Рішення № 63112500, 29.11.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 211/3220/15-ц 22-ц/774/2189/К/16

Справа № 211/3220/15-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження №22-ц/774/2189/К/16 суддя Бардін О.С.

Категорія - 33 ( ІІІ ) Суддя-доповідач ОСОБА_1

РІШЕННЯ

Іменем України

29 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

за участю секретаря - Чубіної А.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_2 та третьої особи Прокуратури Дніпропетровської області на рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 13 жовтня 2016року по справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, ОСОБА_3 комісії Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, треті особи - Прокуратура Дніпропетровської області, Криворізький відділ поліції Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, про відшкодування втрачених доходів та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури.

Особи, які беруть участь у розгляді справи:

позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4,

представик третьої особи Прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_5, -

В С Т А Н О В И Л А:

Утравні2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, ОСОБА_3 комісії Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, треті особи - Прокуратура Дніпропетровської області, Криворізький відділ поліції Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, про відшкодування втрачених доходів та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 09 квітня 2010 року Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у відношенні нього, як обвинуваченого у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст. 149, ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 149 КК України, було обрано запобіжний захід у виді утримання під вартою, який постановою цього ж суду від 26 травня 2010 року продовжено до 07 липня 2010 року.

27 серпня 2012 року на підставі постанови Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу йому змінено запобіжний захід з утримання під вартою на підписку про невиїзд.

21 листопада 2014 року постановою слідчого СВ Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.149 ч.2 КК України, закрито, на підставі ч.1 п.2 ст. 284 КПК України, в звязку з відсутністю в його діях складу злочину.

У звязку з незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури та суду, перебуванням під слідством впродовж 55 місяців та 14 днів, з яких безпосередньо під вартою 28 місяців та 20 днів, незаконним застосуванням відносно нього запобіжного заходу - підписки про невиїзд, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути за рахунок коштів державного бюджету України на його користь моральну шкоду у розмірі 5 000 000 грн. та втрачені доходи в розмірі 369333,30 грн.

Рішенням Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 13 жовтня 2016року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 1000000 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 ставить питання про зміну рішеннясуду в частині визначеногорозміру моральної шкоди. Зокрема, вважає, що суд не взяв до уваги тривалість його незаконного перебування під слідством в якості обвинуваченого впродовж 55 місяців та 14 днів, з яких безпосередньо під вартою 28 місяців та 20 днів, незаконного застосування відносно нього запобіжного заходу - підписки про невиїзд, й виниклі у звязку з цим наслідки. Перебування під вартою призвело до погіршення його життєвих звязків, він був позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Відносини з оточуючими погіршилися, оскільки перебування під вартою вплинуло на його характер та на теперішній час він змушений вести достатньо замкнутий спосіб життя, адже його не покидає відчуття глибокої депресії. Крім того, погіршився стан його здоровя, що вимагає додаткових витрат на лікування. Позивач вважає, що рівноцінною компенсацією завданих йому моральних страждань буде 5000000,00 грн., а визначена судом сума грошової компенсації є занадто заниженою.

В апеляційній скарзі третя особа Прокуратура Дніпропетровської області ставить питання про зміну рішення в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди та зменшення її розміру. Зокрема, позивачем не надано доказів спричинення йому моральної шкоди у розмірі 1 00 000,00 грн., а суд, у порушення ст. 213 ЦПК України, не обґрунтував розмір стягнутої суми належними та допустимими доказами.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги частково, судом першої інстанції не досліджено, чи мало місце погіршення загального стану та якості життя позивача внаслідок відповідних подій. Вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди слід визначати з урахуванням мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2, представник відповідача ОСОБА_3 комісії Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області ОСОБА_6 зазначає, що її доводи є необґрунтованими, а тому просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.

Рішення суду в частині вирішення питання щодо позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди не оскаржується, а тому колегією суддів не перевіряється законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині, оскільки, згідно з вимогами частини 1 статті 303 ЦПК України і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 р., під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_4, які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 та просили її задовольнити, відхиливши апеляційну скаргу третьої особи Прокуратури Дніпропетровської області, як необґрунтовану, представника третьої особи Прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_5, яка підтримала апеляційну скаргу Прокуратури Дніпропетровської області та просила її задовольнити, відхиливши апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2, як необґрунтовану, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг та письмових заперечень на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 підлягає відхиленню, а апеляційна скарга Прокуратури Дніпропетровської області -частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 22 березня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушена кримінальна справа №70101073 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 149 КК України.

08 квітня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушена кримінальна справа №70101073/1 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 149, ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 149 КК України.

12квітня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушена кримінальна справа №70101073/2 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 149 КК України.

13квітня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушена кримінальна справа №70101073/3 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 149 КК України.

21квітня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушена кримінальна справа №70101073/4 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 149 КК України.

22квітня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушена кримінальна справа №70101073/5 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 149 КК України.

22 квітня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушена кримінальна справа №70101073/6 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 149 КК України.

30 квітня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушена кримінальна справа №70101073/7 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 149 КК України.

14 травня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушена кримінальна справа №70101073/8 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 149 КК України.

19 травня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушена кримінальна справа №70101073/9 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 149 КК України.

28 травня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушена кримінальна справа №70101073/10 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 149 КК України.

02 червня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області

порушена кримінальна справа №70101073/11 за ознаками злочину,

передбаченого ч.2 ст. 149 КК України.

23 червня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушена кримінальна справа №70101073/12 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 149 КК України.

23 червня 2010 року кримінальні справи СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області об'єднані в одне провадження.

07 квітня 2010 року ОСОБА_2 був затриманий у порядку ст. 115 КПК України (а.с. 14-15).

На підставі постанови Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2010 року у відношенні ОСОБА_2, обвинуваченого у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст. 149, ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 149 КК України, продовжено строк затримання до 14 квітня 2010 року (а.с. 16).

Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2010 року обрано у відношенні ОСОБА_2, обвинуваченого у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст. 149, ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 149 КК України, запобіжний захід у виді утримання під вартою (а.с. 17).

Згідно з постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2010 року продовжено строк утримання під вартою ОСОБА_2, обвинуваченого у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст. 149, ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 149 КК України, до 07 липня 2010 року (а.с. 18-19).

25 червня 2010 року кримінальна справа за звинуваченням ОСОБА_2 у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст. 149, ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 149КК України, направлена до Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу.

Постановою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 серпня 2012 року запобіжний захід ОСОБА_2, обвинуваченого у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст. 149, ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 149 КК України, змінено з утримання під вартою на підписку про невиїзд (а.с. 20-21).

Вироком Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу від 27 грудня 2013 року кримінальна справа за звинуваченням ОСОБА_2 у скоєнні злорчинів, передбачених ст ч.2 ст. 149, ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 149 КК України, повернута для додаткового розслідування прокуророві Дніпропетровської області.

Постановою слідчого СВ Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 21 листопада 2014 року кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014040000000131 від 28 березня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.149 КК України, закрито в звязку з відсутністю в діянні ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України, відповідно до ч.1 п.2 ст. 284 КПК України (а.с. 5-13).

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_2 підданий кримінальному переслідуванню впродовж 55 місяців та 14 днів, під час якого притягався в якості обвинуваченого по кримінальній справі, відносно нього обирались міри запобіжного заходів у вигляді утримання під вартою впродовж 28 місяців та 20 днів, підписки про невиїзд.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 та стягуючи на його користь 1000 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що незаконними діями органів досудового слідства порушено право позивача на свободу та особисту недоторканість, закріплене в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та завдано моральної шкоди, що виявилась в душевних стражданнях, які зазнав позивач в зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, перебуванням під вартою, підпискою про невиїзд, пов'язаними з цим обмеженнями в його житті, в порушенні нормального та звичного способу життя, в порушені і розриві деяких його соціальних зв'язків, в пригніченому стані, почутті приниження, відчаю і страху, що не могло не відбитись на його психологічному стані.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частинами 2, 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Частиною 2 ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, якщо шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування, як запобіжного заходу, тримання під вартою.

За ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади, відшкодовується Державою незалежно від вини цього органу.

Згідно з ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, відшкодовується Державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду; право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду виникає у разі закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок його незаконного засудження, незаконного притягнення, як обвинуваченого, а згідно із вимогами ст. 3 цього ж Закону, громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Згідно із вимогами ст.ст. 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди у порядку та у розмірах, визначених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; відшкодування моральної шкоди проводиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом, згідно з ч.1, 3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», проводиться за рахунок коштів державного бюджету і не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством.

Тобто, законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, однак розмір моральної шкоди, який підлягає до відшкодування, у кожному конкретному випадку має визначатися судом з урахуванням обставин справи, а доводи апеляційної скарги третьої особи Прокуратури Дніпропетровської області щодо необхідності визначення розміру моральної шкоди саме виходячи з мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством є необґрунтованими.

Так, не можна вважати рівнозначним перебування під слідством з урахуванням міри запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд та у вигляді тримання під вартою, адже в залежності від цих обставин глибина перенесених моральних страждань буде різнитись і, встановивши у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» розмір мінімального відшкодування моральної шкоди, законодавець не вніс жодних обмежень щодо максимального розміру моральної шкоди, яка може бути відшкодована на підставі цього Закону.

В п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Встановивши, що постановою слідчого СВ Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 21 листопада 2014 року кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.149 КК України, закрито на підставі ч.1 п.2 ст. 284 КПК України, в звязку з відсутністю в діянні ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК, взявши до уваги, що позивач перебував під судом та слідством впродовж 55 місяців та 14 днів, з яких безпосередньо під вартою 28 місяців та 20 днів, застосуванням до нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про існування правових підстав для часткового задоволення позову.

Однак, визначаючи розмір належної позивачу компенсації за спричинену йому моральну шкоду, суд першої інстанції не в повній мірі врахував положення ст. 23 ЦК України, ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» п. 14постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до яких законом встановлено лише мінімальній розмір відшкодування моральної шкоди, а реальна компенсація моральної шкоди має визначатись судом зурахуванням обставин справи, характеру та обсягу страждань і немайнових втрат, яких зазнала особа, а також засад розумності, виваженості та справедливості.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди необхідно врахувати положення ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до якого відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, незаконного накладення арешту на майно, незаконного здійснення інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. В даному випадку такими діями є як незаконне кримінальне переслідування впродовж 55 місяців та 14 днів, так і незаконне довготривале - 28 місяців та 20 днів тримання під вартою.

Разом з тим, тримання під вартою найсуворіший запобіжний захід, який максимально обмежує права та свободи людини і громадянина, зокрема найважливіше право на свободу й особисту недоторканність. Застосування тримання під вартою як запобіжного заходу є найгострішим втручанням у сферу гарантованого Конституцією України права на свободу та особисту недоторканість.

Європейський суд з прав людини вказує, що взяття під варту це «такий серйозний захід, який виправданий лише тоді, коли інші, менш серйозні заходи, були розглянуті та визнані недостатніми для забезпечення інтересів людини і суспільства» (рішення ЄСПЛ «ОСОБА_7 проти Польщі» від 4 квітня 2000 р.).

Згідно абзацу першого статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України, - кожен має право на свободу та особисту недоторканність.

Європейський суд з прав людини у справах «Світлорусов проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Корнейкова проти України», «Мироненко і Мартенко проти України» звернув увагу на окремі аспекти застосування національними судами п.5 ст. 5 Конвенції, відповідно до якого кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має право на відшкодування шкоди у судовому порядку, з огляду на неможливість для заявників отримати відшкодування шкоди, завданої національними органами у контексті провадження в їхніх кримінальних справах.

До того ж Європейський суд з прав людини у своїх рішення по справах «Смірнова проти України» від 8 листопада 2005 року, «Кудла проти Польщі» від 26 жовтня 2000 року зауважив відсутність спеціальних правових інструментів, за допомогою яких заявник міг би оскаржити тривалість провадження.

Визначаючи компенсацію моральної шкоди, колегією суддів враховується, що незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати позивачу, призвели до позбавлення права позивача ОСОБА_2 на свободу та особисту недоторканість, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Він був позбавлений можливості реалізації своїх звичок і бажань, погіршилися відносин з оточуючими людьми. Крім того, погіршився стан здоровя позивача та він потребує постійного лікування (а.с. 24).

На думку колегії суддів, з урахуванням конкретних обставин справи та обсягу заподіяної шкоди, приймаючи до уваги глибину та тривалість моральних страждань позивача, який, згідно з його поясненнями, на теперішній час докладає зусилля для організації свого життя та збереження сімї, веде замкнутий спосіб життя та перебуває у депресії (а.с. 191-194), а також виходячи із засад розумності і справедливості, належною компенсацією моральної шкоди позивачу має бути сума 500000,00 грн., у звязку з чимрішення суду в частині розміру моральної шкоди підлягає зміні на підставі п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.

В звязку з викладеним, колегія суддів вважає частково прийнятними доводи апеляційної скарги Прокуратури Дніпропетровської області про те, що судом завищено розмір моральної шкоди, стягнутої на користь ОСОБА_2, та відхиляє апеляційну скаргу позивача.

Керуючись ст. 303, 307 ст.309 ч.1 п.3, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 - відхилити.

Апеляційну скаргу третьої особи Прокуратури Дніпропетровської області - задовольнити частково.

Рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 13 жовтня 2016року в частині розміру моральної шкоди, стягнутої за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2, змінити, зменшивши його з 1 000 000 (однго мільойна) грнивень 00 копійок до 500000 (пятисо тисяч) гривень 00 копійок.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: