'єктів на здійснення відповідної процедури.

Відповідно до частини першої ст. 37 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» підставою для відкриття ліквідаційної процедури є постанова господарського суду про визнання боржника банкрутом. Банкрутом є боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.

Натомість, відповідно до частини першої ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у разі отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Згідно з частини шостої ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно саме до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Перелік підстав для віднесення банку до категорії неплатоспроможних наведений у ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Вказана норма права пов'язує віднесення банку до категорії неплатоспроможних із наявністю у його діяльності певних порушень, які не обов'язково полягають у неможливості виконати зобов'язання перед вкладниками та іншими кредиторами.

Таким чином, ліквідація банку здійснюється з інших підстав та за іншою процедурою, ніж визнання юридичної особи банкрутом господарським судом у порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Господарським судам, згідно з п.п. 2, 7 ст. 12 ГПК України, підвідомчі справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Аналіз норм ГПК України дає підстави для висновку, що сторони по справі в жодних господарських відносинах не перебувають, а відтак, позивач як фізична особа має право на звернення до господарського суду як кредитор виключно у випадку порушення щодо боржника справи про банкрутство.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в силу положень статті 2 ГПК України, провадження у справі взагалі не може бути порушено за позовом фізичної особи окрім випадків звернення її як кредитора у рамках справи про банкрутство, ініціювання банкрутства, а також корпоративних спорів.

Відповідно до статті 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Згідно із статтею статті 21 ГПК України, сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

Системний аналіз норм статей 1 та 21 ГПК України дає підстави для висновку, що відповідач по справі - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як посадова особа і суб'єкт, наділений владними повноваженнями, не може виступати відповідачем у господарській справі.

Зважаючи на те, що ліквідація неплатоспроможних банків здійснюється Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (а не через процедуру банкрутства), беручи до уваги суб'єктний склад сторін (якщо позивачем виступає фізична особа, а відповідачем уповноважена особа, як суб'єкт владних повноважень) та на специфіку правового статусу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у цих правовідносинах (який містить елементи здійснення владних управлінських функцій), даний спір є публічно-правовим та підлягають розгляду в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Отже, аналізуючи вищенаведене, можна дійти висновку, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим спором, який не є спором у процесі ліквідації банку, а має окремий характер і стосується оскарження дій та уповноваженої особи Фонду (як відповідача по справі), зокрема, щодо визнання останнім угод нікчемними та включення до переліку вкладників банку відповідно до наданих йому повноважень, закріплених у Законі України ««Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ст.ст. 199 ч. 1 п. 3, 204 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції невірно застосував норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, у зв'язку з чим ухвала підлягає скасуванню як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 199, 202, 205, 206 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2016 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Федотов І.В.