Рішення № 63153688, 29.11.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 листопада 2016 р.

Справа № 902/734/16

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" (вул. Заводська, 150. м. Гайсин, Вінницька обл., 23700. )

до:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 23700, 02081,АДРЕСА_2)

про стягнення 147 840,00 грн.

Головуючий суддя Яремчук Ю.О.

cудді Банасько О.О.

Тварковський А.А.

Cекретар судового засідання Кузьменко В.В.

Представники :

позивача : Гордилюк В.М

відповідача : не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" звернулось до господарського суду Вінницької облаcті з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 147 840,00 грн.

Ухвалою суду від 29.08.2016 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/734/16, розгляд справи призначено на 20.09.2016 року.

Ухвалами суду від 20.09.2016 року та 11.10.2016 року розгляд справи відкладався з об'єктивних причин.

Разом з тим, з огляду на складність даної справи та суперечливість доказів, на підставі заяви судді Яремчука Ю.О. від 03.11.2016 року розпорядженням керівника апарату господарського суду Вінницької області від 03.11.2016 року для розгляду справи № 902/734/16 створено колегію у складі: головуючого судді Яремчука Ю.О., суддів: Банасько О.О., Тварковського А.А.

Ухвалою суду від 03.11.2016 року колегією суддів прийнято справу до провадження з призначенням судового засідання на 10.11.2016 року.

Ухвалою суду від 10.11.2016 року розгляд справи було відкладено на 29.11.2016 року, для надання сторонами доказів по справі.

В судове засідання призначене на 29.11.2016 року з'явився представник позивача, який позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату час та місце судового засідання належним чином повідомлений, про що свідчить поштове повідомлення копія якого міститься в матеріалах справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Із змісту позовної заяви, письмових пояснень поданих 11.10.2016 року, 19.10.2016 року та 03.11.2016 року позовні вимоги мотивовано наступним:

19.01.2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 15/001 на виконання робіт: складання додатків до договорів оренди землі та електронних документів.

Відповідно до п.1.1. договору Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе обов'язки по виконанню робіт: складання додатків до договорів оренди землі та електронних документів в форматі ХМL.

Між сторонами було погоджено, що вартість виконуваних робіт встановлюється згідно калькуляцій (кошторис № 15/001 від 19.01.2015 року з додатками), затверджених Замовником (п. 2.1. договору).

Пунктом 4.1. договору передбачено, що по завершенні робіт виконавець передає Замовнику в 5-ти (п'яти) денний термін Акт прийому-передачі виконаних робіт.

29.01.2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання послуг № 1.

Відповідно до п.1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, Виконавець зобов'язується за завданням Замовника надавати за плату послуги, а Замовник зобов'язується оплачувати надані послуги: 1.2. вид послуг:

- складання додатків до договорів оренди землі;

- електронних документів в форматі ХМL;

- технічних документацій про поділ (об'єднання) земельних ділянок;

- технічних документацій по інвентаризації земельних ділянок;

- проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Пунктом 2.1. між сторонами було погоджено, що детальна інформація щодо послуг, строків виконання та їх вартості, які надаються за цим договором, визначається окремими Кошторисами, в якому сторони погоджують окреме замовлення на проведення робіт та визначають предмет послуг, вартість послуг, строки надання (виконання) послуг. Кожний погоджений сторони кошторис являється невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 5.2. договору по завершенню робіт Виконавець передає Замовнику в 5 (п'яти) денний термін Акт прийому-передачі виконаних робіт. Замовник підписує Акт виконаних робіт.

Умовами договору, а саме п. 5.5. договору встановлено, при відмові виконавця від виправлення встановлених порушень, на які складено відповідний акт, вартість виконання Виконавцем робіт пропорційно зменшується на суму завданих Замовнику збитків, що виникають як наслідок неякісної роботи Виконавця.

На виконання умов договорів позивачем були оплачені, а відповідачем надані послуги, що зокрема стверджується актами прийому - передачі наукової продукції, копії яких містяться в матеріалах справи.

