Вирок № 63120454, 01.12.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Апеляційний суд Рівненської області

______________

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

Головуючого судді - Матюхи Ю.В.,

суддів - Квятковського А.С., Сачука В.І.,

секретаря судового засідання - Мельник С.Ю.,

прокурора - Бернадської-Ісаєвої С.П.,

обвинуваченого - ОСОБА_1,

захисника - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - ОСОБА_3, матеріали кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016180010002307, щодо

- ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Харків, громадянина України, українця, з професійно-технічною освітою, проживаючого за адресою : АДРЕСА_1, одруженого, раніше неодноразово судимого, обвинуваченого за ч.2 ст. 15 ч.3 ст.185 КК України,

на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 27 вересня 2016 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1, 13.04.2016р. в період з 13 год. 30 хв. до 14 год. 30 хв., перебуваючи у багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_2, з умислом на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, шляхом злому серцевини замка вхідних дверей проник у квартиру АДРЕСА_2 в загальному житловому будинку, звідки намагався таємно викрасти ноутбук марки Samsung R58b вартістю 2866 грн. 67 коп., належний потерпілій ОСОБА_4, однак не зміг довести свої суспільно небезпечні винні дії до кінця та розпорядитися викраденим майном з причини, що не залежали від його волі, оскільки при виході з квартири був затриманий працівниками поліції.

Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 27 вересня 2016 року ОСОБА_1 визнано винуватим в пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки. На підставі ст.75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 (один) рік з покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтись для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

Судом вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Не погодившись з вироком суду прокурор у кримінальному провадженні - ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку. У поданій прокурором апеляційній скарзі, він, не оспорюючи відповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, кваліфікацію дій обвинуваченого та доведеність його вини, вважає вирок суду є незаконним та підлягає скасуванню у зв'язку невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Призначаючи обвинуваченому покарання і посилаючись на ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд не в повній мірі його врахував, оскільки відповідно до ст. 12 КК України, злочин, передбачений ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України, вчинений обвинуваченим, відноситься до тяжких злочинів. ОСОБА_1 раніше неодноразово судимий за вчинення крадіжок поєднаних із проникненням до житла, востаннє - 12.04.2013р. вироком Московського районного суду м. Харкова за ч.3 ст. 185 України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Просить вирок Рівненського міського суду від 27.09.2016 року відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.15, ч.3 ст. 185 КК України скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати винним та засудити ОСОБА_1, у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 185 КК України, покарання у виді 3 років позбавлення волі.

Відповідно до ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15 ч.3 ст.185 КК України, за обставин, викладених у вироку, про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджені наявними у справі доказами та не оспорюються в апеляційній скарзі прокурора.

Відповідно до ст. 65 КК України та роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" (з послідуючими змінами), суд призначає покарання з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Призначаючи ОСОБА_1 за ч.2 ст. 15 ч.3 ст.185 КК України, покарання у виді 3 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України із встановленням іспитового строку 1 рік та покладенням обов'язків відповідно до ст. 76 КК України, суд першої інстанції мотивуючи своє рішення, встановив особу ОСОБА_1. який за місцем роботи характеризується позитивно, а також обставинами, які пом'якшують його покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність майнової та моральної шкоди перед потерпілою, обставин, які обтяжують покарання - не встановлено.

Однак суд першої інстанції визначаючи обвинуваченому покарання за ч.2 ст.15 ч.3 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 75 КК України і посилаючись на ступінь тяжкості вчиненого злочину не в повній мірі врахував особу обвинуваченого, оскільки відповідно до ст. 12 КК України, злочин, вчинений обвинуваченим, відноситься до тяжких злочинів. ОСОБА_1 раніше неодноразово судимий за вчинення крадіжок поєднаних із проникненням до житла, востаннє - 12.04.2013р. вироком Московського районного суду м. Харкова за ч.3 ст. 185 України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, що на думку колегії суддів, є таким, що за своїм видом не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Колегія судді вважає, що ухвалений вирок Рівненського міського суду від 27 вересня 2016 року відносно ОСОБА_1 підлягає скасуванню через невідповідність призначеного йому покарання ступеню тяжкості злочину і необхідності застосування більш суворого покарання, не застосування судом закону, який підлягав застосуванню на підставі ст.409, 413, 414, 420 КПК України.

Сукупність зібраних у справі доказів та їх системний аналіз об'єктивно свідчать, що ОСОБА_1 здійснив замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинений повторно, поєднаний з проникненням в житло.

Як видно з вироку місцевого суду, при призначенні покарання судом першої інстанції не дотримано вимог ст.65 КК України. За змістом вказаної статті закону при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Тобто, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення та яке б запобігало вчиненню нею інших злочинів. У цій справі, як видно з вироку цих вимог закону не дотримано, на що обґрунтовано посилається в апеляційній скарзі прокурор.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" відповідно до п.1 ч.1 ст.65 КК суди повинні призначати покарання в межах установлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідки і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками).

Приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від покарання на підставі ст.75 КК України, суд на порушення цієї норми закону, не врахував, що відповідно до ст.12 КК України вчинений засудженим злочин є тяжким. Перераховані у вироку суду обставини, які пом'якшують покарання, а саме: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування заподіяної шкоди дані про особу обвинуваченого, його характеристику з місця роботи, є підставою для застосування більш м'якого покарання за нижньою межею санкції статті КК. Поряд з цим, звільнення від відбування покарання можливе лише тоді, коли суд дійде висновку, що виправлення засудженого можливе без ізоляції відбування покарання за наявності цілого комплексу обставин, що пом'якшують покарання. Як убачається зі справи, не врахував суд і ту обставину, що ОСОБА_1 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за умисні корисливі злочини і через короткий проміжок часу після відбуття покарання знову вчинив аналогічний злочин, що свідчить про його схильність до вчинення злочинів та небажання поважати закон.

Тому, рішення суду про застосування до ОСОБА_1 ст.75 КК України не можна визнати обґрунтованим, оскільки, приймаючи його, суд не навів у вироку переконливих доводів про доцільність звільнення від покарання, а лише послався на обставини, які на думку суду пом'якшують покарання.

При призначенні покарання ОСОБА_1, колегія суддів на підставі ст.50, 65 КК України, з урахуванням вчинення обвинуваченим тяжкого злочину, за обставин встановлених судом першої інстанції та перевірених при апеляційному розгляді справи, обставини, що пом'якшують покарання, у тому числі щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, а також позитивну характеристику з місця роботи, та відсутність майнових та моральних претензій з боку потерпілої, обставин, що його обтяжують не встановлено, особу винного, а саме неодноразове притягнення його до кримінальної відповідальності за корисливі злочини і вчинення через короткий проміжок часу після відбуття покарання нового корисного злочину, що свідчить про його схильність до вчинення злочинів та небажання поважати закон - та вважає за необхідне обрати покарання у вигляді позбавлення волі, оскільки інше, більш м'яке покарання не забезпечать виправлення й перевиховання обвинуваченого. Таке покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

За таких обставин апеляційна скарга прокурора обґрунтована та підлягає до задоволення.

На підставі наведеного і керуючись п.3 ч.1 ст.407, п.1 ч.1 ст.413, ст.418, п.2 ч.1 ст.420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу прокурора з доповненнями до неї - задовольнити.

Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 27 вересня 2016 року відносно ОСОБА_1 в частині призначення покарання - скасувати та постановити новий вирок .

ОСОБА_1 визнати винуватим і призначити покарання за ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 185 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Обрати ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою, взявши його під варту в залі суду.

Строк відбування покарання рахувати ОСОБА_1 з 1 грудня 2016 року.

В решті вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржений до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим ОСОБА_1, в той самий строк з дня вручення йому копії вироку.

С у д д і :

__ ___ __

Ю.В.Матюха А.С. Квятковський В.І. Сачук