Постанова № 63155230, 01.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2016 р. Справа№ 910/31013/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Чорної Л.В.

Яковлєва М.Л.

за участю представників сторін:

від третьої особи-1 (апелянта): Забродський В.В.- за довіреністю б/н від 14.11.2015;

від позивача: не з'явились;

від відповідача-1: Цирулевська М.В за довір № б/н від 05.04.2016;

від відповідача-2: не з'явились;

від третьої особи-2: не з'явились;

від третьої особи-3: не з'явились,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Річер» на рішення господарського суду м. Києва від 23.02.2016 у справі № 910/31013/15 (суддя Привалов А.І.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик», м. Київ

до 1) приватного підприємства «АГАПІТ», м. Київ

2) публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк», м. Київ

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1:

1) товариство з обмеженою відповідальністю «Річер», м. Київ

2) товариство з обмеженою відповідальністю «Зернопорт Миколаїв», м. Київ

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2:

3) фонд гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ

про визнання одностороннього правочину недійсним

За результатами розгляду апеляційної скарги Київський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» (надалі- ПАТ «КБ «Хрещатик»/позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства «АГАПІТ» (надалі- ПП «АГАПІТ»/ відповідач-1) про визнання недійсним одностороннього правочину.

Звертаючись з даним позовом до суду ПАТ КБ «Хрещатик» зазначає, що між ним та публічним акціонерним товариством «Інтеграл-Банк» було укладено договір застави № 2 від 30.07.2015 за умовами якого позивачу в забезпечення виконання зобов'язань заставодавця (ПАТ «Інтеграл-Банк») передано в заставу майнові права на отримання грошових коштів у сумі 28 000 000,00 грн., що випливають з кредитного договору № 891 від 03.12.2010 (з усіма змінами та доповненнями), укладеного між публічним акціонерним товариством «Інтеграл-Банк» та приватним підприємством «Агапіт» проте, як встало відомо позивачу, 14.09.2015 відповідачем -1 було прийнято акт зарахування (заліку) зустрічних однорідних вимог (надалі - спірний акт), відповідного до якого припиняються зобов'язання відповідача-1 перед публічним акціонерним товариством «Інтеграл-Банк» (відповідача-2) за кредитним договором № 891 від 03.12.2010.

ПАТ «КБ «Хрещатик» (як заставодержатель) є заінтересованою особою у визнанні недійсним одностороннього правочину - акту зарахування (заліку) зустрічних однорідних вимог від 14.09.2015, вчиненого відповідачем-1, оскільки припинення зобов'язань за кредитним договором № 891 від 03.12.2010 ставить під сумнів дійсність заставлених прав за договором застави № 2 від 30.07.2015.

За твердженням позивача наведені обставини свідчать про те, що зарахування зустрічних однорідних вимог, яке відбулось на підставі спірного акту, суперечать положенням ст. 601 Цивільного кодексу України, ст. 203 Господарського кодексу України, ст. ст. 50, 51 Закону України «Про заставу» та п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.12.2015 порушено провадження у справі № 910/31013/15, залучено до участі у розгляді справи в якості іншого відповідача - публічне акціонерне товариство «Інтеграл-банк» (надалі - / ПАТ «Інтеграл-банк»/ відповідач-2) та призначено її до розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.01.2016 залучено до участі у розгляді справи в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - товариство з обмеженою відповідальністю «Річер» (надалі - ТОВ «Річер»/ третя особа-1 на стороні відповідача-1/ апелянт) та товариство з обмеженою відповідальністю «Зернопорт Миколаїв» (надалі - ТОВ «Зернопорт Миколаїв»/ третя особа-2 на стороні відповідача-1).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2016 залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - ФГВФО / третя особа на стороні відповідача -2).

Рішенням господарського суду м. Києва від 23.02.2016 у справі № 910/31013/15 (суддя Привалов А.І.) позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» про визнання одностороннього правочину недійсним - задоволено повністю.

Визнано недійсним односторонній правочин, вчинений приватним підприємством "Агапіт" - Акт зарахування (заліку) зустрічних однорідних вимог від 14.09.2015, яким здійснено зарахування (залік) зустрічних однорідних вимог від 14.09.2015, яким здійснено зарахування (залік) однорідних зустрічних вимог:

-публічного акціонерного товариства "Інтеграл-Банк" до приватного підприємства "Агапіт" за Кредитним договором № 891 від 03.12.2010;

- приватного підприємства "Агапіт" до публічного акціонерного товариства "Інтеграл-Банк" за договором банківського вкладу № 7173 від 12.12.2013.;

-приватного підприємства "Агапіт" до публічного акціонерного товариства "Інтеграл-Банк" за договором банківського вкладу № 7174 від 12.12.2013р.,

- приватного підприємства "Агапіт" до публічного акціонерного товариства "Інтеграл-Банк" за договором банківського вкладу № 9027 від 10.04.2015р., № 7227 від 05.02.2014

Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції з посиланням на приписи ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 202-203, 215, 572, 576, 598, 601 Цивільного кодексу України, п. 4. ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 50-51 Закону України «Про заставу», встановив факт, що акт зарахування (заліку) зустрічних однорідних вимог від 14.09.2015 порушує законні права та інтереси позивача, недоведеністю факту складання та направлення спірного акту саме 14.09.2015, а тому прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю «Річер» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням норм процесуального та матеріального права, а саме ст. 601 Цивільного кодексу України, ст. 1, ч. 1 ст. 84 ГПК України, невідповідністю висновків, викладених в рішенні обставинам справи, а також неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2016 справу № 910/31013/15 було прийнято до провадження.

Розпорядженням керівника апарату від 29.08.2016 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Коршун Н.М. на лікарняному.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2016 справу № 910/31013/15 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Лобань О.І., судді Федорчук Р.В., Майданевич А.Г.

Розпорядженням керівника апарату від 26.09.2016 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ, у зв'язку із звільненням у відставку головуючого судді Лобаня О. І.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2016 справу № 910/31013/15 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Разіна Т. І., судді: Тищенко О.В., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Тищенко О.В., Яковлєв М.Л. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Річер» на рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2016 у справі № 910/31013/15 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.10.2016.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2016 розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Річер» на рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2016 у справі № 910/31013/15 відкладено на 27.10.2016.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Річер» на рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2016 у справі № 910/31013/15 відкладено на 01.12.2016.

30.11.2016 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду ТОВ «Річер» було подане клопотання про доручення доказів до матеріалів справи, а саме постанову Вищого господарського суду України від 14.11.2016 у справі № 910/3001/16.

30.11.2016 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду ТОВ «Річер» було подане клопотання про відкладення розгляду справи.

Як зазначає ТОВ «Річер» в поданому клопотанні про відкладення розгляду, як йому стало відомо, ТОВ «Центр Реалізації проблемних активів» 21.11.2016 було проведено відкриті торги (аукціон) з продажу активів ПАТ «Інтеграл-Банк», а саме: реалізовано право вимоги за кредитним договором № 891 від 03.12.2010, у зв'язку чим відбулася зміна первісного кредитора за вказаним кредитним договором - ПАТ «Інтеграл -Банк» на нового кредитора- переможця електронних торгів. Однак на час на день розгляду справи триває процедура оформлення результатів торгів та укладення договору відступлення права вимоги за кредитним договором № 891 від 03.12.2010 з переможцем торгів, а тому враховуючи необхідність у порядку ст. 25 ГПК України заміни ПАТ «Інтеграл-Банк» його правонаступником (новим переможцем) просить відкласти розгляд справи.

Також, 30.11.2016 через забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду ТОВ «Річер» було подане клопотання про продовження строку розгляду справи.

У судовому засіданні, 01.12.2016 представником ПП «Агапіт» було надано для огляду в судовому засіданні оригінали договорів відступлення права вимоги №№1/7173, 1/7174, 1/9027, 1/7227 та заявлене усне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з наданням обґрунтованих пояснень з приводу винесеної постанови Вищого господарського суду України від 18.11.2016 у справі № 910/3001/16 та пояснень, щодо неможливості подання договорів відступлення права вимоги №№1/7173, 1/7174, 1/9027, 1/7227; крім того просить клопотання ТОВ «Річер» про відкладення розгляду справи задовольнити.

Київський апеляційний господарський суд відмовляє у задоволенні усного клопотання представника ПП «Агапіт» про відкладення розгляду справи, з огляду на таке.

