Ухвала суду № 63153609, 29.11.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

У Х В А Л А

"29" листопада 2016 р. Справа № 902/1126/15

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Миколюк М.Г.,

у відсутності представників сторін,

розглянувши заяву приватного підприємства «Рослана» (вул. Наконечного, 14, смт. Тростянець, Вінницька область, 24300)

про видачу дублікату наказу від 29.09.2015р. та поновлення строку пред"явлення його до виконання у справі №902/1126/15

за позовом: приватного підприємства «Рослана» (вул. Наконечного, 14, смт. Тростянець, Вінницька область, 24300)

до: Тростянецької районної державної адміністрації (вул. Леніна, 37, смт. Тростянець, Вінницька область, 24300)

про стягнення 41628 грн 35 коп.,

В С Т А Н О В И В:

26.08.2016р. до господарського суду Вінницької області надійшла заява вх. №06-55/71/16 від 26.08.2016р. приватного підприємства «Рослана» про видачу дублікату наказу від 29.09.2015р. та поновлення строку пред"явлення його до виконання у справі №902/1126/15.

Згідно автоматизованого розподілу суду від 12.10.2016 р. дану заяву передано на розгляд судді Тварковському А.А.

Ухвалою суду від 13.10.2016р. вказану заяву приватного підприємства «Рослана» призначено до розгляду в судовому засіданні.

Відповідно до ухвали суду від 03.11.2016р. відкладено слухання заяви приватного підприємства «Рослана» до 29.11.2016р. через неявку в судове засідання представників сторін, неподання ними витребуваних та необхідність витребування нових доказів.

В судове засідання на визначену дату (29.11.2016р.) представники сторін не з"явилися, не зважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином ухвалою від 03.11.2016р., яка надсилалася їм рекомендованою кореспонденцією. При цьому, 01.11.2016р. на адресу суду надійшло пояснення відповідача вих. №01-31/3436 від 27.10.2016р., в якому останній не заперечує щодо заяви позивача про видачу дублікату наказу за умови надання ним документів передбачених ст. 120 ГПК України. Крім того, у вказаних поясненнях останній просить суд провести розгляд заяви за відсутності його представника.

Оскільки приписи ст. 120 ГПК України не передбачають обов"язкової участі представників сторін для розгляду заяви про видачу дублікату наказу, суд ухвалив провести розгляд вказаної заяви позивача за відсутності останніх.

Розглянувши матеріали приватного підприємства «Рослана», судом встановлено наступне.

В провадженні господарського суду Вінницької області перебувала справа за позовом приватного підприємства «Рослана» до Тростянецької районної державної адміністрації про стягнення 41628 грн 35 коп.

16.09.2015р. у даній справі прийнято рішення, яким позов приватного підприємства «Рослана» задоволено частково: стягнуто з Тростянецької районної державної адміністрації на користь приватного підприємства «Рослана» 23858 грн 45 коп. основного боргу, 15532 грн 66 коп. інфляційних втрат, 937 грн 34 коп. 3% річних та 1769 грн 95 коп. витрат зі сплати судового збору. В задоволенні 1299 грн 90 коп. інфляційних втрат відмовлено.

29.09.2015р. на виконання вказаного рішення суду видано наказ, який надіслано на адресу стягувача.

12.10.2016р. на адресу суду від приватного підприємства "Рослана" надійшла заява вх. №06-52/9429/16 від 12.10.2016р. про видачу дублікату наказу по справі №902/1126/15 та поновлення строку пред'явлення його до виконання.

В обґрунтування вимог заяви позивачем (стягувачем) зазначено, що наказ втрачено та не пред"явлено до виконання у зв"язку з тим, що відповідач (боржник) неодноразово оскаржував рішення суду по даній справі та даний процес затягнувся. Відтак на час звернення до суду із заявою про видачу дублікату наказу у заявника наказ господарського суду відсутній, до цього не виконаний, заборгованість відповідача перед заявником не погашена.

Відповідно до ст. 120 ГПК України у разі втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для предявлення наказу до виконання.

До заяви про видачу дублікату наказу повинні бути додані довідка установи банку, державного виконавця чи органу звязку про втрату наказу, при втраті наказу стягувачем довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не предявлено.

З матеріалів справи вбачається, що до заяви про видачу дублікату наказу заявником додана довідка про втрату наказу господарського суду у справі №902/1126/15 від 29.09.2016р., яка підписана директором та головним бухгалтером заявника (ПП "Рослана").

Крім того, до заяви про видачу дубліката наказу долучено квитанцію від 06.10.2016р. про сплату судового збору за видачу дубліката наказу.

Разом з тим судом встановлено, що строк пред"явлення наказу по справі №902/1126/15 від 29.09.2015р. закінчився 29.09.2016р.

Поряд з цим позивач (стягувач) у поданій до суду заяві вх. №06-55/71/16 від 26.08.2016р. про видачу дублікату наказу просить визнати поважними причини пропуску пред"явлення наказу до виконання та поновити строк для його пред"явлення.

Відповідно до ст. 119 Господарського процесуального кодексу України у разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено.

Згідно із ч. 6 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" стягувач, який пропустив строк предявлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання.

Частиною 1 ст. 53 ГПК України визначено, що за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Докази отримання приватним підприємством "Рослана" наказу господарського суду Вінницької області від 29.09.2015р. в матеріалах справи відсутні, відтак станом на момент розгляду заяви ПП "Рослана" рішення господарського суду Вінницької області від 16.09.2016р. не виконано.

Згідно із ст. 45 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

В силу приписів ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009р., виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012р. №18-рп/2012).

У п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012р. у справі №11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

За приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства. Згідно із статтею 19 Конвенції для забезпечення дотримання державами-учасницями взятих на себе зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини.

Згідно із абз. 3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/1444/16 від 22.04.2016 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикцію та практику Європейського суду з прав людини» у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

У справі «Сьорінг проти Обєднаного Королівства Великої Британії», Європейський суд визначив, що Конвенція як правовий акт, що забезпечує захист прав людини, передбачає, що її гарантії мають бути реальними та ефективними. Крім того, будь-яке тлумачення прав та свобод, що гарантуються, має відповідати загальним рисам Конвенції, мета якої - забезпечення і розвиток ідеалів та цінностей демократичного суспільства. Таким чином, на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції.

Відповідно до п. 40 рішення Європейського суду від 10.03.1997 року «Горнсбі проти Греції» для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «суду».

Право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Конвенції, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 20.06.2004 в справі "Півень проти України").

Невиконання державою винесеного на користь підприємства-заявника рішення становить порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Суду у справі «Силенок і Техносервіс-плюс проти України», no. 20988/02, від 09.12.2010)

Як зазначив Європейський суд у рішенні, ухваленому у справі «Горнсбі проти Греції», виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Відтак, невиконання рішення є втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Окрім того, Європейський суд з прав людини у п. 32 рішення від 30 травня 2013 року в справі "ОСОБА_1 проти України" визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

У п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. у справі "Шмалько проти України" (заява N60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Відповідно до п. 4.2 рішення Європейського суду від 27.07.2004 року у справі «Ромашов проти України» невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.

Таким чином, основною ідеєю (аксіомою) права на судовий захист (права на суд) є не лише прийняття судом рішення про захист прав та інтересів особи, а й виконання зазначеного судового рішення, яке в країні, що поважає верховенство права, не може залишатися невиконаним та є складовою частиною судового розгляду. При цьому на державу в особі її органів влади, в тому числі й суду, покладається забезпечення реалізації зазначеного права.

А відтак, з огляду на вказане, враховуючи, що докази отримання приватним підприємством "Рослана" оригіналу наказу господарського суду Вінницької області від 29.09.2015р. в матеріалах справи відсутні, рішення господарського суду Вінницької області від 16.09.2016р. у справі №902/1126/15 не виконано, зважаючи на незначний проміжок часу пропуску строку пред"явлення наказу до виконання, зумовлений неодноразовим оскарженням відповідачем (боржником) рішення суду в апеляційному порядку, та наявність процесуальних недоліків при зверненні ПП "Рослана" вперше до суду із заявою про видачу дублікату наказу у строк, беручи до уваги, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку, для пред"явлення наказу до виконання та видачі дублікату зазначеного наказу суду.

Згідно із ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу вимог ч. 1 та 2 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Керуючись ст.ст. 86, 87, 115, 119, 120 ГПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Поновити пропущений строк для предявлення до виконання наказу господарського суду Вінницької області від 29.09.2015 року у справі №902/1126/15.

Видати дублікат наказу господарського суду Вінницької області від 29.09.2015 року у справі №902/1126/15.

Копію ухвали надіслати згідно переліку рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Наконечного, 14, смт. Тростянець, Вінницька область, 24300)

3 - відповідачу (вул. Леніна, 37, смт. Тростянець, Вінницька область, 24300)