Ухвала суду № 63118939, 30.11.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/2777/15-ц Головуючий у І інстанції Подрєзова Г. О.Провадження № 22-ц/780/5148/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 30.11.2016

УХВАЛА

Іменем України

30 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Кулішенка В.О., Фінагєєва В.О.,

за участю секретаря : Волинець Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 липня 2016 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

у с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» звернулися до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 5 серпня 2008 року між АКБ «Східно-Європейський банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 64/2008, відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику відкличну відновлювальну кредитну лінію з урахуванням її платоспроможності з лімітом в сумі 60000 дол. США на будівництво житлового будинку по вул. Миру, 24 у м. Узин Білоцерківського району зі сплатою 18,0 % річних та з кінцевим терміном повернення до 4 серпня 2011 року включно.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором 6 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено іпотечним договір, згідно якого останній передав в іпотеку банку належні йому на праві власності житловий будинок загальною площею 106,4 кв.м з відповідними господарськими будівлями та спорудами, земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та земельну ділянку площею 0,0889 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовуються по вул. Миру, 19 у м. Узин Білоцерківського району.

25 квітня 2014 року на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги № 23/ФК-14 від АКБ «Східно-Європейський банк» до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» перейшло право вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором від 5 серпня 2008 року № 64/2008. Згідно договору про відступлення прав за іпотечним договором від 22 травня 2014 року, позивач також набув усіх прав за іпотечним договором, укладеним між АКБ «Східно-Європейський банк» та ОСОБА_3

Оскільки позичальником порушено умови взятого на себе зобов'язання щодо своєчасного погашення суми кредиту та процентів за його користування в порядку і на умовах зазначених в кредитному договорі, станом на 2 лютого 2015 року у неї утворилась заборгованість в розмірі 343437,05 грн. в рахунок погашення якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права продажу предмета іпотеки ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» від свого імені будь-якій особі-покупцеві відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку» та шляхом надання права ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» зареєструвати право власності на предмет іпотеки у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2016 року позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» за кредитним договором від 5 серпня 2008 року № 64/2008 в розмірі 343 437,05грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки у вигляді: житлового будинку загальною площею 106,4 кв.м, житловою площею 71,3 кв.м з господарськими будівлями та спорудами: сарай з прибудовою літера «Б», сарай з погребом літера «В», колодязь зазначений на плані цифрою «2», по вул. Миру, 19 у м. Узин Білоцерківського району, який зареєстрований за ОСОБА_3 Білоцерківським МБТІ в реєстрі прав власності на обєкти нерухомого майна 7 квітня 2008року за номером 20291238; земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд, кадастровий номер 3220410500:05:021:0049, по вул. Миру, 19 у м. Узин Білоцерківського району, яка зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 18 червня 2008 року серії ЯЖ № 207934; земельної ділянки площею 0,0889 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3220410500:05:021:0050, по вул. Миру, 19 у м. Узин Білоцерківського району, яка зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 18 червня 2008 року серії ЯЖ № 207935. Надано право ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на вчинення продажу нерухомого майна, зазначеного у іпотечному договорі від 6 серпня 2008 року, з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем за ціною визначеною субєктом оціночної діяльності на момент укладення договору купівлі-продажу з правом зареєструвати право власності на обєкти нерухомого майна, зазначені у іпотечному договорі від 6 серпня 2008 року, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», суд першої інстанції виходив з того, що позичальник порушила умови взятого на себе зобов'язання щодо своєчасного погашення суми кредиту та відсотків за його користування в порядку і на умовах зазначених в кредитному договорі, у звязку з чим згідно іпотечного договору, Закону України «Про іпотеку» та норм цивільного законодавства, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання позивач вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 5 серпня 2008 року між АКБ «Східно-Європейський банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 64/2008, відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику відкличну відновлювальну кредитну лінію з урахуванням її платоспроможності з лімітом в сумі 60000 дол. США на будівництво житлового будинку по вул. Миру, 24 у м. Узин Білоцерківського району зі сплатою 18,0 % річних та з кінцевим терміном повернення до 4 серпня 2011 року включно.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором 6 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено іпотечним договір, згідно якого останній передав в іпотеку банку належні йому на праві власності житловий будинок загальною площею 106,4 кв.м з відповідними господарськими будівлями та спорудами, земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та земельну ділянку площею 0,0889 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовуються по вул. Миру, 19 у м. Узин Білоцерківського району.

Відповідно до п. 1.5. іпотечного договору заставна вартість предмета іпотеки визначена сторонами в сумі 468782,26 грн., в тому числі ПДВ 78130,38 грн.

Згідно із п. 3.1.5 іпотечного договору у випадку невиконання боржником або іпотекодавцем зобовязань за цим договором або за кредитним договором, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки та за його рахунок задовольнити свою вимогу, визначену п. 3.1.4 цього договору. Порядок такого способу задоволення визначається п. 5 цього договору.

З матеріалів справи вбачається, що банк свої зобовязання за кредитним договором виконав у повному обсязі, проте позичальник не забезпечила своєчасне погашення кредиту, а тому станом на 28 вересня 2011 року вона мала заборгованість у загальному розмірі 414437,05 грн., що складалася із заборгованості за кредитом та відсотками.

Вказаний розмір заборгованості, окрім довідки позивача про стан заборгованості за кредитним договором від 5 серпня 2008 року № 64/2008, підтверджується заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2012 року, яке ухвалене у справі за позовом АКБ «Східно-Європейський банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Також судом встановлено та визнано сторонами, що з метою виконання даного рішення 17 жовтня 2014 року відповідачем сплачена частина боргу у розмірі 71000 грн. шляхом внесення грошових коштів до каси позивача.

