Постанова № 63102371, 30.11.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 р. Справа № 816/1368/16Харківський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя: Яковенко М.М.

судді: Лях О.П., Старосуд М.І.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року по справі № 816/1368/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року по справі № 816/1368/16 з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.07.2015 №7-17, на підставі якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем 18011000 "Транспортний податок з фізичних осіб" у розмірі 20833,33 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року задоволено позов у повному обсязі (а.с.50-54).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, пославшись на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції, прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належної оцінки доказів і встановлення обставин у справі, просив постанову суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. Апелянт посилаючись на приписи Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та статті 267 Податкового кодексу України, вважає, що позивач зобов'язаний сплатити транспортний податок за 2015 року.

Розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, з урахуванням приписів п.2 ч.1 ст.197 КАС України. Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомленні про дату, час та місце розгляду справи.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, що за позивачем зареєстровано легковий транспортний засіб: автомобіль марки Lexus RX 350, 2010 року випуску державний номер НОМЕР_1, з об'ємом двигуна 3456 см3 (а.с. 10-11).

03 червня 2015 року ДПІ у м. Полтаві винесено податкове повідомлення-рішення № 7-17, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем 18011000: транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 20833,33 грн. (а.с.39).

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішення Полтавської міської ради "Про місцеві податки і збори" в частині встановлення податку на транспорт на 2015 рік прийняте 30 січня 2015 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року. Пунктом 4 Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" законодавець лише рекомендував органам місцевого самоврядування, зокрема, прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно. Вказана норма містить рекомендаційний характер та не встановлює іншого, ніж передбачений підпунктом 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України порядку застосування відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

В зв'язку неоднозначного (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, суд вважав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пп. 54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною особою за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції ст. 267 Податкового кодексу України, було введено транспортний податок.

Так, відповідно до п.п.267.1.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України, в новій редакції, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Встановлено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. (пп.267.2.1п.267.2ст.267 Податкового кодексу України). Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування.

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування (п.267.4ст.267 ПК України). Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп.267.5.1п.267.5ст.267 ПК України).

Отже, об'єктом оподаткування є автомобілі, що використовуються до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см..

При цьому, згідно з пп.14.1.251 п.14.1ст.14 Податкового кодексу України, транспортні засоби, що використовувалися, - транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби. Таким чином, використання транспортного засобу пов'язується з його реєстрацією.

Як було встановлено судами, транспортний засіб - автомобіль державний знак НОМЕР_1, Lexus RX 350, 2010 року випуску, з об'ємом двигуна 3456 см3, державна реєстрація якого здійснена 13.01.2011 року, перебуває у власності позивача, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. Тобто, зазначений транспортний засіб підпадає під дію та визначення вищенаведених вимог законодавства.

За змістом пп.267.6.1пп.267.6.2 п.267.6 ст.267 ПК України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Як було встановлено, спірний ППР прийнятий податковим органом 22.06.2015 року, тобто у відповідності до положень наведених ст..267 ПК України.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за державою (в особі органу законодавчої влади) визнається право вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, з метою встановлення правил сплати податків чи інших зборів (в тому числі і підстав для звільнення від їх сплати), а суд не наділений повноваженнями доповнювати діюче законодавче регулювання своїми рішеннями і встановлювати додаткові підстави для звільнення від сплати транспортного податку.

В силу ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У своєму рішенні від 14 жовтня 2010 року прийнятому в справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський Суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, у другому реченні першого пункту йде мова про те, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів» (п. 50).

В даному випадку, введення нового виду податку - «транспортного податку» на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», № 71-VІІІ від 28.12.2014 року, та встановлення чітких правил його сплати (в тому числі відсутність пільг для власників викрадених транспортних засобів), слід вважати «законним втручанням» держави у мирне володіння майном особи та узгоджується із практикою Європейський Суд з прав людини.

Щодо посилання суду про виникнення обов'язку сплати цього податку з 2016 р., колегія суду зазначає наступне.

Як встановлено за матеріалами справи, рішенням Полтавської міської ради позачергової сорок сьомої сесії шостого скликання від 30 січня 2015 року вирішено встановити у 2015 році податок на майно.

Пунктом 3.4 розділу 3 додатка № 1 до рішення Полтавської міської ради позачергової сорок сьомої сесії шостого скликання від 30 січня 2015 року встановлено ставку транспортного податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 3.2.1 пункту 3.2 цього розділу (підпункт 267.2.1 пункту 267.2 Податкового кодексу України).

Підпунктом 3.6.2 пункту 3.6 розділу 3 додатку до зазначеного рішення передбачено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місце його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

В пункті 4 розділу ІІ Розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 28.12.2014 №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового Кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набув чинності 01.01.2015р., зазначено:

рекомендувати органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установити, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Тобто, з огляду на правовий аналіз наведеної норми, законодавцем встановлена та надана можливість органам місцевого самоврядування у місячний термін переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік, окрім іншого, в тому числі транспортний податок. Як вбачається з Рішення Полтавської міськради від 30.01.2015 року, було внесені зміни до попереднього рішення від 31.01.2011 року, яке регулювало відповідні питання.

Крім того, статтею 27 Бюджетного кодексу України визначений порядок формування доходної частини бюджетів, а саме, закони України, які впливають на показники бюджету і приймаються після 15 липня року, що настає за плановим.

Згідно з ч. 3 ст. 27 Бюджетного кодексу України закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Відповідно до вимог ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні та міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх видання.

Частиною 1 статті 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Згідно з пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Порядок співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, визначений ст.5 Податкового кодексу України, зокрема, для регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, застосовуються поняття, правила та положення які встановлено Податковим кодексом України.

Відповідно до п.10.2 ст. 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору (пункт 10.3. статті 10 Податкового кодексу України).

Також колегія суддів зазначає, що згідно з підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу податкове законодавство ґрунтується на принципі стабільності - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Отже, принцип стабільності застосовується у разі внесення змін до елементів податків та зборів, а не при прийнятті нових податків.

Відповідно до п.п. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно з п.7.3. ст.7 Податкового кодексу України, будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Відповідно до пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, якщо органи місцевого самоврядування ( сільська, селищна чи міська ради) у визначені законодавством строки не приймають рішення про встановлення на своїй території загальнообов'язкових місцевих податків і зборів, то такі платежі вважаються встановленими із застосуванням мінімальної ставки, визначеної у відповідних статтях ПК України.

Таким чином, питання сплати транспортного податку визначаються виключно Податковим кодексом України. При чому колегія суддів звертає увагу, що зазначений транспортний податок не зважаючи на те, що він відноситься до місцевого податку, його справляння та зарахування здійснюється до місцевої ради, в той же час він не є таким, що встановлений саме місцевим органом самоврядування, а є таким, що визначний та встановлений Верховною Радою України, яка має відповідні повноваження на це. Такі повноваження на встановлення податку з усіма його критеріями та елементами є виключною компетенцією цього органу. Таке регулювання суспільних відносин між відповідними суб'єктами органів влади в сфері податків та зборів, час їх застосування має різне правове навантаження та сферу правового впливу на такі відносини.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що саме станом на 2015 рік встановлювався та визначався відповідний транспортний податок. В даному випадку не має значення, що п.4 розділу ІІ Розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 28.12.2014 №71-VІІІ носив рекомендаційний характер. Наданої правовою можливістю Полтавська міськрада скористалася, та прийняла відповідне рішення, яке є визначальним в межах спірних правовідносин. Доказів того, що зазначене рішення міськради визнано протиправним та було скасоване як не законне, не надано, а тому воно підлягало застосуванню податковим органом у 2015 році, к обов'язкове.

Колегія суддів зазначає, про хибність та помилковість суду першої інстанції, що транспортний податок який установлено рішенням сільської ради, підлягає нарахуванню не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем правомірно прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.07.2015 року № 7-17 про нарахування транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік в розмірі 20833,33 грн. Колегія суддів вважає, що прийняте спірне ППР від 03.07.2015 року у повній мірі узгоджується з положеннями ст.267 ПК України, прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством, що регулює спірні правовідносини.

Надання неналежної правової оцінки встановленим фактичним обставинам справи, привело суд першої інстанції до неправильного вирішення справи та помилкового висновку про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає обґрунтованими.

Враховуючи наведене, колегія суддів, з урахуванням приписів ст.202 КАС України дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування постанови суду першої інстанції із прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 2,11, 159, 160, 167, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 209, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області - задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року по справі № 816/1368/16 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Яковенко М.М.Судді(підпис) (підпис) Лях О.П. Старосуд М.І.