Так, відповідно ч. ч. 1, 3 ст. 101 ГПК України передбачено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Апеляційна інстанція звертає увагу на те, що за загальним правилом апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що були зібрані місцевим господарським судом, піддані оцінці і за результатами оцінки покладені в основу рішення цього суду або відхилені судом. Водночас суд переглядає справу також і за додатково поданими апеляційному суду доказами. Однак подання сторонами додаткових доказів апеляційному суду обмежено. Додаткові докази приймаються судом, якщо особа, яка подає докази, обґрунтує неможливість подання цих доказів місцевому господарському суду під час розгляду справи у першій інстанції. Обґрунтовуючи неможливість подання доказів суду першої інстанції, особа, яка бажає подати нові докази, має довести обставини, що об'єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду.

Разом з тим, колегія суддів наголошує представнику ПП «Агапіт», що ухвалами господарського суду міста Києва від 09.12.2015 ( т.1, а.с. 1-2), від 14.01.2016 ( т.1 а.с. 178-180), від 28.01.2016 (т.1. а.с. 219-211) та від 11.02.2016 (т.2 , а.с. 74-75) та ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2016 (т. 2. а.с. 257-258) у відповідача-1 витребовувалися вказані договори відступлення права вимоги;

Крім, того ПП «Агапіт» було обізнане про розгляд апеляційної скарги ТОВ «Річер» у суді апеляційної інстанції, що підтверджується наявними у матеріалах справи зворотніми повідомленнями про вручення ухвал суду апеляційної інстанції ( т. 1, а. с. 170 та а. с. 243), що спростовує доводи підприємства щодо не отримання ним кореспонденції, а навпаки підтверджує обізнаність останнього з розглядом справи, а також те, що звертаючись до суду апеляційної інстанції з клопотанням про відкладення розгляду справи від 27.10.2016, (яке було задоволено судом апеляційної інстанції та ухвалою Київського апеляційного господарського суду відкладеного розгляд справи на 01.12.2016), серед іншого стверджував про наявність у нього витребуваним судом документів, позаяк колегія суддів приходить висновку, що підприємство мало достатньо часу для надання обґрунтованого висновку (ст. 32-33 ГПК України) щодо неможливості подання вказаних документів до суду апеляційної інстанції, чого не було зроблено відповідачем-1, а тому приходить до висновку про відмову у задоволенні усного клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи колегія суддів зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Також колегією суддів відхиляється клопотання апелянта про відкладення та продовження строку розгляду, оскільки відкладення є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення місцевого господарського скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представники позивача, відповідача -1 та третіх осіб не скористалися наданим їм процесуальним правом бути присутніми у судовому засіданні.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача-1, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи

30.07.2015 між публічним акціонерним товариством «КБ «Хрещатик» (за договором - заставодержатель) та ПАТ «Інтеграл-банк» (за договором - заставодавець) було укладено договір застави № 2 від 30.07.2015, пунктом 1.1 якого сторони узгодили, що цей договір забезпечує виконання заставодавця своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення грошових коштів та можливих санкцій, що випливають з: кредитного договору № 1 від 30.01.2015 та всіх додаткових угод до нього, укладених між сторонами, у сумі 922 143,14 євро; кредитного договору № 3 від 30.07.2015 та всіх додаткових угод до нього, укладених між сторонами, у сумі 1 000 000 гривень; кредитного договору № 4 від 30.07.2015 та всіх додаткових угод до нього, укладених між сторонами, у сумі 1 000 000 гривень; кредитного договору № 5 від 30.07.2015 та всіх додаткових угод до нього, укладених між сторонами, у сумі 1 000 000 гривень; кредитного договору № 6 від 30.07.2015 та всіх додаткових угод до нього, укладених між сторонами, у сумі 1 000 000 гривень.

Згідно з п. 1.2. договору застави № 2 від 30.07.2015 в забезпечення виконання зобов'язань заставодавець передає у заставу заставодержателю майнові права на отримання грошових коштів у сумі 28 000 000,00 грн., що випливають з кредитного договору № 891 від 03.12.2010 (з усіма змінами та доповненнями), укладеного між ПАТ «Інтеграл-Банк» та ПП «Агапіт» зі строком дії по 20.11.2015 року включно.

Пунктом 1.4. договору застави № 2 від 30.07.2015 сторони погодили, що заставна вартість майнових прав, що випливають з кредитного договору № 891 та є предметом застави за договором складає 28 000 000,00 грн.

Заставодавець зобов'язується вживати заходів, необхідних для забезпечення дійсності заставлених майнових прав (п. 3.1 договору застави).

Пунктом 3.2. договору застави сторони погодили, що заставодавець зобов'язується не здійснювати уступку чи наступну заставу заставлених прав до повного виконання свої зобов'язань за кредитним договором №1, кредитним договором №2, кредитним договором №3, кредитним договором № 4, кредитним договором №5, кредитним договором № 5.

Утримуватися від дій, що тягнуть за собою припинення заставлених прав чи зменшення їх вартості.

У відповідності з п. 4.2. договору застави, у випадку невиконання заставодавцем зобов'язань, забезпечених цією заставою, звернути стягнення на заставлені майнові права та задовольнити свої вимоги за рахунок заставлених прав в порядку, передбаченому Законом України «Про заставу», Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та цим договором.

Згідно з п. 5.1. договору застави, заставодержатель набуває права звернення стягнення на заставлені права у випадку, якщо на момент настання строку виконання зобов'язань (01.02.2020) забезпечених цією заставою вони не будуть виконані в повному обсязі, а також у випадку невиконання заставодавцем будь-яких своїх зобов'язань, передбачених цим договором, та недійсності його гарантій та запевнень.

Відповідно до п. 5.3. договору застави, у випадку припинення діяльності заставодавця (порушення справи, ліквідаційної процедури), а також у випадку реорганізації без відома заставодержателя, заставодержатель вправі звернути стягнення на заставлені майнові права незалежно від настання строків виконання зобов'язань, забезпечених цією заставою.

Як встановлено судом першої інстанції, постановою Правління Національного банку України № 606 від 15.09.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 16.09.2015 прийнято рішення № 170 про запровадження з 16.09.2015 по 15.12.2015 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в публічному акціонерному товаристві «Інтеграл - Банк».

Відповідно до постанови Правління Національного банку України № 816 від 25.11.2015 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-Банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 26.11.2015 за № 210 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку".

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на день звернення до суду з даним позовом, виходячи з положень договору застави № 2 від 30.07.2015 (зокрема п. 5.3 вказаного договору) у публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» виникло право на звернення стягнення на предмет застави.

Договір застави є одним зі способів забезпечення виконання зобов'язання.

За його змістом відповідно до ст. 572 ЦК України кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Однак, як стало відомо позивачу, листом б/н від 14.09.2015 приватне підприємство «Агапіт» надіслало на адресу публічного акціонерного товариства «Інтеграл - Банк» Акт зарахування (заліку) зустрічних однорідних вимог від 14.09.2015.

Водночас, як зазначає позивач умовами розділу 3 договору застави № 2 від 30.07.2015 передбачено, що заставодавець зобов'язується: вживати заходів, необхідних для забезпечення дійсності заставлених майнових прав; не здійснювати уступку чи наступну заставу заставлених прав до повного виконання своїх зобов'язань за кредитним договором № 1, кредитним договором № 3, кредитним договором № 4, кредитним договором № 5, кредитним договором № 6.

Проте, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором застави №2 від 30.07.2015 публічним акціонерним товариством «Інтеграл-Банк» (відповідач-2) не було вжито заходів (пункти 3.1 - 3.3 договору застави), необхідних для забезпечення дійсності заставлених майнових прав.

Доказів протилежного відповідачем -2 не було надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції.

Таким чином, вчинення відповідачем-1 одностороннього правочину шляхом направлення на адресу відповідача-2 акту залік (зарахування) зустрічних однорідних вимог від 14.09.2015 впливає на права позивача щодо наявності в останнього предмету застави, переданого в забезпечення виконання зобов'язань публічним акціонерним товариством «Інтеграл-банк» за кредитними договорами № 1 від 30.01.2016 та кредитними договорами № 3-6 від 30.07.2015.

Враховуючи зазначені обставини, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з даним позовом.

Як зазначає позивач, по-перше, у даному випадку відсутні правові підстави для застосування положень ст. 601 Цивільного кодексу України, оскільки строк виконання зобов'язань приватного підприємства «Агапіт» за кредитним договором № 891 від 03.12.2010 не настав, оскільки змінами та доповненнями № 36 від 25.11.2014 до кредитного договору № 891 від 03.12.2010 було продовжено строк дії договору до 20.11.2015; по-друге, відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; по-третє, зобов'язання, заявлені відповідачем -1 до зарахування виражені у різних валютах - актом зарахування вимог зараховується зобов'язання за кредитним договором, яке виражене у національні валюті, із зобов'язанням у доларах США за договором банківського вкладу, тобто в даному акті не визначено, за яким курсом здійснено зазначене зарахування та не зазначено зальної суми банківських вкладів, а тому визначити суму на яку зараховуються зустрічні вимоги неможливо; по-четверте, вказаний акт від 14.09.2015 зареєстрований (як стверджує позивач) «заднім числом».

