Ухвала суду № 63162240, 29.11.2016, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/26909/14-ц

Провадження 2/127/1039/16

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2016 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Короля О.П.,

секретаря Куйдан Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 вінницької державної нотаріальної контори про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ :

в вищезазначеній справі представник відповідача ОСОБА_2 звернувся до суду з повторним клопотанням про призначення повторної судово-психіатричної експертизи, на вирішення якої просили поставити питання :

чи страждав ОСОБА_4 на 07 лютого 2013 року психічним захворюванням, якщо страждав, то які дані свідчать про це?

за станом психічного здоров»я на 7 лютого 2013 року чи усвідомлював ОСОБА_4 значення своїх дій та міг керувати ними, передбачати наслідки своїх дій?

Клопотання мотивоване тим, що 18.11.2016 року представник позивача, використовуючи свої права на захист ОСОБА_2 звернувся до фахівця (спеціаліста) у галузі судово-психіатричної експертизи ОСОБА_5 з адвокатським запитом щодо надання консультативного висновку з точки зору правової оцінки висновку судово - психіатричного експерта Київського міського центру судово-психіатричних експертиз від 05.02.2016р.№ 67 відносно ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1.

28.11.2016 року отримав консультативний висновок фахівця №18, а саме ОСОБА_5, який має вищу освіту, наукову ступінь кандидата медичних наук, вищу кваліфікаційну категорію зі спеціальності «судово-психіатрична експертиза», перший кваліфікаційний клас судового експерта, експертний стаж - 17 років.

Аналізуючи змістовну сторону експертного висновку Фахівець (спеціаліст ) ОСОБА_5 в своєму висновку зазначив що необхідно у першу чергу відмітити істотну неповноту досліджених матеріалів, яка полягає в наступному :

1.не були отримані довідки щодо перебування ОСОБА_4 на психіатричному та наркологічному обліку. Викликає подив те , що експерти приступили до проведення

дослідження за відсутності цих базових загальнообов'язкових для будь якої судово- психіатричної експертизи відомостей. ОСОБА_4 відсутністю об'єктивних даних, які б підтверджували або спростовували звернення за психіатричною та наркологічною допомогою, експерти обмежені у можливості відтворення реальної клінічної картини.

2.Експертам не була надана оригінальна медична карта стаціонарного хворого з Вінницького обласного клінічного ендокринологічного диспансеру за період з 03.04.2012 року по 13.05.2012р. (під час цієї госпіталізації підекспертнному була проведена операція ампутації лівої нижньої кінцівки). Судячи з тексту експертного висновку, у справі була лише фотокопія цієї історії хвороби. При цьому експерти вказали, що підекспертний тоді психіатром не оглядався, психічних порушень у нього не відмічалось, отже вказана медична карта мала важливе значення з точки зору вирішення експертних питань, тому повинна були досліджуватись в оригіналі. Лише при документально підтвердженій неможливості надання оригіналу .

3.Не досліджувалась медекспертна справа ОСОБА_4 з медико-соціальної експертної комісії, в якій йому встановлювалась інвалідність. Судячи з тексту експертного висновку, інвалідність встановлювалась у МСЕК загального (не психіатричного) профілю. Між тим при встановленні інвалідності внаслідок неврологічного захворювання фахівці МСЕК при найменшому сумніві вимагають обстеження пацієнта у психіатра для того, щоб виключити інвалідизуючу патологію психіатричного характеру.

4.Дата смерті під експертного (26.10.2014 р.) наведена з посиланням лише на запис в амбулаторній карті і не об'єкті'івізована свідоцтвом про смерть та (або) лікарською довідкою про смерть.

Таким чином, ряд важливих для експертного аналізу матеріалів залишились за рамками досліджень Відтак проведена експертиза не відповідає принципу повноти дослідження, встановленому ст. 3 Закону України «Про судову експертизу» В такій ситуації експерти мали б звернутись до суду з клопотанням про подання вказаних вище додаткових матеріалів відповідно до п.2 ч. 10 ст. 53 УПК України, і лише після їх отримання повертатися до остаточного вирішення діагностичних та експертних питань.

У підсумкових висновках експерти зазначили, що ОСОБА_4 на час складання заповіту 07.02.2013р. страждав на стійкий хронічний розлад у вигляді органічного ураження головного мозку змішаного ґенезу з когнітивними порушеннями і вираженими розладами особистості, за своїми психічним станом не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Одразу необхідно зауважити, що встановлений експертами діагноз - «органічне ураження головного мозку змішаного ґенезу з когнітивними порушеннями і вираженими розладами особистості» - не передбачений чинною в Україні Міжнародною класифікацією хвороб 1--го перегляду (МКХ-10). У той же час згідно з вимогами ч. 1 ст. 7 Закону України « Про психіатричну допомогу», діагноз психіатричного розладу встановлюється відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийнятих центральним органом виконавчої влади що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я для застосування в Україні. Саме такою класифікацією в Україні і є МКХ -10 (діє відповідно до наказу МОЗ України від 08.10.1998 року № 297).

Отже, встановлюючи психіатричний діагноз, не передбачений чинною міжнародною кваліфікацією хвороб, експерти порушили вимоги вищевказаної норми Закону України « Про психіатричну допомогу».

Якщо аналізувати висновок експертів з суто клінічної точки зору , то в цьому аспекті вони також викликають істотні зауваження.

Відомо що ОСОБА_4. перебував на стаціонарному лікування у Міській клінічній лікарні № 1 м. Вінниці з 22.10.2009 р. по 11.11.2009 р. з приводу ішемічного інсульту в подальшому з 11.11.2009 по 11.11.2010 р. ОСОБА_4 перебував у Вінницькій обласній психіатричній лікарні №2, де йому був встановлений діагноз: помірна деменція з психотичними симптомами, дисфоріями. порушеннями поведінки , що потребують постійного стороннього догляду, внаслідок змішаного органічного ураження центральної нервової системи. Таким чином, наявні медичні відомості про порушення психічної сфери у ОСОБА_4 стосуються в основному підгострого та раннього відновного періодів інсульту. Зазначене завсім не викликає імовірності подальшої компенсації психічних функцій із редукцією минущих інтелектуально мнестичних порушень та психотичної симптоматики.

Звертають на себе фактичні дані, які ставлять під сумнів наявність у ОСОБА_4 хронічного тяжкого психічного розладу, в тому числі деменції, саме :

1.Під час спостереження підекспертного у лікарів поліклініки за місцем проживання (у тому числі у лікаря - невропатолога) не було відмічено жодних психічних розладів. Теж саме і стосується і перебування ОСОБА_4 в ендокринологічному диспансері у 2012 р.

2.Протягом 2012-2013рр. ОСОБА_4 виписував газети, а у грудні 2011 р. писав вітальні листівки. У період часу з вересня 2010 р. по вересень 2011 р. виконував повноваження старшого по будинку , а у 2012 р., маючи намір виїхати до Ізраїлю, видавав довіреності для отримання документів у посольстві та для продажу належної йому квартири. Вказані обставини свідчать про достатньо збережений психічний стан та диференційовану поведінку під експертного із включенням у досить складні соціальні відносини.

Описані в показаннях свідків особливості поведінки підекспертного у період 2012 - 2014 p.p. більшою мірою відображають органічну психопатизацію особистості, а не грубе інтелектуально-мнестичне зниження. Певні розбіжності в описаннях його поведінки свідчать про те, що підекспертний був здатний проявляти себе з різних сторін у різних соціальних ситуаціях в залежності від конкретних обставин.

Експерти у висновку цілком обґрунтовано не погодились із раніше встановленим діагнозом деменції і не знайшли можливості перенести цей діагноз у свій експертний висновок, більш того експерти чітко зазначили період, протягом якого мали місце тяжкі психічні порушення : з осені 2009 р до літа 2010 р.

У підсумковому діагнозі експерти констатували когнітивне зниження (без вказівок на його виражений характер) і виражені зміни особистості. Вказані психопатологічні синдроми не відносяться до тяжких психічних розладів. Як окремо, так і в сукупності вони не дають підстав для експертного висновку про нездатність до усвідомлено - вольової поведінки.

Таким чином експерти в цілому вірно описали клінічну характеристику психічного стану ОСОБА_4 на період часу, що цікавить суд, однак дійшли помилкового та безпідставного висновку про те, що наявна симптоматика позбавляла його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Якщо у підекспертного не підтверджено діагноз деменції або психотичного розладу, то не має і клінічних підстав для висновку про його нездатність усвідомлено керувати своїми діями.

Виходячи з наведеного слід зазначити що висновок судово - психіатричного експерта від 05.02.2016р. № 67 відносно ОСОБА_4 складений з істотними порушеннями нормативних та методичних вимог, а підсумкові експертні висновки в ньому не є науково обґрунтованими. Експертний аналіз відзначається очевидною неповнотою: не перевірені дані щодо психіатричного та наркологічного обліку під експертного, не досліджена оригінальна документація з ендокринологічного диспансеру за 2012р. не витребувана медекспертна справа з медико - соціальної експертної комісії. Аргументація експертного висновку є необґрунтованою з наукової точки зору. Діагноз встановлений експертами не відповідає чинній Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду.

