Рішення № 63109294, 25.11.2016, Святошинський районний суд міста Києва

ун. № 759/9834/16-ц

пр. № 2/759/4432/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2016 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Зайця Т.О. при секретарі Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація», третя особа Відокремлений підрозділ «Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт» Державного підприємства «Укрвуглереструктуризація» про стягнення середнього заробітку за затримку виплати заробітної плати при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

13.07.2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з ДП «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати з 04.03.2016 року по 30.06.2016 року в сумі 24 903,96 грн., а також моральну шкоду в сумі 2 000,00 грн. В обґрунтування вимог позовної заяви посилається на те, що позивач в період з 14.07.2014 року по 04.03.2016 року працювала в ВП «Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт» ДП «ОК «Укрвуглереструктуризація». Дане підприємств є структурною одиницею ДП «ОК «Укрвуглереструктуризація». При звільненні позивачу не було виплачено заробітну плату за січень 2016 - березень 2016 року, компенсацію частини щорічної відпустки - 6 481,49 грн. Затримка виплати заробітної плати при звільненні склала 79 робочих днів. Неправомірні дії відповідача щодо затримки у виплаті заробітної плати, призвели до матеріальних труднощів, втрати нормальних життєвих зв'язків, через що позивач була змушена докладати додаткових зусиль для організації життя, внаслідок чого їй завдано моральної шкоди, яку остання оцінює в 2 000,00 грн.

Розпорядженням керівника апарату Святошинського районного суду м. Києва від 18.10.2016 року №935, у зв'язку з закінченням повноважень судді ОСОБА_2 у справі призначено повторний автоматизований розподіл судової справи. Визначено головуючого суддю Зайця Т.О. Справу передано судді 21.10.2016 року.

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини.

Представник відповідача заперечувала проти позову, зазначила, що через обставини, які не належать до сфери відповідальності підприємства, виникла затримка з виплатою заробітної плати у період з січня по червень 2016 року. Фінансування діяльності підприємства, яке здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, у вказаний період часу не було. Підприємство неодноразово зверталось до державних органів щодо врегулювання фінансового питання. Відповідачем вчинено всі можливі дії для врегулювання ситуації, недопущення порушення трудового законодавства. Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, то відповідач дані вимоги не визнає, оскільки позивачем не надано доказів та обґрунтувань наявності та розміру моральної шкоди.

Третя особа в судове засідання не з'явилася, повідомлялася належним чином.

Встановлено, що на підставі наказу ДП «ОК «Укрвуглереструктуризація» №3к від 14.07.2014 року (а. с. 14) ОСОБА_1 прийнято на роботу бухгалтером. Наказом №13-к від 04.03.2016 року позивача звільнено з посади головного бухгалтера відділу бухгалтерського звіту і фінансових розрахунків за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (а. с. 16) Наведені обставини також підтверджуються відомостями трудової книжки, серії НОМЕР_2 від 26.07.2006 року (а. с. 11 - 13).

За період з січня 2016 року по лютий 2016 року заробітна плата ОСОБА_1 становила 12 609,75 грн., середньоденна (середньогодинна) заробітна плата становить 315,24 грн., що підтверджується довідкою про середню заробітну плату (дохід) №04/368 від 01.07.2016 року (а. с. 17). На день звільнення відповідачу належить до виплати загальна сума заробітної плати в розмірі 17 555,14 грн., в тому числі: за січень - 5 075,42 грн., лютий 2016 року - 5 075,43 грн., березень 2016 року - 922,80 грн., компенсація за невикористану відпустку - 6 481,49 грн., що підтверджується довідкою №04/367 від 01.07.2016 року (а. с. 18).

24.06.2016 року на банківську картку позивача була нарахована заробітна плата в сумі 17 555,14 грн. (5075,42 грн., 5075,43 грн., 7404,29 грн.), 30.06.2016 року нараховані 574,12 грн. Наведені відомості підтверджуються випискою по картці/ рахунку від 04.07.2016 року (а. с. 24 - 25).

Позивач зазначає, що за період з березня 2016 року по червень 2016 року кількість робочих днів затримки виплати складає 79 робочих днів, середня заробітна плата за робочий день становить 315,24 грн. Середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати становить 315,24 грн. * 79 робочих днів = 24 903,96 грн. (а. с. 5 - розрахунок).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Також аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Саме такі висновки містяться в постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 липня 2013 року (справа №6-64цс13), від 11 листопада 2015 року (справа №6-2159цс15),

Відповідач у підтвердження відсутності в його діях вини посилається на відсутність фінансування діяльності підприємства, тобто відсутність на підприємстві коштів, проте, враховуючи наведені положення законодавства і правові позиції Верховного Суду України, дані обставини не виключають вини роботодавця у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняють від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

На підставі зазначеного з відповідача підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно п. 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати становить 315,24 грн. * 79 робочих дні = 24 903,96 грн. (а. с. 5 - розрахунок). Наведений розрахунок здійснений відповідно до Порядку, є правильним і жодним чином не спростовується відповідачем.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення з ДП «ОК «Укрвуглереструктуризація» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати з 04.03.2016 року по 30.06.2016 року в сумі 24 903,96 грн.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

В підтвердження завдання моральної шкоди, позивач посилається на матеріальні труднощі, втрату нормальних життєвих зв'язків, моральні переживання. Проте, жодних доказів підтвердження наявності матеріальних труднощів, втрати нормальних життєвих зв'язків, переживань, позивачем надано не було. Крім того, з відомостей трудової книжки вбачається, що 04.03.2016 року позивач була звільнена з підприємства, а вже 22.03.2016 року, тобто, через 18 днів, прийнята на іншу роботу. Враховуючи наведена, відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, оскільки вони не обґрунтовані і не підтверджені жодними доказами.

Керуючись ст.ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України, ст. 27 Закону України «Про оплату праці», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» (ЄДРПОУ: 39244468) на користь ОСОБА_1 (РНОКП: НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати з 04.03.2016 року по 30.06.2016 року в сумі 24 903,96 грн.

Відмовити у задоволенні інших вимог.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

СУДДЯ: Т.О. ЗАЄЦЬ