Ухвала суду № 63131254, 23.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого-судді Слюсар Т.А.

суддів: Волошиної В.М., Котули Л.Г.

при секретарі: Крічфалуши С.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року

в справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «РайффайзенБанк Аваль» про визнання кредитного договору недійсним.

Колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (надалі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про визнання кредитного договору недійсним.

Зазначала, що 28 лютого 2008 року між нею та АТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено кредитний договір № 014/4044/82/38228, згідно умов якого банк зобов'язався надати позивачці кредитні кошти для купівлі автомобіля, в сумі 40 000 дол. США з кінцевим терміном погашення 28 лютого 2014 року з оплатою 14% річних. Договір є незаконним, оскільки єдиним засобом платежу на території України є національна валюта, а використання іноземної валюти можливе лише за умови отримання одним із учасників такої операції індивідуальної ліцензії Національного Банку України, проте ні банк, ні позичальник такої ліцензії не отримували, крім того, банком не доведено видачу позивачу готівкових доларів США та дотримання цільового використання кредитних коштів.

Просила визнати протиправними дії ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» щодо надання їй кредиту як резиденту України в іноземній валюті для розрахунку цією валютою з іншими резидентами України на території України; визнати бездіяльність відповідача щодо здійснення контролю за цільовим використанням кредитних коштів, у даному випадку за тим, щоб позичальник використав отриману у нього валюту саме на розрахунки з іншими резидентами України; визнати кредитний договір від 28 лютого 2008 року, укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та нею недійсним.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представник позивачки, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Колегія суддів, представника позивача, який просив апеляційну скаргу задовольнити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, враховуючи таке.

Як убачається з матеріалів справи, 28 лютого 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Райфайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 014/4044/82/38228, згідно умов якого банк надає позичальнику кредит в розмірі 40 000 США строком на 72 місяці з датою остаточного погашення кредиту 28 лютого 2014 року, процентна ставка 14 % річних. Позичальник зобов'язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, а також виконати інші обов'язки, визначені цим договором (а.с.7-11).

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив з підстав його необґрунтованості та недоведеності.

Колегія суддів погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції й вважає їх законними та обґрунтованими. Вони повністю узгоджуються з сукупністю зібраних у справі й належно оцінених у рішенні доказів.

Доводи апеляційної скарги про неспростування районним судом того, що для видачі кредиту в іноземній валюті комерційному банку необхідно здійснити конвертацію на межбанківській валютній біржі, а істотні умови договору не відповідають вимогам Генеральної ліцензії банку на право здійснення валютних операцій та вимогам Інструкції про касові операції в банках України, колегія суддів визнає безпідставними.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій , які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного кредитування. Пунктом 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, до яких належить і іноземна валюта. При цьому, пунктом 5.3 цього Положення визначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» мав банківську ліцензію НБУ № 10 від 27 березня 1992 року і всі до неї Додатки, в тому числі на операції з валютними цінностями, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України і додатків до дозволу НБУ № 10-4 від 27 березня 1992 року з правом залучення іноземної валюти на валютному ринку України.

Районним судом обґрунтовано визнано, що сторони мали право визначити валюту кредиту відповідно до чинного законодавства, при цьому відсутні відомості про те, що позивачка здійснювала розрахунки за придбане нерухоме майно саме в іноземній валюті.

Згідно із ст. ст. 627, 638 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Позивачка, укладаючи кредитний договір № 014/4044/82/38228 від 28 лютого 2008 року,повністю погоджувалася з його умовами.

Твердження апеляційної скарги про відсутність доказів отримання позичальником 40000 дол. США позики від банку та невідповідності умов спірного договору актам законодавства, колегія суддів визнає такими, що не відповідають обставинам справи.

Згідно положень ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Крім того, у відповідності до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 1.1.2 кредитного договору № 014/4044/82/38228 від 28 лютого 2008 року, цільовим призначенням кредиту визначено під заставу нерухомості в розмірі 39215,69 дол. США та оплату комісії за надання кредиту в розмірі 784,31 дол. США (а.с.7).

Окрім цього, як зазначено в договорі, цей кредитний договір вважається укладеним за умови підписання сторонами кожної сторінки цього договору, включаючи всі додатки до нього (додатки складають невід'ємну частину цього договору).

З наявної в матеріалах копії договору убачається, що кожна сторінка містить підпис.

За таких обставин, доказів, що кредитний договір є недійсним, або що грошові кошти не були використані ОСОБА_2 за цільовим призначенням даного кредитного договору, або ж що підпис, який міститься на аркушах договору їй не належить, матеріали справи не містять, тому відповідно посилання позивачки колегія суддів визнає безпідставними.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів враховує і ту обставину, що згідно п.1.1.6 оспорюваного кредитного договору, строк його дії сплинув 28 лютого 2014року (а.с.7).

Справа районним судом розглянута повно та об'єктивно. Зібраним доказам дана належна правова оцінка.

Правових підстав до скасування ухваленого по справі рішення колегія суддів не вбачає.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді:

Справа № 757/29939/14-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/14649/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Цокол Л.І.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.