Ухвала суду № 63183969, 23.11.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 11/781/5/16 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Категорія 190 (83, 86-1, 143) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2 Д. Л.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2016 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Іванова Д.Л.,

суддів Олексієнко І.С., Широкоряда Р.В.,

секретаря Ковальової Н.Д.,Сакари І.І., Верещагіній В.В.,

за участю прокурора Агеєва В.М.,

захисника - адвоката ОСОБА_3,

засудженої ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому кримінальну справу стосовно ОСОБА_4 за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та засудженої ОСОБА_4 на вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04 червня 2015 року, яким:

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянку України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженої, пенсіонерки, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимої,

визнано винуватою та засуджено за ч. 3 ст. 190 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 366 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади, повязані з виконанням організаційно - розпорядчих функцій на строк 2 роки та зі штрафом в сумі 3400, 00 грн., за ч. 3 ст. 358 КК України до покарання у виді 3 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 358 КК України на 1 рік обмеження волі; за ч. 2 ст. 364-1 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади, повязані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на 2 роки.

ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України КК України, у звязку із закінченням строків давності.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_4 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати керівні посади, повязані з виконанням організаційно - розпорядчих функцій на строк 2 роки та зі штрафом в сумі 3400, 00 грн.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік.

Відповідно до ст. 76 КК України ОСОБА_4 зобовязано повідомляти кримінально - виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально - виконавчої інспекції та періодично зявлятись для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

ВСТАНОВИЛА:

Вироком суду ОСОБА_4 визнана винуватою та засуджена за те, що 27 січня 2012 року, приблизно о 10 годині, ОСОБА_5 керуючи власним автомобілем НОМЕР_1, неподалік міста Олександрія Кіровоградської області, не впорався з керуванням транспортним засобом, допустив його зїзд з автодороги з подальшим перекиданням в результаті чого зазначений транспортний засіб був пошкоджений.

В подальшому син ОСОБА_5 ОСОБА_6, дізнавшись про дорожньо-транспортну пригоду за участю батька, достовірно знаючи про те, що вказаний автомобіль лише застрахований відповідно до п.21.1 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» та п.п. г) п.2.1 Правил дорожнього руху України, що виключає можливість відшкодування збитків страховою компанією, вирішив вчинити незаконні дії, направлені на заволодіння грошовими коштами Акціонерного товариства "Страхова група «ТАС».

Розуміючи, що для отримання страхової виплати автомобіль повинен бути застрахований відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про страхування», ОСОБА_6 в цей же день звернувся до ОСОБА_4, яка працює в Акціонерному товаристві страхова група «ТАС», з 16 травня 2006 року обіймаючи посаду керуючої центру продажами смт.Онуфріївка страхової групи «ТАС».

До посадових обовязків ОСОБА_4 входило: здійснення керівництва та організація роботи центру продаж, здійснення пошуку потенційних партнерів та клієнтів в регіоні, проведення переговорів з потенційними клієнтами та укладення договорів страхування у встановлених лімітах, забезпечення реалізації страхових продуктів згідно з затвердженим планом продажів, перевірка правильності заповнення договорів, полісів агентами, ведення обліку і контролю використання бланків страхових полісів, ведення книги обліку розрахункових операцій, забезпечення підготовки пакету документів для укладення, внесення змін та припинення дії договорів з агентами та передача в регіональний підрозділ на погодження, формування проекту бюджету центру продаж, контроль, в межах своєї компетенції, виконання підпорядкованими працівниками організаційно-розпорядчих документів компанії, приймання при настанні страхової події від страхувальника заяв, надання йому консультації, здійснення оформлення документів та виконання всіх інших дій відповідно до вимог внутрішніх організаційно-розпорядчих документів компанії. Основними завданнями ОСОБА_4 як керуючої продажами є організація та забезпечення ефективної роботи центру продаж смт.Онуфріївка Кіровоградської філії ЗАТ «Страхова група «ТАС», крім того на неї покладено особисту відповідальність за діяльність центру продаж, у тому числі за ефективне використання майна страхової компанії.

Таким чином, ОСОБА_4 у відповідності з наданими їй вищезазначеними посадовими повноваженнями виконувала організаційно-розпорядчі функції, а отже являлася службовою особою та використала своє службове становище з метою одержання неправомірної вигоди для ОСОБА_6 та себе особисто, всупереч інтересам страхової групи «ТАС», що спричинило тяжкі наслідки.

З метою реалізації свого злочинного наміру, ОСОБА_6 поінформував ОСОБА_4 про факт вчинення ДТП його батьком, та запропонував їй, як службовій особі страхової групи «TAC» підготувати завідомо недостовірні документи, необхідні для оформлення договору добровільного страхування, з метою отримання в подальшому страхового відшкодування, домовившись про розподіл отриманих коштів між собою, на що отримав згоду ОСОБА_4

Реалізуючи злочинні наміри, ОСОБА_6, не інформуючи про них свого батька, забрав вказаний автомобіль з місця скоєння ДТП, приховавши, тим самим факт ДТП від органів державної автомобільної інспекції України, скориставшись для вивезення пошкодженого автомобіля НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_7, і сховав пошкоджений автомобіль у належному йому гаражі, що знаходиться в с. Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області по вул. Хмельницького, 5.

В подальшому ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_4 інформацію про умови оформлення договору добровільного страхування транспортного засобу, у тому числі, необхідність його фотографій.

З цією метою, ОСОБА_6, діючи з відома та згоди керуючої продажами групи «TAC» ОСОБА_4 знайшов аналогічний автомобіль НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_4 аналогічної комплектації та кольору, що належить мешканці м. Кременчук Полтавської області ОСОБА_8, яким користувався її син ОСОБА_9

Під час зустрічі з ОСОБА_9, не пояснюючи останньому свої злочинні наміри, ОСОБА_6Р сфотографував його автомобіль, використовуючи при цьому номерні знаки ВА 0008 ВР пошкодженого автомобіля батька, після чого надав фотознімки ОСОБА_4

В період з 28 по 30 січня 2012 року, точної дати слідством не встановлено, ОСОБА_4, як службовою особою та ОСОБА_6 були складені та підписані: договір добровільного страхування наземного транспорту ДТЗ/21 (ДТЗ № 110801) від 26 січня 2012 року автомобіля НОМЕР_5; додаток № 2 до договору - «Заява на страхування за договором добровільного страхування»; додаток № 3 до договору - «ОСОБА_1 огляду транспортного засобу при укладанні договору страхування». Від імені ОСОБА_5 в графах «страхувальник» зазначені документи без відома та згоди батька підписав ОСОБА_6, а рукописний текст в графах договору та підписи в графах «страховик» були вчинені ОСОБА_4, як керуючою продажами страхової групи «TAC».

Зазначені документи за попередньою домовленістю між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 завідомо неправдиво були датовані 26 січня 2012 року.

При складанні додатку № 3 до вказаного договору під назвою «ОСОБА_1 огляду транспортного засобу при укладанні договору страхування», за домовленістю між співучасниками, були залучені вищевказані фотографії аналогічного автомобіля з номерними знаками ВА 0008 ВР пошкодженого автомобіля.

Оформивши завідомо неправдивий договір добровільного страхування ТЗ з відповідними додатками, вказані особи створили умови для незаконного отримання страхового відшкодування внаслідок нібито настання страхового випадку.

Продовжуючи реалізацію злочинних намірів, ОСОБА_6, діючи з відома та згоди керуючої продажами страхової групи «TAC» ОСОБА_4, вчинив дії на приховування злочину.

Для цього, наприкінці січня 2012 року, скориставшись послугами свого знайомого ОСОБА_10, який не був поінформований про злочинні наміри ОСОБА_6, підняв задній міст пошкодженого автомобіля, знявши перед цим колеса, запустив двигун автомобіля, та довів показник кілометражу до необхідного пробігу для подальшого інсценування ДТП.

17 лютого 2012 року, біля 22 годин ОСОБА_6 доставив автомобіль власним ходом на автодорогу М-22-Омельник-Богданове на 1км.+230м., де вказаний автомобіль був ним за допомогою ОСОБА_10 скинутий у кювет.

Після цього, ОСОБА_6, діючи за попередньою домовленістю з службовою особою страхової групи «TAC» ОСОБА_4, зателефонував на гарячу лінію контактного центру страхової групи «TAC», а також до Онуфріївського РВ УМВС в Кіровоградській області та повідомив завідомо неправдиву інформацію про факт ДТП за участю його батька ОСОБА_5

Приблизно 22.00 год. цього ж дня факт ДТП був задокументований працівником ВДАІ Онуфріївського РВ, який не був обізнаний про злочинні наміри ОСОБА_6 та ОСОБА_4, про що було складено протокол про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_5, якого також було доставлено до місця ДТП, при тому, що ОСОБА_6 не повідомив своєму батьку про свої злочинні наміри, пояснивши лише про те, що він потрапив в ДТП, а батько як власник повинен оформити усі необхідні документи з цього приводу.

В період з 20 лютого 2012 року по 14 березня 2012 року, ОСОБА_6, реалізуючи свої злочинні наміри направлені на заволодіння грошима АТ «Страхової групи» TAC за результатом оформлення ДТП від 17.02.2012 року, діючи з відома та згоди службової особи ОСОБА_4 надав до Полтавської філії АТ «Страхової групи» TAC разом з іншими необхідними документами такі, які містили завідомо неправдиві відомості для членів злочинної змови щодо обставин вчинення ДТП, а саме: заяву (повідомлення) про настання страхового випадку від 20.02.2012 року, від імені ОСОБА_5, підписані від імені вказаної особи ОСОБА_6; протокол про адміністративне порушення № 245771 від 17 лютого 2012 року; довідку № 8964729 про дорожньо-транспортну пригоду від 21 лютого 2012 року; заяву про страхове відшкодування від 14 березня 2012 року від імені ОСОБА_5, підписана від імені вказаної особи ОСОБА_6

10 квітня 2012 року, головою правління АТ «СГ «TAC» ОСОБА_11, який не був обізнаний про злочинні дії ОСОБА_6 та керуючої продажами ОСОБА_4, на підставі наданих, в тому числі вищевказаних підроблених документів, було затверджено страховий акт № 8959В/11/2012 від 10 квітня 2012 року про виплату страхового відшкодування, згідно договору страхування від 26 січня 2012 року у розмірі 167273 грн.

Зазначені кошти згідно платіжного доручення № 29391 від 11 квітня 2012 року було перераховано на розрахунковий рахунок № 262092420442, відкритий в АТ «Райффайзен банк ОСОБА_1» на ім'я ОСОБА_5, які 12 та 13 квітня 2012 року отримав ОСОБА_6, згідно заяв на видачу готівки № 117031294 від 12 квітня 2012 року та № 117097570 від 13 квітня 2012 року, через свою співмешканку ОСОБА_12, яка не була обізнана про його злочинні наміри.

За раніше досягнутою домовленістю про розподіл коштів, гроші в сумі 8000 грн. ОСОБА_13 передав ОСОБА_4, а решту 159273 грн. обернув на свою користь, розпорядившись ними на власний розсуд.

В апеляційній скарзі прокурор не оспорюючи фактичні обставини справи та юридичну кваліфікацію дій ОСОБА_4, просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженої внаслідок мякості та неправильного застосування кримінального закону та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_4 винною у скоєні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 190 КК України та призначити їй покарання у виді 5 (пяти) років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 366 КК України призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади, повязані з виконанням організаційно - розпорядчих функцій на строк 2 (два) роки та зі штрафом в сумі 4250 (чотири тисячі двісті пятдесят) гривень; за ч. 3 ст. 358 КК України призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст.358 КК України у виді 2 (двох) років обмеження волі; ч. 2 ст. 364-1 КК України у виді штрафу 400 (чотириста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади, повязані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на строк 2 (два) роки. На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (пять) років з позбавленням права обіймати керівні посади, повязані з виконанням організаційно - розпорядчих функцій на строк 2 (два) роки та зі штрафом в сумі 4250 (чотири тисячі двісті пятдесят ) гривень.

Свої доводи обґрунтовує тим, що відповідно до ст..65, ст..50 КК України, п.1 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд у кожному конкретному випадку зобовязаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що помякшують і обтяжують покарання. Проте суд при призначенні покарання на думку прокурора не врахував тяжкість вчинених ОСОБА_4 злочинів, яка будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими функціями, діяла за попередньою змовою групою осіб.

Крім того вказує, що обвинувачена ОСОБА_4 свою вину не визнала, а тому її звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75КК України є надто мяким та не достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Прокурор також зазначає, що судом неправильно застосовано кримінальний закон та призначено покарання нижче від найнижчої межі встановленої за злочин передбачений ч. 2 ст. 366 КК України.

В своїй апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_4 просить скасувати вирок суду першої інстанції та закрити справу за відсутністю в її діях складу злочину та виправдати її.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що вирок суду в порушення вимог ст. 323 КПК України ґрунтується на доказах, які не були досліджені в судовому засіданні.

Крім того вказує, що посилання суду про наявність доказів її вини не є обґрунтованими, оскільки в судовому засіданні стороною обвинувачення не було надано жодного доказу її вини у вчиненні інкримінованих їй злочинів, що вона не наділена повноваженнями повязаними з виконанням організаційно розпорядчих чи адміністративно господарчих функцій, а тому не являється службовою особою в розумінні ч. 3 ст. 18 КК України та взагалі не є субєктом злочинів, передбачених ст.ст. 364-1 та 366 КК України.

Також зазначає, що в матеріалах кримінальної справи відсутні будь - які належні та достатні докази її вини у вчиненні злочинів, які ставляться їй у провину, але через однобічність, неповноту судового слідства це не було прийнято до уваги судом першої інстанції, що і призвело до порушення судом вимог кримінального та кримінально - процесуального законодавства, а в результаті і до неправильного вирішення справи.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав подану апеляцію та просив задовольнити її, а апеляцію обвинуваченої залишити без задоволення, обвинувачену ОСОБА_4 та її захисника - адвоката ОСОБА_3, які підтримали подану апеляційну скаргу та просили задовольнити її, а апеляцію прокурора залишити без задоволення, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора та обвинуваченої ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню за таких підстав.

За змістом статей 323, 327 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Обвинувальний вирок повинен бути судом мотивованим, а згідно ст. 334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину.

Як убачається із змісту вироку наведені вимоги кримінально-процесуального закону судом не дотримано, вирок належно не мотивований, не обґрунтований, а тому залишитись в силі не може.

Відповідно ст.281 КПК України (в ред. 1960 року) повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства може мати місце лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 22 КПК України ( в ред. 1960 року) органи досудового слідства та суд зобовязані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і обєктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що помякшують і обтяжують його відповідальність.

Вивченням матеріалів кримінальної справи і протоколу судового засідання встановлено, що в ході розгляду справи виявлено неповноту та неправильність досудового слідства.

Дані порушення вимог кримінально-процесуального закону, а саме ст. 22 КПК України (в ред. 1960 року), суд намагався усунути в судовому засіданні шляхом давання судових доручень в порядку ст. 315-1 КПК України (в ред. 1960 року), в ході яких слідчий відділ прокуратури м. Кіровограда доручалося проведення конкретних слідчих дій, а саме встановлення осіб, які є учасниками діалогу, розмова яких зафіксована на аудіо та відеозаписах, долучених до матеріалів справи, а також місця знаходження свідків обвинувачення та забезпечення їх явки в судові засідання.

