Рішення № 63175816, 02.12.2016, Франківський районний суд м. Львова

465/6377/14-ц

2/465/638/16

РІШЕННЯ

Іменем України

02.12.2016 року Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді - Кузь В.Я.

при секретарі - Янковській С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Львові цивільну справу за позовом Львівського комунального підприємства «Навколо базару» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово - комунальні послуги в розмірі 18095,34 грн. та судових витрат, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся у Франківський районний суд м. Львова із позовною заявою до ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані їм житлово - комунальні послуги по обслуговуванню належної їм на праві спіфльної сумісної власності квартири АДРЕСА_1, що утворилась станом на 30 вересня 2014 року в розмірі 18095,34 грн, а саме: 5435,01 грн. - за постачання холодної води та водовідведення; 8993,62 грн. - за центральне опалення; 3666,71грн. - за утримання будинку та прибудинкової території, а також просить стягнути судові витрати з розгляду даної справи.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач покликається на те, що квартира АДРЕСА_1 перебуває на балансі ЛКП "Навколо базару». Співвласниками кваритири є відповідачі власність яких підтверджується свідоцтвом № НОМЕР_1 від 30 квітня 1998 року. Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, значаться зареєчтрованими у даній квартирі та зобовязані здійснювати оплату за надані їм комунальні послуги.

Натомість, протягом періоду з 01.12.2008 року по 30.09.2014 року відповідачі оплату здійснювали частково, у звязку з чим утворилась заборгованість, яка на час звернення до суду становить 18095,34 грн.

При цьому, позивач подав клопотання про відновлення процесуального строку на право звернення в суд з позовними вимогами за весь період утворення заборгованості, покликаючись на те, що останні платежі були здійснені відповідачами у січні 2011 року, а крім того, у 2011 році позивач, у відповідності до вимог ст. 95 - 96 ЦПК України, звертався у Франківський районний суд м. Львова із заявою про видачу судового наказау про стягнення заборгованості, яка відповідно до судового наказу від 18 липня 2011 року, була задоволена. У подальшому, відповідач ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою про скасування судового наказу, який відповідно до ухвали суду від 11 листопада 2011 року скасовано.

Крім цього, позивач звертався до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з відповідачів, на підставі якої 24 липня 2014 року судом видано наказ про стягнення заборгованості в розмірі 16 985 грн. 42 коп., який у подальшому за заявою боржника ОСОБА_1 був скасований відповідно до ухвали судді від 20 серпня 2014 року, а позивачу розяснено право на звернення до суду в порядку позовного провадження.

З даним позовом позивач звернувся в суд 01 жовтня 2014 року, а тому, на думку

представника позивача, строк позовної давності прирвався. Також підставою для поновлення строку є здійснення відповідачами часткової оплати наданих житлово-комунальних послуг протягом всього часу існування заборгованості, що свідчить про визнання ними факту існування договірних відносин із ЛКП "Навколо базару", у звязку з чим, позовні вимоги заявлені в межах строку позовної давності для звернення до суду.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач покликається на відповідні договори, Рішення Львівської міської ради, Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, акти виконаних робіт та їх прийняття, а також розрахунки заборгованості, які долучені до матеріалів справи.

Із покликанням на ст.ст. 10, 32 Закону України " Про житлово - комунальні послуги", просить просить поновити строк позовної давності та задоволити позов.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, пояснення дали аналогічні викладеним в позові. Просять суд звернути увагу, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не прибувають, жодних доказів на спростування позовних вимог суду не надали. Відповідач ОСОБА_1 теж не надала доказів на спростування позовних вимог. ЇЇ покликання на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не можуть бути відповідачами, оскільки там не проживають, не може прийматьися до уваги, оскільки такі є співласниками квартири, а відтак зобовязані нарівні із ОСОБА_1 здійснювати оплату на утримання своєї власності. Не відповідає дійсності й твердження відповідача та її представників те, що у позовній заяві зазначені неналежні відповідачі, оскільки це суперечить матеріалам справи та фактичним обставинам. Просять задоволити позовні вимоги.

Відповідач ОСОБА_1 та її представники, які протягом усього судового процесу, починаючи з жовтня 2014 року, неодноразово змінювались, своїми процесуалтьними правами на обгрунтування заперечень позовних вимог, як це передбачено ст. 10, 27, 60, 123, 128 ЦПК України, не скористалися. Натомість, зловживаючи своїми процесуальними правами, неодноразово, оскаржували рішення судді про відкриття провадження у справі та заявляли відводи суддям, чим перешкоджали суду належному розгляду справи.

