Ухвала суду № 63118933, 30.11.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/5763/15-ц Головуючий у І інстанції Мікулін А. В.Провадження № 22-ц/780/5343/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 53 30.11.2016

УХВАЛА

Іменем України

30 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді: Ігнатченко Н.В.,

суддів: Кулішенко Ю.М., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря: Волинець Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 8 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, преміальних виплат до свят та моральної шкоди,

у с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що внаслідок зміни в організаційній структурі та введення нового штатного розпису у ПАТ «ХК «Київміськбуд», 11 лютого 2015 року на підставі наказу № 71к її було звільнено з посади фахівця І категорії договірного відділу Департаменту правового супроводу у звязку зі скороченням штату працівників згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач вважає, що припинення трудових відносин вчинено з порушенням вимог трудового законодавства, а саме: скорочення штату працівників у департаменті фактично не відбулося, її не було ознайомлено зі змінами в організаційній структурі і штатному розписі компанії, а керівництво не запропонувавши їй іншу роботу, видали наказ про звільнення в період її тимчасової непрацездатності. Крім того, на порушення умов колективного договору позивачу не було виплачено премії до новорічних свят, хоча іншим працівникам така премія виплачувалася.

Неодноразово уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд поновити її на попередній роботі в Департаменті правового супроводу ПАТ «ХК «Київміськбуд» з 11 лютого 2015 року, стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 12 лютого 2015 року по 8 серпня 2016 року в розмірі 154730,29 грн. та передбачені колективним договором преміальні в розмірі 4500,00 грн. за 2013 рік та 4500,00 грн. за 2014 рік, а також завдану моральну шкоду, розмір якої оцінила у 20 000,00 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 8 серпня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача про поновлення її на роботі є необґрунтованими, при цьому вони не підлягають задоволенню у звязку з пропуском строку звернення до суду, передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Судом встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_2 8 квітня 2014 року було видано наказ № 108к про переведення її на посаду фахівця І категорії договірного відділу Департаменту правового супроводу ПАТ «ХК «Київміськбуд» на час відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_3

У звязку з проведенням змін в організаційній структурі товариства та затвердження нового штатного розпису ПАТ «ХК «Київміськбуд» на 2015 рік, була скорочена посада, на якій працювала позивач, що підтверджується матеріалами справи.

13 листопада 2014 року позивач була повідомлена працівниками відповідача про наступне звільнення з роботи, тобто за два місяці.

Оскільки по закінченню строку попередження в товаристві не було вакантних посад, профспілковим комітетом було розглянуто подання голови правління президента ПАТ «ХК «Київміськбуд» та надано дозвіл на розірвання трудового договору з позивачем на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно наказу від 11 лютого 2015 року № 71к ОСОБА_2 звільнено з посади фахівця І категорії договірного відділу Департаменту правового супроводу у звязку зі скороченням штату працівників згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач, 11 лютого 2015 року ознайомилась з наказом про звільнення о 15 год. 40 хв., проте відмовилась від його отримання, про що комісією у складі начальника відділу кадрової роботи ОСОБА_4, фахівця відділу кадрової роботи ОСОБА_5 та фахівця відділу кадрової роботи ОСОБА_6 було складено відповідний акт.

Також, цього ж дня позивачу було направлено листа щодо надання письмової згоди для пересилання її трудової книжки поштою, оскільки вона самовільно залишила робоче місце, що унеможливило вручення трудової книжки особисто на руки.

Згідно із п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За змістом ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбаченихпунктами 1(крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації),2-5,7 статті 40іпунктами 2і3 статті 41цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до розяснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Ураховуючи вимоги ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.

При цьому, як передбачено ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин справи і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача було проведено відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, а тому підстави для поновлення її на роботі та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Крім того, позивачем не доведено факт наявності у неї переважного права на залишення на роботі, оскільки порівняно з іншими працівниками, які займають таку ж посаду, має нижчу кваліфікацію та продуктивність праці.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, ОСОБА_2 вказала, що звільнення відбулося в період її амбулаторного лікування, що є порушенням правил про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП).

Однак, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, після ознайомленням з наказом про звільнення позивач без дозволу керівництва о 16 год. 00 хв. покинула приміщення ПАТ «ХК «Київміськбуд», зазначивши в журналі реєстрації місцевих відряджень потребу у відвіданні Фонду соціального страхування України.

За зверненням відповідача виконавча дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності за результатом перевірки обґрунтованості видачі листків непрацездатності на імя ОСОБА_2 повідомила про те, що листок непрацездатності серії АЛГ № 059825 з 11 лютого 2015 року по 16 лютого 2015 року видано ДП «Медичне науково-практичне обєднання «Медбуд» безпідставно. Дирекція дійшла висновку, що безперервна тимчасова непрацездатність ОСОБА_7 була заздалегідь спланована, а лікарями різних закладів реалізована.

Враховуючи наведене, колегія суддів ставить під сумнів наданий позивачем листок непрацездатності та вважає його неналежним та недопустимим доказом у справі на підтвердження доводів позивача в розумінні ст. ст. 58, 59 ЦПК України.

Не підтвердженні жодними доказами у справі посилання позивача на те, що скорочення штату працівників у департаменті фактично не відбулося, як і не вказано на підставі якої норми закону або внутрішніх положень у відповідача виник обовязок ознайомлювати її зі змінами в організаційній структурі і штатному розписі товариства.

В уточненій позовній заяві ОСОБА_2 також посилалася на обовязок ПАТ «ХК «Київміськбуд» виплатити їй передбачені колективним договором преміальні за 2013-2014 роки, проте при аналізі п. п. 3.12., 3.14. колективного договору товариства на 2012-2014 роки убачається, що за результатами роботи за рік та при наявності фінансових можливостей, адміністрація за погодженням з профспілковим комітетом, може виплатити своїм працівникам винагороду за підсумками роботи за рік відповідно до положення про преміювання працівників ПАТ «ХК «Київміськбуд», яке є додатком № 3 до цього договору.

Тобто, адміністрація за погодженням з профспілковим комітетом самостійно встановлює систему преміювання працівників у залежності від виконання виробничих завдань. До того ж, матеріалами справи не підтверджено, що 2013-2014 роках всі працівники відповідача, окрім позивача отримали преміальні до новорічних свят.

Разом з тим, як передбачено ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Таким чином, статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду.

Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі:

- вирішення трудового спору з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду);

- розгляду справи про звільнення з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду);

розгляду справи про звільнення з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Тобто, на відміну від інших трудових спорів, коли строк звернення до суду обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про поновлення на роботі обчислюється не інакше як з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Початком перебігу місячного строку для звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі слід вважати день вручення наказу про звільнення або день видачі трудової книжки.

Статтею 234 цього ж Кодексу встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 КЗпП України, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач була ознайомлена з наказом про звільнення 11 лютого 2015 року о 15 год. 40 хв., про що також свідчить вищезгаданий акт працівників відділу кадрів відповідача, а до суду з позовом звернулася 3 серпня 2015 року, тобто з пропуском встановленого ст. 233 КЗпП України місячного строку для звернення до суду з даним позовом.

Водночас, апеляційним судом встановлено, що під час неодноразової переписки між сторонами, позивача було попереджено про можливість звернутися до суду за захистом своїх прав в порядку ст. ст. 221, 232 КЗпП України.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 у звязку з пропуском строку звернення до суду з даним позовом, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач не навела поважних причин пропуску строку, оскільки будь-яких перешкод звернутися до суду за захистом порушеного права у місячний термін у неї не було.

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та вважає, що рішення Ірпінського міського суду Київської області від 8 серпня 2016 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні.

Керуючись ст. ст. 303, 307-308, 313 315, 316 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 8 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: Ю.М.Кулішенко

ОСОБА_8