Ухвала суду № 63170618, 29.11.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/10613/15 Головуючий у 1 інстанції: Мисько Х.М.

Провадження № 22-ц/783/2476/16 Доповідач в 2-й інстанції: Шумська Н. Л.

Категорія: 81

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючий суддя Шумська Н.Л.

судді Левик Я.А., Шандра М.М.

секретар Бадівська О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 3 лютого 2016 року у справі за заявою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішень Земельного суду міста Франкфурт на Майні по цивільній справі №2-18 О 351/12 від 25 листопада 2014 року та від 24 березня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 3 лютого 2016 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішень Земельного суду міста Франкфурт на Майні по цивільній справі №2-18 О 351/12 від 25 листопада 2014 року та від 24 березня 2015 року відмовлено.

Ухвалу суду оскаржив представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3. В апеляційній скарзі покликається на її незаконність, необґрунтованість, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та на невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема зазначає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо неналежного повідомлення боржника ОСОБА_4 про час і місце розгляду справи у німецькому суді. Вказує, що ОСОБА_4 неодноразово, з моменту порушення справи в суді Франкфурт на Майні повідомлявся про розгляд справи та йому було вручено рішення суду, однак боржник навмисно ухилявся від виконання зобов'язання за договором найму від 01.09.2007 року. Крім того, в електронному листуванні з представником ОСОБА_2 боржник ОСОБА_4 визнав позов. Просить ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 3 лютого 2016 року скасувати та постановити нову, якою задовольнити заяву в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Статтею 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських відносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили. Згідно ч. 1 ст. 82 вищевказаного Закону визнання та виконання рішень, визначених у ст. 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.

Так, у відповідності до ст. 390 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних та господарських справ; іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в України, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

У відповідності до вимог ч. 6 ст. 395 ЦПК України за наслідками розгляду поданих документів та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні з цього питання.

При цьому, підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду передбачені ст. 396 ЦПК України.

Відповідно до ст. 396 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено: якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином повідомлено про розгляд справи; якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України; якщо ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді; якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Законом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні; якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду; якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; в інших випадках, встановлених законами України.

Таким чином, підставою для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду є наявність доказів, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, не була належним чином повідомлена про розгляд справи.

Судом встановлено, що заочним рішенням Земельного суду Франкфурта на Майні від 25 листопада 2014 року у справі №2-18 О 351/12 зобов'язано відповідача ОСОБА_4, адреса проживання: АДРЕСА_1, виплатити позивачеві ОСОБА_2 19 600,00 євро разом з відсотками, починаючи з 01.09.2009 року до 10.10.2011 року, 23 000,00 євро, починаючи з 10.10.2011 року до 20.12.2011 року, 21 000,00 євро, починаючи з 20.12.2011 року до 31.05.2012 року та 19600,00 євро, починаючи з 31.05.2012 року в розмірі 5 пунктів від базової процентної ставки. Кошти за судові витрати покладено на відповідача (а.с.6-9).

Рішенням Земельного суду Франкфурта на Майні від 24 березня 2015 року у справі №2-18 О 351/12 зобов'язано відповідача ОСОБА_4, адреса проживання: АДРЕСА_1, на підставі попереднього рішення земельного суду Франкфурту на Майні, що підлягає виконанню, від 25 листопада 2014 року зі сторони відповідача в користь позивача стягнуто суму 3621,53 євро разом з відсотками в розмірі 5 пунктів від базової процентної ставки з 19.02.2015 року. Додано 2214,00 євро судових витрат (а.с.13).

Питання вручення судових документів (виконання доручень судів щодо надання правової допомоги) між Україною та Федеративною Республікою Німеччина врегульовано Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, 1965 року.

Відповідно до норм Розділу І Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої спільним наказом МЮУ та ДСА України №1092/5/54 від 27.06.2008 року, реалізація міжнародних договорів України з питань міжнародної правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень здійснюється у межах компетенції Міністерством юстиції України безпосередньо та через головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, місцевими судами України, а у відповідних випадках іншими органами державної влади.

Головні територіальні управління юстиції взаємодіють з іноземними компетентними органами з питань надання міжнародної правової допомоги в цивільних справах через Міністерство юстиції України, яке відповідно до положень міжнародних договорів України є центральним органом України з питань надання міжнародної правової допомоги в цивільних справах.

Із доручення німецького суду про вручення ОСОБА_4 судових документів на підставі зазначеної вище Конвенції про вручення, такі повинні було надійти на адресу Головного територіального управління юстиції у Львівській області через Міністерство юстиції України.

Перевіркою журналів вхідної кореспонденції за 2010-2015 роки, а також журналів обліку виконання договорів про надання громадянами іноземних держав правової допомоги у цивільних, сімейних та кримінальних справах за 2010-2015 роки вбачається, що на адресу Головного управління юстиції у Львівській області з Міністерства юстиції України двічі. А саме в квітні місяці 2013 та лютому 2014 року надходили доручення німецького суду про вручення судових документів ОСОБА_4. Однак, жодного разу доручення німецького суду про вручення судових документів ОСОБА_4 виконані не були, оскільки органами юстиції не вдавалося можливим зясувати місце знаходження особи, яка вказана у матеріалах доручення німецького суду. При цьому, адресата було проінформовано, що безпосередньо у самому дорученні німецького суду були вказані розбіжності щодо місця реєстрації адресата, якому необхідно було вручити судові документи, а також було вказано не повне його і»мя, що в подальшому унеможливлювало здійснення вручення документів ОСОБА_4.

Таким чином, судом достовірно було встановлено, що за відсутності належного повідомлення ОСОБА_4 про час та місце розгляду справи судом міста Франкфурт на Майні, позов в Земельному суді міста Франкфурт на Майні був розглянутий за відсутності ОСОБА_4. Інших належних та допустимих доказів доказів про повідомлення відповідача не надано і таких не було здоботу судом при розгляді справи за апеляційною скаргою.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що у задоволенні клопотання правильно було відмовлено.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм процесуального права, які привели до неправильного вирішення клопотання.

Таким чином, судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу з додержанням норм процесуального права, а вимоги апелянта про скасування вказаної ухвали районного суду не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 303, п.1 ч.2 ст. 307, п.4 ч.1 ст. 314, ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 3 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя

Судді: