Постанова № 63187885, 25.11.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 листопада 2016 року № 826/9073/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до

Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва»

про

стягнення заборгованості у розмірі 824 461,32 грн.,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» про стягнення заборгованості у розмірі 824 461,32 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про нарахування Комунальному підприємству «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» штрафу та пені, з огляду на порушення останнім нормативів працевлаштування інвалідів за 2015 рік, оскільки, згідно зі звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік, середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2015 році становила 869 осіб, відтак, кількість працевлаштованих інвалідів повинна була складати за вказаних період 35 осіб, проте працевлаштовано було лише 21 особу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2016 розгляд вказаної справи призначено до розгляду у порядку скороченого провадження та встановлено відповідачу строк для подання заперечень проти позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.08.2016 на підставі ч. 4 ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням заперечень, які надійшли від відповідача через канцелярію суду, справу призначено до розгляду у загальному порядку.

Так, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши про те, що Комунальним підприємством «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» вжито всіх залежних від нього заходів з метою створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки останнім протягом 2015 року направлялась до Київського міського центру зайнятості звітність про наявність вільних робочих місць (вакантних посад), у тому числі для інвалідів. Крім того, відповідачем повідомлено, що Комунальне підприємство «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» перебуває у стані припинення, у зв’язку з чим встановлено строк для пред’явлення кредиторами свої вимог (до 29.02.2016), а тому саме ліквідаційною комісією вирішується питання про задоволення або відмову у задоволенні вимог кредитора.

Від представника позивача 08.11.2016 через канцелярію суду надійшли клопотання про розгляд справи за його відсутності із зазначенням того, що позивачем позовні вимоги підтримуються у повному обсязі та останній просить суд їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях. Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив. З огляду на вказане розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Комунальним підприємством «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік, в якому зазначено, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2015 році становила 869 осіб, з яких середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, – 21 особа, а кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», складає 35 осіб.

На підстави викладеного, вважаючи наявність з боку відповідача порушення положень ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в частині порушення нормативів працевлаштування інвалідів у 2015 році, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення штрафу і пені.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з такого.

Нормативно-правовим актом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ (надалі – Закон №875).

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 17 Закону №875, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону №875, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 18 Закону №875).

Приписами ч.ч. 1 та 2 ст. 19 Закону №875 визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю (ч. 1 ст. 20 Закону №875).

У силу ч.ч. 4 та 5 ст. 20 Закону №875, адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Як було зазначено вище, підставою для звернення із заявленими позовними вимогами до суду слугувало те, що у звіті Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік зазначено, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2015 році становила 869 осіб, з яких середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, – 21 особа, а кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», складає 35 осіб, чим, за твердженням позивача, порушено нормативи працевлаштування інвалідів у 2015 році.

У той же час, відповідно до ст.ст. 216, 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, у межах спірних правовідносин відповідач несе господарсько-правову відповідальність у вигляді застосування до нього адміністративно-господарських санкцій саме у разі вчинення правопорушення у сфері господарювання, а невід'ємним елементом правопорушення є наявність вини відповідача та причинний зв'язок між правопорушенням та його наслідками у вигляді не працевлаштування інвалідів і лише у разі, якщо відповідачем не було вжито усіх залежних заходів для недопущення господарського правопорушення.

Також, аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Як вбачається з матеріалів справи, Комунальним підприємством «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» протягом 2015 року подано до Київського міського центру зайнятості інформацію (звітність) про попит на робочу силу (вакансії) від 16.07.2015, від 16.10.2015 та від 16.07.2015, згідно з якими повідомлялось про кількість вакансій у розмірі 60, 1.5 та 2 відповідно, з яких за можливості зазначаються такі категорії громадян, як інваліди.

З огляду на наведене, враховуючи, що відповідач створив на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів протягом 2015 року у кількості 63.5 вакансій, подавав до центру зайнятості звіти щодо наявності вакантних місць для інвалідів за вказаний період, суд виходить з того, що відповідачем вчинені належні дії з метою виконання положень ст. 19 Закону №875 в частині виконання нормативів працевлаштування інвалідів у 2015 році, відтак, підстави для застосування щодо нього заявлених до стягнення штрафу та пені відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11.10.2016 у справі №К/800/47057/15, а також у постановах Верховного Суду України від 20.06.2011 у справі №21-60а11 та від 02.04.2013 у справі №21-95а13.

Крім того, щодо тверджень відповідача про неможливість стягнення з нього вказаних штрафу та пені, враховуючи перебування останнього у стані припинення, суд зазначає про таке.

Рішенням Київської міської ради від 23.07.2015 №823/1687 «Про припинення Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» шляхом приєднання його до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва» вирішено припинити Комунальне підприємство «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» шляхом приєднання його до комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва, а також встановлено строк пред’явлення кредиторами своїх вимог до Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» протягом двох місяців з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Згідно з ч. 1 ст. 112 Цивільного кодексу України, у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом; 2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності; 3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів); 4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Отже, за рахунок майна платника податків, що ліквідується, погашення податкового боргу відбувається у четверту чергу. Використати майно платника податків для погашення податкового боргу можливо лише при відсутності заборгованості, яка погашається у першу-третю чергу.

У той же час, відповідачем не надано суду ані доказів опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи (на виконання рішення Київської міської ради від 23.07.2015 №823/1687), ані доказів наявності останнього вимог кредиторів першої-третьої черг, з огляду на що суд вказує про необґрунтованість вказаних тверджень.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Беручи до увагу викладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для задоволення останніх.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст.ст. 185-187 КАС. Апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання її копії повного тексту.

Суддя А.С. Мазур