Рішення № 63153823, 23.11.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.11.2016 Справа № 908/6186/15

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Бокової Ю.В.,

суддів Сковородіної О.М., Харакоза К.С.

при секретарі судового засідання Степаненко Д.І.,

розглянувши матеріали справи за позовом: Державного підприємства “Одеський морський торговельний порт”, м. Одеса

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Підприємство “Маст-Буд”, м. Маріуполь

про стягнення заборгованості в сумі 7 178 007,25 грн., з яких: сума заборгованості – 2 847 413,48 грн., сума пені – 1 089 439,40 грн., 3% річних – 165 372,11 грн., інфляційні витрати – 3 075 782,26 грн.

представники сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Державне підприємство “Одеський морський торговельний порт”, м. Одеса звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Підприємство “Маст-Буд”, м. Маріуполь про стягнення заборгованості в сумі 6 886 606,45 грн., з яких: сума заборгованості – 3 664 266,84 грн., сума пені – 1 089 710,66 грн., 3% річних – 140 422,50 грн., інфляційні витрати – 1 992 206,45 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем грошових зобов’язань за договором про визнання та реструктуризацію заборгованості № 1 від 16.02.2015р., у зв'язку з чим позивачем нараховано пеню в сумі 1 089 710,66 грн., 3% річних в сумі 140 422,50 грн. та інфляцію в сумі 1 992 206,45 грн.

В підтвердження позовних вимог позивач надав договір про визнання та реструктуризацію заборгованості № 1 від 16.02.2015р., договір № СР – 359 від 17.04.2013 р., рахунки № 200303 від 05.07.2013р., № 200303/1 від 02.08.2013р., № 200303/2 від 02.09.2013р., № 200303/5 від 11.12.2013р., № 200303/6 від 31.12.2013р., № 200317/2 від 08.02.2014р., № 200317/3 від 04.03.2014р., № 200317/4 від 04.03.2014р., № 200314/5 від 14.05.2014р. № 200317/6 від 01.12.2014р. та процентовні акти приймання виконаних робіт від 30.06.2013р., від 31.07.2013р., від 31.08.2013р., від 30.11.2013р., від 31.12.2013р., від 31.01.2014р., від 28.02.2014р., від 31.03.2014р., від 30.04.2014р., від 30.11.2014р.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст. ст. 11, 15, 509, 525, ч.1.ст.530,ст. 610, ч.1 ст. 612, ст. 612-629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 222, 230 Господарського кодексу України, ч.1 ст.1, ст.ст.7, 8, 32, 33, 54-57 Господарського процесуального кодексу України.

13.04.2016р. представником позивача була надана заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 7 178 007,25 грн., з яких 2 847 413,48 грн. – сума заборгованості, 1 089 439,40 грн. – пеня, 165 372,11 грн. – 3% річних, 3 075 782,26 грн. – індекс інфляції.

Відповідно до ч.4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Приймаючи до уваги, що надана позивачем 13.04.2016р. заява про збільшення позовних вимог відповідає приписам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені у вказаній заяві.

Розгляд справи неодноразово відкладався на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, склад судової колегії змінювався.

Представник позивача в судове засідання з'являвся, позовні вимоги підтримав з урахуванням наданої заяви про збільшення позовних вимог та просив їх задовольнити у повному обсязі.

13.04.2016р. представник позивача через канцелярію суду надав письмові пояснення по справі, в яких зазначив, що під час складання договору № КД-19359 від 16.02.2015р. було допущено опечатку в частині дати укладення договору №СР-359, зокрема, замість « 17.04.2013р.» було зазначено « 17.04.2012р.». Проте, сума заборгованості за якою проводилась реструктуризація за договором № КД-19359 від 16.02.2015р. виникла саме по договору № СР-359 від 17.02.2013р.

Представник відповідача у судові засідання з’являвся, позовні вимоги визнав в частині стягнення узгодженої суми основної заборгованості в розмірі 2 347 413,48 грн. та в процесі розгляду сплатив дану заборгованість, в задоволенні решти позовних вимог просив відмовити. Крім того, заявив клопотання про застосування позовної давності в частині позовних вимог щодо стягнення пені.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а відсутність належним чином повідомлених представників сторін у світлі приписів ст. ст. 4-3, 22, 33 та 77 цього Кодексу істотним чином не впливає на таку кваліфікацію і не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Статтею 67 Господарського кодексу України визначено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно зі ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

17.04.2013р. між Державним підприємством “Одеський морський торговельний порт” (далі – Порт) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Підприємство “Маст-Буд” (далі – Підприємство) укладено договір № СР - 359 (далі – Договір).

