Ухвала суду № 63170423, 22.11.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/1394/16 Головуючий у 1 інстанції: Мигаль Г.П.

Провадження № 22-ц/783/5335/16 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія: 55

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.,

секретар: Бадівська О.О.,

за участі в судовому засіданні представника відповідача ЛКП «Львівелектротранс» - Порошина В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 11 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» про стягнення недонарахованої заробітної плати та компенсації моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а :

рішенням Франківського районного суду м. Львова від 11 травня 2016 року позов задоволено частково.Стягнуто з Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» (м.Львів, вул.Сахарова, 2; Код ЄДРПОУ: 03328406) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) недоплачену заробітну плату в розмірі 3 280 (три тисячі двісті вісімдесят) грн. 23 коп. у період липень-серпень 2012 р., квітень-грудень 2013 р. і січень-травень 2014 р.Стягнуто з Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» (м.Львів, вул.Сахарова, 2; Код ЄДРПОУ: 03328406) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) моральну шкоду у сумі 1000 (одна тисяча) грн.Стягнуто з Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» (м.Львів, вул.Сахарова, 2; Код ЄДРПОУ: 03328406) 1378,00(одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень в користь держави на відшкодування витрат із сплати судового збору.В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Дане рішення оскаржило ЛКП «Львівелектротранс».

В своїй апеляційній скарзі просять рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю. Вважають рішення таким, що постановлене з порушенням вимог законодавства через неповне з'ясування судом обставин та неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зазначають, що ні у позовній заяві, ні у оскаржуваному судовому рішенні чи в інших матеріалах справи немає розрахунку погодинної тарифної ставки водія тролейбуса. Крім цього, зазначають, що застосування до спірних правовідносин, при визначенні суми недорахованої зарплати, індексів інфляції, норм КзПП України чи Закону України «Про оплату праці» є неможливим, оскільки вони не місять згадувань про якийсь механізм індексації зарплат. Крім того, норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», також, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки індексація зарплати, від якої вираховувались різниці недоплат, мала здійснюватись бухгалтерією відповідача, виходячи з коефіцієнтів за попередні періоди відповідно до вимог ст. 4 вказаного закону, тобто в разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації. Натомість, позивач у своїх розрахунках, застосував індекси інфляції, що мали місце в майбутніх періодах від місяців, по яких за його вимогами має проводитись донарахування зарплати. Також, вказують на те, що застосування до спірних правовідносин норм законодавства, що регулюють порядок компенсації працівникам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, також буде неправомірним, оскільки згідно ст. 2 Закону України №2050-ІІІ компенсація провадиться у разі затримки виплати саме нарахованих доходів, тобто стосовно таких, по яких відсутній спір щодо розміру й порядку виплати. Крім цього, зазначають, що порушення норм процесуального права полягає в тому, що всупереч вимогам ч.1 ст. 169 ЦПК України Франківським районним судом м. Львова було відхилено клопотання представника відповідача від 11.05.2016 року про необхідність перенесення розгляду справи на інший день в зв'язку з відсутністю у нього інформації по справі.

Позивач в судове засідання не з'явився, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у його відсутності, зважаючи на те, що такий повідомлявся про час та місце судового розгляду належним чином обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від нього до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 305 ЦПК України та те, що від його представника до суду надійшла заява з письмовими поясненнями стосовно апеляційної скарги та проханням про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 14 , 21, 22 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 16, 97, 237-1 КЗпП та задовольняючи позов частково, - виходив з того, що позивач працює у ЛКП «Львівелектротранс» на посаді водія тролейбуса. На підприємстві для водіїв тролейбуса встановлена погодинна оплата праці по тарифних ставках, які розраховуються з врахуванням визначеного законом розміру мінімальної заробітної плати. Згідно наказу ЛКП «Львівелектротранс» № 54 від 20.02.2012 р. проводилось відтермінування формування схеми посадових окладів та тарифних ставок з мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 р.» з 01.01.2012 р. по 31.03.2012 р. - 1073 грн. до 01.07.2012 р. Наказом ЛКП «Львівелектротранс» № 320 від 04.09.2012 р. проводилось відтермінування формування схеми посадових окладів та тарифних ставок з мінімальної заробітної плати встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 р.» з 01.10.2012 р. по 31.10.2012 р. - 1118 грн. до 01.04.2013 р. Наказом ЛКП «Львівелектротранс» № 449 від 30.11.2012 р. проводилось відтермінування формування схеми посадових окладів та тарифних ставок з мінімальної заробітної плати встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 р.» з 01.12.2012 р. по 31.12.2012 р. - 1134 грн. до 01.06.2013 р. Наказом ЛКП «Львівелектротранс» № 06 від 04.01.2013 р. проводилось відтермінування формування схеми посадових окладів та тарифних ставок з мінімальної заробітної плати встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 р.» з 01.01.2013 р. по 01.12.2013 р. - 1147 грн. до 01.07.2013 р. Наказом ЛКП «Львівелектротранс» № 543 від 29.11.2013 р. проводилось відтермінування формування схеми посадових окладів та тарифних ставок з мінімальної заробітної плати встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 р.» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 р.» з 01.01.2014 р. - 1218 грн. до 01.06.2014 р.

25 серпня 2011 р. у ЛКП «Львівелектротранс» було прийнято Колективну угоду на 2011-2013 роки, де у додатку № 13 закріплено розмір доплати за роботу у нічні години 30%, що суперечить ст. ст. 16, 97 КЗпП, вимог Генеральної Угоди, яка у додатку № 3 передбачає розмір доплати за роботу у нічний час 35% та п.1.1. Колективної угоди ЛКП «Львівелектротранс» на 2011-2013 роки, відповідно до якого Колективна угода передбачає додаткові, згідно з чинним законодавством, положення з оплати і умов праці, соціально-трудові пільги, гарантії та компенсації працівників підприємства і не може погіршувати вимоги чинного трудового законодавства, вимог Генеральної, Галузевої та Регіональної угод.

Як вбачається із розрахунку недоплаченої заробітної плати за роботу у період липень-серпень 2012 р., квітень-грудень 2013 р. і січень-травень 2014 р. ЛКП «Львівелектротранс» заборгувало позивачу 3280,23 грн.

З наведеного вбачається, що відповідачем не взято до уваги те, що відповідно до ст. ст. 21, 22 Закону України «Про оплату праці» та п.12 Постанови пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», роботодавець не може в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, які погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Що стосується стягнення моральної шкоди, то суд першої інстанції оцінюючи відносини, що склалися між сторонами, прийшов до висновку про заподіяння моральної шкоди позивачу внаслідок порушення його прав та спричинення моральних страждань, проте оцінив її у розмірі значно меншому, ніж заявлено у позові.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону, доводи ж апеляційної скарги таких висновків не спростовують.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

За вимогами статті 95 КЗпП України мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України "Про оплату праці" та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб. Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

За статтею 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Відповідно до ст. 108 КЗпП України робота у нічний час (стаття 54) оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.

Також, відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» аналогічно заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників (стаття 3 Закону України «Про оплату праці»).

За статтею 5 цього ж Закону організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів; грантів. Суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів. Норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою (міжгалузевою) або територіальною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців (Стаття 14 Закону).

Статтею 15 цього Закону, передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті. Оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Окрім цього згідно статті 21 Закону працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника. Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

Стаття ж 22 вказує, що суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Як вбачається із матеріалів справи, вірно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорювалось та не спростовано позивач працює у відповідача на посаді водія тролейбуса та у спірні періоди липень-серпень 2012 року, квітень-грудень 2013 року і січень-травень 2014 року отримував заробітну плату з розрахунку меншого розміру мінімальної заробітної плати, що була встановлена Законами України про державний бюджет за вказані роки та періоди. Дійсно згаданими наказами відповідача від 20.02.2012 року, 4.09.2012 року 30.11.2012 року, 4.01.2013 року та 29.11.2013 року було здійснене відтермінування у застосуванні розмірів мінімальної заробітної плати, що визначена Законом України про державний бюджет на відповідний період на строк до 6 місяців, що було передбачено у генеральній та колективній угодах, які діяли на підприємстві у спірний період, однак нарахування заробітної плати здійснювалось у меншому ніж визначено законом України про державний бюджет України, що діяв у відповідний період та поза межами 6 місяців відтермінування, що було визначено наказами. Окрім цього, нарахування заробітної плати у нічний час здійснювалось у розмірі 30 %, що менше від закріпленого у Колективній та Генеральній угодах розміру доплати за роботу у нічний час - а саме 35%.

Вказане судом апеляційної інстанції встановлено із: довідки з місця праці позивача, даних про тарифні ставки для водіїв тролейбусів відповідача у спірні періоди, розрахункових листків за спірний період а.с. 12-33, наказів про відтермінування застосування норм оплати праці а.с. 34-37, витягів із генеральної угоди про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2010-2012 роки а.с. 4-7, колективна угода ЛКП «Львівелектротранс» на 2011-2013 роки а.с.140-156, списків виробництв, робіт, професій і посад працівників відповідача робота яких пов'язана з підвищенням нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці а.с. 116-117, погодинних тарифних ставок відповідача, співвідношення місячних посадових окладів відповідача, положення підприємства про виплату винагороди по підсумках роботи працівників ЛКП «Львівелектротранс» за рік, положень про оплату праці та преміювання працівників, зокрема, водіїв тролейбуса у відповідача, інших внутрішніх актів, що регулюють оплату праці, зокрема, і позивача а.с. 118-139.

Враховуючи вказане заробітна плата позивача у спірний періоди була зменшена на 1833,22 грн., що з врахуванням індексу інфляції за період ненарахування та невиплати такої, але до подання позивачем позову, а саме до листопада 2015 року (позов подано 14.03.2016 року) становить 3280,23 грн. (вказані нормативні та внутрішні документи та розрахунок недоплаченої заробітної плати за спірний період з врахуванням індексу інфляції а.с. 8-11).

Враховуючи вказане, а саме безпідставне зменшення розміру заробітної плати позивача, що призвело до ненарахування йому згаданої суми коштів слід вважати порушенням його прав, які підлягають захисту у обраний ним спосіб та рішення суду про задоволення позову у цій частині вимог слід вважати обґрунтованим.

Що стосується доводів у апеляційній скарзі відповідача, то такі наведеного не спростовують, оскільки ні у такій, ні при висловленні своєї позиції стосовно позову представником відповідача не наведено жодних обґрунтованих доводів щодо безпідставності вимог позивача.

Доводи ж що стосується проведення невірного нарахування розміру недоплаченої суми заробітної плати позивачу у спірний період з посиланням на безпідставність позовних вимог без жодного наведення аргументації щодо цього жодним чином не підтверджені, свого альтернативного розрахунку відповідачем не представлено, як не заявлено і клопотання про призначення дослідження щодо перевірки такого розрахунку.

Тому слід вважати такі доводи голослівними та такими, що по суті не впливають на законність та обгнрунтованість ухваленого рішення.

Аналогічно вказане стосується і доводів щодо проведення індексації не виплаченої заробітної плати у спірні періоди з врахуванням індексів інфляції, що діяли і вказані періоди.

Що стосується доводів про безпідставність стягнення моральної шкоди на користь позивача, то, на думку суду, такі теж не слід вважати обґрунтованими.

Так, на думку суду апеляційної інстанції, невиплата протягом тривалого періоду часу частини належної позивачу заробітної плати створює йому значні незручності, впливає на його звичний ритм життя, позивач протягом тривалого періоду часу відчуває дискомфорт, відчуття невпевненості, втрату певних життєвих зв'язків та вказане вимагає від нього здійснення додаткових зусиль для організації свого життя, а тому спричиняє моральні страждання, які відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України підлягають відшкодування.

Що стосується розміру коштів для відшкодування моральної шкоди визначеного судом, то, на думку колегії суддів, такий не є значним та відповідає принципу розумності та справедливості, зважаючи, зокрема, на період невиплати, суму невиплачених коштів, тощо.

Решта доводів апеляційної скарги вірних висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає. Рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» - відхилити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 11 травня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді : Л.Б. Струс

М.М. Шандра