Ухвала суду № 63164932, 28.11.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3200/16

Головуючий у першій інстанції Бузовський В. В.

Доповідач Варикаша О. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді - Варикаші О.Д.

суддів - Станкевича В.А.

- Бабія А.П.

при секретарі - Сідлецькій Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26.02.2016 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, третя особа орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, третя особа орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про усунення перешкод в спілкуванні з дитиною, визначення способу і участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною,-

встановила:

ОСОБА_6 через свого представника звернулася з вказаним позовом до суду (а. с. 2-7), в якому просила: позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітніх - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2; стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини всіх видів його доходу, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду і до досягнення ОСОБА_7 повноліття, а потім у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу до повноліття ОСОБА_8; судові витрати покласти на відповідача.

Свої позовні вимоги ОСОБА_6, як зазначено в рішенні суду та вбачається з позовної заяви, обгрунтовувала тим, що відповідач - батько дітей протягом тривалого часу жорстоко поводився з дітьми, ухилявся від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей, матеріально не забезпечує дітей.

Відповідач, в судовому засіданні, вимоги позову визнав частково. Так, відповідачем визнано вимоги позову в частині стягнення з нього аліментів на утримання дітей. В частині позбавлення його батьківських прав, вимоги позову не визнав, та пред'явив зустрічний позов (а. с. 60-62), який уточнив в ході розгляду справи (а. с. 122-123) та просив зобов'язати відповідачку не чинити перешкод в спілкуванні з дітьми і визначити спосіб його участі у вихованні та спілкуванні з дітьми шляхом встановлення систематичних побачень щотижня у неділю з 11.00 години до 13.00 години в присутності матері дітей, а також у будь-який інший час за попередньою домовленістю з матір'ю дітей. В обґрунтування вимог позову, як зазначено в рішенні суду, посилався на те, що він любить дітей, ніколи з дітьми жорстоко не поводився, бажає приймати участь у вихованні дітей, але відповідачка перешкоджає йому у спілкуванні з дітьми. Приїхати він протягом трьох років не міг, оскільки йому відмовляли у відкритті візи для в'їзду в Україну, за тих самих підстав він не міг протягом цього часу надавати будь-яку допомогу.

Як зазначено в рішенні суду, представник третьої особи, органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради підтримала висновок органу про доцільність позбавлення ОСОБА_4 відносно неповнолітніх ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, та неповнолітньої ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, посилаючись на інтереси дітей. Крім того, зазначила, що за заявою ОСОБА_4 розгляд питання щодо позбавлення останнього батьківських прав двічі відкладався, але батько дітей на засідання органу опіки та піклування так і не з'явився.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 26.02.2016 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6, аліменти на утримання неповнолітніх ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, в розмірі 1/3 частини всіх видів доходу відповідача щомісяця, починаючи з 09 листопада 2015 року і до досягнення старшою дитиною ОСОБА_7 повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 відносно неповнолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, актовий запис № 735 від 21 лютого 2006 року по Відділу ДРАЦС Одеського міського управління юстиції. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, відносно неповнолітньої ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, актовий запис Ашрафія № 172/1848 цивільна реєстрація Ашрафія 701/807 по бюро РАЦС Ашрафія Управління РАЦС та паспортного столу МВС Йорданського Хашимітського Королівства (повторний актовий запис № 2 від 15 травня 2014 року по Відділу ДРАЦС у Суворовському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції). Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 487 грн. 20 коп. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 судовий збір в розмірі 487 грн. 20 коп. В частині стягнення аліментів на утримання дітей допущено негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць.

В зустрічному позові ОСОБА_4 до ОСОБА_6, третя особа орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод в спілкуванні з дитиною, визначення способу і участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 через сого представникаподав апеляційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26.02.2016 року, в якій просить скасувати частково рішення суду від 26.02.2016 року, в частині позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав щодо неповнолітніх дітей ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_4 про зобов'язання не чинити перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способів участі батька у вихованні дітей, зобов'язати ОСОБА_6 не чинити перешкоди ОСОБА_4 у спілкуванні з дітьми - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4. Визначити наступний спосіб участі батька - ОСОБА_4 у вихованні неповнолітніх дітей - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, шляхом встановлення систематичних побачень щотижня у неділю з 11.00 год. до 13.00 год. в присутності матері дітей - ОСОБА_6, а також у будь-який інший час за попередньою домовленістю батька з матір'ю дітей. При цьому апелянт посилається на те, що вважає оскаржуване рішення в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 щодо неповнолітніх дітей та відмови ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог про зобов'язання не чинити перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способів участі батька у вихованні дітей вимогам ст. 213 ЦПК України не відповідає є несправедливим, необ'єктивним, необґрунтованим.

Іншими учасниками процесу рішення суду не оскаржується.

В судовому засіданні ОСОБА_4 та його представник підтримали апеляційну скаргу, ОСОБА_6, її представник та представник органу опіки і піклування заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог, в межах оскарження, наданих доказів і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. При цьому судова колегія зазначає, що не робить висновків стосовно не оскаржуваної частині рішення суду, щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 аліментів на утримання дітей.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 (громадянка України) та ОСОБА_4 (громадянин Йорданського Хашимітського Королівства) перебували в зареєстрованому шлюбі з 05.08.2004р., по 13.10.2015р., (а. с. 9, 28). Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, актовий запис № 735 від 21 лютого 2006 року по Відділу ДРАЦС Одеського міського управління юстиції (а. с. 10), та доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, актовий запис Ашрафія № 172/1848 цивільна реєстрація Ашрафія 701/807 по бюро РАЦС Ашрафія Управління РАЦС та паспортного столу МВС Йорданського Хашимітського Королівства, повторний актовий запис № 2 від 15 травня 2014 року по Відділу ДРАЦС у Суворовському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції (а. с. 11, 65).

Шлюбні відносини між ОСОБА_6, та ОСОБА_4, фактично були припинені з травня 2012р., після втечі ОСОБА_6 із дітьми з Йорданського Хашимітського Королівства (далі Йорданія) за допомогою Консульства України в Йорданії на підставі тимчасових документів на посвідчення особи, оскільки ОСОБА_4, відібрав у ОСОБА_6 її документи та документи дітей та сховав їх в квартирі своїх батьків. Втеча ОСОБА_6 від ОСОБА_4 з Йорданії обумовлена фізичним та психологічним насильством над ОСОБА_6, а також жорстоким поводженням, побиттям та залякуванням неповнолітніх дітей.

Зазначені вище обставини встановлені рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 02.09.2015 року (а. с. 104), яке набрало законної сили на підставі ухвали апеляційного суду Одеської області від 13.10.2015 року (а. с. 109), яким було розірвано шлюб між сторонами та встановлено місце проживання неповнолітніх дітей разом із матір'ю, а отже, такі обставини, в силу ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Після втечі ОСОБА_6, разом із дітьми з Йорданії в травні 2012 року, батько дітей ОСОБА_4 з'явився в Україні тільки в березні 2015р., а виявив бажання зустрітися з дітьми тільки в вересні 2015р., за місцем навчання дітей у присутності свого адвоката. З травня 2012р., по серпень 2015р., (час пред'явлення позову про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей) ОСОБА_4 участі у вихованні дітей не приймав, матеріально дітей не забезпечував, будь-якої допомоги на утримання дітей не надавав, не цікавився розвитком та станом здоров'я дітей, що визнано особисто відповідачем ОСОБА_4, в судовому засіданні та підтверджено висновком органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 05.01.2016р., № 01-05-8/2932 (а. с. 83), а також показаннями свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, та ОСОБА_16.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_6, в частині стягнення аліметів підлягають задоволенню частково, а в частині позбавлення батьківських прав в повному обсязі.

При частковому задоволенні вимог про стягнення аліметів, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_4 визнав вимоги позову в цій частині, що не суперечить закону, не порушує права та інтереси інших осіб, а також суд виходив із вимог ст. 183 СК України, а саме із того, що суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття і не передбачає встановлення наперед частки, яка буде стягуватися на меншу дитину після досягнення повноліття старшою дитиною. Отже, вимоги ОСОБА_6, в частині стягнення аліментів на меншу дитину в розмірі 1/4 частини доходу відповідача після досягнення старшою дитиною повноліття, суд першої інстанції вважав, не грунтуються на законі і є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання ОСОБА_4 на те, що він любить дітей, бажає з ними спілкуватися та приймати участь у їх вихованні та те, що він ніколи жорстоко з дітьми не поводився, оскільки такі твердження спростовуються матеріалами справи, поясненнями свідків, та обставинами встановленими рішенням Суворовського районого суду м. Одеси від 02.09.2015р., яке набрало законної сили.

Також, судом першої інстанції не прийнято до уваги пояснення ОСОБА_4 про те, що він з травня 2012р., по березень 2015р., не мав можливості в'їхати в Україну, через те, що за заявою ОСОБА_6, йому не відкривали візу в Консульстві Українии в Йорданії, оскільки суду не надано жодного належного доказу про те, що ОСОБА_4 взагалі звертався до Консульства, а так само і не надано жодного доказу про відмову йому у відкритті візи з будь-яких підстав.

Не прийнято судом першої інстанції посилання ОСОБА_4 і про те, що він не міг надавати допомоги дітям з травня 2012р., по березень 2015р., оскільки, місце проживання ОСОБА_6 та дітей йому було відомо, про що ОСОБА_4 особисто зазначив в судовому засіданні, крім того, в м. Одесі проживає його друг ОСОБА_16, за допомогою якого він мав можливість переказувати кошти, речі, тощо для утримання дітей.

Крім того, судом першої інстанції звернуто увагу на те, що ОСОБА_4 прибув в Україну в березні 2015р., а бажання зустрітися з дітьми виявив тільки в серпні 2015р., в присутності свого адвоката, і саме з серпня 2015р. почав переказувати кошти на утримання дітей (а. с. 77), зазначене суд оцінює не як бажання батька утримувати та спілкуватися з дітьми, а як захисну реакцію ОСОБА_4 на пред'явлення до нього позову про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей із матір'ю, а в подальшому використати, як можливість підтвердження заперечень проти позову про позбавлення батьківських прав.

Показання свідка ОСОБА_16 суд першої інстанції до уваги не прийнв, оскільки ОСОБА_16, особисто не був свідком жодної події, які відбувалися між сторонами, між ОСОБА_4 та дітьми, ніколи не бачив ні ОСОБА_6, ні її дітей. Всі обставини, які ОСОБА_16, повідомив суду, відомі йому виключно з розповідей ОСОБА_4, про що ОСОБА_16, попередив суд під час його допиту як свідка.

На підставі встановленого, суд першої інстанції дійшов висновку, що первісний позов ОСОБА_6, про позбалення батьківських прав ОСОБА_4 доведений та підлягає задоволенню, що повністю виключає можливість задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про усунення перешкод та визначення способу і участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною (ч. 2 ст. 123 ЦПК України).

За таких обставин, суд першої інстанції, на підставі ст. ст. 164, 166, 180, 183, 191 СК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 58, 60, 61, 88, 212-215, 367 ЦПК України, задовольнив частково позов ОСОБА_6 та відмовив в зустрічному позові ОСОБА_4, а також стягну з ОСОБА_4 на користь держави та на користь ОСОБА_6 судовий збір.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції, в оскаржуваній частині рішення суду, в межах позовних вимог, повно, всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та прийшов до правильного висновку на підставі наданих та досліджених доказів, частково задовольнивши позов ОСОБА_6 та відмовивши в зустрічному позові ОСОБА_4.