Згідно п. 1.1. договору, з метою подальшого проведення робіт з будівництва хвилелому, який знаходиться в акваторії Одеського морського порту, згідно договору про закупівлю робіт за державні кошти (підряд) № КД-17792 від 27.11.2012р., виконавець здійснює роботу дока № 4 (далі – док) відповідно до вимог узгодженого сторонами проекту виробництва робіт (ППР) з виготовлення та встановлення в проектне положення масивів-гігантів, а також згідно положень по п. 7.1. договору.

Відповідно до п. 2.2.1. договору факт виконання послуг засвідчується актами виконаних робіт, які щомісячно складаються виконавцем та до 31 числа кожного місяця передаються замовнику. Замовник перевіряє достовірність відомостей, внесених в акти виконаних робіт, та при відсутності зауважень підписує їх до 5 числа наступного місяця. При наявності зауважень замовник підписує акт тільки в частині безспірного виконання послуг.

Згідно п.п. 4.1. договору оплата за послуги, обумовлені п. 1.1. даного договору, здійснюється замовником щомісячно після підписання сторонам акту виконаних робіт та протягом 10-ти банківських днів з дня отримання від виконавця рахунка на оплату виконаних послуг.

За прострочення платежів, передбачених п. 4.1., 4.2. замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день затримки (п. 8.4.2. договору).

Пунктом 10.4. договору передбачено, що даний договір набуває законної сили з моменту його підписання обома сторонами та буде діяти до моменту виконання сторонами своїх зобов’язань.

Договір № СР-359 від 17.04.2013р., укладений між сторонами за своєю правовою природою є договором про надання послуг та підпадає під правове регулювання норм статей 901-907 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Строк дії договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.1 ст.906 Цивільного кодексу України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, на виконання умов Договору позивачем було надано, а відповідачем прийнято послуги та роботу Дока№4 для виготовлення масивів-гігантів для будування 1-й черги Контейнерного терміналу на Карантинному молу ДП «ОМТП», ВСП «Судноверф «Україна», що підтверджується процентовними актами приймання виконаних робіт від 30.06.2013р., від 31.07.2013р., від 31.08.2013р., від 30.11.2013р., від 31.12.2013р., від 31.01.2014р., від 28.02.2014р., від 31.03.2014р., від 30.04.2014р., від 30.11.2014р.

В подальшому, внаслідок утворення заборгованості та врегулювання питань її сплати,

16.02.2015р. між Державним підприємством “Одеський морський торговельний порт” (Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Підприємство “Маст-Буд” (Боржник) укладено договір про визнання та реструктуризацію заборгованості № 1.

Згідно п.1.1. договору про визнання та реструктуризацію заборгованості, боржник бере на себе зобов’язання в порядку і на умовах, передбачених цим договором, здійснити оплату заборгованості у сумі 3 644 266,84 грн. (три мільйони шістсот сорок чотири тисячі двісті шістдесят шість гривень вісімдесят чотири копійки), з урахуванням ПДВ, що виникла за договором №СР-359 від 17.04.2012р. (далі по тексту – Борг), на розрахунковий рахунок Кредитора, а Кредитор зобов’язується прийняти реструктуризований Борг та не нараховувати відсотки на суму Боргу під час дії цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору про визнання та реструктуризацію заборгованості, кредитор надає розстрочку боржнику в погашенні Боргу, а Боржник зобов’язується щомісячно перераховувати на розрахункових рахунок кредитора оплату Боргу, передбаченого п .1.1 цього Договору, відповідно до нижченаведеного графіку погашення заборгованості:

Період сплати

Всього, грн. (з урахуванням ПДВ)

До 25 лютого 2015р.

20000,00

До 25 березня 2015р.

20000,00

До 25 квітня 2015р.

20000,00

До 25 травня 2015р.

20000,00

До 25 червня 2015р.

716853,36

До 25 липня 2015р.

716853,36

До 25 серпня 2015р.

716853,36

До 25 вересня 2015р.

716853,36

До 25 жовтня 2015р.

696853,40

Всього

3644266,84

Відповідно до п.2.2 договору про визнання та реструктуризацію заборгованості, боржник зобов’язується добросовісно виконувати прийняті на себе зобов’язання згідно до умов цього Договору – своєчасно вносити платежі згідно з графіком погашення заборгованості відповідно до п. 1.2 цього Договору.

Згідно п. 4.2. договору про визнання та реструктуризацію заборгованості, у разі невиконання боржником своїх зобов’язань, кредитор нараховує на суму заборгованості боржника перед кредитором по договору № СР-359 від 17.04.2012р. пеню, інфляційні витрати та річні відсотки відповідно до умов договору № СР-359 від 17.04.2012р

Цей договір набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками та діє до 31.10.2015р.

Фактично зазначеним договором сторони змінили строки оплати щодо залишку існуючої заборгованості станом на 16.02.2015 р.

Таким чином, розрахунок пені, 3% річних та інфляційних повинен здійснюватися окремо за умовами кожного із укладених договорів, а саме: до 15.02.2015 р. на підставі умов договору від 17.04.2013р. № СР–359, а в подальшому на підставі умов договору про визнання та реструктуризацію заборгованості № 1 від 16.02.2015р. з урахуванням графіку погашення заборгованості.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

За змістом ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач свої зобов'язання по оплаті реструктуризованої суми на загальну суму 3644266,84 грн. виконав не в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 2 847 413,48 грн.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Судом встановлено, що після надходження позовної заяви до господарського суду Запорізької області 21.12.2015 р. відповідачем 30.12.2015 р. було сплачено в рахунок погашення зазначеної заборгованості 500 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2007.

На момент порушення провадження по справі господарським судом Донецької області, а саме 11.01.2016 р. заборгованість відповідача перед позивачем складала 2 347 413,48 грн., яка була остаточно оплачена 05.09.2016р., що підтверджується платіжним дорученням № 2185.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 500 000,00 грн., проте в частині стягнення основного боргу у розмірі 2 347 413,48 грн., господарський суд припиняє провадження у справі.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 089 439,40 грн., 3 % річних у розмірі 165 372,11 грн. та інфляційні витрати у розмірі 3 075 782,26 грн.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Аналогічні положення закріплені і в ст. ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідач у своїй заяві просить застосувати позовну давність при нарахуванні пені.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ст. 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007 Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Відповідно до п.4.3 Постанови №10 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Згідно п. 4.4.1 цієї ж Постанови визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

В матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія гарантійного листа № 01-2753 від 22.12.2014р., в якому ТОВ Підприємство “Маст-Буд”, м. Маріуполь гарантує оплату заборгованості за договором СР-359 від 17.04.2013р. в сумі 3 664 266,84 грн. та за договором КД-18909 від 10.02.2014р. в сумі 242662,20 грн. З огляду на неможливість проведення одномоментної оплати за вказаними договорами просив розглянути можливість погашення заборгованості згідно доданих договорів про реструктуризацію заборгованості та не нараховувати пеню та плату за користування чужими грошовими коштами.

Проаналізувавши зазначений гарантійний лист, суд дійшов до висновку, що відповідач визнав виключно заборгованість за договором в сумі 3 664 266,84 грн. В нарахуванні пені та плати за користування чужими грошовими коштами навпаки заперечував. Тому суд не може розцінити цей документ, як визнання відповідачем суми пені, 3% річних та інфляційних.

З урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява, а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду.

Відтак, враховуючи дату подання позовної заяви 21.12.2015р. строк позовної давності в частині стягнення пені протягом 24.07.2013р. по 21.12.2015р. є таким, що сплинув.

Отже, судом застосовується строк позовної давності щодо стягнення пені нарахованої протягом з 24.07.2013р. по 21.12.2015р., що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Таким чином, вимоги про стягнення пені з урахуванням періоду визначеним позивачем та дати укладення договору про визнання та реструктуризацію заборгованості від 16.02.2015 р. № 1 розмір пені за рахунком № 200317/6 від 01.12.2014 р. за період з 21.12.2014р. по 25.01.2015р. складає 101194,00 грн., за період з 26.01.2015р. по 15.02.2015р. складає 69690,36 грн., всього пеня складає 170884,36 грн.

Також позивач заявляє до стягнення пеню за період з 16.02.2015 р. по 11.06.2015 р. (тобто, після укладення договору про визнання та реструктуризацію заборгованості № 1 від 16.02.2015р.). Проте, пеня нараховується на заборгованість, яка виникла за основним договором № СР – 359 від 17.04.2013р. без врахування зміни строків та погашення боргу, які встановлені договором про визнання та реструктуризацію заборгованості.

З урахуванням графіку погашення заборгованості за договором про визнання та реструктуризацію заборгованості, періоду визначеним позивачем для стягнення пені, розмір пені: за період з 25.02.2015р. по 05.03.2015р. складає 215,34 грн., за період з 25.03.2015р. по 25.03.2015р. складає 32,88 грн., за період з 25.04.2015р. по 25.05.2015р. складає 1019,18 грн., за період з 25.05.2015р. по 11.06.2015р. складає 591,78 грн., всього пеня складає 1859,18 грн.

Відповідач 22.11.2016р. на адресу господарського суду Донецької області надіслав клопотання, в якому просив суд зменшити розмір пені до 50%, з посиланням на те, що розмір нарахованої пені значно перевищує розмір основної заборгованості.

Згідно ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Відповідно до п.3 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у окремих випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У пункті 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Застосування положень п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, встановлення розміру зменшення є правом суду та застосовується ним виходячи з обставин справи, з врахуванням всіх її обставин, та ґрунтуючись на внутрішньому переконанні суду щодо встановлення достатнього розміру неустойки, що підлягає стягненню.

Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Оцінивши доводи сторін та надані докази, враховуючи, що розмір основного боргу відповідачем погашений в повному обсязі, позивачем не надано доказів настання для нього негативних наслідків, спричинених саме невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором, суд вважає, що пред'явлений до стягнення розмір пені не відповідає наслідкам порушення. Таким чином, користуючись правом на зменшення розміру неустойки, наданим суду п.1 ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України та ст.83 ГПК України, суд вважає за можливе задовольнити відповідне клопотання відповідача частково та зменшити розмір пені на 50 % - до 86371,77 грн. Судові витрати в цій частині покладаються на відповідача.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені суд задовольняє частково, у розмірі 86371,77 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Позивачем при здійсненні розрахунку 3% річних необґрунтовано включено день сплати суми заборгованості в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних.

Так, за рахунком № 200303 від 05.07.2013 р. за період прострочення з 24.07.2013р. по 27.08.2013р. розмір 3% річних складає 732,30 грн.;

за рахунком № 200303/1 від 02.08.2013 р. за період прострочення з 22.08.2013р. по 27.08.2013р. розмір 3% річних складає 270,63 грн.;

за рахунком № 200303/2 від 02.09.2013 р. за період прострочення з 19.09.2013р. по 14.10.2013р. розмір 3% річних складає 1555,76 грн.;

за рахунком № 200303/5 від 11.12.2013р. за період прострочення з 26.12.2013р. по 03.02.2014р. розмір 3% річних складає 2493,57 грн.;

за рахунком № 200317/4 від 04.03.2014 р. за період прострочення з 24.04.2014р. по 06.10.2014р. розмір 3% річних складає 9978,99 грн.;

за рахунком № 200317/3 від 04.03.2014 р. за період прострочення з 21.03.2014р. по 06.10.2014р. розмір 3% річних складає 11202,33 грн.;

за рахунком № 200303/6 від 31.12.2013 р. за період прострочення з 21.01.2014р. по 03.02.2014р. розмір 3% річних складає 907,46 грн.;

за рахунком № 200317/2 від 08.02.2014 р. за період прострочення з 27.02.2014р. по 08.04.2014р. розмір 3% річних складає 2343,79 грн.;

за рахунком № 200317/5 від 14.05.2014 р. за період з 03.06.2014 р. по 06.10.2014 р. розмір 3% річних складає 6551,03 грн.; за період з 07.10.2014 р. по 17.12.2014 р. розмір 3% річних складає 1452,47 грн.;

за рахунком № 200317/6 від 01.12.2014 р. за період прострочення з 16.12.2014р. по 25.01.2015р. розмір 3% річних складає 12348,08 грн.; за період прострочення з 26.01.2015р. по 15.02.2015р. розмір 3% річних складає 6290,10 грн., всього 3% річних складає 56126,51 грн.

Після підписання сторонами графіку реструктуризації заборгованості 3% річних є наступними: за період з 25.02.2015р. по 05.03.2015р. розмір 3% річних складає 14,79грн.; за період з 25.03.2015р. по 25.03.2015р. розмір 3% річних складає 1,64 грн.; за період з 25.04.2015р. по 25.05.2015р. розмір 3% річних складає 50,96 грн.; за період з 25.05.2015р. по 17.07.2015р. розмір 3% річних складає 87,12 грн.; за період з 25.06.2015р. по 29.12.2015р. розмір 3% річних складає 11076,86 грн.; за період з 25.07.2015р. по 26.08.2015р. розмір 3% річних складає 1944,34 грн., за період з 25.08.2015р. по 01.04.2016р. розмір 3% річних складає 13021,20 грн.; за період з 25.09.2015р. по 01.04.2016р. розмір 3% річних складає 11194,70 грн.; за період з 25.10.2015р. по 01.04.2016р. розмір 3% річних складає 9164,10 грн.; всього складає 46555,71 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних суд задовольняє частково, у розмірі 102 682,22 грн.

Щодо вимог про стягнення інфляційних витрат у розмірі 3 075 782,26 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3.2 постанови Пленума Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань” індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що позивач безпідставно збільшив період нарахування інфляційний втрат, оскільки, зважаючи на порядок формування індексу інфляції (впродовж усього календарного місяця та за цілий місяць) період нарахування має визначатися цілими місяцями, починаючи з місяця, наступного за місяцем у якому мав бути здійснений платіж (абз.3 п.3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р.).

Інфляційні витрати за період з 24.07.2013 р. по 15.02.2015 р. складають 201 859,25 грн.

Інфляційні витрати за прострочення сплати платежів по графіку реструктуризації за період з 26.02.2015 р. по лютий 2016 р. складають 75602,16 грн.

Відтак, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 277 461,41 грн.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стягується пропорційно заявлених до стягнення вимог.

Керуючись ст.ст.1, 4, 22, 33, 34, 43, 44, 49, п.1-1 ч.1 ст.80, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Державного підприємства “Одеський морський торговельний порт”, м. Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю “Підприємство “Маст-Буд”, м. Маріуполь про стягнення заборгованості в сумі 7 178 007,25 грн., з яких: сума заборгованості – 2 847 413,48 грн., сума пені – 1 089 439,40 грн., 3% річних – 165372,11 грн., інфляційні витрати – 3 075 782,26 грн. – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Підприємство “Маст-Буд”, м. Маріуполь (87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Богдана Хмельницького, 24а, р/р 260010134622 в ПАТ “Сбербанк Росії” в м. Києві, МФО 320627, код ЄДРПОУ 33653812) на користь Державного підприємства “Одеський морський торговельний порт”, м. Одеса (65026, м. Одеса, Митна площа, 1, код ЄДРПОУ 01125666, р/р 260080163866 в філії АТ «УКРЕКСІМБАНК», в м. Одесі, МФО 328845) пеню в сумі 86371,77 грн., 3% річних в сумі 102 682,22 грн., інфляційні витрати в сумі 277 461,41 грн.

Припинити провадження по справі №908/6186/15 в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 2 347 413,48 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Підприємство “Маст-Буд”, м. Маріуполь (87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Богдана Хмельницького, 24а, р/р 260010134622 в ПАТ “Сбербанк Росії” в м. Києві, МФО 320627, код ЄДРПОУ 33653812) на користь Державного підприємства “Одеський морський торговельний порт”, м. Одеса (65026, м. Одеса, Митна площа, 1, код ЄДРПОУ 01125666, р/р 260080163866 в філії АТ «УКРЕКСІМБАНК», в м. Одесі, МФО 328845) судовий збір в сумі 43504,51 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписаний 28.11.2016.

Головуючий суддя Ю.В. Бокова

Суддя К.С. Харакоз

Суддя О.М. Сковородіна