Рішення № 63169661, 30.11.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 22-ц/778/4694/16 Головуючий у 1 інстанції: Махіборода Н.О.

Є.У.№ 334/10761/16-ц Суддя-доповідач: Крилова О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Дзярука М.П.

Трофимової Д.А.

при секретарі: Бурак А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 серпня 2016 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з центрального опалення,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року Концерн «МТМ» звернулося до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що відповідачу надано послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води на підставі особового рахунку № НОМЕР_1. Позивач у повному обсязі виконав свої зобов'язання, натомість відповідачка належним чином не виконувала обов'язки по сплаті наданих послуг, у зв'язку з чим у неї утворилась заборгованість. 22.12.2014 року ухвалою судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя було скасовано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за послуги централізованого опалення та постачання гарячої води.

Посилаючись на зазначені обставини, просило суд стягнути з відповідачки - мешканки АДРЕСА_1, заборгованість по оплаті за послуги з центрального опалення, що утворилася станом на 01.06.2012р. у розмірі 1894,63 грн., а також витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1218,00 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 серпня 2016 року у позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням районного суду Концерн «МТМ» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, по суті позовних вимог.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення не відповідає таким вимогам.

Так, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що в АДРЕСА_1 зареєстрована відповідачка ОСОБА_3, особовий рахунок зареєстрований на її ім'я та вона є відповідальним квартиронаймачем /а.с.9/, але в квартирі не проживає через поважні причини.

Так, 18.05.2012 року в даній квартирі сталася пожежа, дана квартира є непридатною для проживання, оскільки обстановка /стіни, шибки, рами, електропроводка/ та майно знищені вогнем або перебувають у непридатному для використання стані.

Але, як вбачається з позову, позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за послуги теплопостачання, яка утворилася до пожежі: з 01.01.2009 р. по 01.06.2012р. Тож посилання суду на те, що відповідач не користувалася наданими послугами є безпідставним.

Крім того, суд зазначив, що відповідач за весь цей час нічого не сплачувала, строків позовної давності не поновлювала, а заборгованість, яка вказана у позові та розрахунках, не входить у строк позовної давності, а тому не підлягає стягненню з відповідачки за рішенням суду, тому що позивачем без поважних причин пропущений строк позовної давності, передбачений ст. 257, 261 ЦК України.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що позивач є виконавцем з надання послуг з теплопостачання Позивач надавав послуги з централізованого теплопостачання у приміщення квартири відповідачки, яка проживала в ній на той час, за який їй нарахована заборгованість.

За умовами ст. 68 ЖК Української РСР та ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" закріплено обов'язок споживача послуг такі оплачувати.

Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами регулюються Законом України від 24 червня 2004 року "Про житлово-комунальні послуги", який визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їх права та обов'язки.

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 19 вказаного Закону).

Концерн «Міські теплові мережі» за зазначеними законами є особою, яка надає послуги з центрального опалення.

Ані факт надання позивачем послуг з теплопостачання, ані факт проживання відповідачки за зазначеною позивачем адресою на період, за який нарахована заборгованість, не оспорюється.

Відмовляючи у задоволенню позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк позовної давності, встановлений ст. 256 ЦК.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За частинами першою, другою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Ураховуючи те, що подання позивачем до суду заяви про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України перервало позовну давність, не можна вважати, що позивачем пропущений строк позовної давності за всією сумою позову.

Разом з тим, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість нарахована з січня 2009 року, тобто на час подання заяви про видачу судового наказу строк позовної давності щодо деяких платежів вже був пропущений. Крім того, наказ був скасований лише у грудні 2014 року.

Враховуючи, що наказ був виданий 20.08.2012 року, то і строк позовної давності має бути облікований за три роки до наказу, тобто з серпня 2009 року.

Як вбачається з розрахунку, наданого позивачем, на серпень 2009 року існувала заборгованість за послуги з теплопостачання в сумі 500,93 гр., яка має бути вилучена з загальної суми заборгованості. Таким чином, стягненню з відповідачки підлягає заборгованість з теплопостачання за період з серпня 2009 року по травень (включно) 2016 року у розмірі 1393,70 гр.

Керуючись ст. ст. 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 серпня 2016 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з центрального опалення задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за послуги з центрального опалення в сумі 1393,70 гр. (одна тисяча триста дев'яносто три гр. 70 коп.).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити .

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: