Ухвала суду № 63131224, 17.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Шевченко Т.М.

№ 22-ц/796/11439/2016 Доповідач - Борисова О.В.

справа № 752/2236/15-ц

м. Київ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Гаращенка Д.Р.

при секретарі: Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 липня 2016 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки,-

В С Т А Н О В И Л А:

Влютому 2015 року позивачПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що між ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 22.07.2005 року було укладено кредитний договір № KIVPGK01550411, за умовами якого банк зобов'язувався надати відповідачу кредит у розмірі 125000 доларів США на термін до 22.07.2020 року, а відповідач зобов'язувався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором.

Позивач свої зобов'язання виконав у повному обсязі, а саме надаввідповідачу кредит в розмірі 148580 доларів США, проте відповідач в порушення умов кредитного договору свої зобов'язання не виконав, зокрема не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки.

У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язання за кредитним договором відповідач станом на 12.11.2014 року має заборгованість у розмірі 90260,04 доларів США.

А тому,позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 90260,04 доларів США, що за курсом НБУ станом на12.11.2014 року складає 1420 693,03 грн. за кредитним договором № KIVPGK01550411 від 22.07.2005 року.

В липні 2015 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічної позовною заявою до ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначав, що кредитний договір укладено з порушенням законодавства, оскільки надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Сплата відсотків за користування кредитними коштами у валюті, є неправомірною. Оскільки надання банківської послуги - валютного кредиту - здійснювалася резидентом - резиденту на території України, то для оплати послуги мала використовуватися валюта України, як єдиний законний платіжний засіб.

Вказує, щопункт 1.1 кредитного договору № KIVPGK01550411 від 22.07.2005 року передбачає сплату комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,18% від суми виданного кредиту щомісячно. Така умова порушує засади справедливості, добросовісності та розумності, оскільки визначення комісії за розрахунково-касове обслуговування встановлено в процентах від суми виданого кредиту, а не від розміру фактично наданої послуги і встановлено періодичність сплати комісії - щомісячно, незалежно від здійснення платежів позичальником, тобто незалежно чи надавалась така послуга банком, що взагалі свідчить про те, що під виглядом комісії договір передбачає зовсім інший вид платежів. Також оплата комісії передбачена в іноземній валюті, що протирічить законодавству.

А тому ОСОБА_1 просиввизнати недійсним кредитний договір № KIVPGK01550411 від 22.07.2005 року, укладенийміж ОСОБА_1 таПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК», визнати недійсним договір іпотеки від 02.07.2005 року, укладений міжйого дружиною з ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК», посвідченогоприватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарук М.В., зареєстрований в реєстрі за № 5189, а також просив зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Назарук М.В. виключити з реєстру запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за договором іпотеки, а саме квартири АДРЕСА_1 та зобов'язати ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» повернути ОСОБА_1 суму коштів, сплачених банку за кредитним договором за вирахуванням сум, отриманих за ним.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06.07.2016 рокупозов ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК»79256,16 доларів США заборгованості за кредитом, 7602,64 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом, 2025 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом, 1376,24 доларів США пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором та 3654 грн. судового збору.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1до ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, а зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки задовольнити.

Вказує, що банк маючи банківську ліцензію та генеральну валютну ліцензію, мав право надавати банківський кредит громадянину України у іноземній валюті. Однак, чинний ЦК України розрізняє валюту зобов'язання та валюту виконання зобов'язання.

Так, відповідно до ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно з ст.35 Закону України «Про Національний банк України» єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

Надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.

Зазначає, що Правилами використання готівковою іноземною валютою на території України, які затверджені Постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007 року №200 з наступними змінами та доповненнями передбачають вичерпний перелік випадків, коли громадяни-резиденти мають право використовувати іноземну валюту, як засіб платежу. Цей вичерпний перелік не містить випадку сплати комісії банку-резиденту клієнтом-резидентом у іноземній валюті.

Відповідач в судовому засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Борисової О.В., пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не виконав взятих на себе зобов'язань за кредитним договором від 22.07.2005 року, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 12.11.2014 року становить 90260,04 доларів США та підлягає стягненню з відповідача на користь ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст.525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Згідно з ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 1 ст.550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлене договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Судом встановлено, що 22.07.2005 року між ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № KIVPGK01550411, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати боржнику кредитні кошти у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в розмірі 148580 доларів США на термін до 22.07.2020 року на купівлю чотирьохкімнатної квартири загальною площею 87,60 кв.м, жилою площею 65,90 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в сумі 125000 доларів США і на сплату страхових платежів в сумі 23580 доларів США зі сплатою за користування кредитом в розмірі 0,92% в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту і комісіїза розрахунково-касове обслуговування врозмірі 0,18% від суми виданного кредиту щомісячно, комісії за дострокове погашення кредиту у відповідності до п.1.5 кредитного договору

Відповідач зобов'язувався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Згідно з п.1.1 кредитного договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в періоди сплати боржник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати, які передбачені п.п.2.2.9, 4.3 кредитного договору.

Відповідно до п.п.4.1 кредитного договору при порушенні боржником будь-якого із зобов'язань передбачених п.п.2.2.2, 2.2.3. даного договору банк має право нараховувати, а боржник зобов'язується сплатити банку пеню в розмірі 3% від суми простроченого платежу, але не менше ніж 75 грн. (або в сумі у валюті кредиту, що еквівалентна 75 грн. по курсу НБУ на день сплати) за кожен день прострочення.

Банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі та здійснив видачу кредитних коштів що підтверджується заявою на видачу готівки.

Відповідач ОСОБА_1 скористався кредитними коштами, проте свої зобов'язання за кредитним договором № KIVPGK01550411 від 22.07.2005 року належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 12.11.2014 року у відповідача ОСОБА_1 перед ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку.

Згідно розрахунку заборгованості загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № KIVPGK01550411 від 22.07.2005 року станом на 12.11.2014 року становить 90260,04 доларів США, яка складається із: 79256,16 доларів США заборгованості за кредитом, 7602,64 доларів США заборгованостіпо процентам за користування кредитом, 2025 заборгованостіпо комісії за користування кредитом, 1376,24 доларів США пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «КБ«ПРИВАТБАНК» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки з огляду на наступне.

Так, в силу вимог ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст.628 ЦК Українизміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1, 2 ст.638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Згідно з ч.2 ст.192 ЦКУкраїни іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (ст.ст.19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15.02.2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (п.2 ст.5 Декрету про валютне регулювання).

Національним банком України на виконання положень ст.11 цього Декрету, ст.44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року №483(зареєстровано у Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року № 1429/10028).

Згідно з п.1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15.02.2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Відтак, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Частиною 1 ст.215 ЦК Українивизначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до роз'яснень, які викладені в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади

України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією Українита законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з п.14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК(статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055).

Статтею 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 кредитний договір № KIVPGK01550411 від 22.07.2005 року було підписано без будь-яких зауважень та застережень.

Позичальник не був позбавлений можливості відмовитися від укладення кредитного договору у випадку, якщо його не влаштовували його умови.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не враховано те, що Правила використання готівкової іноземної валюти на території України не містять випадку сплати комісії банку-резиденту клієнтом-резидентом у іноземній валюті колегія суддів, оскільки вказані Правила затверджені Постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007 року №200, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 року за №656/13923 та набули чинності через десять днів з моменту їх реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Частиною 1 ст.58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відтак, Правила затверджені Постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007 року №200 не розповсюджують свою дію на кредитний договір № KIVPGK01550411, який був укладений 22.07.2005 року між ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1

Доводи апелянта про те, що суду не дав оцінку доказам та встановленим по справі фактам щодо справедливості та законності стягнення комісії за розрахонково-касове обслуговування у валюті колегія суддів відхиляє, оскільки на момент укладення кредитного договору чинним законодавством не було передбачено заборон щодо встановлення в кредитному договорі плати за надання супутніх фінансових послуг, пов'язаних з веденням кредиту, включення до кредитного договору п.1.1, яким передбачалася щомісячна комісія за розрахунково-касове обслуговування врозмірі 0,18% від суми виданного кредиту, не суперечить діючому законодавству.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 був ознайомлений з умовами кредитного договору, всіма істотними обставинами та наслідками його підписання, що підтверджується його підписом в договорі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним, оскільки кредитний договір № KIVPGK01550411 від 22.07.2005 року укладено з додержанням вимог встановлених ЦК України, кредитний договір містить суму кредиту, розмір відсоткової ставки, розмір щомісячного платежу, строк повернення грошових коштів та сторонами погоджено розмір неустойки за невиконання зобов'язань за кредитним договором.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки з огляду на таке.

Згідно з ч.2 с.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до положень ст.1Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 4 ст.3 Закону України «Про іпотеку»визначено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Як вбачається з матеріалів справи 22.07.2005 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3(дружиною ОСОБА_1.) було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1виступила майновим поручителем ОСОБА_1по кредитному договору № KIVPGK01550411 від 22.07.2005 року.

Предметоміпотеки єчотирикімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 87,60 кв.м, житловою площею 65,90 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчук Н.В. 22.07.2005 року та зареєстрованого в реєстрі за № 5125.

Згідно з ст.ст.10, 60 ЦПК України ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження того, що договір іпотеки є недійсним.

Разом з тим, ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного договору іпотеки.

Згідно з ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

А відтак, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання договору іпотеки недійсним.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: