Постанова № 63152507, 05.12.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2892/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року м. Одеса 12год.55хв.

Зала судових засідань №19

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Аракелян М.М.

За участю секретаря - Гуманенко В.О.

За участю перекладача: ОСОБА_1

За участю сторін:

Від позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3 - за ордером, угодою

Від відповідача: Ніколенко О.В. - за довіреністю

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії ,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла адміністративна позовна заява ОСОБА_2, в якій позивач просить суд визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 13.06.2016 року №111; зобов'язати Головне управління ДМС України в Одеській області прийняти стосовно ОСОБА_2 рішення про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на його думку оскаржуване рішення відповідача є необгрунтованим та прийнятим без урахування всіх обставин справи. Позивачу було відмовлено у прийнятті заяви з посиланням на ч.6 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі якій раніш було відмовлено у наданні захисту у зв'язку з відсутністю умов передбачених пунктами 1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону й зазначені умови не змінились. Однак, такий висновок відповідача не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки з часу звернення позивача до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ситуація в країні походження змінилася, ГУ ДМС України в Одеській області повинно було прийняти заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, та розглянути її з урахуванням оновленої інформації по країні походження.

Позивач вважає, що при прийнятті спірного наказу відповідач не врахував всіх фактів, та формально відмовив позивачу в прийнятті заяви.

В судовому засіданні представник позивача та позивач підтримали наведену правову позицію та просили суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, в своїх запереченнях на позов вказує, що позивачу правомірно відмовлено в прийнятті заяви про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки останній повторно звернувся до відповідача із тотожною заявою, яка є очевидно необґрунтованою та не містить жодних нововиявлених обставин, які б дозволяли повторно розглянути заяву в призмі визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Історія переслідування позивача є необгрунтованою та не містить підстав для надання захисту в Україні, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону. Отже, рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 13.06.2016 року №111 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи. З огляду на зазначене, підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Дослідивши надані сторонами докази, заслухавши їх пояснення, суд встановив, що 13.06.2016 р. ОСОБА_2 звернувся до Головного управління державної міграційної служби в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні.

Наказом № 111 Головного управління ДМС України від 13.06.2016 року ОСОБА_2 відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з посиланням на п.6 ст.5 Закону та висновок заступника начальника Управління.

13.06.2016 року ОСОБА_2 отримано повідомленням про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за №209, яким повідомлено про відмову прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а/с. 8).

Вказана відмова мотивована наступним:

Позивачу раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Так, заявник вперше звернуся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління ДМС в Одеській області 18.07.2006 року. За результатами розгляд матеріалів справи ОСОБА_2 Держкомнацміграції України прийняло рішення від 06.03.2007 № 951 про відмову в наданні статусу біженця. За матеріалами справи, зазначене рішення заявником було оскаржено в Одеському окружному апеляційному суді. 31.03.2014 року ОСОБА_2 вдруге звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами розгляду якої ДМС прийняла рішення від 03.04.2015 № 285-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначене рішення заявник оскаржив у судових інстанціях, ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу ОСОБА_2 було залишено без задоволення. Відповідач в повідомленні зазначає, що чергове звернення заявника від 13.06.2016 року до ГУДМС в Одеській області є очевидно необгрунтованим та не містить жодних нововиявлених обставин, які б дозволяли повторно розглянути заяву ОСОБА_2 в призмі визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Історія переслідування є необгрунтованою та не містить підстав для надання ОСОБА_2 захисту в Україні. З урахуванням викладеного з посиланням на ч.6 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту», було відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі якій раніш було відмовлено у наданні захисту у зв'язку з відсутністю умов передбачених пунктами 1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону й зазначені умови не змінились.

Як вбачається з адміністративного позову, позивач вказує, що він є громадянином Афганістану м. Хост. Родина Позивача в наслідок неможливості виплатити певну суму грошей, зазнала переслідувань зі сторони представників озброєних угрупувань талібан. Відносно позивача застосовували фізичну силу, наслідком чого, позивач став заїкатись. Не отримавши належного захисту зі сторони влади, Позивач разом з братом змушений був залишити країну походження в пошуках притулку.

ОСОБА_2 в обґрунтування своїх вимог в адміністративному позові зазначає інформацію по країні походження, а саме: UN High Commissioner for Refugees (UNHCR), UNHCR Eligibility Guidelines for Assesinng the International Protection Needs of Asylum-Seekers from Afghanistan, 19 April 2016, HCR/EG/AFG/16/02, available at: http://www.refworld.org/docid/570f96564.html [accessed 25 May 2016] «Ситуация с безопасностью в Афганистане остается непредсказуемой, гражданские лица продолжают нести тяжесть конфликта. После завершения вывода международных вооруженных сил в 2014, в 2015г. наблюдалось усиление конфликта, особенно во второй половине года, вместе с заметным ухудшением положения в области безопасности по всей стране по сравнению с 2014г. Увеличение числа вооруженных действующих лиц, в том числе и в результате появление новых групп связанных с ИГИЛ и возрождение Аль-Каиды, дополнительно дестабилизировали ситуацию в области безопасности. Конфликт все чаще затрагивает все части страны. Кроме того, характер конфликта, как сообщается, продолжает меняться».

Радио Свобода, Число погибших при атаке талибов в Кабуле возросло, 20 апреля 2016, доступ по следующему адресу: http://www.refworld.org.ru/docid/5719e6304.html [последняя дата доступа 25 мая 2016: «Число погибших в ходе вчерашней атаки «Талибана» в центре афганской столицы возросло до 64 человек. Пресс-секретарь министерства внутренних дел Афганистана ОСОБА_10 сообщил сегодня, что ранения в ходе нападения на здание службы безопасности страны получили около 350 человек. Большинство погибших и раненых из числа мирных граждан. Это нападение началось с того, что смертник привел в действие взрывное устройство в автомашине в утренний час пик. После взрыва последовало нападение вооруженных боевиков. Ответственность за это нападение взяло на себя движение «Талибан».Администрация президента заявила, что эта атака не ослабит готовность и решительность сил безопасности Афганистана в борьбе против терроризма.»

Радио Свобода, ООН: в Афганистане растет число раненых среди мирных граждан, 18 апреля 2016, доступ по следующему адресу: http://www.refworld.org.ru/docid/57149aad4.html [последняя дата доступа 25 мая 2016]: «Организация Объединенных Наций сообщает, что с начала текущего года в вооруженных конфликтах в Афганистане погибли около 600 мирных граждан. Эта цифра на 13 процентов ниже показателя за первый квартал 2015 года. По опубликованным в воскресенье, 17 апреля, данным Миссии ООН по содействию в Афганистане, за аналогичный период число раненых среди мирного населения возросло на 11 процентов, составив 1 343 человека. В отчете Миссии говорится, что в связи с активизацией боевых действий в населенных районах число жертв среди детей возросло на 29 процентов, среди женщин - на пять процентов. По оценкам Миссии, 60 процентов жертв погибло в результате действий антиправительственных сил. Также Миссия отмечает рост числа погибших в результате миномётных обстрелов и использования гранат со стороны правительственных сил. За несколько дней до публикации этих данных движение «Талибан» объявило о начале нового наступления в рамках своей ежегодной «весенней кампании».

Международный комитет Красного Креста (МККК), Афганистан: "Количество гуманитарных проблем растет, но внимание мирового сообщества ослабевает", - говорит президент МККК по итогам визита, 18 марта 2016, доступ по следующему адресу: http://www.refworld.org.ru/docid/56f8ec664.html [последняя дата доступа 25 мая 2016]: «Петер Маурер, президент Международного Комитета Красного Креста, заявил о своем растущем беспокойстве относительно ухудшения гуманитарной ситуации в Афганистане. Завершая свой пятидневный визит в страну, ОСОБА_9 заявил, что вся тяжесть насилия ложится на плечи гражданского населения и что "все показатели указывают на то, что гуманитарная ситуация последовательно и стремительно усугубляется". Он также привлек внимание к возросшему в последнее время количеству нападений на медицинские учреждения. «Стало больше перемещенных лиц, больше лиц, получивших ранения в результате боевых действий, больше людей с инвалидностью. Количество гуманитарных проблем растет, однако внимание мирового сообщества ослабевает. Складывается впечатление, что чем больше народ Афганистана страдает, тем меньше ему уделяется внимания», - заявил президент МККК. «В прошлом году количество нападений на медицинские учреждения и медицинский персонал выросло на 50%. Каждая взорванная больница, каждый врач и каждая медсестра, которые вынуждены бежать, означает, что тысячи людей не в состоянии при необходимости получить неотложную медицинскую помощь. Международное гуманитарное право прямо обязывает все стороны в конфликте уважать и защищать медицинские учреждения. Афганцы - вторая по величине группа населения, прибывающая сегодня в Европу. Это говорит о том, что непрекращающееся насилие, небезопасная обстановка и вечная непредсказуемость войны довели людей до предела», - заявил ОСОБА_9.»

