Ухвала суду № 63169656, 30.11.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 334/1940/16 Головуючий у 1 інстанції: Колесник Л.Г. Провадження № 22-ц/778/4435/16 Суддя-доповідач: Спас О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Спас О.В.,

суддів: Бабак А.М.,

Полякова О.З.,

при секретарі Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Запоріжтрансформатор»

на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжтрансформатор» про усунення порушень при поновленні на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про усунення порушень при поновленні на роботі та стягнення з ПАТ «Запоріжтрансформатор» середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в тому числі з 01.10.2015 р. по 09.12.2015 р., в якому зазначив, що 16.10.2015 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя ухвалено рішення за його позовом до ПАТ «Запоріжтрансформатор» про поновленні на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, утриманих грошових коштів та відшкодування моральної шкоди, за яким позов був задоволений частково, а саме: визнано незаконними наказ № 565 від 30.07.2014р. про перевід на іншу роботу та наказ № 416 від 30.12.2014р. ПАТ «Запоріжтрансформатор» про звільнення ОСОБА_3 за п.1 ст. 40 КЗпП України та скасовано їх; поновлено ОСОБА_3 на роботі в ПАТ «Запоріжтрансформатор» на посаді старшого інженера технолога ТВПВ; стягнуто з ПАТ «Запоріжтрансформатор» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з період з 31.12.2014 року по 30.09.2015 року, за 9 місяців в загальній сумі 31 209, 32 грн., та в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 3 000 грн.

11.02.2016 року рішенням Апеляційного суду Запорізької області було частково задоволено скаргу ПАТ «Запоріжтрансформатор» та рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.10.2015 року змінено в частині розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Але, незважаючи на те, що рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання, його поновили на роботі в ПАТ «Запоріжтрансформатор» тільки з 23.11.2015 року, а до роботи допустили 10.12.2015р.

Вважає, що відповідач належним чином не виконав рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.10.2015 року, а тому просить внести в наказ №292лс від 23.11. 2015 року зміни в частині дати, з якої його поновлено на посаді старшого інженера технолога ТВПВ, вказавши дату поновлення 01.08.2014 року.

Окрім того, оскільки відповідач одразу не здійснив поновлення його на роботі відповідно до рішення суду, а фактично допустив к роботі тільки 10.12.2015 року, то за період з 01.10.2015 року (день , наступний за днем, до якого стягнутий середній заробіток за рішенням суду ) до 09.12.2015 року включно (день, що передує фактичному допуску до роботи) на його користь повинно бути стягнуто виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 10 000 грн. Також, просив поновити йому строк для звернення до суду, тому що фактично його допустили до роботи 10.12.2015 року, а 11.12.2015 року він знов отримав повідомлення про скорочення його посади та вживав заходи припинення порушення його права на працю, проте його звільнили 11.03.2016р., а за цей час він пропустив тримісячний строк звернення до суду з наведених причин, які вважає поважними.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано наказ ПАТ «Запоріжтрансформатор» № 292лс від 23.11.2015 року в частині дати поновлення ОСОБА_3 на посаді старшого інженера технолога ТВПВ недійсним.

Зобов'язано ПАТ «Запоріжтрансформатор» внести в наказ № 292лс від 23.11.2015 року зміни в частині дати, з якої ОСОБА_3 поновлено на посаді старшого інженера технолога ТВПВ, вказавши дату поновлення 01.08.2014 року.

Стягнуто з ПАТ «Запоріжтрансформатор» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.10.2015 року по 09.12.2015 року в загальній сумі 9 846 грн., які повинні бути виплачені підприємством з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.

Стягнуто з ПАТ «Запоріжтрансформатор » на користь ОСОБА_3 551, 20 грн. в якості відшкодування витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.

В іншій частині вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ПАТ «Запоріжтрансформатор» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Позивачем надані заперечення на спростування доводів апеляційної скарги. Просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Запоріжтрансформатор» Романенка М.В., позивача ОСОБА_3 та його представника адвоката Ткаченко Н.С., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлені такі обставини.

Позивач з 08 вересня 1987 року працював в ПАТ «Запоріжтрансформатор».

На час звільнення прцював в технологічному відділі підготовки виробництва /ТВПВ/ старшим інженером-технологом.

З 26.07.2014р. по 03.08.2014р. він перебував у відпустці відповідно до наказу.

На підставі наказу № 565 від 30.07.2014 р. позивач був переведений з посади старшого інженера технолога ТВПВ на посаду старшого інженера - технолога з виготовлення тароупаковки ТВПВ.

04.12.14р. на засіданні профспілкового комітету ТВПВ було дано згоду на його звільнення з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України.

30.12.2014 року позивач був звільнений з роботи з посади старшого інженера - технолога з виготовлення тароупаковки, відповідно до наказу № 1300 від 30.12.2014 р. та наказу № 416 від 30.12.2014 р., за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників.

Рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 16 жовтня 2015 року визнано незаконними наказ № 565 від 30.07.2014р. про перевід ОСОБА_3 на іншу роботу та наказ № 416 від 30.12.2014р. ПАТ «Запоріжтрансформатор» про звільнення ОСОБА_3 за п.1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штату та скасовано їх; поновлено ОСОБА_3 на роботі в ПАТ «Запоріжтрансформатор» на посаді старшого інженера технолога ТВПВ - рішення в цій частині піддати негайному виконанню. Також стягнуто з ПАТ «Запоріжтрансформатор» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з період з 31 грудня 2014 року по 30 вересня 2015 року, за 9 місяців в загальній сумі 31209 грн. 32 коп., які повинні бути виплачені на підприємстві з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів; стягнуто з ПАТ «Запоріжтрансформатор» на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 3000 грн.

11.02.2016 року рішенням Апеляційного суду Запорізької області було частково задоволено скаргу ПАТ «Запоріжтрансформатор» та рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 16.10.2015 року змінено в частині розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На виконання рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя в частині поновлення на роботі,11 листопада 2015 року на підставі виконавчого листа від 11.11.2015 року було відкрите виконавче провадження.

Відповідачем 23 листопада 2015 року виданий наказ № №292лс про поновлення ОСОБА_3 на посаді старшого інженера технолога ТВПВ та внесено записи до трудової книжки про визнання недійсними запису про переведення ОСОБА_3 з 01.08.2014р. та звільнення його в зв'язку із скороченням штату від 30.12.2014 року.

Позивача допущено до роботи 10 грудня 2015 року, що підтверджується розрахунковим листком про нарахування заробітної плати за грудень 2015 року.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 212 - 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.

Судом першої інстанції правильно застосовано такі норми матеріального та процесуального права.

Стаття 61 ЦПК України, за якою обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Частина 1 ст.76 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Суд першої інстанції правильно взяв до уваги роз'яснення п.34 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», яким вказано, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення суду вказує на обов'язок, а не право роботодавця виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після проголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Суд першої інстанції встановив факт порушення власником підприємства вимог ст.235 КЗпП України щодо негайного виконання рішення суду в частині поновлення незаконно звільненого працівника, а тому правильно вказав на наявність підстав для стягнення з підприємства середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Судом першої інстанції вірно та у відповідності до вимог ст.360-7 ЦПК України взято до уваги правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15 з застосування таких же норм трудового права.

Суд першої інстанції правильно застосував ст.236 КЗпП України, за якою у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Доводи апеляційної скарги, що ПАТ «Запоріжтрансформатор» не зобов'язаний в наказі про поновлення на роботі вказувати дату поновлення на роботі не можуть спростувати висновки рішення суду, оскільки не мають правових підстав.

Апелянт не зазначає, якій саме нормі права не відповідає висновок рішення суду в цій частині.

Одночасно необхідно зазначити, що в силу ст.3 ЦПК України кожна особа має право на судовий захист порушеного права. Відповідно, рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 16 жовтня 2015 року встановлено час, з якого відбувалося порушення права позивача. А саме, визнано незаконним наказ № 565 від 30.07.2014р. про перевід ОСОБА_3 на іншу роботу та наказ № 416 від 30.12.2014р. ПАТ «Запоріжтрансформатор» про звільнення останнього. Таким чином, порушене трудове право позивача підлягає відновленню з 01.08.2014р., що правильно вказано в рішенні суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильності рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час з 01.10.2015р. по 09.12.2015р. спростовані під час апеляційного розгляду справи.

Згідно ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З матеріалів справи вбачається, що час вимушеного прогулу тривав понад строк, вказаний у рішенні Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 16 жовтня 2015 року, яким стягнення проведено до 30.09.2015р. Відповідно до часу фактичного поновлення працівника на роботі 10.12.2015р. стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не здійснено, що суперечило ст.ст.235, 236 КЗпП України та це питання правильно вирішене судом першої інстанції, який стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу, у тому числі за час, пов'язаний із невиконання рішення суду про поновлення на роботі.

Вказану обставину відповідач не спростував, не надав доказів, що за вказаний період часу вимушеного прогулу позивачу нараховано та сплачено середній заробіток.

Таким чином, висновок рішення суду першої інстанції є правильним і відповідачем не спростований.

Доводи апеляційної скарги, що позивач безпідставно пропустив строк для звернення до суду, а суд безпідставно цей строк поновив, не мають свого підтвердження.

Суд першої інстанції в рішення правильно зазначив, що відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Суд врахував ті обставини, що позивача фактично допустили до роботи 10 грудня 2015 року, а 11 грудня 2015 року він отримав повідомлення про скорочення його посади та 11 березня 2016 року його вдруге звільнили з роботи та він знову змушений був вживати заходи припинення порушення його права на працю, звертатися до суду з питання незаконності звільнення, що об'єктивно перешкоджало своєчасному зверненню з вказаним позовом.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, відповідає принципам законності, справедливості та верховенства права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запоріжтрансформатор» відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: