Ухвала суду № 63183448, 01.12.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/2481/13-ц

Провадження № 22-ц/779/2318/2016

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Струтинський Р. Р.

Суддя-доповідач Максюта І.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Максюти І.О.,

суддів: Фединяка В.Д., Ковалюка Я.Ю.,

секретаря Капущак С.В.,

з участю апелянта та її представника ОСОБА_2, заявника ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про забезпечення позову, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком та стягнення завданої шкоди та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди, заборону вчинення певних дій та стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Тисменицького районного суду від 22 вересня 2016 року про забезпечення позову,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року представник ОСОБА_3 подала позов до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком та стягнення завданої шкоди, у якому зазначено, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2013 року проведено реальний поділ домоволодіння АДРЕСА_1. Позивач не може здійснювати право користування та володіння належною йому частиною домоволодіння, оскільки відповідач повністю заблокувала вхід шляхом встановлення перегородки саме на другому поверсі, який належить йому. Також закрила доступ в гараж, комору та кладову, які є його власністю. Просить суд ухвалити рішення, яким зобов'язати відповідачку ОСОБА_5 не чинити йому перешкод у здійсненні права володіння та користування частиною будинковолодіння АДРЕСА_1, яке належить йому на праві спільної часткової власності, шляхом забезпечення доступу до приміщення гаража, насосної установки, електрощитових та котельні, а також стягнути на його користь матеріальну шкоду у розмірі 1 520 грн. та моральну - 5 000 грн. (а.с.99-100).

У вересні 2016 року представником позивача подана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, зареєстровану за ОСОБА_5 до вирішення спору в суді. У своїй заяві представник заявника посилається на те, що незважаючи на спір в суді щодо користування будинком, ОСОБА_5 відокремила свою частку 46/100 у вигляді окремого об'єкта нерухомості, що дає їй змогу проводити будь-які дії щодо даного майна без згоди позивача ОСОБА_3

Ухвалою Тисменицького районного суду від 22 вересня 2016 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка зареєстрована за ОСОБА_5

Не погодившись з даною ухвалою, ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на протиправність ухвали, порушення норм процесуального права. На думку апелянта, судом першої інстанції не були дослідженні наявні у матеріалах справи документи і докази безпідставності позову і безпідставності заяви про забезпечення позову, оскільки жодні права ОСОБА_3 не порушені і суд безпідставно постановив ухвалу про задоволення забезпечення позову, чим порушив її права. Апелянт вказала, що заявником не надано доказів, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в ч. 3 ст. 151 ЦПК України.

Просила ухвалу суду скасувати, та постановити нову ухвалу, якою відмовити ОСОБА_3 в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Вислухавши апелянта та її представника, заявника та його представника, доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 303 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість апеляційної скарги з таких підстав.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції керувався положеннями ст.ст. 151, 152, 153 ЦПК України, дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Підстави, види забезпечення позову, а також порядок розгляду заяви про забезпечення позову та виконання ухвали про забезпечення позову передбачений ст.ст. 151 - 153 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (ч. 3 ст. 151 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Положеннями частин 1 та 3 ст. 152 ЦПК України передбачені види забезпечення позову та зазначено, що вони мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Крім того, практика застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову роз'яснена у Постанові Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006р., відповідно до якої забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Заява про забезпечення позову обґрунтована припущеннями апелянта, про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

У п. 4 зазначеної постанови Пленуму вказано, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, необхідною умовою застосування заходів забезпечення позову є існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання судового рішення по справі, підтверджена належними та допустимими доказами.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності (відповідності, тотожності, рівнозначності, рівноцінності, ідентичності, еквівалентності) вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Із матеріалів відокремленого провадження вбачається, що у провадженні суду першої інстанції знаходиться позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні не цілим житловим будинком, а фактично допоміжними приміщеннями і входом у будинок та відшкодування матеріальної і моральної шкоди загальною сумою у розмірі 6520 грн.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2013 року, яке набрало законної сили, проведено поділ будинковолодіння, що знаходиться у АДРЕСА_1 та виділено у власність ОСОБА_5 приміщення першого поверху, а саме: ? частину приміщення гаражу вартістю 59 368 грн., площею 67,3 м. кв.: 2. - 1.5 м. кв.(площа під перегородкою, що буде ділити приміщення гаражу на дві частини)=32.9м кв., III - комору площею 6,1 м. кв. вартістю 10 762 грн., IV - веранду площею 21,0 м. кв. вартістю 72 295 грн., 1-6 - коридор площею 4,5 м. кв. вартістю 15 492 грн., 1-7- житлову кімнату площею 11,1 м. кв. вартістю 38 213 грн., 1-8 - коридор площею 28,7 м. кв. вартістю 98 803 грн., 1-9 - вітальню площею 38,9 м. кв. вартістю 133 917грн.; 1-10- кухню площею 20,5 м. кв. вартістю 70 573 грн.; 1-6 - ванну площею 8,0 м. кв. вартістю 27 541 грн., також виділити їй 1/2 частину огорожі N2 та 1/2 частину огорожі N3 та 1/2 частину колодязя N1 вартістю 106 469 грн., загальною вартістю 526 965 грн., а всього виділити їй майна на суму 633 434 грн., що відповідає ідеальній частці 46/100 від загальної вартості будинковолодіння.

Виділено у власність ОСОБА_3 приміщення другого поверху: 2-7- коридор площею 21,1 м. кв. вартістю 66 585 грн.; 2-8- житлову кімнату, площею 39,8 м. кв. вартістю 125 597 грн.; житлову кімнату 2-9- площею 20,9 м кв. вартістю 65954 грн.; 2-10- гардероб площею 13,8 м. кв. вартістю 39 589 грн.; 2-11- спортивний зал площею 39,7 м. кв. вартістю 113 891 грн.; гардеробну кімнату 2-12 площею 13,8 м. кв. вартістю 39 589 грн.; 2-13 - ванну кімнату площею 10,2 м. кв. вартістю 32 188 грн.; 2-14 кімнату-кабінет площею 20,7 м. кв. вартістю 65 323 грн., а також підвал (літ.А-1) - комору площею 18,6 м.кв. вартістю 32 803 грн., І- 1/2 частину гаражу(1) вартістю 59 368 грн. площею 67,3 м.: 2. -1.5 м. кв.(площа під перегородкою, що буде ділити приміщення гаражу на дві частини)=32.9 м.кв.:, ІІ - комору площею 6,2 м. кв. вартістю 10 939 грн.; загальною вартістю 652 114 грн., а також 1/2 частину огорожі N2 та 1/2 частину огорожі N3 та 1/2 частину колодязя N1 вартістю 106 469 грн., а всього майна на суму 758 583 грн.; ідеальна частка становить 54/100 від загальної вартості будинковолодіння. (а.с.88-91).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2013 року за ОСОБА_5 зареєстрований об'єкт нерухомого майна: квартира 1 двокімнатна, загальною площею 171,7 кв.м., житловою площею 50 м. кв., розташована по АДРЕСА_1, складовими частинами об'єкта нерухомого майна є ? частина огорожі № 2, ? частина огорожі № 3 та ? частина колодязя № 1. (а.с.4-5).

Отже, ОСОБА_5 зареєструвала за собою право власності на виділену їй частину домоволодіння згідно рішення суду.

Судом першої інстанції не враховано, що заявлений позов в частині усунення перешкод у користуванні допоміжними приміщеннями є позовом немайнового характеру, частина позовних вимог майнового характеру стосується відшкодування шкоди і ціна позову складає 6 520 гривень. Такий спосіб забезпечення позову як накладення арешту на нерухоме майно зазвичай застосовується до майнових позовів, оскільки змістом його є фактично заборона відчуження нерухомості. У даному спорі ціна позовних вимог майнового характеру є явно неспівмірною із вартістю нерухомого майна, на яке накладено арешт. Крім того, виконання можливого рішення суду про усунення перешкод у користуванні допоміжними приміщеннями та входом у будинок не може бути забезпечено за допомогою такого способу як накладення арешту на домоволодіння, так як відсутній зв'язок між цим заходом забезпечення позову і предметом позову про усунення перешкод у користуванні допоміжними приміщеннями та входом у будинок. Такий захід забезпечити прямо не відноситься до дій, які можуть бути направлені на фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

За таких обставин, у суду першої інстанції не було підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, яка зареєстрована за ОСОБА_5, тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України з постановленням нової ухвали про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 312-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Ухвалу Тисменицького районного суду від 22 вересня 2016 року скасувати та постановити нову, якою у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Судді: І.О. Максюта

В.Д. Фединяк

Я.Ю. Ковалюк