Ухвала суду № 63117302, 29.11.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/10374/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк В.Ф. Провадження № 22-ц/773/1619/16 Категорія: 19 Доповідач: Матвійчук Л. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Матвійчук Л.В.,

суддів - Русинчука М.М., Осіпука В.В.,

з участю секретаря - Лимаря Р.С.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання частково недійсним договору про оформлення права перебування на території Шенгенської зони (Візи), за апеляційною скаргою представника відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2016 року позов ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання частково недійсним договору про оформлення права перебування на території Шенгенської зони (Візи) задоволено.

Ухвалено визнати недійсними п.п. 1, п.п. 5 п. 2.2. «Працівник зобов'язується» розділу 2 «Зобов'язання сторін» договору про оформлення права перебування на території Шенгенскьої зони (Візи) №04/12/15 укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та ОСОБА_3 04 грудня 2015 року.

В апеляційній скарзі представник відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - ОСОБА_2, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права просив його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що 18.11.2015 року між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений безстроковий трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, згідно якого працівник зобов'язався, зокрема, керувати автомобілем(а.с.4). 04 грудня 2015 року між ФОП ОСОБА_4, як роботодавцем, та ОСОБА_3, як працівником, було укладено договір №04/12/15 про оформлення права перебування на території Шенгенської зони (Візи). Згідно умов зазначеного договору, він не регулює трудові відносини між роботодавцем та працівником.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ст. 627 ЦК України).

Отже, одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 ЦК України. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.

Відповідно до п. 2 Трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю(надалі - Трудовий договір) працівник зобов'язаний керувати автомобілем, здійснювати заправку, перевіряти технічний стан, усувати несправності та пошкодження, виконувати регульовані роботи, утримувати автомобіль у чистоті і порядку, нести повну матеріальну відповідальність за вантаж та транспорт в цілому, дотримуватись трудової дисципліни, інструкцій з охорони праці, протипожежної безпеки, виробничої санітарії.

Для виконання обов'язків за Трудовим договором між Позивачем (Працівником) та Відповідачем (Роботодавцем) укладено цивільно-правовий договір № 04/12/15 про оформлення права перебування на території Шенгенської зони (Візи) від 04 грудня 2015 року(надалі - Договір №04/12/15). Згідно з п.п. 1 та п.п. 3 відповідач зобов'язується в міру необхідності звертатися в консульські установи/візові центри Республіки Польща в Україні та/або інших країн Шенгенської зони з клопотаннями щодо відкриття Шенген віз для Працівника з метою надання можливості останньому здійснювати міжнародні рейси на виконання доручень Роботодавця. Забезпечити працівника візовою підтримкою (консультаціями усними та письмовими, взяти на себе обов'язок по підготовці пакету документів для подання до візового центру, наділити його правом звернення у візовий центр за переважним правом роботодавця у VIP вікно), та будь-яке можливе сприяння у отриманні візи в тому числі: отримання листа на візову підтримку працівникові з Асоціації міжнародних автомобільних перевізників (АсМАП), членом якої є Роботодавець, оформленні запрошення від свого контрагента, оформлення страхового полісу, гарантійних листів, всіх довідок та надання всіх установчих документів Роботодавця, які вимагаються консульськими установами для отримання Шенген візи Працівникові.

Разом з тим, п.п. 1 п. 2.2 оспорюваного договору на працівника покладений обов'язок здійснювати за власний рахунок оплату вартості візи, послуг візового центру, страхового полісу, довідок та інші необхідні витрати.

Згідно п.п. 5 п. 2.2. Договору №04/12/15 у випадку розірвання працівником трудових відносин з роботодавцем до закінчення строку візи з власної ініціативи або з ініціативи власника ОСОБА_3 зобов'язаний, надати колишньому роботодавцю паспорт громадянина України для виїзду за кордон для анулювання ним Візи в установленому порядку або відшкодувати роботодавцю частину коштів, як компенсацію пропорційно до кількості невикористаних місяців строку дії візи із розрахунку 100 Євро по курсу НБУ на день розрахунку за кожний невикористаний місяць строку дії візи.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: зокрема визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За правилом ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну регулює Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну. Порядок в'їзду до іноземної держави регулюється законодавством відповідної держави.

Документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є зокрема паспорт громадянина України для виїзду за кордон (ч.1 ст. 2 «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»).

Крім того, з'ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами, тобто нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі.

Таким чином, правові норми, що регулюють дані правовідносини, не передбачають покладення на Працівника матеріальної відповідальності у вигляді компенсації за звільнення до закінчення строку дії візи та зобов'язання надати Роботодавцю паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, давши вірну оцінку обставинам справи, прийшов до правильного висновку, що зміст оспорюваних п.п. 1, п.п. 5 п. 2. укладеного між сторонами договору не відповідає актам цивільного законодавства, а тому обґрунтовано визнав зазначені пункти договору недійсними.

Доводи апеляційної скарги про відповідність Договору № 04/12/15 від 04 грудня 2015 року вимогам ст.633 ЦК України не заслуговують на увагу виходячи з такого.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

З змісту договору № 04/12/15 вбачається, що метою його укладення є врегулювання приватноправових відносин між Роботодавцем і Працівником відносно порядку оформлення Візи для працівника з метою надання можливості останньому здійснювати міжнародні автотранспорті рейси на виконання доручень Роботодавця, що випливають з укладеного між сторонами трудового договору від 18 листопада 2015 року, а тому не є публічним договором.

Безпідставними є покликання в апеляційній скарзі на ст. 228 ЦК України, яка передбачає правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки позов пред'явлений з підстав недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог статті 203 ЦК України.

Посилання суду на Постанову Кабінету Міністрів України № 663 від 23.04.1999 року «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України так і за кордоном», не впливає на правильність вирішення вказаного спору.

Згідно з ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального та процессуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді