Рішення № 63112387, 30.11.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7132/16 Справа № 209/495/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Деркач Н.М.

Категорія 5

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Деркач Н.М.,

суддів: Пищиди М.М., Осіяна О.М.,

при секретарі Черкас Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі

апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради на рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 19 липня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Адміністрації Дніпровського району Кам`янської (Дніпродзержинської) міської ради, третя особа Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської (Дніпродзержинської) міської ради, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з даним позовом до Адміністрації Дніпровського району Дніпродзержинської міської ради (змінено назву на Кам`янську міську раду) про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначили, що на підставі рішення виконавчого комітету Дніпровської районної ради м. Дніпродзержинська від 21 вересня 2005 року № 206 позивачу ОСОБА_2, як співробітнику Дніпровського РВ м. Дніпродзержинська, на склад сімї із двох осіб: позивача ОСОБА_2, його дружини - позивача ОСОБА_3, була виділена двокімнатна квартира, житловою площею, 28,6 кв.м., загальною площею 49,0 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1. На підставі вказаного рішення виконкому 23 вересня 2005 року ОСОБА_2 отримав ордер №11 на житлове приміщення вказаною за адресою та зареєструвався у ньому зі своєю дружиною, позивачкою ОСОБА_3, відкрив особовий рахунок та уклав договори з комунальними службами міста про надання послуг.

Зазначена вище квартира належала на праві приватної власності ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який був направлений органом опіки та піклування до будинку-інтернату для психотроників в м. Кривий Ріг, де у квітні 2014 року помер. Після його смерті ніхто із заявами про прийняття спадщини не звертався, фактично спадщину не приймав, спадкова справа після померлого ОСОБА_4 не заводилася і свідоцтво про право на спадщину нікому не видавалося.

Посилаючись на те, що позивачі з 21 вересня 2005 року добросовісно, зі згоди органу місцевого самоврядування, заволоділи квартирою, розташованою АДРЕСА_2, яка належала ОСОБА_4 на праві приватної особистої власності, і продовжують, зі згоди органу місцевого самоврядування, до теперішнього часу, тобто більше десяти років відкрито, безперервно володіти нерухомим майном, тобто виконувати всі дії, які належить виконувати власнику нерухомого майна, просили суд визнати за ними право спільної часткової власності в рівних частках на зазначене нерухоме майно.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 19 липня 2016 року, у якому ухвалою суду від 29.07.2016 року виправлено описку, позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено.

Визнано за позивачами право спільної часткової власності за набувальною давністю у рівних частках на квартиру, житловою площею 28,1 кв.м., загальною площею 48,0 кв.м., розташовану за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпродзержинськ (Кам'янське), АДРЕСА_3, що є підставою для реєстрації за ними права спільної часткової власності у рівних частках на вказану квартиру в органах державної реєстрації.

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 23.09.2016 року розподілено судові витрати.

Не погоджуючись з вищевказаним судовим рішенням, третя особа Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської радиподав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права і невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Частиною 3 статті 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Дніпровської районної ради м. Дніпродзержинська від 21 вересня 2005 року № 206 «Про надання житлової площі», за клопотанням Дніпродзержинського міського управління УМВС України в Дніпропетровській області, відповідно до ст. 51, п.5 ст. 71 Житлового кодексу України, ст. 22 Закону України «Про міліцію», статей 52, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», позивачу ОСОБА_2, як співробітнику Дніпровського РВ м. Дніпродзержинська, який перебував у черзі на отримання житлової площі, на склад сімї із двох осіб: позивача ОСОБА_2, його дружини - позивача ОСОБА_3, була виділена двокімнатна квартира, житловою площею, 28,6 кв.м., загальною площею 49,0 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1. На підставі вказаного рішення виконкому позивачу ОСОБА_2 23 вересня 2005 року був виданий ордер №11 на житлове приміщення вказаною за адресою, після чого позивачі зареєструвалися за місцем знаходження квартири, і на імя позивача був відкритий особовий рахунок на житлове приміщення, були укладені договори з комунальними службами міста про надання послуг.

Зазначена вище квартира належала на праві приватної власності ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, і була передана йому у власність згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Виділення вказаної квартири сімї позивача відбулося внаслідок направлення органом опіки та піклування та перебування власника житла, самотньої людини, інваліда, у будинку-інтернаті для психотроників в м. Кривий Ріг (путівка № 295 від 24 червня 2005 року) на повному державному забезпеченні, зі зняттям його з реєстрації за місцем проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, та з метою збереження житлової площі, з якої він вибув.

Рішенням виконкому Дніпровської районної ради м. Дніпродзержинська від 21 вересня 2005 року № 206 «Про надання житлової площі» також було встановлено, що житлова площа зберігається за ОСОБА_4 протягом усього часу його перебування у будинку-інтернаті, й в разі його повернення йому надається житлова площа, з якої він вибув.

З моменту надання житлового приміщення і реєстрації в ньому до теперішнього часу позивачі постійно проживають у спірній квартирі, вона є їх єдиним постійним зареєстрованим місцем проживання, вони підтримують квартиру у належному житловому стані, виконали капітальний ремонт, регулярно оплачують квартирну плату та комунальні послуги, що надаються до житлового приміщення.

02 серпня 2007 року до особового рахунку на квартиру були внесені відомості про малолітню дочку позивачів ОСОБА_5, яка народилася 23 червня 2007 року, і з моменту народження до теперішнього часу постійно мешкає у квартирі разом із позивачами.

11 лютого 2014 року власник квартири ОСОБА_4, перебуваючи у будинку-інтернаті, помер, що підтверджується копією актового запису про смерть № 393 від 05.03.2014 р. (а.с.62).

Після смерті ОСОБА_4 ніхто із заявами про прийняття спадщини не звертався, фактично спадщину не приймав, спадкова справа після померлого ОСОБА_4 не заводилася, свідоцтво про право на спадщину нікому не видавалося, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру від 08.07.2016 р. (а.с. 77).

Звертаючись до суду з позовом, позивачі посилалися на те, що вони з 2005 року постійно проживають у спірній квартирі, вона є їх єдиним постійним зареєстрованим місцем проживання, вони підтримують квартиру у належному житловому стані та оплачують комунальні послуги; після смерті власника квартири із заявою про прийняття спадщини ніхто не звернувся.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та наявності правових підстав для їх задоволення.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає, у звязку з чим підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майномпротягом десяти років або рухомим майномпротягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщоіншене встановлено цим Кодексом.

Виходячи зі змісту ст. 344 ЦК України, обставинами, які мають значення для справи та які повинен довести саме позивач (ч. 1 ст. 60 ЦПК України), є: законний обєкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Зокрема, володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном). Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника. При цьому добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.

Позов про право власності за давністю володіння не може предявити законний володілець або особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є її власником. Тобто, виключено набуття права власності на майно, яке знаходиться у володінні власника і ніколи не вибувало з його володіння.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі проживали у спірній квартирі з 2005 року на підставі рішення виконкому Дніпровської районної ради м. Дніпродзержинська від 21 вересня 2005 року № 206 «Про надання житлової площі», яким, серед іншого, було встановлено, що житлова площа зберігається за власником квартири ОСОБА_4 протягом усього часу його перебування у будинку-інтернаті, й в разі його повернення йому надається житлова площа, з якої він вибув. Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були обізнані, що користуються спірною квартирою, яка за життя на праві власності належала ОСОБА_4, що, у розумінні ст.344 ЦК України, позбавляє їх можливості захистити своє право шляхом визнання права власності за набувальною давністю.

У зв'язку з чим, висновок суду щодо наявності правових підстав для задоволення позову є незаконним та необґрунтованим.

Посилання позивачів на те, що з 21 вересня 2005 року вони добросовісно, зі згоди органу місцевого самоврядування, заволоділи спірною квартирою, яка належала ОСОБА_4 на праві приватної особистої власності, і продовжують більше десяти років відкрито, безперервно володіти зазначеним нерухомим майном, не можуть бути підставою для задоволення їх позову, оскільки протирічать ст.344 ЦК України.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин ст.344 ЦК України, не з'ясував у повному обсязі права і обов'язки сторін, обставини справи, у звязку з чим, постановив рішення, яке не відповідає вимогам закону.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 19 липня 2016 року разом з додатковим рішенням суду від 23 вересня 2016 року підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3

На підставі ст.88 ЦПК України з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягає стягненню в рівних частинах на користь Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 606,32 грн.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 308, 314,316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради - задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 19 липня 2016 рокута додаткове рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 23 вересня 2016 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Адміністрації Дніпровського району Кам`янської (Дніпродзержинської) міської ради, третя особа Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 в рівних частинах на користь Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 606,32 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: Н.М. Деркач Пищида М.М. Осіян О.М.