Постанова № 63187878, 25.11.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 листопада 2016 року № 826/10054/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до

Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»

про

стягнення заборгованості у розмірі 90 933,17 грн.,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» про стягнення заборгованості у розмірі 90 933,17 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про нарахування Комунальному підприємству «Київтранспарксервіс» штрафу та пені, з огляду на порушення останнім нормативів працевлаштування інвалідів за 2015 рік, оскільки, згідно зі звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік, середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2015 році становила 475 осіб, відтак, кількість працевлаштованих інвалідів повинна була складати за вказаних період 19 осіб, проте працевлаштовано було лише 16 особу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2016 розгляд вказаної справи призначено до розгляду у порядку скороченого провадження та встановлено відповідачу строк для подання заперечень проти позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.08.2016 на підставі ч. 4 ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням заперечень, які надійшли від відповідача через канцелярію суду, справу призначено до розгляду у загальному порядку.

Так, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши про те, що Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» вжито всіх залежних від нього заходів з метою створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки останнім протягом 2015 року направлялась до Київського міського центру зайнятості звітність про наявність вільних робочих місць (вакантних посад), у тому числі для інвалідів, а також на адресу директора Шевченківського районного центру зайнятості направлялись листи-повідомлення про потребу підприємства у працевлаштуванні інвалідів.

Від представника позивача через канцелярію суду 08.11.2016 надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, при цьому, відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, з огляду на що розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік, в якому зазначено, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2015 році становила 475 осіб, з яких середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, – 16 особа, а кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», складає 19 осіб.

На підстави викладеного, вважаючи наявність з боку відповідача порушення положень ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в частині порушення нормативів працевлаштування інвалідів у 2015 році, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення штрафу і пені.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з такого.

Нормативно-правовим актом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ (надалі – Закон №875).

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 17 Закону №875, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону №875, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 18 Закону №875).

Приписами ч.ч. 1 та 2 ст. 19 Закону №875 визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю (ч. 1 ст. 20 Закону №875).

У силу ч.ч. 4 та 5 ст. 20 Закону №875, адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Як було зазначено вище, підставою для звернення із заявленими позовними вимогами до суду слугувало те, що у звіті Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік зазначено, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2015 році становила 475 осіб, з яких середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, – 16 особа, а кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», складає 19 осіб, чим, за твердженням позивача, порушено нормативи працевлаштування інвалідів у 2015 році.

У той же час, відповідно до ст.ст. 216, 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, у межах спірних правовідносин відповідач несе господарсько-правову відповідальність у вигляді застосування до нього адміністративно-господарських санкцій саме у разі вчинення правопорушення у сфері господарювання, а невід'ємним елементом правопорушення є наявність вини відповідача та причинний зв'язок між правопорушенням та його наслідками у вигляді не працевлаштування інвалідів і лише у разі, якщо відповідачем не було вжито усіх залежних заходів для недопущення господарського правопорушення.

Також, аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Як вбачається з матеріалів справи, Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» протягом 2015 року подано до Київського міського центру зайнятості інформацію (звітність) про попит на робочу силу (вакансії) від 29.01.2015, 25.02.2015, 27.03.2015, 28.04.2015, 18.05.2015, 11.06.2015, 30.07.2015, 18.08.2015, 17.09.2015, 25.11.2015, 09.12.2015, 21.10.2015, згідно з якими повідомлялось про кількість вакансій у розмірі 6, 7, 7, 7, 7, 5, 2, 1, 1, 1, 1, 1 відповідно, з яких за можливості зазначаються такі категорії громадян, як інваліди.

Крім того, Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» зверталось з листами до директора Шевченківського районного центру зайнятості від 23.01.2015 №128, від 23.02.2015 №357, від 16.02.2015 №529, від 22.04.2015 №937, від 18.05.2015 №1235, від 18.06.2015 №1665, від 29.07.2015 №2109, 17.09.2015 №2848, від 20.10.23015 №3284, від 10.11.2015 №3501, від 14.12.2015 №3895, якими відповідач повідомляв про можливість працевлаштування громадян з інвалідністю.

При цьому, суд звертає увагу, що у звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік вказано середньооблікову кількість працівників за весь рік, у той час коли інформація (звітність) про попит на робочу силу (вакансії) подається більше одного разу на рік у залежності від наявності вакантних місць, відтак, зменшення на кінець 2015 року вакансій, на які можуть бути працевлаштовані інваліди, є лише свідченням тенденції зміни на підприємстві наявності таких вакантних посад наприкінці 2015 року.

Слід також зазначити, що відповідачем, як суб’єктом владних повноважень, не надано суду доказів того, що до відповідача звертався інвалід з метою працевлаштування, а Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» йому було необґрунтовано відмовлено.

З огляду на наведене, враховуючи, що відповідач створив на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів протягом 2015 року у відповідній кількості, подавав до центру зайнятості звіти щодо наявності вакантних місць для інвалідів за вказаний період, суд виходить з того, що відповідачем вчинені належні дії з метою виконання положень ст. 19 Закону №875 в частині виконання нормативів працевлаштування інвалідів у 2015 році, відтак, підстави для застосування щодо нього заявлених до стягнення штрафу та пені відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11.10.2016 у справі №К/800/47057/15, а також у постановах Верховного Суду України від 20.06.2011 у справі №21-60а11 та від 02.04.2013 у справі №21-95а13.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Беручи до увагу викладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для задоволення останніх.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст.ст. 185-187 КАС. Апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання її копії повного тексту.

Суддя А.С. Мазур