Ухвала суду № 63134081, 01.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2016 року м. Київ К/800/12701/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Голубєвої Г.К., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стенятинське» до Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стенятинське» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач, Державна податкова інспекція) від 16.12.2014 року №0009761720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 77 477,27 грн., в тому числі за основним платежем на суму 60 221,43 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 17 255,84 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 16.12.2014 року №0009761720.

Судові рішення обґрунтовані тим, що норми п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України застосовуються тільки щодо погашення податкового боргу, який виник після набрання чинності вказаним Кодексом, тобто з 01 січня 2011 року, на податковий борг, який виник до 01 січня 2011 року, норми Податкового кодексу України не застосовуються, а отже правових підстав змінювати призначення платежу, самостійно визначеного платником податків при сплаті поточних зобов'язань за 2012-2014 роки, у податкового органу не було.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову Товариства відмовити повністю.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

В касаційній скарзі контролюючий орган зазначив, що статус податкового боргу податок на доходи фізичних осіб набув лише 31.01.2011 року, коли позивач подав податкову декларацію та задекларував заборгованість із вказаного податку станом на 01.01.2011 року, а отже Державна податкова інспекція вправі застосовувати до вказаної заборгованості положення ст. 87 Податкового кодексу України.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 30.09.2014 року, за результатами якої складено акт від 26.11.2014 року № 779/2200/03760616 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16, п. 54.2 ст. 54, пп 168.1.2 пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, що полягало у неперерахуванні податку на доходи фізичних осіб в сумі 60 181,60 грн., а за листопад 2012 року Товариством не своєчасно перераховано податок на доходи фізичних осіб в сумі 8 801,90 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що до 01.01.2011 року порядок нарахування, обліку та сплати податку на доходи фізичних осіб регулювався Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» та Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». До вказаної дати, податковий орган не міг вживати заходів, щодо стягнення несплаченого податку на доходи фізичних осіб, оскільки останній не мав статусу податкового боргу і тим більше не міг списатись як безнадійний. Статус податкового боргу податок на доходи фізичних осіб набув 31.01.2011 року, коли позивач подав податкову декларацію та задекларував заборгованість із вказаного податку станом на 01.01.2011 року в сумі 353 123,99 грн., і нарахований податок за січень 2011 року у сумі 2 614,67 грн. Станом на квітень 2014 року за ТОВ «Стенятинське» числилась заборгованість по сплаті податку у розмірі 299 295,52 грн. Згідно ст. 101 Податкового кодексу України на підставі рішення від 29.05.2014 року Державною податковою інспекцією списано податок на доходи фізичних осіб в сумі 237 421,75 грн., тому за позивачем залишилось несплаченою заборгованість у сумі 60 221,43 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що за період з січня 2012 року по вересень 2014 року позивачем нараховано податку на доходи фізичних осіб у сумі 95 462,80 грн. та сплачено за цей період 111 079,50 грн., загалом за період 2012 - 2014 роки позивач нарахував 99 231,20 грн. податку на доходи фізичних осіб, а сплатив 116 134,18 грн.

Судами також встановлено та вбачається з матеріалів справи, а саме з платіжних доручень за 2012-2014 роки, що всі зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб позивач сплачував в повному обсязі та своєчасно, у визначені законодавством терміни, за винятком платежу за листопад 2012 року, де Товариство дійсно допустило несвоєчасну сплату податку в сумі 8 801,90 грн., у зв'язку з чим йому нараховано штрафні санкції в сумі 2 200,48 грн.

Крім того, на підставі рішення контролюючого органу від 29.05.2014 року №12 про списання безнадійного податкового боргу позивачу було списано податок на доходи фізичних осіб в сумі 237 325,41 грн., що відображено в обліковій картці платника як «сплата» за травень 2014 року.

Вказане списання було здійснено на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2012 року по справі №2а-295/12/1370, що набрала законної сили за результатами апеляційного перегляду (ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 року), за позовом ТОВ «Стенятинське», якою суд визнав протиправною та скасував податкову вимогу Державної податкової інспекції від 31.03.2011 року №99 про визначення позивачеві податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб в сумі 356 403,14 грн. Вказаним рішенням встановлена відсутність в позивача будь яких узгоджених, проте не сплачених податкових зобов'язань станом на момент формування податкової вимоги (31.03.2011 року), у зв'язку з чим, оскаржувана вимога була скасована.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено обставини.

Отже, станом на 31.03.2011 року у позивача фактично був відсутній борг з податку на доходи фізичних осіб. Проте враховуючи, що борг який виник до 2011 року і який було списано як безнадійний згідно з рішенням від 29.05.2014 року №12 лише в травні 2014 року, контролюючий орган поточні зобов'язання, які сплачував позивач у 2012-2014 роках, зараховував в рахунок погашення податкового боргу, який виник до 2011 року, що не заперечувалось Державною податковою інспекцією.

Так, дійсно Податковим кодексом України (п. 87.9 ст. 87), на відміну від Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», передбачено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Отже, Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Податковий кодекс України по-різному визначають порядок погашення податкового боргу, наявного у платника податку.

Згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, органи державної податкової служби вправі застосовувати положення п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України лише щодо погашення податкового боргу, який виник після набрання чинності вказаним Кодексом, тобто, з 01.01.2011 року, а на податковий борг, який виник до 01.01.2011 року норми п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України не розповсюджуються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, у контролюючого органу не було правових підстав зараховувати кошти, що були сплачені Товариством протягом 2012 - 2014 років як поточні зобов'язання, в рахунок погашення боргу, що виник до 01.01.2011 року, а відповідно і висновок Державної податкової інспекції про наявність у Товариства не перерахованого (несплаченого) податку на доходи фізичних осіб у сумі 60 221,43 грн. є необґрунтованим.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи контролюючого органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За змістом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року у справі № 813/8730/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: І.Я. Олендер

Г.К. Голубєва

В.П. Юрченко