Ухвала суду № 63150959, 30.11.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 643/13923/14-ц Головуючий суддя І інстанції Крівцов Д. А.

Провадження № 22-ц/790/6400/16 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року м. Харків.

Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді - Яцина В.Б.,

суддів: - Карімової Л.В., Швецової Л.А.,

за участю секретаря : Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3на рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики в розмірі 406589,56 грн., втрати від інфляції за період прострочення виконання зобов'язання в розмірі 50623,83 грн., а також три проценти річних з простроченої суми в розмірі 28338,74 грн.

В обґрунтування позову зазначав, що 30.03.2012 року між позивачем та відповідачем був укладений Договір позики, згідно умов якого позивач передав відповідачу в позику грошові кошти в національній валюті України в сумі, еквівалентній 31455,00 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на день укладення договору, на строк до 30.04.2012 року. Відповідач прийняв на себе зобов'язання повернути отримані грошові кошти в національній валюті України за курсом НБУ станом на день повернення позики. Проте відповідач зобов'язання щодо повернення грошових коштів не виконав, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду з дійсним позовом.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги та доводи, викладені в позові, підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача в попередніх заперечував проти позову.

В обґрунтування заперечень зазначив, що 12.11.2013 року ОСОБА_3 передала позивачу грошові кошти у розмірі 251420,00 грн. у якості повернення грошової позики за договором позики від 30.03.2012 року та розписки від 30.03.2012 року до нього, про що позивачем видано відповідну розписку від 12.11.2013 року. Таким чином, відповідач виконала свої зобов'язання щодо повернення позики в повному обсязі.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2016 року позов ОСОБА_4 - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 434928 грн.30 коп. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання щодо відшкодування судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю. При цьому посилалася на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, і при цьому заперечила справжність підпису від її імені у договорі грошової позики від 30.03.2012 року, а також - свій борг за договором позики перед ОСОБА_4 у сумі еквівалентній 31455 доларів США.

Зазначила, що між сторонами існують відносини щодо виконання господарського договору, тому районний суд повинен був закрити провадження у справі відповідно до п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України.

Посилалася на те, що судом першої інстанції однобічно досліджені матеріали справи, оскільки під час розгляду справи не перевірялося питання щодо справжності підпису від імені ОСОБА_3, у тому числі під час проведення судово-почеркознавчої експертизи. Суд не з'ясував обставини за яких утворився такий борг і не перевірив справжність підпису, позбавив її, як сторону у справі, на доведення заперечень проти позовних вимог, передчасно і упереджено ухвалив рішення по справі.

Судова колегія відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає відхиленню, з наступних підстав

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Судовим розглядом встановлено, що згідно договору грошової позики від 30.03.2012 року (далі - Договір), укладеного між позивачем (позикодавцем) та відповідачем (позичальником) у простій письмовій формі, як це передбачено у ст. 1047 ЦК України, відповідач відповідно до письмової розписки отримала від позивача грошові кошти в гривні в сумі, еквівалентній на день передачі позики 31445 доларів США, та зобов'язалась повернути позивачу таку ж суму грошових коштів. Відповідно до п. 2.2. Договору, позика надається на строк до 30.04.2012 року. Пунктом 3.2. Договору передбачено, що позика повертається позичальником шляхом передачі позикодавцю готівкою грошових коштів в національній валюті України в сумі, зазначеній в п. 1.1. Договору. Сума, що підлягає поверненню, визначається відповідно з курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на день повернення позики. Згідно п. 2.3. Договору, його підписанням позичальник підтверджує отримання грошових коштів в сумі, зазначеній в п. 1.1, в повному обсязі.

Крім того, відповідачем було видано розписку від 30.03.2012 року, в якій вона зазначила, що отримала від позивача грошові кошти в гривні в сумі, еквівалентній 31455 доларів США, відповідно до договору позики від 30.03.2012 року.

Представником відповідача в обґрунтування заперечень проти позову була надана суду розписка позивача від 12.11.2013 року, в якій останній підтверджував повернення йому в повному обсязі суми боргу за вказаним вище Договором позики. З підстав наявності вказаної розписки, судом було скасовано заочне рішення про часткове задоволення позову.

Представник позивача заперечувала факт видачі та підписання позивачем розписки від 12.11.2013 року, зазначивши, що вказана розписка є сфальсифікованою, позивачем не видавалась і не підписувалась.

Згідно висновків судово-почеркознавчої експертизи № 3373/3374 від 29.06.2016 року підпис від імені ОСОБА_4 у договорі грошового займу від 30.03.2012 року, розташований у графі «Заимодатель», у рядку «(Ф.И.О.)» - виконаний за допомогою гелевого чорнила для кулькових ручок рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів ОСОБА_4. Підпис від імені ОСОБА_4 у розписці від 12.11.2013 року до договору грошового займу від 30.03.2012 року, розташований у нижній частині аркуша, - виконаний за допомогою гелевого чорнила для кулькових ручок рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_4, а іншою особою.

На підтвердження виконання позикодавцем свого зобов'язання позичальник - відповідач відповідно до ст. 545 ЦК України надала письмову розписку.

Згідно ст. 545 ЦК України, яка регулює підтвердження виконання зобов'язання, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це в розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Уразі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання.

Оригінали вказаних Договору та розписки знаходились у представника позивача та надавались суду для огляду в судовому засіданні. Надана відповідачем письмова розписка про повернення коштів - за висновками судового експерта в частині підпису позивача виявилася фальшивою і тому районний суд обґрунтовано не взяв до уваги цей письмовий доказ.

За таких обставин, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, слід визнати обґрунтованими висновки районного суду про отримання відповідачем в позику грошові кошти в національній валюті України в сумі, еквівалентній 31455,00 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 30.03.2012 року, які повернуті позивачу не були.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі, або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Закінчення строку договору відповідно до частини 4 статті 631 ЦК України не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як вбачається з умов Договору, сторонами було погоджено повернення позики в національній валюті України за офіційним курсом НБУ станом на день повернення позики.

Наведені у рішенні розрахунки стягнення заборгованості є обґрунтованими, враховують позичену відповідачем суму, офіційний курс НБУ застосований судом в межах заявлених вимог станом на день звернення до суду з позовом.

Колегія суддів відхиляє доводи скарги про те, що відповідач була обмежена у наданні доказів про безгрошовість договору займу. Так, під час розгляду справи у районному суді відповідач, яка була представлена адвокатом і про бажання взяти участь у розгляді справи особисто не заявляла, заявила про те, що вона повернула позику повністю і укладення договору позики не заперечувала, на підтвердження чого надала до суду письмову розписку, але належність підпису позивачеві в цій розписці, яка знаходиться в оригіналі на а.с. 144, висновками судової почеркознавчої експертизи була спростована (а.с. 83-84, 169). При цьому відповідач, яка діяла в особі свого представника, згідно до ухвали районного суду від 22.01.2016 року підтримала призначення такої експертизи і у клопотанні від 30.11.2015р. поставила екперту свої питання для їх вирішення, серед яких не було про належність їй підписів у договорі позики чи письмовій розписці (а.с. 130, 146-148). Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин. При таких обставинах та відповідно до наведених норм ЦПК України колегія суддів відхиляє доводи скарги про те, що відповідач була обмежена у можливості надати суду докази на підтвердження своїх заперечень проти позову, за їх необґрунтованістю. Таким чином відповідач не довела поважні причини неподання нових доказів, у тому числі висновків судової експертизи, тому відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не вправі їх приймати і досліджувати, що не перешкоджає ОСОБА_3 звернутися за захистом своїх прав до суду із відповідним позовом до ОСОБА_4, в межах розгляду якого заявити своє клопотання про призначення судової експертизи.

Порушення вказаного правила є втручанням у передбачені п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії рівного доступу сторін, що є зловживанням процесуальним правом. Відповідач не заявляла районному суду про своє бажання взяти особисту участь у розгляді справи, для участі у справі направила свого повноважного представника, даних про зловживання інтересами ОСОБА_3 матеріали справи не містять.

Висновки районного суду належним чином вмотивовані, встановлені судом обставини ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах і доводами скарги не спростовуються. Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому з передбачених ст. 308 ЦПК України підстав апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя

Судді колегії