Експертне рішення про нездатність ОСОБА_4 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент складання спірного заповіту (07.02.2013р.) суперечить змісту дослідницької частини висновку і не узгоджується з об'єктивними даними, які свідчать про достатню психічну збереженість ОСОБА_4 та відсутність у нього переконливих клінічних ознак тяжкого психічного розладу на період часу, що цікавить суд.

Представник позивача ОСОБА_4 І,А. заперечив проти призначення в справі повторної судово-психіатричної експертизи. Свої заперечення мотивував тим, висновок фахівця не спростовує резолютивну частину висновку експертизи, Експерти при проведенні експертизи використовували документи, надані судом і мали право звертатись до суду х клопотанням про надання додаткових матеріалів.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, оглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про залишення без задоволення клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про призначення повторної судово-психіатричної експертизи без задоволення з таких підстав.

Відповідно до висновку посмертної судово-психіатричної експертизи №67 від 05.02.2016р. Київського міського центру судово-психіатричної експертизи ОСОБА_4 на 07.02.2013 року страждав стійким, хронічним психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку змішаного ґенезу з когнітивними порушеннями і вираженими розладами особистості. ОСОБА_4 за своїм психічним станом на час складання заповіту від 07.02.2013 р. не усвідомлював значення свої дій та не міг керувати ними.

Згідно з ч. 2 ст.150 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Відповідно до Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров»я України 08.10.2001 р. №397, зареєтрованого в Міністерстві юстиції України 01.03.2002 р. за №219/6507 повторною є експертиза, яка призначається, якщо висновок первинної експертизи суперечить матеріалам справи, викликає сумніви щодо його правильності і визнаний органами дізнання, слідчим, прокурором, судом необґрунтованим. Призначення повторної експертизи повинно бути мотивоване, а її проведення доручається іншому більш кваліфікованому складу експертів.

Як на підставу для призначення повторної судово-психіатричної експертизи представник позивача посилається на висновок фахівця від 28.11.2016 р., складений фахівцем у галузі судово-психіатричної експертизи ОСОБА_5 на підставі адвокатського запиту.

ОСОБА_4 клопотанням представника відповідача письмовий доказ висновок фахівця ОСОБА_5 приєднано до матеріалів справи.

На переконання суду, висновок фахівця ОСОБА_5 є рецензією, науковою оцінкою висновку судового-психіатричного експерта Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 05.02.2016 р. №67.

Таку оцінку вправі на адвокатський запит чи запит сторони в справі надати будь-який фахівець в галузі судово-психіатричної експертизи.

Проте наукова оцінка висновку експертизи, призначеної судом в порядку ЦПК України, не може слугувати формуванню у суду сумнівів щодо необґрунтованості або такого, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в правильності висновку експертизи.

Щодо неповноти досліджуваних матеріалів, суд з таким твердженням фахівця ОСОБА_5 не погоджується.

На клопотання експертів в порядку п. 2 ч. 10 ст. 53 ЦПК України судом було надано : оригінал медичної карти стаціонарного хворого №8176 з міської клінічної лікарні №1, оригінал медичної карти №1732 з Вінницької обласної психоневрологічної лікарні №2, оригінал медичної карти амбулаторного хворого з Центру ПМСД №3. Відповідно до ухвали суду про витребування доказів від 17.03.2016 р. експерту була надана саме копія медичної карти стаціонарного хворого №904 з Вінницького обласного клінічного ендокринологічного диспансеру. Щодо направлення оригіналу цієї карти з Вінницького ОКЕД експерт не наполягав.

В матеріалах цивільної справи, яка була направлена в експертну установу, міститься копія свідоцтва про смерть ОСОБА_4 26.10..2014 р. і сторони цей факт не заперечують.

Суд не приймає наперед правильним висновок фахівця ОСОБА_5, який не попереджався про кримінальну відповідальність за складання завідомо неправдивого висновку і має менший експертний стаж в порівнянні з експертами, які складали висновок експерта від 05.02.2016 р. №67, яким він заперечує експертне рішення про нездатність ОСОБА_4 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент складання спірного заповіту 07.02.2013р., оскільки, на його (експерта ОСОБА_5В.) думку, таке рішення суперечить змісту дослідницької частини висновку і не узгоджується з об'єктивними даними, які свідчать про достатню психічну збереженість ОСОБА_4 та відсутність у нього переконливих клінічних ознак тяжкого психічного розладу на період складання заповіту і таким, що констатує помилковість висновку експерта від 05.02.2016 р. №67. Відтак, суд не знайшов підстав, передбачених ч. 2 ст. 150 ЦПК України, для призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 143, 145, 150 ЦПК України,

УХВАЛИВ :

Клопотання представникам відповідача ОСОБА_2 про призначення повторної судово-психіатричної експертизи залишити без задоволення.

Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.

Суддя