Ухвала суду № 63164993, 01.12.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2770/16

Головуючий у першій інстанції Бузовський В. В.

Доповідач Парапан В. Ф.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: судді Парапана В.Ф.

Суддів: Панасенкова В.О., Драгомерецького М.М.

За участю секретаря Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015р. публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулось із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність ПАТ «Дельта Банк» однокімнатної квартири, загальною площею 54,1 кв.м., житловою площею 21,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнання за ним права власності на зазначену квартиру.

Позов мотивовано тим, що 12.09.2008р. між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_2 укладено кредитний 1506/0908/45-045, за умовами якого Банк надав ОСОБА_2 кредит у сумі 53 800,00 доларів СШАстроком до 12.09.2037р. зі сплатою 12,50% річних за користування кредитом.

Також в забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальниці за кредитним договором 12.09.2008р. між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір №1506/0908/45-045-Z-1 за яким остання передала банку в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

25.05.2012р., на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, ПАТ «Сведбанк» відступив ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за вказаним кредитним та забезпечувальним договорами.

Посилаючись на те, що позичальник належним чином не виконував умови зобов'язань за кредитним договором, станом на 28.07.2015р. допустила заборгованість на загальну суму 854 399,22 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом-771 822,98 грн.; сума заборгованості за відсотками-82 576,24 грн., виконання кредитного договору забезпечено договором іпотеки, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Суворовськогорайонного суду м. Одеси від 10.12.2016р. в позові відмовлено.

У апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову, посилаючись на незаконність рішення суду, неповне з'ясування обставин справи, порушення норм процесуального права.

У запереченнях на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_2, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим, просить апеляційну скаргу відхилити.

Позивач в судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Колегія суддів ухвалила розглядати справу за його відсутності підставі ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідачки, яка заперечувала проти апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляція задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Так, ПАТ «Дельта Банк» просив звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання за ним права власності на це нерухоме майно, (а.с.1-5).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що згідно п.п.12.1 -12.3.1 договору іпотеки сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: шляхом здійснення цього застереження (п.12.3), є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки, який прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Між сторонами виникли правовідносини із кредитного договору і договору іпотеки, які регулюються нормами ЦК України та Закону України Про іпотеку.

Матеріалами справи установлено, що 12.09.2008р. між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_2 укладено кредитний №31506/0908/45-045, за умовами якого Банк надав ОСОБА_2 кредит у сумі 53 800,00 доларів СШАстроком до 12.09.2037р. зі сплатою 12,50% річних за користування кредитом.

Також в забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальниці за кредитним договором 12.09.2008р. між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір №1506/0908/45-045-Z-1 за яким остання передала банку в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

25.05.2012р., на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, ПАТ «Сведбанк» відступив ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за вказаним кредитним та забезпечувальним договорами.

07.08.2015р. ПАТ «Дельта Банк» надіслав ОСОБА_2 письмову вимогу про погашення простроченої заборгованості і попередив про наслідки невиконання вимоги, зокрема про звернення стягнення на предмет іпотеки, (а.с.24).

Позивач посилається, що станом на 28.07.2015р. за вказаним кредитним договором має місце заборгованість на загальну суму 854 399,22 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом - 771 822,98 грн.; сума заборгованості за відсотками - 82 576,24 грн., але детальний розрахунок заборгованості не надав, (а/с.23).

28.08.2015р. у суді заявлені вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за позивачем.

У розумінні ст. 11 ЦПК України /диспозитивність цивільного судочинства/ право визначення підстави та способу звернення стягнення належить позивачу, як іпотекодержателю, а суд не вправі виходити за межі заявлених вимог та, відповідно, звертати стягнення на предмет іпотеки у спосіб, не визначений позивачем.

Звернення стягненя передбачено п.п. 11, 12 договору іпотеки від 12.09.2008р., (а.с.15-22).

Так, іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема: у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором (п.11 договору іпотеки).

Звернення стягнення здійснюється на підставі: або рішення суду, або виконавчого напису нотаріуса, або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, або за договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя (п.п.12.1, 12.2, 12.3.1 договору іпотеки).

Так, сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження при задоволенні вимог іпотекодержателя, що міститься у п.п. 12.3.1 та 12.3.2 договору іпотеки.

Іпотекодержатель самостійно визначає один із наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі: - передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку» (п. п. 12.3.1, 12.3.2 договору іпотеки).

Так, у п.12.3.1 сторони договору іпотеки встановили, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку». Відповідно до ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотекодержатель шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті п.12.3 договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена після прийняття іпотекодержателем рішення по обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі висновку незалежного експерта -- суб'єкта оціночної діяльності, тощо.

Сторони, з розумінням змісту ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту п.12.3 цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов'язання.

У разі настання обставин, визначених п.12.3.1 договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і в повідомленні має бути зазначено який із способів задоволення вимог, що передбачені ст. 37 Закону України «Про іпотеку», застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог (п.п.11, 12 договору іпотеки).

Правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 30.03.2016р. у справі №6-1851цс15 визначає судову практику у даному питанні таким чином.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, є, у тому числі, визнання права (ст. 16 ч.2 п.1 ЦК України).

Зверення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя (ст. 33 ч. 3 Закону України Про іпотеку).

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконаня основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Разом з тим, порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульований ст. 39 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Виникнення права власності на підставі рішення суду врегульовано ст. 335 та 376 ЦК України.

В інших випадках, право власності набувається з інших, не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ст. 328 ч.1 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Висновок Верховного суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п.1.2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (ст. 360-7 ЦПК України).

Умови договору іпотеки від 12.09.2008р. містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку, тобто шляхом укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, що є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

Проте згоди іпотекодержателя, або укладання між сторонами відповідно договору чи реалізації ними застережень іпотечного договору про передачу предмета іпотеки у власність банку в матеріалах справи немає.

Як немає і оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, чим порушено вимоги ч.3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Зважаючи на викладене, у даному випадку, визнання на підставі рішення суду за ПАТ «Дельта Банк», як іпотекодержателем, права власності на предмет іпотеки, не відповідає умовам договору іпотеки, ст. 37 Закону України «Про іпотеку» і правовій позиції Верховного Суду України.

Звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду здійснюється відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку», як спосіб реалізації предмета іпотеки, а саме: з прилюдних торгів або із застосуванням процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України Про іпотеку.

Приймаючи до уваги, що відсутні правові підстави для задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, й такого висновку дійшов суд першої інстанції, підстав для скасування або зміни рішення немає.

Доводи скарги цих висновків не спростовують, не впливають на правильність ухваленого судом рішення, тому з огляду на вимоги ст. 308 ЦПК України, колегія суддів їх відхиляє.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.Ф.Парапан

В.О.Панасенков

М.М.Драгомерецький