Ухвала суду № 63153336, 01.12.2016, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Попова О.Г.

Суддя-доповідач:Кузьменко Л.В.

УХВАЛА

іменем України

"01" грудня 2016 р. Справа № 806/1253/16

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Кузьменко Л.В.

суддів: Зарудяної Л.О.

Іваненко Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Лібеги С.О.,

представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "19" вересня 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просить визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо надання йому відмови у розробленні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування орієнтовно площею 87,2782 га для ведення фермерського господарства на території Пекарщинської сільської ради Черняхівського району Житомирської області та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути його заяву від 13.01.2016 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі в оренду площею 87,2782 га для ведення фермерського господарства на території Пекарщинської сільської ради Черняхівського району Житомирської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що листом №196/0-728/6-16 від 10.02.2016 року Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області відмовило йому у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у відведенні земельної ділянки, оскільки із поданих заявником документів встановлено, що земельні ділянки, які він планує отримати в оренду знаходяться в різних масивах (полях) та відповідно не створюють єдиний земельний масив, що порушує вимоги ст.7 Закону України "Про фермерське господарство".

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про задоволення адміністративного позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при ухваленні даної постанови було зроблено висновки, які не відповідають обставинам справи та порушено норми матеріального права і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, які з'явились у судове засідання та перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 13.01.2016 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі в оренду терміном на 7 років площею 87,2782 га для ведення фермерського господарства на території Пекарщинської сільської ради Черняхівського району Житомирської області від 13.01.2016 року (а.с.6).

Разом з тим, суд першої інстанції встановив, що 13.01.2016 року ОСОБА_3 було подано 8 заяв на отримання земельних ділянок в різних селищних радах з метою використання їх для ведення фермерського господарства.

Згідно зведеного викопіювання всіх земельних ділянок згідно заяв ОСОБА_3 вони розташовані не єдиним масивом.

10.02.2016 року за вихідним №Ч-196/0-728/6-16 Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області відмовило ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки із поданих заявником документів встановлено, що земельні ділянки, які він планує отримати в оренду знаходяться в різних масивах (полях) та відповідно не створюють єдиний земельний масив, що порушує вимоги ст.7 Закону України "Про фермерське господарство".

Відповідно до ч.4 ст.122 Земельного кодексу України - центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Головне управління в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України та Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, затвердженим Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 року №23 (зі змінами затвердженими Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 16.06.2015 року №128).

Вказуючи на протиправність дій Головного управління Держземагентства в Житомирській області, ОСОБА_3 звернувся до суду із даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Головне Управління Держгеокадастру в Житомирській області діяло у відповідність до вимог земельного законодавства.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 123 Земельного кодексу України, яка визначає порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас, особливості надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства визначені Законом України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року № 973-IV.

Зазначений закон є спеціальним нормативно-правових актом при регулюванні питань передачі земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства та, відповідно, має пріоритетне застосування до спірних правовідносин у порівнянні із положеннями статті 123 Земельного кодексу України.

Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до преамбули Закону України "Про фермерське господарство" цей Закон, крім іншого, спрямований на забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств.

Згідно із частиною 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що заявник при поданні заяви до відповідача має обґрунтувати право на отримання земельної ділянки у користування, а відповідач, приймаючи рішення про надання дозволу на розробку проекту відведення, перевірити наявність дотримання заявником вимог до такої заяви відповідно до статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" та статті 123 Земельного кодексу України.

Судами встановлено, що пакету документів, передбачених статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство", позивачем до заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не надано, зокрема, не надано документи, які підтверджують розташування земельних ділянок, які позивач планує отримати в оренду, єдиним масивом, про що 10.02.2016 року за вихідним №Ч-196/0-728/6-16 Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повідомило ОСОБА_3

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що Законом №973-ІУ передбачено, що заява особи про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону №973-ІУ не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для відмови. Аналогічна позиція висловлена Верховним судом України у постанові від 03.02.2016 року у справі №6-2902цс15.

Згідно ч.7 ст.7 Закону України "Про фермерське господарство" земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Термін «єдиний земельний масив» введений Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», однак його зміст чітко не визначений.

Разом з тим, вказаний Закон передбачає виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) єдиними земельними масивами двох видів. Перший з них являє собою сукупність суміжно розташованих індивідуальних земельних ділянок в одному полі чи групі компактно розташованих полів. Другий вид єдиного земельного масиву - це одна земельна ділянка, яка передається у спільну власність групі власників земельних часток (паїв).

Виходячи з загального аналізу вказаних вище понять, а також враховуючи відсутність у чинному земельному законодавстві чіткого визначення поняття «єдиного земельного масиву», є всі підстави стверджувати, що земельні ділянки становлять сукупність індивідуальних земельних ділянок в групі компактно розташованих полів, які знаходяться в межах території сільської ради, а тому є єдиним земельним масивом.

Слід зазначити, що визначення поняття "масив земель сільськогосподарського призначення" наведено в ст.1 Закону України «Про землеустрій» , а саме: сукупність земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що складаються з сільськогосподарських та необхідних для їх обслуговування несільськогосподарських угідь (земель під польовими дорогами, меліоративними системами, господарськими шляхами, прогонами, лінійними об'єктами, об'єктами інженерної інфраструктури, а також ярами, заболоченими землями, іншими угіддями, що розташовані всередині земельного масиву), мають спільні межі та обмежені природними та/або штучними елементами рельєфу (автомобільними дорогами загального користування, полезахисними лісовими смугами та іншими захисними насадженнями, водними об'єктами тощо);

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що хоча предметом розгляду справи є заява позивача щодо однієї земельної ділянки від 13.01.2016 року, але в даному випадку таку заяву необхідно розглядати у сукупності, оскільки одночасно 13.01.2016 року ОСОБА_3 було подано 8 заяв на отримання земельних ділянок в різних селищних радах, так як всі земельні ділянки в подальшому будуть використовуватись фермерським господарством.

Згідно зведеного викопіювання всіх земельних ділянок згідно заяв ОСОБА_3 вони розташовані не єдиним масивом.

Також в порушення вимог ст.7 Закону України «Про фермерське господарство» в клопотаннях не міститься інформації про кількість членів фермерського господарства та їх права на безоплатну приватизації землі, додане обґрунтування розміру земельної ділянки є теоретичним та носить характер розмірковувань, в заяві не обґрунтовано необхідності одержання землі такої значної площі з урахуванням можливості її обробітку, не вказано перспектив діяльності фермерського господарства, наявності техніки для обробітку землі.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного суду України від 03.02.2016 року по справі №6-2902цс15.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач при винесенні оскаржуваного рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "19" вересня 2016 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Л.В. Кузьменко

судді: Л.О. Зарудяна

Т.В. Іваненко

Повний текст cудового рішення виготовлено "02" грудня 2016 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу: ОСОБА_3 АДРЕСА_1

3- представник позивача: ОСОБА_5 АДРЕСА_2

4- відповідачу: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області вул.Довженка,45,м.Житомир,10002

- ,