11 серпня 2011 року банк надіслав позичальнику та іпотекодавцю вимоги про виконання порушеного зобовязання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі непогашення заборгованості за кредитним договором.

25 квітня 2014 року між ТОВ «Брокінвестгруп», які діяли від імені АКБ «Східно-Європейський банк» на підставі договору про передачу в управління непроданих активів від 13 грудня 2013 року, та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено договір купівлі-продажу права вимоги № 23/ФК-14, згідно з яким ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», як новий кредитор, набули право вимоги, належне первісному кредитору за кредитними зобовязаннями ОСОБА_2, а також забезпечувальні права.

У додатку № 2 до вказаного договору визначено перелік боржників та контрактів, стосовно яких відбулося відступлення права вимоги, в тому числі і за кредитним договором від 5 серпня 2008 року № 64/2008, за яким ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» набули прав кредитора відносно ОСОБА_2

22 травня 2014 року між АКБ «Східно-Європейський банк», від імені якого діяли ТОВ «Брокінвестгруп», та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором від 6 серпня 2008 року, відповідно до якого іпотекодержателем стали ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

12 квітня 2015 року іпотекодавець ОСОБА_3 помер і ухвалою суду від 22 травня 2015 року провадження було зупинено до вступу у справу правонаступника.

У відповідності до спадкової справи № 145, заведеної 12 жовтня 2015 року Узинською міською державною нотаріальною конторою Київської області, із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 звернулася його дочка ОСОБА_2, однак постановами державного нотаріуса від 17 листопада 2015 року їй було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, у звязку з неподанням документів необхідних для вчинення такої нотаріальної дії.

Зверненню відповідача до нотаріальної контори передувала претензія позивача від 26 травня 2015 року № 6010, в якій йшла мова відповідно до вимог ст. ст. 1281, 1282 ЦК України про доведення до відома спадкоємців іпотекодавця вимоги ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про погашення кредитної заборгованості за рахунок спадкового майна, яка встановлена відповідним судовим рішенням та виникла у звязку із неналежним виконанням зобовязань за кредитним договором.

Так, чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України «Оформлення права на спадщину»).

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобовязаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим обєктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обовязки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи -іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотеко держателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Таким чином, за змістом ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Проте якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, який є відмінним від боржника, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені у ст. ст. 589-591 ЦК України та у ст. ст. 12, 33 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до цих норм такими підставами є порушення іпотекодавцем умов іпотечного договору, невиконання або неналежне виконання боржником основного зобовязання.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст. 1296 ЦК України є правом, а не обовязком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.

Відповідно до п. 5.4. іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Правилами ст. 38 Закону України «Про іпотеку» також передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, та порядок і процедура такого продажу.

При цьому ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього (ч. 6 ст.38 Закону України«Про іпотеку»).

Отже, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам ч. 6 ст. 38, ст. 39 Закону України «Про іпотеку» та положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України й у ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Водночас суд має право указати, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання відповідачу права продажу майна будь-якій особі-покупцеві, оскільки відповідач належним чином не виконувала умови кредитного договору, забезпеченого іпотекою, у звязку з чим утворилась заборгованість.

Колегія суддів враховує, що за клопотанням відповідача ухвалою суду від 9 березня 2016 року було призначено будівельно-технічну експертизу, проте матеріали справи були повернуті з КНДІСЕ у звязку з несплатою вартості експертизи.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було встановлено та не зазначено розмір заборгованості, усі її складові та дату видачу кредиту не заслуговують на увагу, адже указані обставини були встановленні відповідним судовим рішенням, а відтак відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Безпідставним є посилання відповідача про ненаправлення позивачем письмової вимоги про усунення порушених зобовязань за кредитним договором. Крім того, невиконання вимог ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням ст. 124 Конституції України.

Також суперечить вимогам ст. ст. 1, 33, 38 Закону України «Про іпотеку» посилання відповідача на відсутність права у позивача звернути стягнення на предмет іпотеки саме шляхом його продажу будь-якій особі-покупцеві. В данному випадку передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки не відбувається, а тому такі посилання є нерелевантні спірним правовідносинам. Більше того, право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором належить виключно позивачеві.

Відповідно до розяснень, які викладені в п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

У звязку з наведеним, доводи апеляційної скарги про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності рішення суду про стягнення заборгованості призведе до подвійного погашення заборгованості за кредитним договором вважаються колегією суддів необґрунтованими.

Не зайвим буде зазначити, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не є підставою для відмови у задоволенні даного позову, оскільки мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільнення від його виконання. Відтак установлений цим Законом мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Крім того, згідно з п. 4 Закону протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги про розгляд справи у відсутність відповідача за наявності мотивованого клопотання про відкладення розгляду справи, то вони приймаються до уваги апеляційного суду, проте оскільки дані порушення процесуального права не призвели до неправильного вирішення справи, а правильне по суті рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, то відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України судове рішення скасуванню не підлягає.

Разом з тим слід зважити на те, що суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 157 ЦПК України), однак протягом тривалого розгляду спору обґрунтованих заперечень проти позову або ж належних доказів, які б спростовували підстави позову, відповідачем та її представником не надано, як і не заявленого зустрічного позову.

Отже, доводи апеляційної скарги є власними тлумаченнями відповідачем спірних правовідносин, докази та обставини, на які вона посилається були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 11, 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307-308, 313 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: Ю.М. Кулішенко

ОСОБА_4