Рішення № 63112003, 24.11.2016, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

24.11.2016 Єдиний унікальний номер 205/8618/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 листопада 2016 року Ленінський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючого - судді Федченко В.М.,

при секретарі Джурко Ю.І.,

за участю: представника

позивача Збарської І.В.,

представників

відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дніпропетровська цивільну справу за позовом ТОВ «Акант-Інвест» до ОСОБА_4, ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Новий», третя особа: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна «Про визнання договорів недійсними», -

В С Т А Н О В И В:

09.12.2015 року Позивач в особі ТОВ «Акант-Інвест» звернувся до суду з позовом до Відповідачів в особі ОСОБА_4 (далі Відповідач-1), ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Новий» (далі Відповідач-2), третя особа: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Батова Л.Г., про визнання договорів недійсними. Крім застосування заходів забезпечення позову Позивач у позовній заяві також просив наступне:

1. Визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотеко держателя від 28.11.2014, укладений між Відповідачем-2 в особі ПАТ АКБ «Новий» та Позивачем (ТОВ «Акант-Інвест»).

2. Визнати недійсним договір найму будівель та споруд з правом викупу від 28.11.2014, укладений між Відповідачем-2 в особі ПАТ АКБ «Новий» та Позивачем (ТОВ «Акант-Інвест»).

3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 12.11.2015 року, укладений між Відповідачем-2 та Відповідачем-1 (ОСОБА_4.) про відчуження ? частки будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, що посавідче5ний приватним нотаріусом Днніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6,

4. Нерухоме майно - будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 1,4363 га, кадастровий номер НОМЕР_1 повернути у власність ТОВ «Акант-Інвест».

5. Визнати право власності на будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 1,4363 га, кадастровий номер: НОМЕР_1 за ТОВ «Акант-Інвест» (а.с.2-5).

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.12.2015 року застосовано заходи забезпечення позову за заявою Позивача в особі ТОВ «Акант-Інвест» (а.с.74-75).

Зазначена ухвала оскаржена в апеляційному порядку представником Відповідача-2 (а.с.81-83).

Позивачем були надані письмові заперечення на апеляційну скаргу (а.с.126-128).

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17.02.2016 року апеляційну скаргу Відповідача-2 відхилено, а ухвалу судді суду першої інстанції від 10.12.2015 року залишено без змін (а.с.145-146).

Представник Позивача первісно не являвся в судове засідання, а в подальшому заявляв різноманітні клопотання (в тому числі й про відвід судді), скеровані, на погляд представників Відповідача-1 та Відповідача-2, на безпідставне затягування розгляду справи.

Заслухавши пояснення представників Позивача та представників Відповідача-1 та Відповідача-2, дослідивши матеріали та наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню із наступних підстав.

Зокрема, ст.ст.57, 58 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 60 ЦПК України).

Позивач у свою чергу не довів суду ті факти, на які він посилається в позовній заяві, а доводи викладені в останній не підтверджені жодним належним доказом.

03.11.2011 р. між Банком та ТОВ виробничо-комерційним підприємством «Акант» був укладений кредитний договір № 1268911/К1, на підставі якого Банк надав кредитну лінію в розмірі 1 500 000,00 грн.

03.11.2011 р. в якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між Банком та ТОВ «Акант-Інвест» був укладений іпотечний договір № 12691113/З-(1268911), предметом іпотеки виступили будівлі та споруди розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону: у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 6.2. ст. 6 вказаного договору Іпотеки, передбачено, що звернення стягнення на предмет Іпотеки буде здійснюватись одним з таких способів за вибором Іпотекодержателя: 1) за рішенням суду; 2) на підставі виконавчого напису нотаріуса; 3) шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим Договором застережень про задоволення вимог Іпотекодержателя.

19.09.2012 р. між АКБ «Новий», ТОВ ВКП «Акант» та ТОВ «Акант-Інвест», був укладений договір про заміну сторони в зобов'язанні. Всі зобов'язання ТОВ ВКП «Акант» по укладеному кредитному договору перейшли до ТОВ «Акант-Інвест».

28.11.2014 р. між ТОВ «Акант-Інвест» та Банком був укладений договір про задоволення вимог Іпотекодержателя.

28.11.2014 р. між ТОВ «Акант-Інвест» та Банком був укладений договір найму будівель та споруд.

Посилання Позивача на той факт, що Банк, начебто, скориставшись скрутним становищем Позивача, змусив укласти договір оренди будівель та споруд, а також щодо погіршення фінансового стану Позивача, не знаходять свого дійсного підтвердження, та є лише припущенням виходячи з наступного.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК України).

Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (ст. 44 ГК України).

Незадовільний фінансовий стан підприємства - є наслідком господарської діяльності Позивача і жодним чином не може бути віднесений до укладеного кредитного договору № 1268911/К1 від 03.11.2011 р. і тим більш не може відноситись до укладеного договору іпотеки № 12691113/З-(1268911) від 03.11.2011 р. та договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. При цьому пропозиція укласти договір є правочином, так як і акцепт, а тому і акцепт і оферта мають свідчити про вираження волі та відповідати вимогам ст.202 ЦК України. Водночас пропозиція укласти договір має відповідати вимогам ст.641 ЦК України, а відповідь про прийняття пропозиції вимогам ст. 642 ЦК України. Договір може укладатися шляхом складання одного документу, мається на увазі документ під назвою договір, шляхом обміну листами (пропозиція, відповідь про прийняття пропозиції). Відповідь щодо прийняття пропозиції у разі бажання особи укласти договір може бути засвідчена шляхом вчинення дії (дій), зміст якої (яких) засвідчує волю названої особи на укладення договору за запропонованих умовах.

Частиною 5 ст.203 ЦК України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин - це волевиявлення, тобто дія особи, яка відображає внутрішню волю останньої.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

30.09.2014 р. протоколом загальних зборів № 4 Позивач ухвалив, звернутись до АКБ «Новий» із листом про виконання зобов'язань ТОВ «Акант-Інвест» за кредитним договором № 1268911/К1 від 03.11.2011 р. шляхом передачі на баланс Банку предмету іпотеки: будівлі та споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 згідно укладеного іпотечного договору. Укласти з Банком договір про задоволення вимог Іпотекодержателя з подальшим оформленням на АКБ «НОВИЙ» права власності на предмет іпотеки. Право підпису договору про задоволення вимог Іпотекодержателя залишено за ОСОБА_7

У відповідності до наведеного протоколу загальних зборів № 4, 30.09.2014 р. Позивач, листом за вих. № 90, звернувся до Банку та запропонував, в зв'язку із неможливістю своєчасного виконання обов'язків за укладеним кредитним договором № 1268911/К1 від 03.11.2011 р., укладеного між АКБ «НОВИЙ» та ТОВ «Акант-Інвест» прийняти на баланс Банку предмет іпотеки: будівлі та споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, згідно іпотечного договору № 12691113/З-(1268911) від 03.11.2011 р., який є забезпеченням за вищезгаданим кредитним договором, шляхом укладення договору про задоволення вимог Іпотекодержателя з подальшим оформленням на АКБ «НОВИЙ» права власності на предмет іпотеки.

З наведених вище обставин, вбачається, що саме Позивач виявив своє бажання та з власної ініціативи здійснив заміну сторони в зобов'язання та запропонував укласти договір про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Як вже зазначалось вище, 28.11.2014 р. між ТОВ «Акант-Інвест» та Банком був укладений договір про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку»;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 цього Закону.

Правовідносини у сфері іпотеки регулюються низкою нормативно-правових актів. Передусім це закон «Про іпотеку» від 5.06.2003 №898-ІV, згідно з ст.2 якого законодавство про іпотеку базується на Конституції та складається з Цивільного кодексу, Господарського кодексу, Земельного кодексу, цього закону та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України.

Відповідно до ст.3607 Цивільного процесуального кодексу, рішення Верховного Суду, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням ВС.

Відповідно до закону №898-ІV іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні й користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим законом.

