Рішення № 63170589, 28.11.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 440/1640/15 Головуючий у 1 інстанції: Журибіда Б.М.

Провадження № 22-ц/783/3910/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Н. О.

Категорія: 2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Бойко С.М., Берези В.І.

секретаря: Цапа П.М.

з участю: ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3,

представника ОСОБА_4 ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 на рішення Буського районного суду Львівської області від 17 лютого 2016 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Соколянської сільської ради Буського району про визнання в порядку спадкування за законом права власності на житловий будинок № 217 по вул. Забрід в с. Соколя Буського району Львівської області, після смерті ОСОБА_6.

Оскаржуваним рішенням позовну заяву задоволено, визнано право власності, в порядку спадкування за законом, на житловий будинок № 217 по вул. Забрід в с. Соколя Буського району Львівської області, після смерті ОСОБА_6, яка померла 11.11.2003 року, за ОСОБА_2.

Рішення в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_4 ОСОБА_5,вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції дійшов до невірного висновку про відсутність інших спадкоємців, які б претендували на спадщину, так як спадщину після смерті ОСОБА_6 прийняв батько апелянта ОСОБА_7. Після смерті ОСОБА_7 ,07.10.2011 року, його спадкоємцями були діти та дружина і після смерті останньої у 2013 році єдиними спадкоємцями першої черги залишились ОСОБА_4 та його брат ОСОБА_8. Вважає неправильним висновок суду про те, що позивач вступив у володіння і розпорядження спадковим майном, проживає та несе витрати по його утриманню, адже позивач зареєстрований та проживає у м. Львові і жодних письмових доказів, які б підтверджували його витрати по утриманню спадкового майна він не надав. Крім того, вважає, що судом не було взято до уваги факт побудови спірного будинку ще у 1996 році і станом на сьогодні відсутні будь які правовстановлюючі документи, які б підтверджували його належність на права власності. До складу спадщини входять лише ті права та обов»язки, які за життя належали спадкодавцю на законних підставах. Тому, якщо за свого життя спадкодавець не набув у встановленому законом порядку права власності на створюваний ним об»єкт будівництва, саме як на об»єкт нерухомого майна, то і до складу спадщини таке право не може входити. А відтак, включити спірний об»єкт до переліку спадкового майна немає правових підстав. За вищенаведеного просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам.

Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За загальними положеннямиЦПК Україниобов»язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, ч.1ст.16 ЦК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 4 ЦПК Українизакріплено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною ч.1ст.15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 та визнаючи за ним право власності на житловий будинок №217 по вул. Забрід в с. Соколя Буського району Львівської області, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем майна після смерті матері, ОСОБА_6, після смерті якої він вступив в управління та володіння спадковим майном, що свідчить про прийняття ним спадщини.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).

Стаття 1223 ЦК України передбачає, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Копією свідоцтва про смерть серії 1-СГ № 402385 підтверджується, що ОСОБА_6 померла 11.11.2003 року, після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй на день смерті майно.

Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_2, його батьком записаний ОСОБА_9 Лук»янович, матір»ю ОСОБА_6, а відтак, позивач ОСОБА_2 є сином ОСОБА_6

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_6

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується те, що ОСОБА_7 є сином ОСОБА_9 Лук»яновича та ОСОБА_6. Позивач ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції не заперечував того, що ОСОБА_7, є його рідним братом, а його діти ОСОБА_4 та ОСОБА_8, є його племінниками.

А відтак, після смерті ОСОБА_6 спадкоємцями майна після її смерті залишились ОСОБА_2 та ОСОБА_7, який помер 07.10.2011 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії 1-СГ №419833.

ОСОБА_4 та ОСОБА_8 є дітьми ОСОБА_7, які відповідно до ст. 1261 ЦК України є спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_7

Разом з тим, задовольняючи позов ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок №217 по вул. Забрід в с. Соколя Буського району Львівської області в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, суд першої інстанції не з»ясував вищезазначених обставин, не з»ясував кола спадкоємців та не вирішив питання про залучення їх до участі у справі.

Судом першої інстанції не з»ясовано питання прийняття ОСОБА_2 спадщини, оскільки ч. 1 ст. 1268 ЦК України передбачає, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Зазначене питання залишилося поза увагою суду.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст. 1270 ЦК України). Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, коли вона оголошується померлою . (ч.2 ст. 1220 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Суд першої інстанції визнав за позивачем право власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом, не з»ясувавши обставин прийняття спадкоємцем ОСОБА_2 спадщини та обставин на підтвердження прийняття ним спадщини, не вказав, які дії спадкоємця свідчать про прийняття ним спадщини і чим це підтверджується.

Твердження суду про те, що позивач фактично вступив у володіння і розпорядження спадковим майном, проживає у даному житловому будинку, несе витрати по його утриманню, сплачує комунальні платежі, всупереч вимогам ст.. ст.. 10, 60 ЦПК УКраїни не підтверджені належними та допустимими доказами. Судом першої інстанції також не з»ясовано, коли такі дії вчинені позивачем, чи дотримався він строку для прийняття спадщини, встановленого ст. 1270 ЦК України.

Твердження в рішенні суду про те, що судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до нотаріальної контори для із заявою про оформлення спадщини, у чому йому було відмовлено, оскільки спадкодавцем за життя не виготовлено правовстановлюючі документи на житловий будинок, не відповідають дійсності, оскільки як вбачається з листа Буської державної нотаріальної контори спадкова справа після смерті ОСОБА_9 Лук»яновича, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_7, не заводилися.

Суд першої інстанції віднісши до складу спадкового майна житловий будинок №217 по вул. Забрід в с. Соколя Буського району Львівської області 1960 року забудови, прийшов до такого висновку встановивши, що ОСОБА_9 та ОСОБА_6 проживали у цьому житловому будинку на день смерті. З довідки Соколянської сільської ради № 757 від 02.11.2015 року вбачається, що ОСОБА_6, до дня смерті 11.11.2003 року проживала в житловому будинку № 217 по вул. Забрід в с. Соколя Буського району Львівської області, її чоловік, ОСОБА_9, який помер у 1994 році, на день смерті також проживав у спірному житловому будинку. Разом з тим, судом першої інстанції не з»ясовано статусу житлового будинку, чи господарство, у якому на день смерті проживали ОСОБА_9 та ОСОБА_6 мало статус колгоспного чи робітничого двору.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції неповно та невсебічно з»ясував обставини справи, його висновки не відповідають дійсним обставинам справи, що свідчить про те, що суд першої інстанції не з»ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що призвело до ухвалення судом незаконного та необгрунтованого рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення:1) неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З врахуванням вищенаведеного, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_2

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Буського районного суду Львівської області від 17 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Бойко С.М.

ОСОБА_11