Рішення № 63144202, 29.11.2016, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 520/14430/15-ц

Категорія 19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2016 року Печерський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Батрин О.В.

при секретарі Мотрич В.В.

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Олійник А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2015 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», ПАТ «Дельта Банк» про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 8 грудня 2011 року, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г., зареєстрованого за № 2949, 2959, в частині передачі права вимоги за договором про надання споживчого кредиту та заставу майна № 11050384000/33610 від 3 жовтня 2006 р., укладеним між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 Позовні вимоги мотивовані тим, що договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами був укладений без відому позивача, який є боржником за кредитним договором; позивачу невідомо чи дійсно ПАТ «УкрСиббанк» передав ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитинм договором № 11050384000/33610 від 3 жовтня 2006 р. та на яких умовах; ПАТ «УкрСиббанк», уклавши договір про передачу прав вимоги ПАТ «Дельта Банк» розкрив банківську таємницю відносно позивача, що допускається лише за письмовою згодою позивача, у зв'язку з чим вказаний договір купівлі-продажу прав вимоги, в частині передачі прав за кредитним договором № 11050384000/33610 від 3 жовтня 2006 р., підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 203, 215 ЦК України.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представники відповідачів позовні вимоги не визнали, надали письмові заперечення (т. 1 а.с. 168-169, 206-208). У запереченнях зазначив, що відповідачами дотримано положень чинного законодавства щодо укладення договору про купівлі-продажу прав вимоги. Згода боржника на заміну кредитора у зобов'язанні чинним законодавством не вимагається, у зв'язку з чим ПАТ «УкрСиббанк» не було допущено розголошення банківської таємниці.

Згодом представник відповідача ПАТ «УкрСиббанк» до судового засідання не з'явився. Тому, суд розглянув справу у його відсутність.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено, що між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк» у простій письмовій формі було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу майна № 11050384000/33610 від 3 жовтня 2006 р. (т. 1 а.с. 209-221).

8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г., зареєстрованого № 2949, 2959, у тому числі і щодо передачі права вимоги за договором про надання споживчого кредиту та заставу майна № 11050384000/33610 від 3 жовтня 2006 р., укладеним між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 з усіма додатками до нього та актом прийому-передачі (т. 1 а.с. 226-229, т. 2 а.с. 2-31).

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільні в укладенні договору та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не же бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ст. 512 ЦК України).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 513 ЦК України).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 515 ЦК України заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором.

Так, відповідно до п. 10.12 кредитного договору уклавши цей договір позичальник - ОСОБА_3 надає згоду банку ПАТ «УкрСиббанк» передавати пава і обов'язки банку за цим договором третій особі, без отримання на це додаткової згоди позичальника.

Згідно з п. 10.13 договору про надання споживчого кредиту та заставу майна сторони домовились вважати, що підписання цього договору позичальником свідчить про те, що всі умови договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливим по відношенню до нього.

Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_3 погодився з усіма умовами кредитного договору, у тому числі надав право ПАТ «УкрСиббанк» передавати пава і обов'язки банку за цим договором третій особі, без отримання на це додаткової згоди позичальника.

За наведених обставин доводи позивача про те, що уклавши договір купівлі-продажу прав вимоги ПАТ «УкрСиббанк» розкрило ПАТ «Дельта Банк» банківську таємницю відносно позивача, що є підставою для визнання цього договору недійсним є безпідставними.

Судом також встановлено, що у виконання п. 4.6 договору купівлі-продажу прав вимоги ПАТ «Дельта Банк» повідомило позивача про відступлення прав вимоги, направивши 23 січня 2012 року повідомлення про відступлення (т. 1 а.с. 175-177).

Відповідно до п. 17, 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнано недійсним лише з підстав, визначених законом, а особами, які беруть участь у справі про визнання правочинів недійсними є насамперед сторони правочину.

Згідно з п. 2 вказаної судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Оскільки відповідачами під час укладання оспорюваного договору було дотримано вимог цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, доводи позивача про визнання оспорюваного правочину недійсним, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, то суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судовий збір позивачу відповідачами не відшкодовується.

Керуючись ст. 203, 215, 514, 509, 515, 512 ЦК України та ст. 10, 57, 60, 209, 88, 212-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене через Печерський районний суд м. Києва до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.В.Батрин