В черговому судовму засіданні, відповідач та її представники за дорученням, а саме: представник ОСОБА_7, представник ОСОБА_8 та представник ОСОБА_9, як і сама відповідач, продовжуючи обраний ними шлях на перешкоджання судовому розгляду, кожен окремо, намагалися поставити перед судом на обговорення ті питання, які не стосувалися предмету та змісту позовних вимог. Крім цього, відповідач подала ряд заяв, за змістом яких вимагала вилучити з числа письмових доказів ті докази, що були подані стороною позивача, та заяви про відсутність доказів щодо сплати судового збору за подачу позовної заяви, а також заяви про застосування строку позовної давності.

При цьому, відповідавч жодним чином не заперечуючи позовних вимог у поданих заявах, не надавши жодного доказу на спростування позовних вимог, просить застосувати строк позовної давності, мотивуючи таку заяву тим, що шляхом арефметичного підрахунку можна дійти висновку, що позовні вимоги , котрі стосуються періоду до жовтня 2011 року, знаходяться за межами строку позовної давності.

У цьому ж судовому засіданні, судом розглянуто заяву відповідача про відвід судді, за результатами якої, у задоволенні такої відмовлено. Підстави такого рішення викладені в ухвалі від 02 грудня 2016 року, що оголошувалася на наступний день з урахуванням перебування судді в нарадчій кімнаті.

Проте, відповідач та її представники в судове засідання не повернулися, відповідач подала заяву про перенесення розгляду справи на два місяці у звязку із погіршенням її стану здоровя. Щодо її представників - ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, то такі у вказаний судом час оголошення судового рішення, в зал судових засідань не повернулися, причини неприбуття суду не повідомили, заяяви про розгляд справи у їх відсутності суду не надали. З урахуванням встановленого та фактичних обставин справи, суд визнав їх неявку

безпідставною та виходячи із вимог ст. ст. 27, 31, 60 , 123, 128 та 157 ЦПК України, щодо розумних строків розгляду справи, вважає за доцільне розгляд справи продовжити за відсутності сторони відповідача та прийняти рішення на підставі наявних в матеріалах справи доказів у відповідності до вимог ст. 169 та 213 ЦПК України. При цьому, суд вважає беззаперечним той факт, що судом забезпечувалося право та можливість відповідача на захист свої прав у суді, однак така такими правами ігнорувала.

Сторона позивача, щодо розгляду справи за відсутності відповідачів та представників відповідача ОСОБА_1 заперечень не мали, навпаки наполягали на продовженні розгляду справи.

Розглянувши заяву представників позивача щодо поновлення процесуальних строків для звернення до суду, заслухавши їх пояснення щодо обгрунтування позовних вимог, дослідивши матеріали цивільної справи, враховуючи заяву відповідача про застосування строків позовоної давності та відсутність будь - яких доказів на її обгрунтування, як і доказів на спростування позовних вимог, суд приходить до висновку про відсутність об'єктивних та поважних причин застосування строків позовної давності. Навпаки, суд вважає домтатньо підстав для поновлення строку позовної давності виходячи із того, що сторона позивача довела факт переривання такого.

Так, судом встановлено, що судові спори між сторонами щодо предмету, мають місце з 2009 року. Як вбачається із матеріалів справи, останні платежі були здійснені відповідачами у січні 2011 року, а крім того, у 2011 році позивач, у відповідності до вимог ст. 95 - 96 ЦПК України, звертався у Франківський районний суд м. Львова із заявою про видачу судового наказау про стягнення заборгованості, яка відповідно до судового наказу від 18 липня 2011 року, була задоволена.

У подальшому, відповідач ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою про скасування судового наказу, який відповідно до ухвали суду від 11 листопада 2011 року скасовано.

Крім цього, позивач звертався до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з відповідачів, на підставі якої 24 липня 2014 року судом видано наказ про стягнення заборгованості в розмірі 16 985 грн. 42 коп.. У подальшому за заявою боржника ОСОБА_1 судовий наказ був скасований відповідно до ухвали судді від 20 серпня 2014 року, а позивачу розяснено право на звернення до суду в порядку позовного провадження ( т. 1 ас. 5, т. 2 ас. 12, 15,16).

З розглядуваним позовом позивач звернувся в суд 01 жовтня 2014 року. З урахуванням фактичних обставин, що встановлені судом, слід прийти до висновку, що процесуальний строк позовної давності був перерваний. Також підставою для поновлення строку є здійснення відповідачами часткової оплати наданих житлово-комунальних послуг протягом всього часу існування заборгованості, що свідчить про визнання ними факту існування договірних відносин із ЛКП "Навколо базару" та відповідно заборгованості на яку і покликається позивач. Відтак, суд визнає, що позовні вимоги заявлені в межах строку позовної давності для звернення до суду, і такі слід задоволити в повному обсязі.

