Постанова № 63133233, 01.12.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

01 грудня 2016 рокусправа № 808/2604/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання:Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11жовтня 2016 року по справі №808/2604/16 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Бердянського прикордонного загону про визнання протиправним та скасування рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, в якому просили скасувати рішення від 31 липня 2016 року про відмову у в'їзді на тимчасово окуповану територію України АР Крим громадянці РФ Климовій ОСОБА_3 та громадянці ОСОБА_1, визначених підпунктом 2 пункту 38 Порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 № 367; скасувати відмітку № 233/30 у внутрішньому паспорті РФ, який належить ОСОБА_1 про заборону на в'їзд на територію України строком на 3 роки та відмітку № 233/31 у внутрішньому паспорті РФ, який належить ОСОБА_2 про заборону на в'їзд на територію України строком на 3 роки.

В обґрунтуванні заявлених вимог позивачі посилались на те, що у рішеннях від 31.07.2016 про відмову у в'їзді на тимчасово окуповану територію України або виїзді з неї відповідач посилався на пп.2 п. 38 Порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 № 367. Однак, такий пункт визначає підстави для відмови у в'їзді на тимчасово окуповану територію України, в той час як позивачі мали намір виїхати з тимчасово окупованої території України на материкову частину України. Крім цього, посилались на те, що санкція щодо заборони в'їзду на територію України строком на 3 роки є дуже жорсткою, оскільки позивачі мають нерухомість на території України, дитина лікується в м.Києві. Також, посилаючись на Конституцію України, міжнародні договори, Декларацію з прав людини, позивачі зазначали про гарантоване право на свободу пересування, у звязку з чим просили їх позов задовольнити.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Постанова суду мотивована правомірністю оскаржених рішень відповідача з огляду на встановлений факт порушення позивачами порядку вїзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачі подали апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просять скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилаються на гарантоване Конституцією України, міжнародними договорами (Міжнародний пакт про громадянські та політичні права) право свободи пересування та можливості залишити будь-яку країну.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що 31.07.2016 на контрольному пункті в'їзду на тимчасово окуповану територію України/виїзду з неї "Чонгар" (далі - КПВВ "Чонгар"), начальником 2-го відділення ІПС впс "Чонгар" лейтенантом ОСОБА_4 винесено рішення про відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у в'їзді на тимчасово окуповану територію України (а.с.19-22).

Крім цього, 31.07.2016р. начальником Бердянського прикордонного загону підполковником ОСОБА_5 винесено постанови про заборону в'їзду в Україну строком на три роки громадянам ОСОБА_6 Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.48, 49).

В паспортах позивачів проставлено відповідні відмітки про заборону в'їзду на територію України строком на 3 роки.

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору, який передано на вирішення суду.

За наслідками перегляду судового рішення суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Щодо рішення від 31.07.2016р. про відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у в'їзді на тимчасово окуповану територію України або виїзді з неї, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчать про те, що до тимчасово окупованої території України позивачі, які є громадянами ОСОБА_6 Федерації, прибули літаком із Нижнього Новгорода до Сімферополя. Після чого, через контрольний пункт пропуску «Чонгар», намагалися потрапити на материкову частину територію України.

Правовий режим тимчасово окупованої території визначений Законом України №1207-VII від 15.04.2014 "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Частиною 2 статті 10 зазначеного Закону визначено наступний порядок в'їзду осіб на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї: в'їзд іноземців та осіб без громадянства на тимчасово окуповану територію та виїзд з неї допускаються лише за спеціальним дозволом через контрольні пункти в'їзду-виїзду.

Перелік контрольних пунктів вїзду на тимчасово окуповану територію України/виїзду з неї визначено Додатком 1 до Порядку вїзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №367. Такими пунктами пропуску є: для автомобільного сполучення - "Каланчак", "Чаплинка", "Чонгар"; контрольних пунктів в'їзду на тимчасово окуповану територію України/виїзду з неї для залізничного сполучення - "Херсон", "Мелітополь", "Вадим", "Новоолексіївка".

Таким чином, встановлені обставини справи свідчать про те, що позивачі вїхали на тимчасово окуповану територію України (АР Крим) не через визначені пункти пропуску та без спеціального дозволу, що є порушенням ч.2 ст.10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Встановивши такі обставини справи, суд першої інстанції вказав на те, що вказані обставини, відповідно до пп.4, 6 п.39 Порядку №367, є підставою для відмови у виїзді з тимчасової окупованої території України. При цьому, суд першої інстанції вказав на те, що помилкове зазначення уповноваженою особою підрозділу охорони державного кордону в оскаржуваних рішеннях пункту 38 Порядку №367, який встановлює підстави для відмови у вїзді на тимчасово окуповану територію України, замість пункту 39, не може бути підставою для скасування вказаних рішень.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що встановлені обставини справи, відповідно пп.4, 6 п.39 Порядку №367, є підставою для відмови у виїзді з тимчасової окупованої території України, погоджується суд апеляційної інстанції із тим, що допущена помилка у написанні того чи іншого нормативного акту, за умови правильності по суті прийнятого рішення, не може бути самостійною підставою для скасування такого рішення. Але, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у спірному випадку уповноваженою особою підрозділу охорони державного кордону прийнято рішення про відмову у вїзді на тимчасово окуповану територію України АР Крим. Тобто, оскаржені рішення уповноваженої особи є неправильними не лише, у звязку з невірним зазначенням норми права, а і по суті, оскільки встановлені обставини справи свідчать про те, що позивачі мали намір вїхати на материкову частину України з тимчасово окупованої території України АР Крим, а не на тимчасово окуповану територію України.

Таким чином, суд першої інстанції, вказуючи на правовірність зазначених рішень, фактично не лише змінив норму права, яка підлягала застосуванню при прийнятті рішень, а і змінив прийняті рішення по суті, що є неприпустимим, оскільки повноваженнями щодо прийняття таких рішень наділені уповноважені особи підрозділу охорони державного кордону, а не суд.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, в цій частині заявлених вимог, та скасування оскаржених рішень про відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у в'їзді на тимчасово окуповану територію України.

Щодо рішення відповідача про заборону в'їзду в Україну строком на три роки громадянам ОСОБА_6 Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як зазначено вище, 31.07.2016р. начальником Бердянського прикордонного загону підполковником ОСОБА_5 винесено постанови про заборону в'їзду в Україну строком на три роки громадянам ОСОБА_6 Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.48, 49).

В паспортах позивачів проставлено відповідні відмітки про заборону в'їзду на територію України строком на 3 роки.

Підстави та порядок винесення заборони в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства регулюється Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та Інструкцією про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 05.12.2011 року № 946, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011р. за № 1564/20302.

Відповідно до ч.1 ст.13 Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;

якщо така особа намагається здійснити в'їзд через контрольні пункти в'їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в'їзду - виїзду.

Як вбачається з постанов від 31.07.2016р. про заборону в'їзду в Україну строком на три роки громадянам ОСОБА_6 Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2, правовими підставами для таких рішень визначено абз.8 ч.1 ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»

Згідно із абз.8 ч.1 ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», на який посилається відповідач в оскарженій постанові, в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється якщо така особа намагається здійснити в'їзд через контрольні пункти в'їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в'їзду - виїзду.

Як зазначено вище, встановлені обставини справи свідчать про те, що позивачі мали намір вїхати на материкову частину України з тимчасово окупованої території України АР Крим, а не на тимчасово окуповану територію України, а тому така підстава для заборони вїзду в Україну як намагання здійснити в'їзд через контрольні пункти в'їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу, у спірному випадку є необґрунтованою. Інша підстава для заборони вїзду в Україну, яка передбачена абз.8 ч.1 ст.13 Закону, а саме, якщо особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в'їзду виїзду, при прийнятті оскаржених рішень не застосовувалась, оскільки таких обставин встановлено не було.

Таким чином, посилання уповноваженої особи в оскаржених постановах на абз.8 ч.1 ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» є безпідставним.

У своїх запереченнях на позов відповідач також посилається на те, що оскаржені постанови прийняті і з підстав, які передбачені абз.6 ч.1 ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України.

Оскільки, у цій справі не встановлено обставин, які б свідчили про порушення позивачами правил перетинання державного кордону України саме у пункті пропуску через державний кордон України, то посилання відповідача і на вказану норму права є необґрунтованим.

З огляду на встановлені обставини справи та враховуючи законодавчо визначені підстави для заборони іноземцю або особі без громадянства вїзду в Україну, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про неправомірність винесення начальником Бердянського прикордонного загону підполковником ОСОБА_5 постанов про заборону в'їзду в Україну строком на три роки громадянам ОСОБА_6 Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2В

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду з прийняття нової про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись п.3 ч.1, ст.198, ст. 202, ст.ст.205, 207 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11жовтня 2016 року по справі №808/2604/16 скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Рішення начальника 2-го відділення ІПС впс "Чонгар" лейтенанта ОСОБА_4 від 31.07.2016р. про відмову вїзду на тимчасово окуповану територію України АР Крим ОСОБА_1 скасувати.

Рішення начальника 2-го відділення ІПС впс "Чонгар" лейтенанта ОСОБА_4 від 31.07.2016р. про відмову вїзду на тимчасово окуповану територію України АР Крим ОСОБА_2 скасувати.

Постанову начальника Бердянського прикордонного загону підполковника ОСОБА_5 від 31.07.2016р. про заборону громадянці ОСОБА_6 Федерації ОСОБА_1 вїзду в Україну строком на 3 роки визнати неправомірною та скасувати.

Постанову начальника Бердянського прикордонного загону підполковника ОСОБА_5 від 31.07.2016р. про заборону громадянці ОСОБА_6 Федерації ОСОБА_2 вїзду в Україну строком на 3 роки визнати неправомірною та скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до касаційного суду в порядку, передбаченому статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст постанови виготовлено 02.12.2016р.)

Головуючий:Я.В. Семененко

Суддя:Н.А. Бишевська

Суддя:І.Ю. Добродняк