Постанова № 63151801, 08.08.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2016 р. Справа № 804/1388/16

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: судді Сидоренко Д.В., при секретарі Пасічник Т.В., розглянувши за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представника третьої особи - Габрусев В.М.,

у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3

до Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс»,

про визнання протиправним та скасування рішення.

Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни від 01.10.2015 року номер запису про право власності 11429853 про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на квартиру АДРЕСА_2, м. Дніпропетровськ, Дніпропетровська обл., загальна площа (кв.м.) 65,6, житлова площа (кв.м.) 40,8.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуване рішення відповідачем прийнято з грубим порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки нотаріус проводить держреєстрацію права власності на нерухоме майно в нотаріальному окрузі за місцезнаходженням такого майна, а також виключно у випадку вчинення нотаріальної дії з таким нерухомим майном, чого не було здійснено відповідачем. Посвідчення факту виникнення, переходу або припинення права на нерухоме майно не мало місця. Нотаріусом недотриманий і порядок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, який передбачений Законом України «Про іпотеку». Реєстраційна дія суперечить і Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки квартира, яка належить позивачу відповідає усім вимогам, які встановлені цим Законом та на неї відповідно розповсюджується дія мораторію. Крім того, позивач посилається на заборону вчиняти дії, пов'язані із будь-яким відчуженням спірної квартири, вжиту в рамках забезпечення позову ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.09.2011р. у справі №2-523/11.

У судовому засіданні представник позивача підтримав пред'явлений адміністративний позов у повному обсязі та, посилаючись на викладені у ньому доводи, просив повністю його задовольнити.

Відповідач в судове засідання не зявився, про датку, час і місце розгляду справи повідомлявся судовою повісткою, письмових заперечень на адміністративний позов не надав. На виконання ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.04.2016р. надав документи, на підставі яких було проведено рестрацію права власності на нерухоме майно.

Третя особа проти задоволення адміністративного позову заперечувала. У запереченнях на адміністративний позов зазначила, що нотаріус відповідно до приписів чинного законодавства має необхідний обсяг повноважень щодо прийняття рішення про реєстрацію права власності за іпотекодержателем, оскільки ці повноваження прямо передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.13р. №868. Правовою підставою для реєстрації права власності за іпотекодержателем є іпотечний договір, в якому міститься іпотечне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки, що за правовою силою прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя. У зв'язку з переходом усіх прав та обов'язків за іпотечним договором на підставі укладених вищенаведених договорів, ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», скориставшись добровільним (позасудовим) врегулюванням питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, звернулось до відповдіача, який здійснює функції державного реєстратора. Відповідач зазначає, що ним була вчинена нотаріальна дія посвідчення одностороннього правочину у формі заяви ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», який містить одноособове рішення про задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки у спосіб, погоджений сторонами в іпотечному договорі та передбачений Законом України «Про іпотеку».

Стосовно розповсюдження на вказані правовідносини дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення вимог кредиторів в іноземній валюті», відповідач зазначає, що мораторій на звернення стягнення на нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотеку» встановлено щодо відчуження такого майна без згоди власника. На думку відповідача, відповідне застереження в іпотечному договорі прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Таким чином, оскільки іпотечним договором, укладеним з позивачем, передбачено відповідне застереження щодо передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, звернення стягнення було здійснено на підставі застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, відчуження вказаного майна вважається таким, що здійснено за згодою власника, а отже, положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані.

Заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між ОСОБА_3 (позичальник) та АКБ «ТАС-Комерцбанк» (банк) 14.09.2007р. укладено кредитний договір №0301/0907/71-360, згідно якого банк зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 72000,00 доларів США, на строк з 14.09.2007р. по 13.09.2032р. включно та на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором.

Зобов'язання за кредитними договорами забезпечені іпотечним договором №0301/0907/71-360-Z-1 від 14.09.2007р., предметом якого була квартира під номером АДРЕСА_2.

28.11.2012р. між ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке в свою чергу виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комербанк» (банк) та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» (фактор) укладено договір факторингу №15, згідно умов якого банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у Реєстрі заборгованості боржників, право на вимогу якої належить банку, а фактор шляхом надання фінансової послуги банку набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому даним договором.

28.11.2012р. між ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке в свою чергу виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комербанк» (первісний іпотекодержатель) та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення прав за іпотечними договорами, згідно умов якого сторони домовилися, що разом з відступленням прав вимоги заборгованостей по кредитних договорах від боржників, що здійснюються на підставі Договору факторингу від 28.11.2012р. №15, укладеного між сторонами, одночасно відступаються права вимоги за іпотечними договорами, які визначенні цим договором.

Відповідно до Свідоцтва серії НОМЕР_2, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петренко Я.В. 15.07.2015р. заяву ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» передано гр.ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1) Заява містила відомості про те, що станом на 15.07.2015р. заборгованість за кредитним договором складала за кредитом - 1464788,30 грн., за відсотками за користування кредитом - 764705,20 грн., пеня - 47313,16 грн. Наявність зазначеної заборгованості підтверджувала порушення боржником умов кредитного дговору та невиконання основного зобов'язання за цим договором, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

За таких умов ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» вимагало дострокового виконання основного зобов'язання за кредитним договором та повідомляло про свій намір звернути стягнення на предмет іпотеки, переданий у іпотеку згідно з Іпотечним договором. Заява була передана цінним рекомендованим листом із зворотнім повідомленням через - Державне підприємство «Укрпошта» та повернута за закінченням терміну зберігання.

Згідно інформаційної довідки №54274394 від 01.03.2016р. право власності на вищезазначену квартиру зареєстровано за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 24961480 від 01.10.2015р., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною. Підставою виникнення права власності зазначено договір іпотеки №450 від 14.09.2007р., посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Віхровим С.В.

Разом з тим, у вказаній інформаційній довідці в розділі «Актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень» наявні записи про обтяження №11429891 від 20.09.2011р. та №11429882 від 14.09.2007р. щодо арешту нерухомого майна (ухвала Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 05.09.2011р. у справі №2-523/11) та щодо заборони на нерухоме майно (договір іпотеки №0301/0907/71-360-Z-l від 14.09.2007р., видавник АКБ «ТАС- Комерцбанк») відповідно.

Відповідно до нотаріально посвідченої заяви від 01.03.2016р. ОСОБА_3 повідомляє ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» про те, що їй стало відомо, що право власності на квартиру АДРЕСА_2 належить ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», реєстрація права власності на яку відбулася на підставі ст.37 Закону України «Про іпотеку». Також повідомляється про те, що у строк до 01.04.2016р. позивач зобов'язується повідомити ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» про можливість укладення договору купівлі- продажу, договору купівлі-продажу з відкладальною умовою, попереднього договору купівлі- продажу квартири, розташованої по вищезазначеній адресі, на умовах, які будуть погодженні позивачем з товариством.

Згідно обставин справи, між сторонами виник спір щодо законності державної реєстрації прав та їх обтяжень, оформленої рішенням відповідача індексний номер 24961480 від 01.10.2015р.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок здійснення державної реєстрації на час виникнення спірних правовідносин регламентувався Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV у редакції від 12.08.2015р., чинній на час вчинення оскаржуваного рішення (далі - Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою КМУ від 17.10.2013р. №868, що був чинний на час вчинення оскаржуваного рішення у відповідній редакції (далі Порядок -№868).

Згідно приписів ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Частинами 1, 2 статті 3 вказаного Закону визначено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, прийнявши оскаржуване рішення, виконувала функції державного реєстратора.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом. Підпунктом 1 пункту 37 Порядку №868 встановлено, що документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

В свою чергу, відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003р. №898-IV у редакції чинній на час вчинення оскаржуваного рішення (надалі - Закон України «Про іпотеку»), у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Згідно з ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Частиною 1 статті 37 зазначеного Закону передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Отже, в межах процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель має право звернутися до органу державної реєстрації з метою державної реєстрації за собою права власності на об'єкт нерухомого майна і документом, який підтверджуватиме відповідний перехід права власності, слугуватиме або окремий договір між іпотекодавцем та іпотекодержателем, або застереження в іпотечному договорі.

Зі змісту пункту 12 іпотечного договору №0101/1006/88-014-7-01 від 14.09.2007р. слідує, що сторонами погоджено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один з наведених способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя, в тому числі, згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним шляхом здійснення застереження задоволення вимог іпотекодержателя, яке викладене у пункті 12.3.1 та 12.3.2 договору. Як вбачається з наданих відповідачем матеріалів реєстраційної справи, підставою для проведення державної реєстрації права власності ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» на об'єкт нерухомого майна - квартиру, був саме договір іпотеки №0101/1006/88-014-7-01 від 14.09.2007р.

Згідно з п.46 Порядку №868, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Разом із тим, суд вважає, що спірні правовідносини щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя, які пов'язані із невиконанням, умов цивільно-правової угоди, не є публічно-правовими, а випливають з договірних відносин, отже мають вирішуватись за правилами ЦПК України. за таких обставин, адміністративний суд не надає їм правової оцінки, оскільки не є «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі №21-41а16 (№ 826/4858/15, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/59205451).

Згідно ч.1 ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Що стосується доводів позивача стосовно проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно в нотаріальному окрузі за місцезнаходженням такого майна, а також виключно у випадку вчинення нотаріальної дії з таким нерухомим майном, а також тверджень третьої особи щодо наявності обсягу повноважень у нтраріуса для прийняття рішення про реєстрацію права власності за іпотекодержателем, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 7 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться за місцем розташування об'єкта нерухомого майна в межах території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації прав, крім випадків, установлених абзацами другим і третім частини п'ятої цієї статті.

Згідно визначення, наведенного у статті 13-1 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993р. №3425-XII (далі - Закон України «Про нотаріат» у редакції від 25.03.2015р., чинній на час вчинення оскаржуваного рішення) нотаріальний округ - територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса. В частині 3 цієї статті підкреслено, що нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом.

З матеріалів справи встановлено, що оскаржуваним рішенням проведено державну реєтрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме: квартиру під номером АДРЕСА_2, який знаходиться у Дніпропетровському міському нотаріальному окрузі.

Також згідно ч.9 ст.15 Закону Украни «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії. Аналогічний припис містить п.2 Порядку №868, який передбачає, що нотаріус проводить державну реєстрацію права власності на нерухоме майно або на об'єкт незавершеного будівництва виключно у випадку вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном.

Наведене узгоджується з приписам статті 46-1 Закону України «Про нотаріат», відповідно до якої нотаріус здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно виключно у випадках, коли він одночасно з цим вчиняє нотаріальні дії з цим нерухомим майном.

Таким чином, законодавством не передбачено можливості проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення ним нотаріальної дії, пов'язаної із переходом таких прав на об'єкт нерухомості. Повноваження нотаріусів на виконання реєстраційних дій у Державному реєстрі прав пов'язуються законодавцем із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном. Згідно з ч.1 ст.1 Закону «По нотаріат» нотаріальними діями є посвідчення права, а також фактів, що мають юридичне значення, та інші дії, передбачені цим законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

В той же час, матеріалами справи встановлено, що відповідачем не вчинялось жодної з перелічених у статті 34 закону України «Про нотаріат» нотаріальної дії з об'єктом нерухомості, посвідчення факту виникнення, переходу або припинення права на нерухоме майно - не мало місця. Відповідачем було проведено державну реєстрацію безпосередньо права власності на нерухоме майно. Відтак, відповідач не мав передбачених чинним законодавством підстав здійснювати функції державного реєстратора щодо цього майна.

Посилання відповідача у письмових запереченнях на те, що нотаріусом вчинялась нотаріальна дія з нерухомим майном, а саме посвідчення одностороннього правочину у формі заяви ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», суд вважає необґрунтованими, оскільки оглядом заяви ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» встановлено, що нотаріусом фактично була вчинена така нотаріальна дія як засвідчення справжності підпису гр-ки ОСОБА_7 як уповноваженої особи ТОВ ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» на заяві від 01.10.2015р.

Крім вказаного, судом взято до уваги посилання позивача на те, що ухвалою Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 05.09.2011р. у справі №2-523/11 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19572668) забезпечено по цивільній справі позов Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», ухвалено заборонити вчиняти дії, пов'язані із будь-яким відчуженням квартири та заборонити КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» та нотаріусам оформлення документів, пов'язаних із відчуженням квартири.

Згідно з п.5 ч.1 ст.24 Закону Українии «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.152 Цивільного процесуального кодексу України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що наявність в Реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 11 листопада 2014 року (справа №21-357а14, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41970916).

Що стосується посилання позивача на приписи Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті» , суд зазначає наступне.

7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови у зверненні стягнення на предмет іпотеки, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цьогоЗакону на період його чинності.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Зазначена правова позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними в Постановах від 27.05.2015р. по справі №6-58цс15 (http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/44508137), від 25.11.2015р. по справі №6-1249цс15 (http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/53902422).

Таким чином, положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлена загальна заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника (незалежно від суб'єкта, який здійснює таке стягнення), що фактично і було зроблено за результатами прийняття оскаржуваного у даній справі рішення.

Крім того, спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника, а загальна площа не перевищує 140 кв. метрів. При цьому, під час судового розгляду справи відповідачем, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів проведення перевірки щодо відповідності вказаного об'єкту нерухомого майна наведеним положенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Іншого відповідачем та іншими особами, які беруть участь у справі, не доведено, а з матеріалів справи не вбачається.

За таких умов, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розідлу), індексний номер 24961480 від 01.10.2015р. є таким, що прийнято протиправно, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

В судовому засіданні, яке відбулось 08.08.2016 року, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текс постанови складено 12.08.2016р.

Керуючись ст. ст. 160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 24961480 від 01.10.2015р.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Д.В. Сидоренко