Рішення № 63127407, 30.11.2016, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/4429/16-ц

Провадження №2/333/2407/16

рішення

Іменем України

30 листопада 2016 року м.Запоріжжя

Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі:

головуючого судді Тучкова С.С.,

при секретарі Шелесько Ю.О.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, цивільну справу №333/4429/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить суд, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 22.10.2016 року, стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в розмірі 76756,66 гривень. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач вказує, що 01.09.2012 року між сторонами був укладений усний договір позики, за умовами якого відповідач взяла у нього в борг суму коштів в розмірі 36342 гривень в строк до 01.06.2013 року. Факт укладення договору підтверджується власноручно написаною розпискою. Разом з тим, як зазначав позивач, свої зобовязання з повернення боргу в обумовлений строк ОСОБА_3 в повному обсязі не виконала. Отже, станом на час звернення ОСОБА_1 з позовом до суду, ОСОБА_3 має заборгованість перед позивачем в сумі 19634 гривень. Також, позивачем заявлено до стягнення проценти за користування позикою в сумі 27598,52 гривень за період з 01.06.2013 року по 30.07.2016 року Крім того, за прострочення виконання основного зобовязання позивачем нараховано 3% річних в сумі 3416,83 гривень за період з 01.06.2013 року по 30.07.2016 року та індекс інфляції в розмірі 26107,31 гривень за період з червня 2013 року по липень 2016 року (включно).

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позові.

Відповідач, будучи належним чином повідомленою судом про час і місце розгляду справи, в судове засідання не зявилася, причини неявки суду не повідомила, надала суду письмові заперечення, в яких позов визнала частково у сумі 502,14 гривень. Пояснювала, що дійсно за розпискою від 01.09.2012 року позичила у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 36342,00 гривень. Як вказувала відповідач, нею були повернути грошові кошти на загальну суму 45262,00 гривень. При цьому, нарахування позивачем відсотків за користування позикою за період з 01.06.2013 року по 30.07.2016 року, на думку відповідача, не відповідає умовам підписаної між сторонами розписки від 01.09.2012 року, оскільки оплата відсотків була визначена сторонами саме за період з 01.09.2012 року по 01.06.2013 року та в сумі 6554,00 гривень. Крім того, за розрахунком відповідача розмір 3% річних за період з 01.06.2013 року по 03.06.2016 року складають 2868,14 гривень. Також, як вказувала відповідач, нарахування 3% річних з 04.06.2016 року не повинно здійснюватись, оскільки борг був повернутий останньою повністю. Щодо нарахування індексу інфляції, то таке нарахування повинно бути здійснюватись шляхом множення усіх показників інфляції за період затримки, а сума інфляції розраховується за формулою: сума боргу х процент інфляції сума боргу. Отже, на думку відповідача, наданий позивачем розрахунок індексу інфляції не відповідає зазначеним вимогам, а втрати мають бути враховані в межах строку позовної давності. У той же час, відповідач зазначила, що самостійно розрахувати суму індексу інфляції вона не має можливості. На підставі викладеного, відповідач просить суд позов задовольнити частково, з урахуванням наданих заперечень.

Представник відповідача у судовому засіданні позов визнала частково з підстав викладених у запереченнях на позовну заяву, наданих відповідачем.

Відповідно до вимог ст.169 Цивільного процесуального кодексу України неявка відповідач в судове засідання не перешкоджає розгляду справи. За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача.

Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази і проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.3 ст.10 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На підставі ст.57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.

Згідно зі ст.60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на укладений між сторонами усний договір позики, за яким ОСОБА_1 було передано ОСОБА_3 грошові кошти в загальній сумі 36342,00 гривень в строк до 01.06.2013 року, про що відповідачем була підписана відповідна розписка від 01.09.2012 року

Факт підписання ОСОБА_3 01.09.2012 року розписки та отримання позичальником грошових коштів в сумі 36342,00 гривень не заперечувався відповідачем в ході розгляду цієї справи.

Разом з тим, як встановлено судом, в матеріалах цієї справи відсутня розписка, підписана ОСОБА_3 від 01.09.2012 року, на яку посилаються сторони у справі.

У той же час, в матеріалах справи наявна розписка від 25.05.2013 року за підписом ОСОБА_3, зі змісту якої вбачається, що відповідач ОСОБА_3, в присутності ОСОБА_4 і ОСОБА_5, зобовязалась повернути ОСОБА_1 грошову кошти в розмірі 36342 гривень до 01 червня 2013 року з доплатою за час прострочки повернення вищевказаної суми боргу з 01.09.2012 року по 01.06.2013 року із розрахунку 2% в місяць, тобто 6554,00 гривень. Остаточна сума боргу, що підлягає поверненню до 01.06.2013 року складає 42896,00 гривень (42896,00 гривень = 36342,00 гривень - сума позики + 6554,00 гривень проценти за користування позикою) (а.с.8).

Статтею 1046 ЦК України унормовано, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч. 1). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 2).

Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми (ч. 1). На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору на підтвердження отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Таким чином, наявна в матеріалах цієї справи розписка від 25.05.2013 року, яка підписана позичальником (відповідачем) підтверджує факт виникнення 01.09.2012 року між сторонами правових відносин позики, за якими у ОСОБА_3 (позичальника) виникло боргове зобовязання з повернення ОСОБА_1 (позикодавцю) в строк до 01.06.2013 року грошових коштів в загальній сумі 42896,00 гривень, з яких: 36342,00 гривень сума позики та 6554,00 гривень проценти за користування позикою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Як встановлено судом, позичальник (відповідач) взяті на себе зобовязання належним чином не виконала, грошові кошти повернула позивачу частково, чим порушила умови зобовязання.

Так, позивач вказував, що борг повертався відповідачем частинами, а саме:

-в листопаді 2014 року в сумі 1472,00 гривень, які були повернуті відповідачем позивачу шляхом надання останньому 184 сажанців малини по 8,00 гривень за кожний, що всього склало 1472,00 гривень;

-25.07.2015 року в сумі 10000,00 гривень, що підтверджується розпискою від 25.07.2015 року (а.с.28);

-22.10.2015 року в сумі 300 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, станом на 22.10.2015 року, становить 6780,00 гривень. Факт повернення позивачу відповідачем 300 доларів США (6780,00 гривень) підтверджується наявною в матеріалах цієї справи розпискою від 22.10.2015 року (а.с.29 на звороті);

-08.02.2016 року в сумі 2000,00 гривень, що підтверджується розпискою від 08.02.2016 року (а.с.30);

-01.03.2016 року в сумі 1000,00 гривень;

-в травні 2016 року в сумі 500,00 гривень;

-в червні 2016 року в сумі 1400,00 гривень;

-в липні 2016 року 110,00 гривень.

Представник відповідача в ході розгляду справи підтвердила, що вказані вище суми були повернуті останньою позивачу.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази, а також надані суду пояснення в ході розгляду цієї справи підтверджують, що позичальником (ОСОБА_3В.) була повернута позивачу сума боргу в загальному розмірі 23262,00 гривень.

Доказів на підтвердження повернення відповідачем решти суми боргу в загальній сумі 19634,00 гривень матеріали цієї справи не містять.

Судом відхиляється посилання відповідача на отримання позивачем в рахунок погашення заборгованості за розпискою від 25.05.2013 року суми коштів в розмірі 22000,00 гривень. Так, в якості підтвердження надання коштів на вказану вище суму відповідачем наданий аркуш паперу, на якому зазначено «Получил 22 тыс. грн.» (мовою оригіналу), підпис особи (без зазначення прізвища, імя, по-батькові) та дата «3.06.2016» (а.с.31).

Враховуючи відсутність на вказаному вище доказі відомостей про особу, яка отримала ці кошти, а також відомостей на підтвердження підстави отримання цих коштів, суд позбавлений можливості встановити, що сума в розмірі 22000,00 гривень була дійсно надана позичальником (відповідачем) позикодавцю (позивачу) в рахунок погашення заборгованості за розпискою від 25.05.2013 року.

Також, судом визнається необґрунтованим посилання позивача на додану до матеріалів справи розписку б/д, за змістом якої ОСОБА_3 підтверджує, що її заборгованість перед ОСОБА_1 станом на 01.10.2015 року складає 62484,00 гривень (а.с.29).

Так, розглянувши вказану розписку судом встановлено, що із змісту її не вбачається чи входить до суми 62484,00 гривень кошти, визначені в розписці від 25.05.2013 року, яка підписана позичальником (відповідачем). Крім того, вказана розписка не містить підпису напроти прізвища, імя, по-батькові ОСОБА_3, а тому зазначена розписка не може бути прийнята судом в якості належного та допустимого доказу на підтвердження наявності заборгованості відповідача перед позивачем.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що станом на час розгляду справи №908/4429/16-ц в суді, сума заборгованості відповідача становить 19634 грн., з яких: 13080 грн. сума позики та 6554,00 гривень проценти за користування позикою.

Оскільки факт наявності основної заборгованості у розмірі 13080,00 гривень та 6554,00 гривень процентів за користування позикою за період з 01.09.2012 року по 01.06.2013 рокупідтверджується матеріалами цієї справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1). Договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками (ч. 2).

Отже, у частині першій статті 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, встановлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором. Указане правило спрямоване на захист інтересів позикодавця у разі, якщо договором позики розмір процентів не визначений. Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позивачем заявлено до стягнення 27598,52 гривень процентів за користування сумою позики за період з 01.06.2013 року по 31.07.2016 року.

Із доданого позивачем розрахунку суми процентів за користування позикою слідує, що позивач здійснює нарахування процентів за користування позикою не лише на суму наданої позики в розмірі 36342,00 гривень, а й на суму процентів за користування позикою 6554,00 гривень.

Таке нарахування судом визнається необґрунтованим оскільки нормами ст.1048 ЦК України передбачено нарахування процентів за користування позикою саме на суму позики, а не на суму процентів, що нараховані за попередній період.

Отже, за розрахунком суду, який здійснений на суму основного боргу, розмір процентів за користування позикою за період з 01.06.2013 року по 31.07.2016 року становить 22617,48 гривень, з яких: 12356,28 гривень за період з 01.06.2013 року по 31.10.2014 року, що нараховано на суму основного боргу 36342 гривень; 5579,20 гривень за період з 01.11.2014 року по 24.07.2015 року, що нараховано на суму боргу в розмірі 34870 гривень; 1492,20 гривень за період з 25.07.2015 року по 21.10.2015 року, що нараховано на суму боргу в розмірі 24870 гривень; 1447,20 гривень за період з 22.10.2015 року по 07.02.2016 року, що нараховано на суму основного боргу в розмірі 18 090 гривень; 321,80 гривень за період з 08.02.2016 року по 29.02.2016 року на суму боргу 16 090 гривень; 603,60 гривень за період з 01.03.2016 року по 30.04.2016 року, що нараховано на суму основного боргу в розмірі 15090 гривень; 291,80 гривень за період з 01.05.2016 року по 31.05.2016 року, що нараховано на суму боргу в розмірі 14590 гривень; 263,80 гривень за період з 01.06.2016 року по 30.06.2016 року, що нараховано на суму боргу в розмірі 13190 гривень; 261,60 гривень за період з 01.07.2016 року по 31.07.2016 року, що нараховано на суму боргу в розмірі 13080 гривень.

З огляду на викладене, вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в сумі 22617,48 гривень. В іншій частині вимоги про стягнення процентів за користування грошовими коштами відхиляються через необґрунтованість.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір відсотків.

Позивачем заявлено до стягнення 3 % річних в сумі 3416,83 гривень за період з 01.06.2013 року по 30.07.2016 року та індекс інфляції в розмірі 26107,31 гривень за період з червня 2013 року по липень 2016 року (включно).

Перевіривши додані до матеріалів справи розрахунки 3 % річних в сумі 3416,83 гривень за період з 01.06.2013 року по 30.07.2016 року та індексу інфляції в розмірі 26107,31 гривень за період з червня 2013 року по липень 2016 року (включно), суд знаходить їх обґрунтованими і правильними, а тому вимоги в цій частині задовольняються судом повністю.

Відповідач у наданих до суду запереченнях на позовну заяву вказує, що інфляційні витрати мають бути вирахувані в межах строку позовної давності.

Відповідно до ст.ст.256, 257 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Оскільки із наявного в матеріалах справи уточненого розрахунку індексу інфляції вбачається, що нарахування інфляційних витрат на суму заборгованості здійснюється позивачем, розпочинаючи з жовтня 2013 року, тобто в межах строку позовної давності, судом відмовляється у задоволенні клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, викладене у письмовому запереченні на позовну заяву.

Таким чином, у звязку із викладеним, аналізуючи зібрані у справі докази та вимоги чинного законодавства, приймаючи до уваги положення ст.11 Цивільного процесуального кодексу України щодо розгляду справ в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, враховуючи обставини справи, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 ст.88 Цивільного процесуального кодексу України, так як позов задовольняється частково, судові витрати повинні бути стягнуті з відповідача на користь позивача пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (71775,62 х 767,57 / 76756,66 = 717,76 гривень).

Керуючись ст.ст.202, 525, 526, 625, 1046-1049 ЦК України, ст.ст.10, 11, 59, 60, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1) 13080 (тринадцять тисяч вісімдесят) гривень 00 копійок суму основного боргу, 29171 (двадцять девять тисяч сто сімдесят одну) гривень 48 копійок проценти за користування позикою, 3416 (три тисячі чотириста шістнадцять) гривень 83 копійки 3% річних, 26107 (двадцять шість тисяч сто сім) гривень 31 копійку індекс інфляції, а разом 71775 (сімдесят одну тисячу сімсот сімдесят пять) гривень 62 копійки.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1) 717 (сімсот сімнадцять) гривень 76 копійок витрат по сплаті судового збору.

В інший частині позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Запорізької області через Комунарський районний суд м.Запоріжжя. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Комунарського районного суду

м.Запоріжжя С.С. Тучков