Визначення іпотеки міститься і у ст.575 ЦК, згідно з якою іпотека - це застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (ч.4 ст.3 закону №898-ІV). Дійсне зобов'язання повинне грунтуватися на чинних правових підставах виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених законом, якими є договір або інший правочин, закон, рішення суду (ст.11, ч.2 ст.509 ЦК), і повинне бути спрямоване на реальне настання юридичних наслідків.

Відповідно до ч.1 ст.3 закону №898-ІV іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Договір є найпоширенішою підставою для виникнення іпотечних правовідносин. Під час укладення договору іпотеки потрібно дотримуватися встановлених законом вимог, зокрема щодо його форми та змісту, порядку внесення змін до нього, виду та правового статусу майна, що дозволено передавати в іпотеку, умов передачі майна в іпотеку та інших, визначених законом аспектів, які мають суттєве значення для дійсності такого договору.

Законна іпотека виникає в силу прямих вказівок щодо неї в законі й не залежить від волевиявлення сторін.

Іпотека на підставі закону виникає в таких випадках:

1) відповідно до ст.735 ЦК в разі передання під виплату ренти земельної ділянки або іншого нерухомого майна одержувач ренти набуває право застави на це майно;

2) відповідно до стст.694, 695 ЦК з моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати, а також при продажу товару в кредит з умовою про розстрочення платежу продавцю належить право застави на цей товар;

3) відповідно до ст.88 Податкового кодексу України майно платника податків, який має податковий борг, передається в податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно із цим кодексом та не потребує письмового оформлення;

4) відповідно до ст.4 Міжнародної конвенції про морські застави та іпотеки від 6.05.93 морською заставою щодо судна забезпечуються: a) вимоги екіпажу щодо заробітної плати та інших сум; б) вимоги у зв'язку із загибеллю або тілесними ушкодженнями на суші або на воді, якщо вони безпосередньо пов'язані з експлуатацією судна; в) вимоги щодо винагороди за рятування судна; г) вимоги щодо виплати портових зборів, зборів за користування каналами та іншими водними шляхами та лоцманських зборів; д) вимоги, що випливають з цивільних правопорушень, пов'язаних із заподіянням матеріальної шкоди або шкоди в процесі експлуатації судна, за винятком втрати або пошкодження вантажу, контейнерів або багажу пасажирів, що перевозяться на судні, - забезпечується морською іпотекою судна.

Рішення суду як підстава для виникнення іпотеки є новелою в законодавстві, яка поки що не набула реалізації.

Ураховуючи положення ст.16 ЦК та ст.1 ЦПК, встановлення іпотеки на підставі рішення суду може бути застосоване як один із способів захисту прав та інтересів учасників цивільних правовідносин. Оскільки до іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом, таке рішення повинно містити всі відомості, визначені законом №898-ІV як істотні умови договору.

Згідно зі ст.ст.1, 5 ч.1 Закону №898-ІV предметом іпотеки є об'єкти нерухомого майна та об'єкти, які прирівнюються до таких цим законом. До них чинним законодавством, зокрема, віднесено: земельні ділянки; будівлі; споруди; підприємство як майновий комплекс; житлові будинки; квартири; дачі; садові будинки; гаражі; об'єкт незавершеного будівництва, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно в майбутньому; право оренди чи користування нерухомим майном, яке надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти та відчужувати об'єкт нерухомого майна.

Об'єкти нерухомого майна можуть бути предметом іпотеки лише за таких умов: майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; воно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим законом.

Згідно із ч.1 ст.36 закону №898-ІV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Зважаючи на те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя є окремим від іпотечного договором, який потребує нотаріального посвідчення, на його укладення повинна бути також надана нотаріально засвідчена згода другого з подружжя, якщо предметом цих договорів є спільне майно.

Прирівнювання до договору про задоволення вимог іпотекодавця також відповідного застереження про це в іпотечному договорі (ч.2 ст.36 закону №898-ІV) потребує під час укладення іпотечного договору щодо спільного майна отримання окремої згоди другого з подружжя на включення до цього договору іпотеки відповідного застереження. Відсутність такої згоди дає можливість визнати договір про задоволення вимог іпотекодавця і відповідного застереження недійсним, а в разі звернення стягнення на їх підставі - оскаржити таке стягнення в суді.

Відповідно до ст.18 Закону №898-ІV іпотечний договір укладається між одним або кількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч.1 ст.220 ЦК).

Згідно зі ст.4 Закону №898-ІV обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Державна реєстрація застави повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об'єктів проводиться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а саме - Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого постановою КМ від 5.07.2004 №830.

Державна реєстрація іпотеки всіх інших об'єктів нерухомості, відмінних від зазначених у другому реченні ст.4 закону №898-ІV, здійснюється в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень особою, на яку відповідно до законодавства покладені функції щодо державної реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою, на підставі повідомлення іпотекодержателя.

Такими особами законом №1952-IV визначено державного реєстратора та у випадку, передбаченому цим законом, нотаріуса як спеціального суб'єкта, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (ст.9).

Як зазначається у законі №898-ІV: взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону (ч.2 ст.3 закону №898-ІV зі змінами від 4.07.2013), а не з моменту нотаріального посвідчення іпотечного договору. У зв'язку із зазначеним з моменту набрання чинності відповідними змінами (4.08.2013) реєстрація іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є підставою для її дійсності. Разом з тим права, які виникли на підставі іпотек, укладених до набрання чинності змінами щодо моменту виникнення прав та обов'язків за іпотечними правовідносинами (до 4.08.2013), у разі відсутності їх державної реєстрації визнаються дійсними.

Державна реєстрація іпотеки визначає пріоритет іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог. Згідно із ч.7 ст.3 закону №898-ІV пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Статтею 18 закону №898-ІV передбачено обов'язкові істотні умови, які повинні міститись в договорі, за відсутності хоча б однієї з яких договір іпотеки може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду, а саме:

- найменування, місцезнаходження та код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців - для юридичних осіб - резидентів. Найменування, місцезнаходження й державу, де зареєстровано, - для юридичних осіб - нерезидентів;

- прізвище, ім'я, по батькові, адресу постійного місця проживання, ідентифікаційний номер - для фізичних осіб - громадян України;

- прізвище, ім'я, по батькові, громадянство, адресу постійного місця проживання за межами України - для фізичних осіб - іноземних громадян та осіб без громадянства;

- зміст та розмір основного зобов'язання, строк та порядок його виконання та/або посилання на правочин, в якому вказане основне зобов'язання;

- опис предмета договору іпотеки, достатній для його ідентифікації, та (або) його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер, та у разі іпотеки земельної ділянки її цільове призначення;

- посилання на видачу заставної або її відсутність.

Відповідно до ст.19 закону №898-ІV зміни та доповнення до іпотечного договору підлягають нотаріальному посвідченню. Відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Стосуватися вони можуть продовження терміну виконання основного зобов'язання, заміни предмета іпотеки або змін у предметі іпотеки тощо.

У своєму позові ТОВ «Акант-Інвест» використовує ноу-хау: однією з підстав визнання Договору задоволення вимог іпотекодержателя недійсним є виконання правочину юридичною особою, під впливом фізичного та психологічного тиску, тяжкої для юридичної особи обставини;другим відкриттям є те, що за думкою ТОВ «Акант-Інвест», ПАТ «АКБ «Новий» недобросовісним набувачем нерухомого майна за договором вимог іпотекодержателя, оскільки відчуження майна та набуття право власності на нього повинно безпосередньо договором передбачатися перехід власності за дійсну його вартість та отримання Продавцем грошових коштів за це майно.

За змістом ч.1 ст.203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодерження в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За змістом ст.ст.572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до ст.578 ЦК України та ст.6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

Відповідно до пункту 5 Постанови №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику правах про захист права власності та інших речових прав» Пленуму ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ: «Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК). Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним».

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Так, відповідно до звіту про незалежну оцінку нерухомого майна, ринкова вартість нежитлових будівель та споруд розташованих за адресою: АДРЕСА_1, складає 586 000,00 грн.

Тобто не підлягає задоволенню твердження Позивача, щодо реальної вартості предмета іпотеки вказаної в Іпотечному договорі № 1269111/З-(1268911), а саме: п. 2.3. вказаного договору встановлено, що за домовленістю сторін на момент укладення цього договору предмет іпотеки оцінено в сумі 3 200 000,00 грн. При цьому сторони згодні з тим, що при зверненні стягнення та реалізації предмету іпотеки Іпотекодержатель не буде зв'язаний або будь-яким чином обмежений зазначеною сумою. Вказана сума, лише погоджена сторонами договору, про що свідчить протокол узгодження договірної ціни та жодним чином не може свідчити про реальну вартість предмету іпотеки.

Окрім цього, договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, наслідком якого є погашення кредиту за рахунок предмета іпотеки, який в свою чергу переходить у власність Іпотекодержателя, в результаті якого позичальник звільняється від кредиту, не має на меті передачу будь-яких коштів Позичальнику як це передбачено, наприклад, за договором купівлі-продажу.

А тому не підлягає задоволенню посилання Позивача про зменшення вартості предмета іпотеки та неотримання від Банку грошових коштів.

Щодо, начебто, порушення вимог Закону щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки та укладення договору оренди будівель з Позивачем суд зазначає наступне.

Державна реєстрація прав є обов'язковою, оскільки відповідно до Цивільного кодексу України (статті 331 та 334) та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (стаття 3) права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Виключення складає право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами. Відповідно до статті 794 Цивільного кодексу України, таке право підлягає державній реєстрації, якщо договір найму або оренди за яким воно виникає укладається на строк не менш як три роки.

А у відповідності до п. 6.1. Договору найму будівель та споруд з правом викупу від 28.11.2014 р. умови якого кореспондуються із умовами п. 7 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», укладеного між АКБ «Новий» та ТОВ «Акант-Інвест», вказаний договір вступає в силу з дня підписання 28.11.2014 р. і діє по 28.11.2016 р., тобто строк дії вказаного договору оренди складає менш ніж 3 роки, а тому вказаний договір найму будівель та споруд державній реєстрації не підлягає.

Державна реєстрація прав проводитиметься державними реєстраторами прав на нерухоме майно відповідних реєстраційних служб (далі - державний реєстратор прав), а також нотаріусами, як спеціальними суб'єктами, на яких покладаються функції державного реєстратора прав (далі - нотаріус).

У відповідності до діючого законодавства України обов'язки реєстратора, щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень покладено - як державних, так і приватних - уповноважено здійснювати державну реєстрацію нотаріусів.

Так у відповідності до вимог чинного законодавства України договір про задоволення вимог Іпотекодержателя від 28.11.2014 року, укладеного між АКБ «Новий» та ТОВ «Акант-Інвест», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С.О.

Також приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С.О. 28.11.2014 р., як реєстратором, були внесені відповідні зміни в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речових прав. У відповідності до якого власником будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, на підставі укладеного договору про задоволення вимог Іпотекодержателя від 28.11.2014 р., - є ПАТ АКБ «Новий», про що свідчить Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.11.2014 р.

Тобто, на момент укладення Договору найму будівель та споруд з правом викупу від 28.11.2014 р., укладеного між АКБ «Новий» та ТОВ «Акант-Інвест», Банк мав зареєстроване, у відповідності до вимог чинного законодавства, право власності на будівлі та споруди розташованих за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, у зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК, Постанова Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р.).

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Так Позивачем недоведеного та не підтверджено факту обману зі сторони Банку, помилки Позивача в момент укладення правочину, факту укладення правочину на вкрай невигідних умовах.

Всі дії Позивача щодо укладення, зміни, умов укладених договорів, передачі майна в Іпотеку відбувалось лише за власним волевиявленням останнього, жодних заперечень в момент укладення або виконання правочинів від Позивача не надходило.

Згідно із ст.ст.316, 317 ЦК України Право Власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном.

Також необхідно врахувати й ту обставину, що 25.05.2015 року ПАТ «АКБ «Новий» направив лист №3/3-801 ТОВ «Акант-Інвест» про дострокове розірвання договору найму будівель та споруд з правом викупу від 28.11.2014 року, та вимагав до 22 червня 2015 року передати орендоване майно в належному стані Наймодавцю.

Тобто, 09.06.2015 року не було ніяких підстав звертатись до нотаріуса з наміром укласти договір купівлі продажу на підставі договору найму будівель та споруд з правом викупу від 28.11.2014 р.

А тому відхилення оферти Позивача, щодо укладення договору купівлі-продажу будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1, не є порушенням права Позивача. Оскільки, оферта - є лише намір, а не обов'язок, а тому відмова від укладення договору не породжує для сторін будь-яких юридичних наслідків.

13.11.2015 року між громадянином України ОСОБА_4 та ТОВ «АКОНІТ», в особі директора ОСОБА_9, що діяв на підставі статуту, було укладено договір оренди нерухомого майна - будівлі та споруди розташовані за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 1,4363 га, кадастровий номер НОМЕР_1.

13.11.2015 року, ТОВ «Акант-Інвест», в особі директора ОСОБА_10, було поставлено до відома про необхідність звільнити приміщення до 16.11.2015 року, але остання відмовилась розписуватись в отриманні письмового звернення про звільнення приміщення строком до 16.11.2015 року, про що було складено Акт за участю громадянина України ОСОБА_4 та директора ТОВ «АКОНІТ» ОСОБА_9, а також двох свідків.

Також, 13.11.2015 року представники ТОВ «Акант-Інвест» передали ключі від приміщень будівлі та споруди громадянину України ОСОБА_4 в присутності свідків, попереднє домовившись, що підприємству дозволяють користуватись частиною приміщень та не будуть перешкоджати допуску на територію нерухомого майна - будівлі та споруди розташовані за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 1,4363 га, кадастровий номер НОМЕР_1.

З 16.11.2015 року нерухоме майно - будівлі та споруди розташовані за адресою: АДРЕСА_1 охороняється, спочатку працівниками ТОВ «АКОНІТ», а з 19.01.2016 року ПП «Гурд-Корпорація» за договором про надання послух охорони.

З 20.11.2015 року були розпочати ремонтні роботи по електромережі та розводки подачі електрики, заміни частини огорожі, деяких замків на приміщеннях. Для виконання ремонтних робіт були закуплені матеріали, що підтверджується накладними та чеками.

Аналіз матеріалів справи прямо вказує на те, що ніяких мотивованих та законних підстав звертатись до суду, з вимогою забезпечити позов та будь-яких сумнівів, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити не можливим виконання рішення суду, у Позивача в дійсності не було. Обрання виду забезпечення позову у вигляді накладення заборон позивачем необґрунтовано.

Заборона користуватись нерухомим майном - будівлі та споруди розташовані за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 1,4363 га, кадастровий номер НОМЕР_1 необґрунтована та наносить майнову шкоду і громадянину України - Відповідачу-1 у справі ОСОБА_4, і Товариству з обмеженою відповідальністю «АКОНІТ».

Крім того, слід зауважити, що Товариство з обмеженою відповідальністю «АКОНІТ» перевезло до будівель та споруд розташовані за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 1,4363 га своє обладнання, техніку матеріали, до подання Позовної заяви до суду та весь цей час виконувало ремонтні роботи даних приміщень.

Проаналізувавши надані суду документи сторонами по справі, суд доходить висновку, право Позивача в особі ТОВ «Акант-Інвест» не є порушеним і тому не підлягає захисту.

На підставі викладеного, керуючись ст.88 Податкового кодексу України, ст.ст.1, 5, 18, 33, 36 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.16, 202-203, 215, 220, 316, 317, 328, 575, 578, 626, 641, 694, 695 ЦК України, ст.ст.10, 11, 57-60, 88, 208, 209, 218, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Товариству з обмеженою відповідальністю «Акант-Інвест» відмовити у позові до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Новий», третя особа: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна, «Про визнання договорів недійсними».

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошенняі судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цого рішення.

Суддя: В.М. Федченко