Рішення № 63162709, 30.11.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/20971/15-ц Провадження № 22-ц/772/3331/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 27 Доповідач Панасюк О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі: головуючого судді Панасюка О.С., суддів Вавшка В.С. Оніщука В.В., з участю секретаря судового засідання Топольської В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на майно за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 вересня 2016 року,

встановила:

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі ПАТ «Дельта Банк») звернулось до суду з цим позовом.

Вказувало, що 06 серпня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (правонаступником якого в подальшому стало Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» (далі ПАТ «Кредитпромбанк»)) та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 31.3ВН/67/07-Склн, за яким ОСОБА_2 отримала 49 000 доларів США на строк до 05 серпня 2017 року зі сплатою 13,5 % річних. В забезпечення виконання зобовязань за цим договором ОСОБА_2 того ж дня передала в іпотеку банку власну квартиру № 57 в будинку № 64/47 А по вул. Келецькій у м. Вінниці за договором іпотеки № 31.3ВН/67/101/07-Склн.

26 червня 2013 року ПАТ «Дельта Банк» відповідно до договору купівлі-продажу придбало у ПАТ «Кредитпромбанк» права вимоги за кредитами, в тому числі за договором № 31.3ВН/67/07-Склн, укладеним з ОСОБА_2

Оскільки ОСОБА_2 не належним чином виконувала зобовязання за кредитним договором, допустивши станом на 28 липня 2015 року заборгованість в розмірі 42184 доларів США 10 центів, просило звернути стягнення на предмет іпотеки житлову квартиру № 57 в будинку № 64/47 А по вул. Келецькій у м. Вінниці, загальною площею 57,8 кв.м., шляхом визнання за ним права власності на це нерухоме майно.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 вересня 2016 року у позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд досліджує лише ті докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, судова колегія розглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених сторонами в суді першої інстанції.

Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив із відсутності доказів дотримання процедури повідомлення банком іпотекодавця про задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, а також вважав, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність іпотекодержателя є позасудовим способом захисту прав кредитора, без дотримання якого вимоги позивача є передчасними.

Проте повністю погодитись із таким висновком суду не можна з огляду на таке.

Судом встановлено, що 06 серпня 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №31.3BH/67/07-Склн, за яким позичальник отримала грошові кошти в сумі 49 000 доларів США на строк до 05 серпня 2017 року зі сплатою 13,55 % річних (т. 1, а.с. 7-11).

В забезпечення виконання зобовязання за цим договором ОСОБА_2 того ж дня за договором іпотеки № 31.3ВН/67/101/07-Склн передала в іпотеку банку квартиру № 57 в будинку № 64/47 А по вул. Келецькій у м. Вінниці, загальною площею 57,8 кв.м., що належить їй на підставі договору дарування, посвідченого 03 червня 2002 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за №1557, зареєстрованого в КП «ВООБТІ» 03 червня 2002 року за реєстровим № 94 в реєстровій книзі №235 (т. 1, а.с. 22-26).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 26 квітня 2012 року визнано мирову угоду, укладену ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 в порядку виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 листопада 2009 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованості за кредитними договорами №31.3BH/67/07-Склн від 06 серпня 2007 року в розмірі 382206 грн 07 к., №31/152/06-N від 30 червня 2006 року в розмірі 177313 грн 30 к. (т. 1, а.с. 60-67).

26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу права вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «Кредитпромбанк» відступив на користь ПАТ «Дельта Банк» своє право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі по договору №31.3BH/67/07-Склн від 06 червня 2007 року (т. 1, а.с. 82-85).

З витягу з додатку № 1 до Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 26 червня 2013 року видно, що ПАТ «Кредитпромбанк» відступило ПАТ «Дельта Банк» право вимоги, як за кредитним договором №31.3BH/67/07-Склн від 06 серпня 2007 року, так і за іпотечним договором №31.3ВН/67/І01/07-Склн від 06 серпня 2007 року, укладеними ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 85).

Згідно з інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна іпотекодержателем майна квартири №57, розташованої в будинку №64/47 А по вул. Келецькій в м. Вінниці, є ПАТ «Дельта Банк» (т. 2, а.с. 41-42).

ОСОБА_2 зобовязання за кредитним договором відповідно до умов мирової угоди не виконувала, внаслідок чого станом на 28 липня 2015 року допустила заборгованість в сумі 42184 доларів США 10 центів, що становило 930 677 грн 34 к. за курсом НБУ станом на 28 липня 2015 року (т. 1, а.с. 29).

При цьому, суд першої інстанції правильно відхилив заперечення представника відповідача щодо суми боргу, тому що вони спростовані актом приймання-передачі прав вимоги від 26 червня 2013 року (т. 1, а.с.175), витягом з додатку до цього акту (т. 1, а.с.176) та розрахунком заборгованості (т. 1, а.с. 86), встановивши, що надані представником ОСОБА_4 квитанції про сплату заборгованості враховані ПАТ «Дельта банк» при визначенні розміру заборгованості (т. 2, а.с. 3, 4, 8, 10-13), а квитанції, що містяться у т. 2 на а.с. 5 7, 9 стосуються сплати заборгованості за іншим договором.

Разом з тим, у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 1851цс15 Верховний Суд України прийшов до такого висновку:

Ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч. 3 ст. 36 цього Закону договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

П. 4.3. іпотечного договору від 6 серпня 2007 року № 31.3ВН/67/101/07-Склн визначено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із перерахованих у цьому пункті способів, у тому числі шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобовязань.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст. 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст. ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Ст. 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобовязань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, виходячи з положень ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобовязань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

До таких же по суті висновків зводиться і зміст постанови Верховного Суду України від14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16, на яку суд першої інстанції послався на обґрунтування своїх висновків про передчасність позовних вимог, але не звернув при цьому уваги на висновок Верховного Суду України по суті позовних вимог, який вказавши на неправильне застосування до спірних правовідносин ст. ст. 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України у їх сукупності, погодився із висновком судів попередніх інстанцій, які, установивши факт невиконання позичальником грошових зобовязань за кредитним договором, правильно вирішили спір по суті, захистивши порушені права кредитодавця щодо виконання позичальником грошових зобовязань, забезпечених іпотекою.