Тому судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони в оскаржуваній частині рішення суду відповідають фактичним обставинам справи, наданим доказам та відповідним нормам матеріального і процесуального права, а суд першої інстанції правомірно на підставі вимог закону та на підставі встановлених обставин справи, наданих доказів, дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_6 та відмову в зустрічному позові ОСОБА_4.

Оскільки, відповідно до ч. ч. 1-7 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов'язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї ; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Згідно з п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною.

Як роз'яснено в п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвали (а. с. 9, 28, 104-114).

Від шлюбу сторони мають малолітніх дітей, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, після зміни прізвища та по-батькові дітей на час ухвалення оскаржуваного рішення суду (а. с. 10-17).

Після розірвання шлюбу місце проживання малолітніх дітей визначено з позивачкою ОСОБА_6 згідно рішення суду від 02.09.2015 року (а. с. 104-114).

Шлюбні відносини між сторонами фактично були припинені з травня 2012 року, після втечі ОСОБА_6 із дітьми з Йорданського Хашимітського Королівства за допомогою Консульства України в Йорданії, яка була обумовлена фізичним та психічним насильством над ОСОБА_6 та її з відповідачем малолітніми дітьми зі сторони відповідача ОСОБА_4, що встановлено як рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 02.09.2015 року, яке набрало законної сили (а. с. 104-114), так і підтверджується матеріалами справи (а. с. 8, 27, 36-40, 83).

Також судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_4, як в період проживання з позивачкою в шлюбі так і після розірвання шлюбу ухилявся та ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню малолітніх дітей, не піклувався та не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, не забезпечував і не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на їхній фізичний розвиток як складову виховання, не спілкувався з дітьми і не спілкується в обсязі, необхідному для їхнього нормального самоусвідомлення; не сприяв і не сприяє засвоєнню дітьми загальновизнаних норм моралі, враховуючи насильство, яке він вчиняв відносно позивачки в присутності дітей та відносно самих дітей.

Про зазначене свідчить стан здоров'я дітей, які після повернення з позивачкою в Україну через незадовільні умови проживання в Йорданському Хашимітському Королівстві разом з відповідачем, який застосовував фізичне та психічне насильство до позивачки та малолітніх дітей, що вбачається зокрема з листа неповнолітнього ОСОБА_7 до батька (а. с. 27), листа Одеського обласного медичного центру психічного здоров'я № 503/11 від 17.07.2015 року (а. с. 36), консультативного висновку психолога Одеського обласного медичного центру психічного здоров'я № 112/14 від 24.07.2015 року (а. с. 37-40), тривалий час перебували на лікуванні та обліку в лікарів інфекціоніста, невропатолога та в туберкульозному диспансері, що підтверджується медичними висновками (а. с. 18-24).

Крім того, після залишення позивачкою разом із дітьми Йорданії в травні 2012 року, батько дітей відповідач по справі продовживухилятися від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей в розумінні роз'яснень, викладених в п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», докази протилежного в матеріалах справи відсутні та суду апеляційної інстанції не надані.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом достовірно встановлено на підставі наданих та досліджених по справі даказів, що відповідач ОСОБА_4,жорстоко поводився з дітьми та ухилявся і ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей.

Згідно висновків органу опіки та піклування від 05.01.2016 року та від 25.11.2016 року, які знаходяться в матеріалах справи, орган опіки та піклування вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 щодо малолітніх дітей та недоцільним визначення способів участі його у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що відповідач не ухилявся від виконання батьківських обов'язків , а позивачка перешкоджає йому у спілкуванні з дітьми та у їх вихованні, судова колегія не приймає до уваги, оскільки ці доводи спростовуються доказами по справі, а посилання відповідача на звернення його в червні 2015 року до органу опіки та піклування з заявою про зобов'язання позивачки не чинити йому перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способів його участі у їх вихованні не спростовує встановлені судом обставини щодо насильства відповідача відносно його малолітніх дітей та ухилення його від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей під час перебування їх в Йорданії та після повернення їх в Україну в травні 2012 року в розумінні роз'яснень, викладених в п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».

Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що відповідач був працевлаштований в Йорданії та там був центр його інтересів, через що він не мав можливості одразу після від'їзду позивачки з дітьми до України виїхати в Україну, оскільки ці доводи не спростовують встановлені судом обставини щодо жорстокого поводження відповідача з дітьми та ухилення його від виконання батьківських обов'язків в період перебування дітей в Йорданії та ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків після приїзду дітей в Україну, зокрема щодо ухилення від надання матеріальної допомоги дітям для забезпечення необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що можливо і перебуваючи в Йорданії. Однак, зокрема докази надання матеріальної допомоги дітям відповідачем з травня 2012 року після від'їзду позивачки з дітьми в України до виникнення між сторонами даного судового спору, в матеріалах справи відсутні та суду апеляційної інстанції не надані.

Судова колегія також не приймає до уваги доводи апеляційної скарги стосовно спілкування відповідача з дітьми по телефону та через скайп, оскільки в п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснено, які фактори свідчать про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків і ці фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини. Тому цей довід, враховуючи встановлені обставини у справі, також не спростовує висновки суду.

Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги стосовно того, що виїжджаючи з Йорданії позивачка подала до Посольства України заяву із проханням відмовляти відповідачу в оформленні візи для в'їзду на територію України, оскільки, як правильно встановлено судом першої інстанції, суду не надано жодного належного доказу про те, що відповідач взагалі звертався до Консульства, а так само і не надано жодного доказу про відмову йому у відкритті візи з будь-яких підстав.

Судова колегія не приймає до уваги також доводи апеляційної скарги стосовно зміни прізвища та по-батькові дітей.

Оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази, що на момент розгляду справи в суді першої інстанції та ухвалення оскаржуваного рішення суду, прізвища та по-батькові дітей були відмінні від тих, які зазначені в позовній заяві ОСОБА_6 та в рішенні суду першої інстанції.

Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо відвідування в травні 2015 року відповідачем закладу, де навчаються діти, оскільки ці доводи, враховуючи встановлені обставини по справі, не спростовують висновки суду першої інстанції.

Судова колегія також не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що відповідач за все сумісне проживання не підіймав на позивачку руку, оскільки ці доводи не є переконливими, враховуючи сукупність доказів по справі і, зокрема лист неповнолітнього ОСОБА_7 до батька (а. с. 27), з якого вбачається, що відповідач бив дітей та позивачку.

Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги стосовно необґрунтованості висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки ці доводи не підтверджуються переконливими доказами, а висновок органу опіки та піклування, судова колегія вважає, узгоджується з доказами по справі.

Судова колегія прийняла до уваги доводи апеляційної скарги щодо не надання органом опіки та піклування висновку з приводу участі відповідача у вихованні дітей та відповідно до ст. 19 СК України в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції витребувала такий висновок, відповідно до якогоорган опіки та піклування вважає недоцільним визначення способів участі відповідача у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми.

Інші доводи апеляційної скарги судова колегія також не приймає до уваги, оскільки, враховуючи те, що в судовому засіданні встановлено жорстоке поводження відповідача з дітьми та ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей (підстави з яких позивачка звернулася з позовом до суду), вони не спростовують висновки суду першої інстанції.

Таким чином, враховуючи викладене, надані докази, доводи апеляційної скарги, з урахуванням встановлених обставин справи, судова колегія, не роблячи висновків стосовно не оскаржуваної частини рішення суду, вважає, що суд першої інстанції, в оскаржуваній частині, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони не спростовують висновки суду.

За таких обставин судова колегія вважає, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 необхідно відхилити, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26.02.2016 року залишити без змін, що не позбавляє відповідача права за наявності підстав ставити питання в судовому поряду про поновлення батьківських прав відповідно до ст. 169 СК України.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26.02.2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша

В.А. Станкевич

А.П. Бабій