При цьому, позивач зазначає, що ним виявлені факти внесення до актів виконаних робіт витрат з повторного (до того ж неодноразового) виготовлення документації по земельних ділянках, що не може відповідати дійсності, і що свідчить про явну невідповідність таких актів фактичному обсягу виконаних робіт. Зазначає, що потреби у використанні повторно виготовленої документації для однієї земельної ділянки немає, адже для її реєстрації в базі земельного кадастру потрібен лише один комплект.

Зокрема позивач в поясненнях зазначає, що ані нормами чинного земельного законодавства, ані юридичним змістом та метою укладених договорів, не передбачається повторне виготовлення документації для однієї земельної ділянки. Кількаразові (по суті копіювання) повтори робіт з виготовлення технічної документації із землеустрою призвело до завищення їх загальної вартості та безпідставного утримання коштів. Також зауважує, що своїми протиправними діями відповідач спричинив для нього збитки у вигляді понесених додаткових витрат - оплата за роботи, що фактично не виконувались в силу обставин, що виключають їх, тому перераховані кошти за роботи, що не виконувались відповідачем, підлягають поверненню позивачу. Одночасно позивач зазначає, що факт наявності та розмір збитків знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з протиправними діями відповідача, оскільки включення до актів робіт, що фактично не надавались, та завищення їх вартості здійснювалось відповідачем безпосередньо, що призвело до безпідставного утримання ним коштів.

В якості нормативно-правової підстави позовних вимог позивач посилається на ст. 225 ГК України.

Відповідач проти позову заперечує, про що зокрема вказав у відзиві на позовну заяву від 03.10.2016 року, в якому зокрема просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі вказуючи на те, що всю бухгалтерську та облікову документацію виконувала фактично бухгалтерія позивача (за спільною домовленістю та у зв'язку з великим обсягом роботи за трудовим договором), в тому числі під особистим контролем головного бухгалтер ТОВ «ПК «Зоря Поділля». Акти прийому - передачі продукції, обопільно підписні між сторонами без претензій та зауважень. Окрім того, зазначає, що доказом повноти виконаних послуг є проведення позивачем повної оплати за надані послуги.

Присутній в судовому засіданні представник позивача стосовно тверджень відповідача, що всю бухгалтерську та облікову документацію виконувала фактично бухгалтерія позивача заперечив, виходячи з наступного: договорами чітко передбачено порядок прийому - передачі робіт, а саме: відповідно до розділу 4 договору № 15/001 від 19.01.2015 року по завершенні робіт виконавець передає замовнику в 5-ти денний термін Акт прийому-передачі виконаних робіт та згідно розділу 5 договору про надання послуг № 1 від 29.01.2015 року по завершенню робіт Виконавець передає Замовнику в 5-ти денний термін Акт прийому - передачі виконаних робіт. З врахуванням викладеного зазначає, що саме виконавець самостійно складав та передавав Замовнику акти виконаних робіт, включаючи до них недостовірну інформацію про вартість та обсяги виконаних робіт.

Окрім того, позивач зазначає, що 08 липня 2016 року позивачем було направлено відповідачу претензію № 497, з вимогою сплати 147840,00 грн. коштів.

Надаючи юридичну оцінку щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача, спірним правовідносинам та порушеному праву позивача, суд виходив із такого.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини на підставі укладених договорів, якими зокрема передбачено складання додатків до договорів оренди землі та електронних документів в форматі ХМL, що обумовлено договором № 15/001 від 19.01.2015 року та послуги з складання додатків до договорів оренди землі; електронних документів в форматі МХL; технічних документацій про поділ (об'єднання) земельних ділянок; технічних документацій по інвентаризації земельних ділянок та проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що передбачено договором № 1 про надання послуг від 29.01.2015 року.

Суд, зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004р. №220 затверджено Типовий договір оренди землі, який використовувався позивачем при укладенні відповідних договорів оренди земельних ділянок з громадянами. Відповідно до вказаного типового договору, невід'ємними частинами (додатками) до договору оренди є план або схема земельної ділянки та кадастровий план земельної ділянки, виготовлення яких і було замовлено відповідачу.

З актів прийому - передачі наукової продукції, суд встановив, що відповідачем надавались послуги з виготовлення технічної документації по встановленні меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); виготовлення електронного документу формату XML; виготовлення додатків до договору оренди землі (кадастрового плану, плану або схеми земельної ділянки.

Суд зауважує, що послуги які надавалися відповідачем, відносяться до робіт із землеустрою, що зокрема регулюються Земельним кодексом України, Законом України «Про землеустрій» та Законом України «Про Державний земельний кадастр».

Так, відповідно до статті 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено що у кадастровому плані земельної ділянки відображаються, зокрема площа земельної ділянки; зовнішні межі земельної ділянки (із зазначенням суміжних земельних ділянок, їх власників, користувачів суміжних земельних ділянок державної чи комунальної власності); координати поворотних точок земельної ділянки; лінійні проміри між поворотними точками меж земельної ділянки; кадастровий номер земельної ділянки; кадастрові номери суміжних земельних ділянок (за наявності); межі земельних угідь; межі частин земельних ділянок, на які поширюється дія обмежень у використанні земельних ділянок, права суборенди, сервітуту; контури об'єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці. Таблиці із зазначенням координат усіх поворотних точок меж земельної ділянки, переліку земельних угідь, їх площ, відомостей про цільове призначення земельної ділянки та розробника документації із землеустрою на земельну ділянку є невід'ємною частиною кадастрового плану земельної ділянки. Кадастровий план земельної ділянки складається при формуванні земельної ділянки у паперовій та електронній (цифровій) формі.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що кадастровий номер земельної ділянки - це індивідуальний цифровий код земельної ділянки, що не повторюється на всій території України. Він присвоюється земельній ділянці під час проведення її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

З врахуванням викладеного, суд прийшов до висновку, що оскільки такий договір оренди на кожну земельну ділянку одночасно один, відповідно, в силу вимог законодавства план або схема земельної ділянки та кадастровий план земельної ділянки необхідні лише один раз протягом строку дії такого договору, у вигляді невід'ємного додатку окремого договору оренди землі.

Окрім того, питання виготовлення електронних документів в форматі ХМL регулюється законодавством наступним чином.

Вимоги до електронного документу у вигляді файлу формату ХМL визначено Додатком 1 «Вимоги до змісту, структури і технічних характеристик електронного документа» до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012р. №1051 (надалі - Порядок №1051), а безпосередньо детальний порядок оформлення результатів робіт із землеустрою в електронному вигляді (обмінного файлу) встановлено Вимогами до структури, змісту та формату оформлення результатів робіт із землеустрою в електронному вигляді (обмінного файлу), затвердженими наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 02.11.2009р. №573 (надалі - Вимоги №573).

Відповідно до пункту 115-1 Порядку №0151 обмінний файл виступає джерелом, на підставі якого відомості про конкретну земельну ділянку в електронній формі вносяться до Державного земельного кадастру.

Отже, законодавством визначено, що призначенням обмінного файлу є внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, і зокрема, в тому числі інформації про власника земельної ділянки та користувача (орендаря) цієї земельної ділянки (розділи XV, XVI та XX Вимог №573), тобто після укладання відповідних договорів оренди.

Тому, з врахуванням викладеного виготовлення відповідачем електронних документів в форматі ХМL декілька разів протягом одного року не ґрунтується на вимогах законодавства.

Окрім того, позивачем на виконання п. 5.5. договору від 29.01.2015 року про надання послуг № 1 було направлено відповідачу претензію з вимогою повернення коштів, які отримав відповідач за послуги, які не виконував.

Вказані обставини в їх сукупності слугували підставою для звернення позивача з даним позовом до суду про відшкодування збитків заподіяних внаслідок порушення зобов'язань відповідача перед позивачем, що полягають в наданні останнім.

Згідно статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Тобто, порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

За загальним правилом збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах тощо.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Аналогічні приписи містяться у статті 225 ГК України у п. 1 якої зазначено, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду. Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом. Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання. Склад збитків, що підлягають відшкодуванню у внутрішньогосподарських відносинах, визначається відповідними суб'єктами господарювання - господарськими організаціями з урахуванням специфіки їх діяльності (частини 3-7 статті 225 ГК України).

Частинами 1, 2 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконаний зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, до яких законодавець відносить:

- наявність шкоди;

- протиправну поведінку заподіювача шкоди;

- причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача;

- вину.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення того факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що спричинила шкоду (збитки) іншій особі.

Вина особи, на яку покладається цивільно-правова відповідальність, за загальним правилом, є також обов'язковою умовою для покладення на особу обов'язку відшкодувати шкоду.

Таким чином, з приписів наведених норм слідує, що підставою відповідальності, якою є відшкодування збитків в даному випадку, має бути наявність складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) відповідача, шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду.

Саме наявність чотирьох елементів правопорушення є необхідною вимогою для притягнення винної сторони до відповідальності, якщо інше не встановлено законом.

За загальним правилом шкода підлягає відшкодуванню: в повному обсязі - відшкодовується як реальна шкода, тобто втрачене або пошкоджене майно в результаті протиправної поведінки правопорушника, так і упущена вигода; особою, яка безпосередньо завдала шкоду.

Законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Доведення відсутності вини у спричиненні шкоди відповідно до вимог статті 1166 ЦК України покладено на відповідача.

Закон покладає обов'язок по відшкодуванню збитків виключно на винну сторону і саме ступінь вини особи впливає на розмір, що підлягає відшкодуванню. Закон не дає право стягувати збитки з особи, дії якої не знаходяться в причинному зв'язку з наслідками, що настали.

Для виникнення відповідальності необхідно встановити, що саме протиправна поведінка заподіювача шкоди стала причиною виникнення шкоди, оскільки відсутність причинного зв'язку у всіх випадках тягне звільнення особи від зобов'язання відшкодувати шкоду.

Виходячи з цього, предметом доказування у даному спорі є: факт неправомірних дій відповідача, виникнення шкоди саме у заявленому до стягнення розмірі, причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіянням шкоди, наявність вини заподіювача шкоди. Відсутність хоча б однієї із цих обставин не тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування шкоди.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Аналіз встановлених у даній справі фактичних обставин в сукупності із юридичною оцінкою спірних правовідносин приводить суд до переконливого висновку про наявність в діях відповідача повного складу цивільного правопорушення виходячи з таких міркувань.

Позивачем визначено розмір збитків, в розмірі 147840,00 грн., які склалися із вини відповідача, тому що останній завищив послуги внаслідок повторного виготовлення документації.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність протиправності в діях відповідача, позаяк зобов'язання надати повторну послугу з виготовлення документації не передбачалась договірними правовідносинами. Матеріали справи не містять доказів зміни сторонами договорів.

Оскільки, відповідачем виконувались послуги згідно договорів, недобросовісно, що й призвело до зайвих сплат позивачем коштів в сумі 147840,00 грн., чим завдано шкоди позивачу.

У даному випадку позивачем доведено, що мала місце протиправна поведінка відповідача у вигляді порушення договірних зобов'язання, яка спричинила шкідливий результат для позивача, а відтак може вважатися доведеним причинний зв'язок між заподіяною шкодою та поведінкою особи.

Факт наявності та розмір збитків знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з протиправними діями відповідача, оскільки включення до актів робіт, що фактично не надавались, та як наслідок завищення їх вартості здійснювалось відповідачем безпосередньо, що призвело до безпідставного утримання ним коштів. Тобто саме з вини відповідача позивачем здійснено оплату послуг, які не виконувались фактично відповідачем.

З врахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 147840,00 грн. збитків завданих наданням послуг, які не передбачені договорами є правомірною та доведеною.

Одночасно, суд вважає за небхідне зауважити, що самим договором було передбачено, що у випадку наявності порушень зі сторони Виконавця у виконанні послуг, вартість виконання Виконавцем робіт пропорційно зменшується на суму завданих Замовнику збитків, що виникають як наслідок неякісної роботи Виконавця.

Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України підлягають віднесенню на відповідача

Керуючись ст.ст. 43, 45, 22, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 23700, 02081,АДРЕСА_2; ідент номер НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" (вул. Заводська, 150. м. Гайсин, Вінницька обл., 23700; код ЄДРПОУ 34009446) 147840,00 грн. збитків; 2217,60 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом.

Повне рішення складено 02 грудня 2016 р.

Головуючий суддя Яремчук Ю.О.

судді Банасько О.О.

Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2- відповідачу (АДРЕСА_1, 23700, 02081,АДРЕСА_2)