Однак судові доручення органом досудового розслідування та прокуратурою систематично не виконувались, процесуальні рішення за заявою обвинуваченої від 31.08.2012 року про застосування працівниками ОВС недозволених методів досудового розслідування не приймалися. У звязку з чим на адресу прокурора Кіровоградської області 25.05.2016 року судом направлений запит про виконання судового доручення. 31.05.2016 року від слідчого в ОВС слідчого відділу ОСОБА_14 надійшла відповідь про закриття кримінального провадження у звязку з відсутністю в діянні службових осіб УБОЗ УМВС України в Кіровоградській області складу кримінального правопорушення.

Крім того, не встановлення мотиву вчинення злочину, який підлягає обовязковому доказуванню, свідчить про неповноту і однобічність судового слідства, оскільки від мотиву вчинення злочину залежить і правильна кваліфікація дій обвинуваченої ОСОБА_4 за ст. ст.. 190, 366, 358, 364-1 КК України, як цілком вірно в апеляції зазначила сторона обвинувачення.

Отже, колегія суддів відповідно до вимог п. п. 8, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» № 2 від 11 лютого 2005 року, вважає, що судом були прийняті всі заходи до усунення неповноти і неправильності досудового слідства шляхом надання судових доручень у порядку, передбаченому в ст. 315-1 КПК України (в ред. 1960 року), але усунути неповноту і неправильність досудового слідства не представилося можливим.

Також слід зазначити про те, що орган досудового слідства при розслідуванні даної кримінальної справи повністю поклався на показання обвинуваченої ОСОБА_4 в яких вона визнавала свою винність у вчиненні інкримінованого злочину, оскільки, як зазначає обвинувачена на неї під час першого допиту здійснювався психологічний тиск з боку працівників міліції.

Проте, слідчим належним чином не перевірені показання ОСОБА_4 данні в ході досудового слідства, чим порушені вимоги ст. 74 КПК України ( в ред. 1960 року), згідно яких показання обвинуваченої, в тому числі й такі, в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці.

Визнання обвинуваченою своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є у справі.

Однак, в ході додаткового розслідування наведені в ухвалі апеляційного суду обставини не перевірені. Проте їх перевірка має істотне значення для правильного вирішення справи, в тому числі й для вирішення питання про достовірність, допустимість й належність доказів, зібраних у справі, зокрема й показань ОСОБА_4 в яких вона визнавала факт отримання від ОСОБА_6 грошей за сприяння у отриманні страхового відшкодування.

Суд першої інстанції при розгляді кримінальної справи і постановленні вироку не звернув уваги, що в ході додаткового розслідування органом досудового слідства не перевірені ці обставини, що свідчить про однобічність і неповноту досудового слідства. Водночас, при розгляді справи по суті, суд не дослідив доводи обвинуваченої про застосування до неї недозволених методів слідства, а у вироку не дав їм відповідної оцінки.

За таких обставин, внаслідок однобічності та неповноти досудового слідства, колегія апеляційного суду позбавлена можливості дати показанням ОСОБА_4 належну оцінку, в тому числі з приводу їх допустимості, належності і достовірності, оцінити доводи апеляції прокурора з приводу їх обґрунтованості або безпідставності.

Відповідно до вимог ст.323 КПК України ( в ред. 1960 року) вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_4 в судовому засіданні, а також під час розгляду в апеляційній інстанції пояснила, що вона вину свою не визнає і пояснює, що була керуючою в Онуфріївському відділені центру продажів. В січні 2012 року до неї звернувся ОСОБА_6 щоб застрахувати автомобіль, який належить його батькові ОСОБА_5 26 січня 212 року був укладений договір страхування. Приблизно через місяць сталася дорожньо- транспортна пригода, за участю вказаного автомобіля. ОСОБА_4 відповідно до своїх обовязків виїхала на місце ДТП та склала відповідні документи. Пізніше їй стало відомо, що ОСОБА_6 отримав страхове відшкодування.

Разом із тим, органи досудового слідства та суд першої інстанції в обґрунтування вини ОСОБА_4 за ч.3 ст.190, ч.2 ст.27 ч.2 ст.366, ч.3 ст.358, ч.2 ст.28, ч.4 ст.358, ч.2 ст.364-1 КК України послались на її явку повинною від 29.08.2012 року, згідно якої ОСОБА_4 виклала обставини сприяння ОСОБА_6 в оформленні фіктивного договору страхування та домовленості про інсценування ДТП, також вказала на отримання нею 8 тисяч гривень. (т.1 а.с.107-112).

ОСОБА_9 висновки органів досудового слідства та суду першої інстанції є сумнівними.

Забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.

Водночас доводи обвинуваченої ОСОБА_4 про застосування до неї недозволених методів проведення досудового слідства належним чином перевіренні не були.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі від 12.06.2008 року «Яременко проти України» зазначено, що «коли особа заявляє небезпідставну скаргу про жорстоке поводження з боку правоохоронних органів, має бути проведене ефективне офіційне розслідування, під час якого можна виявити та забезпечити показання винних осіб. Мінімальні стандарти, викладені в практиці Суду, передбачають проведення незалежного та безстороннього розслідування під контролем громадськості, а від компетентних органів влади вимагають ретельності та оперативності при його проведенні».

Хоча органи прокуратури і проводили перевірку доводів ОСОБА_4 про застосування до неї недозволених методів досудового слідства, фізичного та психологічного тиску під час допиту, за результатами якої 30 березня 2016 року винесено постанову про закриття кримінального провадження, у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення в діях службових осіб УБОЗ УМВС України в Кіровоградській області, передбаченого ч.1 ст.365 КК України, опитавши старшого слідчого СУ ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_15, заступника начальника ГУНП- начальника кримінальної поліції в Кіровоградській області ОСОБА_16, оперуповноваженого кримінальної поліції ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_17 Проте, з матеріалів про закриття кримінального провадження вбачається, що під час перевірки були опитані лише особи, щодо яких обвинувачена заявила скарги про застосування до неї недозволених методів ведення розслідування, а в порушенні справи стосовно них відмовлено, переважно, виходячи з того, що вони заперечували факт фізичного та психологічного тиску на обвинувачену, однак залишені без уваги пояснення ОСОБА_4 (т. 7 а.с.140).

За таких обставин, колегія суддів прийшла до переконливого висновку, що оскільки виявлену неповноту і неправильність досудового слідства неможливо усунути в судовому засіданні то справу потрібно повернути на додаткове розслідування.

Під час додаткового розслідування органу досудового слідства, необхідно усунути неповноту і однобічність, які стали підставами для скасування вироку і поверненню справи на додаткове розслідування. Розслідувати справу згідно вимог ст. 22 КПК України, вживши всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і обєктивного дослідження обставин справи, усунути суперечності в показаннях свідків, допитати ОСОБА_6, перевірити доводи обвинуваченої ОСОБА_4 з приводу застосування до неї недозволених методів слідства долучивши до справи матеріали перевірки. Також перевірити обставини щиросердечного зізнання і явки із повинною (т.№1 а.с.107-112). За наявності до того підстав, предявити ОСОБА_4 конкретне обвинувачення.

Керуючись ст. ст. 22, 281, 362, 366, 379 КПК України (1960 року), п.п.11,15 розділу ХІ «Перехідних положень» КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги прокурора - задовольнити частково.

Вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 04 червня 2015 року скасувати.

Кримінальну справу стосовно ОСОБА_4 повернути прокурору для проведення додаткового розслідування.

Ухвала апеляційного суду Кіровоградської області є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_18 ОСОБА_19