Місцевий господарський суд, задовольняючи позов, погодився із доводами позивача, покладеними в основу підстав позову.

Київський апеляційний господарський суд погоджується із таким висновком місцевого господарського суду з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 03.12.2010 між публічним акціонерним товариством «Інтеграл-Банк» (Банк/відповідач-2) та приватним підприємством «Агапіт» (Позичальник/відповідач-1) було укладено кредитний договір № 891, відповідно до умов якого банк відкриває позичальнику відкличну кредитну лінію заборгованості по позичковому рахунку не більше 32 400 000 грн. строком по 01 грудня 2012 року зі сплатою 19% річних, а позичальник зобов'язався використати отримані в рамках кредитної лінії кошти відповідно до умов цього договору, вчасно їх повернути та сплатити проценти й інші платежі, які передбачені договором.

Сторонами вносились зміни до кредитного договору № 891 від 03.12.2013, шляхом укладення додаткових угод, якими визначили, зокрема строк погашення кредитної заборгованості до 20.11.2015 та, відповідно, продовжили термін сплати процентів, нарахованих по договору за період з лютого по 24.11.2014 включно в сумі 6 361 267,11 грн. (додаткова угода № 36 від 25.11.2014 до кредитного договору № 891 від 03.12.2010).

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, проте що сторонами продовжено строк дії кредитного договору № 891 від 03.12.2010.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 891 від 03.10.2010 між публічним акціонерним товариством «Інтеграл-Банк» (Іпотекодержатель) та товариством з обмеженою відповідальністю «Юкреін Бізнес Солюшнз» було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. за реєстровим №20213.

Також, 29.11.2013 між публічним акціонерним товариством «Інтеграл-Банк» (Іпотекодержатель), товариством з обмеженою відповідальністю «Річер» (Іпотекодавець-1) та товариством з обмеженою відповідальністю «Зернопорт Миколаїв» (іпотекодавець-2) було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки, за умовами якого іпотекодавці передають в іпотеку іпотекодержателеві належне їм на праві власності нерухоме майно, зокрема, нежитлові будівлі зернового перевантажувального комплексу, що розташовані за адресою: Миколаївська область, місто Миколаїв, вулиця Проектна, 7; земельну ділянку загальною площею 16 348,00 кв. м., що знаходиться за адресою: Миколаївська область, місто Миколаїв, вулиця Проектна, 7; земельну ділянку загальною площею 6 750,00 кв. м., що знаходиться за адресою: Миколаївська область, місто Миколаїв, вулиця Проектна, 7, що належать на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю "Зернопорт Миколаїв", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. за реєстровим №14408.

Договором про внесення змін від 04.12.2014 до договору іпотеки сторони вирішили внести зміни, виклавши п. 1.1 Договору в новій редакції у зв'язку з змінами та доповненнями № 36 від 25.11.2014 року: «Позичальник зобов'язаний повернути кредит у термін до 20.11.2015».

З матеріалів справи вбачається, що листом від 14.09.2015 приватне підприємство «Агапіт» надіслало на адресу публічного акціонерного товариства «Інтеграл-Банк» Акт зарахування (заліку) зустрічних однорідних вимог від 14.09.2015; на листі міститься відмітка про його отримання публічним акціонерним товариством «Інтеграл-Банк» за вх. №6100/1 від 14.09.2015.

Як вбачається з Акту зарахування (заліку) зустрічних однорідних вимог від 14.09.2015 зважаючи на те, що ПП «Агапіт» має заборгованість перед ПАТ «Інтеграл - Банк», а також зважаючи на те, що в ПАТ «Інтеграл - Банк» існує заборгованість перед ПП «Агапіт», на підставі та з урахуванням ст. 601 Цивільного кодексу України даним заявляє про зарахування (залік) зустрічних однорідних вимог, про що складено даний акт:

- ПАТ «Інтеграл- Банк» до ПП «Агапіт» за кредитним договором № 891 від 03.12.2010 укладеним між ПАТ «Інтеграл-Банк» та ПП «Агапіт», та ПП «Агапіт» до ПАТ «Інтеграл - Банк» за договором банківського вкладу (депозиту) №7173 «Універсальний» в іноземній валюті від 12.12.2013 (зі всіма змінами та доповненнями), укладеним між ПАТ «Інтеграл - Банк» та ОСОБА_1, право вимоги за яким відступлено ПП «Агапіт» на підставі договору про відступлення права вимоги №1/7173;

- ПП «Агапіт» до ПАТ «Інтеграл - Банк» за договором банківського вкладу (депозиту) №7174 «Універсальний» в іноземній валюті від 12.12.2013 (зі всіма змінами та доповненнями) укладеним між ПАТ «Інтеграл - Банк» та ОСОБА_1, право вимоги за яким відступлено ПП «Агапіт» на підставі договору про відступлення права вимоги №1/7174;

- ПП «Агапіт» до ПАТ «Інтеграл-Банк» за договором банківського вкладу (депозиту) №9027 «Універсальний» в іноземній валюті від 10.04.2015 (зі всіма змінами та доповненнями), укладеним між ПАТ «Інтеграл-Банк» та ОСОБА_1, право вимоги за яким відступлено ПП «Агапіт» на підставі договору про відступлення права вимоги №1/9027;

- ПП «Агапіт» до ПАТ «Інтеграл-Банк» за договором банківського вкладу (депозиту) №7227 «Універсальний» в іноземній валюті від 05.02.2014 укладеним між ПАТ «Інтеграл-Банк» та ОСОБА_1, право вимоги за яким відступлено ПП «Агапіт» на підставі договору про відступлення права вимоги №1/7227.

Пунктом 1 спірного акту визначено, що залік (зарахування) зустрічних однорідних вимог проводиться на суму 35 906 845,17 грн.

Згідно з п. 1.2 акту з підписанням цього акту припиняються: в повному обсязі зобов'язання ПП «Агапіт» за кредитним договором №891 від 03.12.2010 укладеним між ПАТ «Інтеграл-Банк» та ПП «Агапіт» (зі всіма змінами та доповненнями), що виключає будь-які претензії, вимоги, зауваження ПАТ «Інтеграл-Банк» до ПП «Агапіт» за вказаним договором та будь-які претензії, вимоги, зауваження ПАТ "Інтеграл-Банк" до майнових поручителів та поручителів ПП «Агапіт» за кредитним договором № 891 від 03.12.2010.

Пунктом 3 спірного акту, визначено, що з підписанням цього Акту припиняються зобов'язання ПАТ «Інтеграл-Банк» на загальну суму 35 906 845,17 грн. (за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ), а саме: в повному обсязі за договором банківського вкладу (депозиту) №7173 «Універсальний» в іноземній валюті від 12.12.2013 (зі всіма змінами та доповненнями), укладеним з ОСОБА_1; в повному обсязі за договором банківського вкладу (депозиту) №7174 «Універсальний» в іноземній валюті від 12.12.2013 (зі всіма змінами та доповненнями) укладеним з ОСОБА_1; в повному обсязі за договором банківського вкладу (депозиту) №9027 «Універсальний» в іноземній валюті від 10.04.2015 (зі всіма змінами та доповненнями) укладеним з ОСОБА_1; в повному обсязі за договором банківського вкладу (депозиту) №7227 «Універсальний» в іноземній валюті від 05.02.2014 (зі всіма змінами та доповненнями) з ОСОБА_1.

Доводи позивача з якими погодився суд першої інстанції про те, що вимоги не є однорідними, оскільки виражені в різних валютах відхиляються Київським апеляційним господарським судом, оскільки ст.ст. 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим зобов'язанням є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Вираження грошового зобов'язання у різних валютах та відповідний валютний курс, що являється виразом ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях, не змінюють самої суті грошового зобов'язання. Тобто, на юридичну однорідність вимог не впливає та чи інша валюта, у якій виражене грошове зобов'язання, а має значення лише природа зобов'язання.

Як роз'яснив Верховний Суд України (зокрема, постанова від 24.06.2015 у справі № 914/2492/14), допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів, тощо). При цьому вимоги, що випливають з різних підстав та зараховуються, повинні мати предметну однорідність, наприклад, бути грошовими.

Враховуючи, що зараховані відповідачем -1 вимоги проти вимог банку (відповідача-2 є однорідними (грошовими), висновок місцевого господарського суду про невідповідність такого зарахування приписам ст. 601 ЦК України є помилковим та колегією суддів відхиляється.

З ч. 1 ст. 202 ГК України та ст. 601 ЦК України, вбачається, що зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічних однорідних вимоги.

За змістом ч. 1 ст. 601 ЦК України, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема, грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Форми відповідної заяви як одностороннього правочину та порядку його вчинення законодавством не передбачено. Зарахування може здійснюватись без згоди другої сторони, за заявою лише однієї сторони, тобто, для вчинення даного одностороннього правочину достатньо волевиявлення лише однієї сторони. Моментом припинення зобов'язань сторін у такому випадку є момент вчинення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог та її направлення кредитору.

Як зазначалось вище, змінами та доповненнями № 36 від 25.11.2014 до кредитного договору №891 від 03.12.2010 було продовжено строк дії договору до 20.11.2015, а договором про внесення змін від 04.12.2014 до договору іпотеки викладено п.1.1 договору в новій редакції у зв'язку з змінами та доповненнями №36 від 25.11.2014 року: «Позичальник зобов'язаний повернути кредит у термін до 20.11.2015».

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи ТОВ «Річер» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до ПАТ «Інтеграл Бан» про тлумачення змісту тлумачення пунктів 1.1. та 8.9 кредитного договору № 891 від 03.12.2010 у співвідношенні та із врахуванням п. 1 змін та доповнень № 36 від 25.11.2014 до вказаного вище кредитного договору, що укладені між позивачем та відповідачем, а саме: який строк (термін) повернення кредиту (виконання позичальником своїх грошових зобов'язань) за кредитним договором № 891 від 03.12.2010; який строк дії кредитного договору № 891 від 03.12.2010 р. із зазначенням конкретних дат (періодів) щодо вказаних вище строків (термінів).

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.04.2016 року у справі № 910/3001/16. яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. (т.2. а.с. 245-250).

ТОВ «Річер», як вже зазначалось було подано клопотання про залучення копії постанови Вищого господарського суду України від 14.11.2016 у справі № 910/3001/16.

Так, залишаючи без змін оскаржувані судові акти попередніх судових інстанції без змін, Вищий господарський суд України у своїх постанові погодився з висновком суду апеляційної інстанції, з тим, що позивач фактично просить суд роз'яснити (встановити) порядок виконання договору. Однак, зважаючи на наведені вище обставини та матеріали справи, колегія суддів вважає, що встановлення такого порядку можливе виключно шляхом внесення відповідних змін до договору, а не шляхом його тлумачення.

З огляду на вище викладене колегія суддів приходить до висновку, що в даній справі відсутні правові підстави для застосування положень ст. 601 Цивільного кодексу України, оскільки строк виконання зобов'язань приватного підприємства «Агапіт» за кредитним договором № 891 від 03.12.2010 укладеного з публічним акціонерним товариством «Інтеграл-Банк» не настав.

Як встановлено судом першої інстанції та наголошувалось представниками позивача та відповідача -2, що на адресу публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк» лист б/н від 14.09.2015 та спірний акт від 14.09.2015 не надходили.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалами господарського суду міста Києва від 09.12.2015, від 14.01.2016, від 28.01.2016 та від 11.02.2016 зобов'язувалось відповідачів надати для огляду оригінал листа № б/н від 14.09.2015 та оригінал акту зарахування (заліку) зустрічних однорідних вимог.

Проте сторонами не було надано суду першої інстанції для огляду а ні оригіналу листа № б/н від 14.09.2015, а ні оригінал акту зарахування (заліку) зустрічних однорідних вимог.

Крім того, позивачем та відповідачем-2 було надано суду першої інстанції для огляду оригінал Книги реєстрації вхідної кореспонденції публічного акціонерного товариства «Інтеграл-Банк» та витяг з останньої, який був залучений судом до матеріалів справи.

Таким чином колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що в порушення ст. 32-33 ГПК України відповідачем-1 та третіми особами 1, 2 не доведено факту складання та направлення адресу відповідача-2 саме 14.09.2015 акту (заліку) зарахування зустрічним однорідних вимог від 14.09.2015.