Суд частково погоджується з правовою позицією позивача з огляду на наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 р., п.1 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту біженець особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 цієї ж статті Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту», - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття біженець включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до роз'яснень пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 16 березня 2012 року "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 1 від 25 червня 2009 року Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 20 червня 2011 року, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

Аналізуючи зміст п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", суд вважає необхідним зауважити, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа змушена залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення такого спору. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Згідно зі статтею 4 Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту» (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до п.6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися».

Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,затверджених Наказом МВС від 07.09.2011 р., № 649, визначено процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Розділом ІІ «Вирішення питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», встановлено:

2.1. Уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц - зв'язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Також заява позивача відповідає вимогам ст.40 Директиви ЕС 2013/32/ЕІІ «Про загальні процедури надання і втрати міжнародного захисту» від 26.06.2013 р., щодо наявності нових відомостей, що були подані заявником та вимагають розгляду заяви по суті.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що Головним управлінням державної міграційної служби в Одеській області під час розгляду заяви ОСОБА_2 від 13.06.2016 року не дотримано законодавчо визначений порядок розгляду, а саме: протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви, що у спірних правовідносинах не вчинялось.

Як зазначає позивач в додаткових поясненнях, ситуація в Афганістані з часу останнього рішення ДМСУ про відмову (03.04.2015 р.) значно змінилася, що підтверджується ІКП. Зокрема значно погіршилась ситуація у сфері безпеки.

Відповідно до Керівництва УВКБ ООН з оцінки потреб у міжнародному захисті шукачів притулку з Афганістану. Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), від 19 квітня 2016 р., НСІІ/ЕО/АРО/16/02, http://www.refworld.org/docid/570f96564.html

«Немеждународный вооруженный конфликт продолжается в Афганистане, Афганским национальным силам безопасности (АНСБ), поддерживаемым международными вооруженными силами, противостоит ряд антиправительственных формирований (АПФ)» ... МООНСА начала отслеживать число жертв среди гражданского населения (включая гражданских лиц. которые погибли или получили ранения в результате конфликта) в 2009 году. Число жертв среди гражданского населения ежегодно возрастает в период с 2009 по 2015 год, (не считая уменьшения на четыре процента в 2012 году по сравнению с 2011 г.) В 2015 году было наибольшее число жертв среди гражданского населения по сравнению с предыдущими годами - 11,002 жертв среди гражданского населения (3.545 погибших гражданских лиц и 7,457 раненых). В период с 1 января 2009 года и 31 декабря 2015 года МООНСА зафиксировала в общей сложности 58,736 жертв среди гражданского населения (21,323 смертей и 37413 получили ранения). Тенденция роста числа жертв среди гражданского населения продолжались в первом квартале 2016 года».

При цьому, як вбачається з матеріалів справи відповідачем означена інформація не перевірялась, співбесіда з позивачем не проводилась, ІКП не досліджувалось, інформацію щодо погіршення ситуації з безпекою в Афганістані не вивчено та не надано їй оцінки, що в свою чергу порушило право позивача на об'єктивний розгляд його заяви.

Аналіз оновленої інформації по країні походження повинен проводитись під час розгляду заяви позивача протягом одного дня, при цьому має враховуватись оновлена інформація на дату подання заяви по країні походження.

Між тим, висновок про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі якого було прийнято оскаржений наказ №111, був складений заступником начальника Управління в день подання заяви - 13.06.2016р., проте взагалі не містить аналізу оновленої інформації по країні походження заявника (позивача) та даних про спроби її отримати та вивчити.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За цих обставин, суд не має підстав вважати, що оскаржувана відмова у прийнятті заяви від 13.06.2016р. є обґрунтованою, а отже за цим критерієм оцінки - законною.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч.2 ст.71 цього КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано достатніх аргументів та доводів, які свідчать, що останній діяв обґрунтовано та правомірно, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. При цьому суд вважає за необхідне позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково, а саме: визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління державної міграційної служби в Одеській області від 13.06.2016 року №111 та зобов'язати Головне управління державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 13.06.2016 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви, з прийняттям відповідного рішення, оскільки на думку суду саме у такий спосіб відбудеться належний захист прав позивача з урахуванням обставин, що мали місце на момент виникнення спірних правовідносин.

В іншій частині позовних вимог суд відмовляє, оскільки їх задоволення наразі є передчасним.

Керуючись ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області від 13.06.2016 року №111.

Зобов'язати Головне управління державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 13.06.2016 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви, з прийняттям відповідного рішення.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено та підписано 05.12.2016р.

Суддя Аракелян М.М.