Судом також встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою ЛКП "Навкорло базару" № 2158 від 26.09.2013 року (а.с.6) . При цьому, суд відхиляє твердження відповідача про неналежність даної довідки як доказу, з тих підстав, що нею зазначаються, а доказів протилежного відповідач та її представники суду не надали.

Також судом встановлено, що ОСОБА_3 не зареєстрована у вказаній квартирі, проте є її співвласником.

У звязку з цим, суд відхиляє твердження відповідача та її пердставників, що відповідачі у даній справі є неналежними.

Так, відповідно до ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», власники користуються вказаними послугами та зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку.

Відповідно до ст. 162 ЖК УРСР, діючого на даний час, плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.

Відповідно до приписів ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», визначення виконавця житлово-комунальних послуг відповідно до цього Закону в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства належить до повноважень органів місцевого самоврядування.

Статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», визначено, що до комунальних послуг відносяться, зокрема: централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів, тощо.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», балансоутримувачем будинку є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального та поточного ремонтів та утримання, а також забезпечення управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно із законом.

Судом встановлено, що будинок № АДРЕСА_1 перебуває на балансі ЛКП «Навколо базару», хоч це і заперечується стороною відповідача, проте нічим не спростовується. Разом з тим, сама сторона відповідача підтверджує те, що що між сторонами існують цивільно - ропвові відносини, оскільки не заперчуючи таких просить суд застосувіати до них строк позовної давності.

У відповідності до вимог п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.68 ЖК України, наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Твердження ж відповідача та її представників про те, що позивач є неналежним та, що його вимога про стягнення заборгованості немає жодних підстав, є абстрактною, оскільки відповідачем у підтвердження цьому не надано жодного доказу. натомість в матеріалах справи містяться правовстановлюючі документи, що стверджують протилежне. Про визнання таких рішень неправомврними чи неналежними, відповідач доказів не надав. Так, згідно копії довідки АА № 571279 з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, Львівске комунальне підприємство "Навколо базару" зареєстровано Виконавчим комітетом Львівської міської ради 13 липня 2012 року із зазначенням первинної реєстраці в 1986 році з присвоєнням ідентифікаційного коду 20806739. Згідно даної довідки, керівником ЛКП "Навколо базару" станом на 17 липня 2012 року значиться Пех Андрій Валерійович, що спростовує твердження сторони відповідача, щодо ненележності представників позивача на підставі доручення що ним посвідчені ( т. 1 ас. 167).

Згідно п. 4 Рішення Львівської міської ради № 365 від 08.06. 2007 року, укладення договорів з виробниками послуг теплопостачання; водопостачання і водовідведення; на надання послуг з утримання будинку покладається на виконавця житлово- комунальних послуг, тобто на ЛКП. Розміри прибудинкових територій та їх закріплення визначено у додатку до Рішення Львівської міської ради № 318 від 18.03. 2011 року. Як вбачається із матеріалів справи вказані вище договори укладені ЛКП "Навколо базару" ( т. 2 ас.172 - 174, 175-176, 178 -191).

Матеріалами справи підтверджено , що позивач надає житлово- комунальні послуги , оплату за які просить стягнути із відповідачів, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами та доказами, зокрема робочими листатками та актами про прийняття виконаних робіт, недовіряти яким у суду не має підстав, оскільки відповідачем та його представниками не надано жодних доказів, які б доводили неналежне ставлення комунального підприємства до покладених обовязків.

Відповідачі також не надали доказів, що вони не звертались із актами-претензіями до позивача щодо неякісного надання або ненадання у повному обсязі житлово-комунальних послуг зі сторони ЛКП у спірні періоди.

У той же час, згідно зі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Обов»язок власника квартири укласти договір про надання житлово-комунальних послуг та оплачувати дані послуги передбачено п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08.10.1992 року в редакції постанови від 24.01.2006 року.

Отже, оскільки обов»язок споживача житлово-комунальних послуг - власника житла ґрунтується не лише на договорі, але й на законі, то відсутність письмових договірних відносин, на які покликається сторона відповідача, не є підставою для звільнення від оплати житлово-комунальних послуг.

Зважаючи, що відповідачі користуються житлово-комунальними послугами, та ними не доведено протилежного, а також не підтверджено факту надання неналежних послуг, то обов»язок з їх оплати є очевидним.

Із поданого позивачем розрахунку заборгованості за холодну воду і водовідведення від 26.09.2014 року, вбачається, що борг відповідачів перед ЛКП «Навколо базару» утворився за період з 01.07.2008 року по 01.08.2014 року та становить 5435,01 грн.

Із розрахунку заборгованості за центральне опалення від 26.09.2014 року вбачається, що борг відповідачів перед ЛКП «Навколо базару» утворився за період з 01.01.2008 року по 01.08.2014 року та становить 8993,62 грн.

Із розрахунку заборгованості за утримання будинку та прибудинкову територію від 26.09.2014 року вбачається, що борг відповідачів перед ЛКП «Навколо базару» утворився за період з 01.01.2008 року по 01.08.2014 року та становить 3666,71 грн.

Згідно із вимогами ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до ч.3 ст. 267 ЦК України, позовна даність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення.

Так, в межах строку позовної давності, з розрахунків заборгованості, наданих позивачем, вбачається, що відповідачі з 01.01.2011 року жодного разу не сплачували за комунальні послуги, послуги по утриманню будинку та прибудинкової території, а до того сплачували частково, внаслідок чого станом на 30.09.2014 року утворилась заборгованість в розмірі 18095,34 грн.

Цивільним кодексом України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтями 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. У даному випадку визнання заборгованості рахується часткова оплата відповідачами заборгованості за послуги з гарячого водопостачання та утримання будинку та прибудинкової території та послуг центрального опалення, що вбачається з розрахунку заборгованості.

Відповідач оплачував заборгованість за отримані житлово-комунальні послуги, тим самим визнаючи існування даної заборгованості та наявність договірних відносин між ними та ЛКП «Навколо базару».

Оскільки відповідачі не надали суду доказів, що ними оплачувалася поточна вартість отриманих комунальних послуг, позивач стерджує, що відповідачі сплачували заборгованість за попередні місяці то суд приймає як доказ позивача, що відповідачі до 01 січня 2011 року здійснювали олату заборгованості яка утворилася з січня та липня 2008 року, відповідно.

Поновлюючи строк позовної давності, суд виходить з того, що позивач звертаючись до суду в порядку наказного провадження, переривав стро позовної давності.

При цьому, суд виходить із правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 21.01.2015р. у справі № 6-214цс14, з якої вбачається, що подання заяви позивачем про видачу судового наказу у порядку, передбаченому розділом 2 ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності, оскільки як встановлено судами у даній справі, позивач звертався з заявою про видачу судового наказу, який у подальшому було скасовано, такі дії свідчать про переривання перебігу строку позовної давності.

Крім того, згідно до ст. 95 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою рішення, що видається судом.

В даному випадку, позивач мав право звернутись до суду протягом трирічного строку після скасування судового наказу, для того щоб стягнути заборгованість за період до переривання строку позовної давності.

Відповідно до решти заперечень сторони відповідача, у тому числі й того, що позивач застосовує неправильні тарифи, то на підтвердження цьому, сторона не надала жодного доказу. Слід зазначити, що відповідач, як і його представники, взагалі не заперечують позовних вимог, у той же час, діють якось дивно, перевіряючи то повноваження позивача, то повноваження судді, то підстави відводу.

Згідно ст. 1 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи, розяснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд визнає, що в ході усього судового процесу з розгляду даної справи, під головуванням різних суддів, яким відповідач та її представники заявляли безпідставні відводи, стороні відповідача забезпечувалося процесуальне право на їх участь в судовому розгляді та можливість здійснення процесуальних повноважень.

Проте, сторона відповідача скористалась єдиним - розпорядилася своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд та відмовилася від належного процесу та подання суду доказів на спростування позовних вимог.

Відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому

дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ немає для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що з відповідачів на користь позивача слід стягнути в солідарному порядку заборгованість за отримані комунальні послуги за період 2008 року по 2014 рік, а саме: за надання послуг з постачання холодної води та водовідведення за період з 01 липня 2008 року по 01 серпня 2014 року в розмірі 5435,01 грн.; за центральне опалення за період з 01 січня 2008 року по 01 серпня 2014 року в розмірі 8993,62 грн.; за утримання будинку та прибудинкову територію за період з 01січня 2008 року по 01 серпня 2014 рокув розмірі 3666,71 грн.

Питання судових витрат вирішити у відповідності до вимог ст. ст. 82 та 88 ЦПК України.

Звільнити відповідача ОСОБА_1 від сплати судових витрат на підставі ст. 5 ч.1 п. 9 Закону України "Про судовий збір", як інваліда ІІ групи.

Судові витрати стягнути солідарно із відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до вимог ст.. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8, 10, 169, 208-210, 212- 215, 224 ЦПК України, ст.ст. 110-112, 114 Сімейного Кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Поновити строк позовної давності позивачу.

Позовні вимоги задоволити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Львівського комунального підприємства «Навколо базару» заборгованість за отримані житлово - комунальні послуги по обслуговуванню картири АДРЕСА_1 в розмірі 18095 (вісімнадцять тисяч дев'яносто п'ять) грн. 34 коп.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 80 коп. Відповідача ОСОБА_1 від сплати судового збору звільнити, як інваліда другої групи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з часу його проголошення через суд, що ухвалив рішення.

Суддя В. Кузь