Саме на необхідність встановлення відсутності чи наявності згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки вказав Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 08 червня 2016 року, якою скасовані з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції попередні рішення Вінницького міського суду Вінницької області та ухвала апеляційного суду Вінницької області у цій справі.

Виконуючи приписи ч. 4 ст. 338 ЦПК України суд першої інстанції послався лише на пояснення представника відповідача про те, що банком не ініціювалось питання про передачу йому у власність предмета іпотеки та не здійснювалось у передбачений п. 4.3 іпотечного договору тридцятиденний термін попередження про намір задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Однак, суд не дав жодної оцінки доводам позивача про те, що справа перебуває в провадженні з серпня 2015 року і з цього часу у відповідача не було перешкод для передачі права власності на квартиру у добровільному порядку, а також на її письмові заперечення проти позову, які зводяться взагалі до заперечення права вимоги позивача за цим позовом, що в сукупності із позицією її представника в судовому засідання беззаперечно вказує на відсутність згоди ОСОБА_2 на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому, пославшись на відсутність доказів дотримання позивачем передбаченого п. 4.3 іпотечного договору тридцятиденного терміну попередження про намір задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки як на обставину, недотримання якої унеможливлює судовий захист права позивача, суд першої інстанції залишив поза увагою розяснення, що містяться у п. 37 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з із кредитних правовідносин» про те, невиконання вимог ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобовязання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (ч. 3 ст. 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням ст. 124 Конституції України.

Відтак, установивши факт невиконання позичальником грошових зобовязань за кредитним договором, зокрема відповідно до умов мирової угоди, визнаної ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 26 квітня 2012 року, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для захисту порушених права кредитодавця щодо виконання позичальником грошових зобовязань, забезпечених іпотекою у визначений іпотечним договором спосіб.

Колегія суддів відхиляє доводи представника відповідачки у судовому засіданні суду апеляційної інстанції про неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки через закінчення шестимісячного строку з часу здійснення оцінки предмета іпотеки з таких міркувань.

Згідно з ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з цим позовом у вересні 2015 року, звіт про оцінку предмета іпотеки виконано ТОВ «Експертна компанія «Професіонал» 04 грудня 2015 року. З того часу у відповідача не було обєктивних перешкод добровільно передати у власність позивача предмет іпотеки впродовж шестимісячного строку дії цього звіту, або, у разі не згоди з оцінкою предмета іпотеки, відповідно до приписів ч. 2 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України надати докази на спростування такої оцінки. При цьому, колегія суддів згідно з приписами ч. 4 ст. 10 ЦПК України розяснила представнику відповідачки його право на подання таких доказів, зокрема шляхом клопотання про призначення у справі відповідної експертизи, яким він не скористався, вважаючи, що тягар доказування у цій частині позову лежить виключно на позивачеві.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що виходячи з правового аналізу ч. 5 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження», п. 3.2 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 листопада 1999 року за № 745/4038, необхідно дійти висновку про те, що шестимісячний строк чинності звіту про оцінку майна встановлено для процедури проведення прилюдних торгів, для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність іпотекодержателю такого строку не встановлено, а з урахуванням відсутності зазначення строку чинності у самому звіті, не можна стверджувати про його закінчення на час ухвалення рішення апеляційним судом.

Керуючись ст. ст. 205, 303, 304, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 вересня 2016 року скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» за кредитним договором №31.3BH/67/07-Склн від 06 серпня 2007 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2, в розмірі 42184 (сорок дві тисячі сто вісімдесят чотири) доларів США 10 центів, який повністю складається із тіла кредиту і за курсом НБУ станом на 28 липня 2015 року становив 930677 (девятсот тридцять тисяч шістсот сімдесят сім) грн 34 к., звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 31.3ВН/67/101/07-Склн від 06 серпня 2007 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 житлову квартиру № 57 в будинку № 64/47 А по вул. Келецькій у м. Вінниці, загальною площею 57,8 кв. м., житловою площею 35,2 кв.м., що належить їй на підставі довідки, виданої ЖЕК № 7 м. Вінниці 02 липня 1996 року за № 2468, зареєстрованої в КП «ВООБТІ» 02 липня 1996 року в реєстровій книзі № 235 за № 94, та договору дарування, посвідченого 03 червня 2002 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за №1557, зареєстрованого в КП «ВООБТІ» 3 червня 2002 року за реєстровим №94 в реєстровій книзі №235.

Початкову ціну предмета іпотеки встановити в розмірі 612513 (шістсот дванадцять тисяч пятсот тринадцять) грн відповідно до звіту про оцінку ТОВ «Експертна компанія «Професіонал» від 04 грудня 2015 року.

Визнати за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» право власності на житлову квартиру № 57 в будинку № 64/47 А по вул. Келецькій у м. Вінниці, загальною площею 57,8 кв.м., житловою площею 35,2 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» 3654 (три тисячі шістсот пятдесят чотири) грн у відшкодування судового збору, сплаченого при подання позовної заяви та 4019 (чотири тисячі девятнадцять) грн 40 к. за подання апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий /підпис/ ОСОБА_5

Судді: /підпис/ ОСОБА_6

/підпис/ ОСОБА_7

Згідно з оригіналом ОСОБА_5