Колегією суддів апеляційної інстанції не приймаються доводи скаржника щодо направлення листа б/н від 14.09.2015 та спірного акту від 14.09.2015 на філію або представництво ПАТ «Інтеграл- Банк», оскільки кредитний договір № 891 від 03.12.2010 було укладено з банком, а не з філією або представництвом останнього та відповідно до п. 8.7 кредитного договору сторони погодили, що листування та будь-які повідомлення здійснюються сторонами за адресами і телефонами, вказаними в розділі 9, або в разі їх зміни - за додатково повідомленими стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 2 ст. 517 Цивільного кодексу України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірне зарахування не відбулося, в тому числі, внаслідок фактичної відсутності договорів відступлення права вимоги №№1/7173, 1/7174, 1/9027, 1/7227, що суперечить вимогам ст. 601 Цивільного кодексу України та ст. 203 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про заставу» при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодавець зобов'язаний:

виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права;

не здійснювати уступки заставленого права;

не виконувати дій, що тягнуть за собою припинення заставленого права чи зменшення його вартості;

вживати заходів, необхідних для захисту заставленого права від посягань з боку третіх осіб;

надавати заставодержателю відомості про зміни, що сталися в заставленому праві, про його порушення з боку третіх осіб та про домагання третіх осіб на це право.

Згідно зі ст. 52 Закону України «Про заставу» якщо боржник заставодавця до виконання заставодавцем зобов'язання, забезпеченого заставою, виконає своє зобов'язання, все, одержане при цьому заставодавцем, стає предметом застави, про що заставодавець зобов'язаний негайно повідомити заставодержателя.

При одержанні від свого боржника в рахунок виконання зобов'язання грошових сум заставодавець зобов'язаний за вимогою заставодержателя перерахувати відповідні суми в рахунок виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, якщо інше не встановлено договором застави.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 51 Закону України "Про заставу" при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодержатель має право:

незалежно від настання терміну виконання забезпеченого заставою зобов'язання вимагати в судовому порядку переводу на себе заставленого права, якщо заставодавець порушив обов'язки, передбачені статтею 50 цього Закону;

вступати у справу як третя особа в судовому спорі, в якому розглядається позов про заставлене право;

в разі порушення заставодавцем обов'язків, передбачених статтею 50 цього Закону, самостійно вживати всіх заходів, необхідних для захисту заставленого права проти порушень з боку третіх осіб.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 ст. 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналіз наведених вище норм доводить до висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Договір застави є одним зі способів забезпечення виконання зобов'язання. За його змістом відповідно до ст. 572 ЦК України кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Таким чином колегія суддів погоджується з доводами позивача, що правом контролю за предметом застави наділений лише заставодержатель (позивач), а тому саме його право у разі відчуження предмета застави, передачі його у користування, розпорядження іншій особі є порушеним, а тому саме заставодержателю належить право звернення до суду щодо оспорення дій, вчинених з предметом застави з підстав передбачених ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Приписами ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на встановлені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем доведено порушення його прав і законних інтересів одностороннім правочином, вчиненим приватним підприємством «Агапіт», шляхом складання Акту зарахування (заліку) зустрічних однорідних вимог від 14.09.2015, який вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.

Водночас, як зазначено судом першої інстанції акт зарахування зустрічних однорідних вимог був здійснений ще до запровадження в ПАТ «Інтеграл-Банк» тимчасової адміністрації, що не заперечується учасниками спірного правочину.

Відповідно до п. 41 ч. 1 ст. 602 ЦК України, в редакції Закону України від 16.07.2015 № 629-VIII, не допускається зарахування зустрічних вимог за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (п. 4 ч. 5 ст. 36), що під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 16.09.2015 № 170 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Інтеграл-Банк» та запроваджено тимчасову адміністрацію в банку з 16.09.2015 до 15.12.2015 включно.

Враховуючи, що тимчасова адміністрація у банку запроваджена з 16.09.2015, обмеження, встановлені п. 41 ч. 1 ст. 602 ЦК України та п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не поширюються на зарахування зустрічних однорідних вимог, що здійснені до 14.09.2015.

За таких обставин, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції що приписами п. 41 ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України та п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» якими встановлюється недопустимість зарахування зустрічних вимог за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, оскільки, тимчасова адміністрація запроваджена в ПАТ "Інтеграл-Банк»", починаючи з 16.09.2015, тому заява про зарахування зустрічних однорідних вимог, вчинена позивачем 14.09.2015, не підпадає під обмеження, встановлене вказаними правовими нормами.

На підставі вищевикладеного апеляційний суд не приймає до уваги інші твердження позивача, що зазначені в апеляційній скарзі стосовно порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

У відповідності до ст.ст. 32-34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі доказів та пояснень наявних в матеріалах справи дійшла до висновку, що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

В зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України, що судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7, 32-34, 43, 44, 49 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Річер» залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2016 у справі №910/31013/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді Л.В. Чорна

М.Л. Яковлєв