Ухвала суду № 63127795, 01.12.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/4884/16 Головуючий у 1-й інстанції: Черткова Н.І.

Є.У.№ 310/2554/16-ц Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

ОСОБА_2,

При секретарі: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання договору купівлі-продажу та про визнання права власності

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 жовтня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав що 30 січня 2014 року сторони уклали договір купівлі-продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_1. За умовами договору продаж здійснено за 120000 грн., із яких 20000 грн. покупець ОСОБА_4 сплатила продавцю ОСОБА_3 до підписання договору, а решту 100000 грн. зобовязалася сплатити до 1 лютого 2016 року. Посилаючись на те, що до теперішнього часу покупець належні за договором кошти не сплатила і від виконання своїх зобовязань ухиляється через відсутність коштів, просив суд на підставі ст.ст. 629, 651, 653 ЦК України розірвати договір і визнати за ним право власності на спірну квартиру.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову ОСОБА_3 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно п. 1 ч. 1 ст.ст. 307, 308 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Стаття 655 ЦК України закріплює законодавче визначення договору купівлі-продажу, згідно з яким це договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За загальним правилом (частина перша статті 692 ЦК України) оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із частиною другою статті 692 ЦК України покупець повинен виконати свій обовязок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Однак сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу (частина друга статті 692 ЦК України).

У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

Якщо покупець не виконує свого обовязку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (частина третя статті 692 ЦК України), або розірвання договору з підстав, передбачених статтею 651 ЦК України.

Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

За загальними положеннями ЦПК України обовязок суду під час ухвалення рішення - вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Саме такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року по справі № 6-75цс13.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведений факт завдання істотної шкоди покупцем внаслідок несплати передбаченої договором суми у строк до 1 лютого 2016 року. Прострочення покупця сталося з вини продавця, який одразу після укладання договору купівлі-продажу квартири виїхав за межі України, на зв'язок з покупцем не виходив, що унеможливило виконання останнім зобовязання щодо здійснення остаточного розрахунку у визначений договором строк.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на доказах, яким дана правильна оцінка.

Встановлено, що 30 січня 2014 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 за 120000 грн. Пунктом 2 договору за домовленістю сторін встановлений такий порядок розрахунку між ними: із загальної вартості квартири 120000 грн. до підписання договору покупцем сплачено, а продавцем отримано повністю готівкою 20000 грн. Для сплати залишку ціни квартири покупець здійснює єдиний платіж у розмірі 100000 грн. не пізніше 1 лютого 2016 року. Остаточний розрахунок має бути здійснено в місті Бердянську з одночасним підтвердженням цього факту письмовою заявою продавця, що є невідємною частиною договору, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально (а.с.9-10).

Як зазначено у договорі купівлі-продажу квартири, зареєстрованим постійним місцем проживання продавця являється місто Київ, покупець постійно зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1.

За наявною у базі даних Державної прикордонної служби України інформації щодо перетинання державного кордону України даними ОСОБА_3 05.04.2014 р. перетнув державний кордон України через пункт пропуску Донецьк-2, рейс 7009 Донецьк - Кутаісі (а.с.79).

Факт знаходження позивача за межами України з квітня 2014 року не оспорювався його представником ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 прояснювала у суді, що неодноразово зверталася до нотаріуса, який посвідчував спірний правочин, з пропозицією провести остаточний розрахунок з покупцем, проте ні на її дзвінки, ні на дзвінки нотаріуса останній не відповідав. На її пропозицію внести кошти на депозитний рахунок нотаріуса останній повідомив її, що такий спосіб розрахунку буде суперечити умовам договору, п.2.1 якого передбачено, що остаточний розрахунок має бути здійснено в м.Бердянську з одночасним підтвердженням цього факту письмовою заявою продавця, що є невідємною частиною договору, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально.

Вказані обставини підтвердила приватний нотаріус ОСОБА_6, яка не заперечувала факту неодноразового звернення до неї покупця ОСОБА_4 для здійснення розрахунку за договором, а також пояснювала, що жодний нотаріус в м.Бердянську не має депозитних рахунків і не вчиняє нотаріальних дій із прийняття коштів на депозит.

Крім того, як пояснювала відповідач у суді першої інстанції і в письмових запереченнях проти апеляційної скарги, її неодноразово запрошували до правоохоронних органів для допиту в якості свідка з обставин набуття права власності на спірну квартиру. Від працівників правоохоронних органів їй відомо, що вказана квартира є обєктом шахрайських дій позивача, а також те, що ОСОБА_3 відсутній за місцем реєстрації, виїхав за межі України і його місцезнаходження невідомо.

Доводи, викладені відповідачем у письмових запереченнях проти апеляції, обєктивно підтверджуються листом прокурора Бердянської місцевої прокуратури від 10.05.2016 р.№ 1-92-4155, із якого вбачається, що ОСОБА_3 є стороною у кримінальному провадженні за фактом шахрайства з нерухомим майном (а.с.39).

В ході розгляду справи у суді першої інстанції відповідач пропонувала представнику позивача запросити останнього для проведення остаточного розрахунку або направити повноважного представника для отримання коштів за договором, у звязку з чим справа неодноразово відкладалася розглядом, проте жодної дії позивачем і його представником вчинено не було.

В засіданні апеляційного суду представник позивача також відмовився від прийняття коштів від відповідача, пославшись на відсутність необхідних повноважень.

За змістом ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, коли він не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Аналіз фактичних обставин справи свідчить про те, що нездійснення покупцем остаточного розрахунку з ОСОБА_3 до 1 лютого 2016 року сталося з вини останнього, який, являючись стороною у кримінальному провадженні за фактом шахрайства з нерухомістю, після лютого 2014 року виїхав за межі України і його точне місце перебування покупцю не відомо, і яким допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, тобто зловживання правом в інших формах ( ч.3 ст.13 ЦК України), що не підлягає захисту з підстав, передбачених ст.16 ЦК України.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи і вимогам закону не заслуговують на увагу.

Оскільки судом правильно вирішена справа, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, є правильним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову, як про це вимагає позивач.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для його скасування судова колегія не вбачає.

Керуючись ст. ст.307,308,313,317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 жовтня 2016 року по цій справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: