Постанова № 63102005, 01.12.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 грудня 2016 року письмове провадження № 826/1485/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянувши адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУНДФОС УКРАЇНА»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві,

Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі м. Києва

про визнання протиправною бездіяльність, зобов’язання вчинити дії

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРУНДФОС УКРАЇНА» (далі також – позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі також – відповідач 1), Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі м. Києва (далі – відповідач 2) якому просив суд з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 13.04.2016 року (вх. № 28940/16 від 13.04.2016 року):

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у не вчиненні дій, направлених на повернення позивачу суми надміру сплачених грошових зобов’язань в розмірі 696 228,00 гривень на підставі заяви позивача від 27 листопада 2015 року вих. № 720;

- зобов’язати відповідача 1 подати висновок про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань з податку на прибуток в розмірі 696 228,00 гривень на поточний рахунок позивача в Управління державної казначейської служби України у Голосіївському районі м. Києва протягом 5 робочих днів з моменту набрання рішенням суду законної сили;

- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача через відповідача 2 суму надміру сплачених грошових зобов’язань в розмірі 696 228,00 гривень (шістсот дев’яносто шість тисяч двісті двадцять вісім гривень 00 копійок) протягом 10 робочих днів з моменту набрання рішенням суду законної сили:

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів здійснені позивачем судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідачі явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, письмових пояснень та заперечень по суті спору не подали. 30.05.2016 року відповідач 1 подав клопотання, яким просив суд відкласти розгляд справи.

Керуючись частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з неприбуттям у судове засідання представників відповідачів, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового розгляду, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позиції сторін, судом встановлено наступне.

27.11.2015 року позивач звернувся до відповідача 1 із листом вих. № 720 (т. 1, а.с. 40-41) про повернення частини переплати з податку на прибуток у розмірі 696 228,00 грн шляхом перерахування на поточний рахунок позивача у банку.

Відповідач 1 своїм листом вих. № 21974/10/26-50-20-02-10 від 18.12.2015 року (т. 1, а.с. 42-43) повідомив позивача про те, що висновок на повернення надміру сплаченого податку на прибуток до органів Державної казначейської служби України не подавався, оскільки згідно інтегрованої картки платника за позивачем обліковується переплата у меншому розмірі, ніж заявлена до повернення. Також у вказаному листі відповідач 1 зазначив, що ним були виявлені порушення позивачем податкового законодавства при заповненні податкових декларацій з податку на прибуток за 2013-2014 роки, а саме п.п. 153.3.1 та 153.3.4 Податкового кодексу України. Так, відповідач вказує, що правильність розрахунку сплаченого авансового внеску при виплаті дивідендів, який зараховується у зменшення нарахованого податку на прибуток, перевіряється програмним забезпеченням фіскальних органів в автоматичному режимі з урахуванням наступного алгоритму: значення рядка 13.5.1 додатка ЗП не може перевищувати значення (рядок 11 + рядок 12 + сума податку на прибуток від операцій з торгівлі з цінними паперами - (рядок 13.1 + рядок 13.2 + рядок 13.6 + рядок 13.7 додатка ЗП)). В акті звірки №100-07 від 11.12.2015 року між позивачем та відповідачем 1 сума розбіжності з податку на прибуток за даними платника та даними податкового органу становить - 691 439 грн (Т. 1, а.с. 151).

Позивач, вважаючи невиконання листа вих. № 720 від 27.11.2015 року незаконним, звернувся до суду із позовом.

Щодо розміру заявленої позивачем до повернення переплати з податку на прибуток, то суд зазначає наступне.

Як вбачається з річної декларації з податку на прибуток позивача за 2013 рік (т. 1, а.с. 44-64), за результатами року сума нарахованого податку на прибуток (рядок 11 декларації) склала 691 439 грн. У рядку 13 декларації позивачем задекларовано у зменшення нарахованої суми податку 2 774 787 грн. Таким чином, за результатами 2013 року у позивача виникло від’ємне значення з податку на прибуток (переплата) у розмірі 2 083 348 грн. (рядок 14 декларації) (691 439 (рядок 11)– 2 774 787 (рядок 13 ЗП) = -2 083 348 (рядок 14).

Як вбачається з матеріалів справи, частина вказаної переплати у розмірі 1 387 120 грн. була використана позивачем у рахунок сплати своїх податкових зобов’язань, а саме: на сплату грошових зобов’язань з податку на додану вартість у розмірі 1 329 500 грн. (на підставі листів позивача № 628 від 07.08.2014 року, № 694 від 27.08.2014 року, № 97 від 28.01.2015 року (т. 1, а.с. 137-139), на сплату щомісячного авансового внеску з податку на прибуток за березень 2014 року у розмірі 57 620 грн. (без заяви позивача, в автоматичному режимі на підставі п. 87.1 ст. 87 Податкового кодексу України).

З урахуванням частково використаної позивачем суми переплати, сума неповернутих позивачеві надміру сплачених грошових зобов’язань становить 696 228 грн (2 083 348 - 1 387 120).

Що стосується зменшення нарахованої суми податку у розмірі 2 774 787 грн. (рядок 13), то відповідно до додатка ЗП до рядка 13 податкової декларації з податку на прибуток (т. 1, а.с. 48) воно виникло за рахунок суми нарахованих авансових внесків у зв’язку із виплатою дивідендів, що відноситься на зменшення нарахованої суми податку у поточному звітному (податковому) періоді, у розмірі 691 439 грн. (рядок 13.5.1 додатку ЗП), та суми нарахованого авансового внеску з податку на прибуток відповідно до пункту 57.1 статті 57 глави 4 розділу ІІ та абзацу другого пункту 2 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України у розмірі 2 083 348 грн (рядок 13.7 додатку ЗП) (2 774 787=691 439 + 2 083 348).

В матеріалах справи наявні платіжні доручення (№ 500007710 від 15.03.2013, №500007712 від 15.03.2013) (т. 1, а.с. 77, 78), якими підтверджується перерахована до бюджету сума авансових внесків при виплаті дивідендів у 2013 році у розмірі 783 180 грн., що відображено в рядку 13.5 додатка ЗП до рядка 13 податкової декларації з податку на прибуток (т. 1, а.с. 48). Сплата щомісячних авансових внесків відповідно до п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України у розмірі 2 083 348 грн підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями: № 500007360 від 17.01.2013, № 500007572 від 19.02.2013, № 500007703 від 14.03.2013, № 500007903 від 16.04.2013, № 500008078 від 16.05.2013, № 500008420 від 18.06.2013, № 500008629 від 12.07.2013, № 500008834 від 16.08.2013, № 500009024 від 19.09.2013, № 500009199 від 15.10.2013, № 500009440 від 19.11.2013, № 500009664 від 17.12.2013 (т. 1, а.с. 65-76), та копіями заяв № 649 від 24.07.2013 та № 837 від 02.10.2013 (т. 1, а.с. 79, 80), відповідно до яких часткова сплата авансових внесків з податку на прибуток відбулась за рахунок наявної переплати з податку на прибуток за 2012 рік. Наявність переплати з податку на прибуток за 2012 рік підтверджується долученими до матеріалів справи копією податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2012 рік та платіжними дорученнями № 500005560 від 04.04.2012, № 500005561 від 04.04.2012, № 500005808 від 15.05.2012, № 500006949 від 16.11.2012 (т. 1, а.с. 99-132, 133-136).

Згідно акта № 2162-20 від 26.03.2014 року звіряння розрахунків за період з 01.01.2014 року по 26.03.2014 року як за даними позивача, так і за даними відповідача позитивне сальдо (переплата) з авансових внесків з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, становить 2 083 348 грн.

Відповідно до пп. 14.1.115 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, під надміру сплаченими грошовими зобов’язаннями слід розуміти суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату. Тобто, якщо до бюджету зараховано за певний період більше ніж узгоджено сум податку, то таке перевищення слід вважати надмірною сплатою грошових зобов’язань.

Відповідно до п.п.17.1.10 п.17.1 ст.17 ПК України платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Порядок повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання встановлено ст.43 Податкового кодексу України. Відповідно до п. 43.1 ст. 43 помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до ст.43 Податкового кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. Виходячи з положень п.43.3 та п.43.4 ст. 43 Податкового кодексу України обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку. Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету (п. 43.5 ст. 43 ПК України).

Вказана норма встановлює порядок дій податкового органу, при дотриманні платником податків умов повернення надміру сплачених грошових зобов’язань з бюджету, та носить імперативний характер по відношенню до відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, всі умови для повернення надмірної сплати податку на прибуток, що визначені зазначеною нормою були виконані позивачем, а саме: у позивача є надмірна сплата з податку на прибуток підприємств, яка виникла в межах 1095 днів. Така обставина підтверджується даними платіжних доручень про сплату податку, листів про зарахування надмірно сплаченого податку на погашення зобов’язань зі сплати авансового внеску з податку на прибуток, а також показниками податкових декларацій за 2012-2013 роки; у позивача відсутній податковий борг; позивач подав відповідачу письмову заяву довільної форми про повернення коштів; в заяві про повернення коштів позивач зазначив напрям перерахування коштів на рахунок позивача у банку.

Більш того, відповідач 1 не заперечував проти наведених вище обставин та, зокрема, проти права позивача на повернення переплати, яка є предметом спору.

Посилання відповідача 1 у листі вих. № 21974/10/26-50-20-02-10 від 18.12.2015 року (т. 1, а.с. 42-43) на наявність певного алгоритму розрахунку рядка 13.5.1 додатка ЗП до декларації з податку на прибуток, який використовується у програмному забезпеченні контролюючих органів, суд вважає неправомірним з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 153.3.2 п. 153.3 ст. 153 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених підпунктом 153.3.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку в розмірі ставки, встановленої пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, нарахованої на суму дивідендів, що фактично виплачуються, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.

Згідно з п.п. 153.3.3 п. 153.3 ст. 153 Податкового кодексу України платник податку - емітент корпоративних прав, державне некорпоратизоване, казенне чи комунальне підприємство зменшує суму нарахованого податку звітного періоду на суму авансового внеску, попередньо сплаченого протягом такого звітного періоду у зв'язку з нарахуванням дивідендів згідно з підпунктом 153.3.2 цього пункту. Не дозволяється проведення зазначеного заліку з податком, передбаченим статтею 156 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 153.3.4 п. 153.3 ст. 153 Податкового кодексу України у разі якщо сума авансового внеску, попередньо сплаченого протягом звітного періоду, перевищує суму податкових зобов'язань підприємства - емітента корпоративних прав за податком на прибуток такого звітного періоду, сума такого перевищення переноситься у зменшення податкових зобов'язань наступного податкового періоду, а при отриманні від'ємного значення об'єкта оподаткування такого наступного періоду - на зменшення податкових зобов'язань майбутніх податкових періодів.

Вказані норми закону прямо дозволяють зменшити нарахований податок на прибуток підприємств на сплачений авансовий внесок при виплаті дивідендів. При цьому, у разі якщо сума авансового внеску при виплаті дивідендів перевищує суму податкових зобов’язань платника, сума такого перевищення переноситься у зменшення податкових зобов’язань наступних податкових періодів.

Так, позивачем протягом 2013 року було сплачено авансовий внесок при виплаті дивідендів у сумі 783 180 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. При цьому, у рядку 13.5.1 додатка ЗП позивачем було задекларовано суму у розмірі 691 439 грн., тобто в межах суми нарахованого податку (рядок 10 + рядок 11 + рядок 12 декларації). Решта 91 741 грн. (783 180 – 691 439) були задекларовані позивачем у рядку 13.5.2 додатка ЗП та, відповідно, перенесені у зменшення податкових зобов’язань наступних звітних періодів.

Положення Податкового кодексу України (у редакції на момент спірних відносин) не встановлювали жодної черговості зарахування авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів та щомісячних авансових внесків у зменшення нарахованого податку. Не містив Податковий кодекс України і жодних правил щодо порядку зарахування щомісячних авансових внесків, відтак щомісячні авансові внески підлягали зарахуванню у зменшення суми нарахованого податку в повному обсязі. Таким чином, позивач правомірно зменшив суму нарахованого податку на суму авансових внесків при виплаті дивідендів в межах суми нарахованого податку та суму щомісячних авансових внесків в повному обсязі.

Вказані висновки узгоджуються також з практикою Вищого адміністративного суду України, який в ухвалі від 14 квітня 2015 року у справі К/800/4199/15 вказав, що платник податків зменшує суму нарахованого податку на прибуток за звітний період на суму сплачених авансових внесків у зв’язку із виплатою дивідендів та, відповідно, відображає таку суму у рядку 13.5.1 додатку ЗП до декларації, а суму перевищення, яка переноситься у зменшення податкових зобов’язань наступних періодів, - у рядку 13.5.2 додатка ЗП до декларації.

Аналогічних висновків Вищий адміністративний суд України дійшов також в ухвалах від 22 вересня 2015 року у справі К/800/6176/15, від 17 листопада 2015 року у справі К/800/39714/15, від 05.07.2016 року у справі К/800/39864/15.

Враховуючи викладене, встановлені обставини справи свідчать про те, що позивачем дотримано встановлені законодавством вимоги для одержання наявної переплати з податку на прибуток, проте контролюючий орган в порушення норм статті 43 Податкового кодексу України, не вчинено дій направлених на повернення позивачу надміру сплаченого податку на прибуток шляхом подання відповідного висновку органам Державного казначейства України у встановлені законодавством строки, тим самим допустив протиправну бездіяльність.

Отже, алгоритм, на який посилається відповідач 1 у листі вих. № 21974/10/26-50-20-02-10 від 18.12.2015 року, не відповідає нормам податкового законодавства, а тому його застосування для визначення правильності заповнення позивачем податкової декларації є неправомірним.

Таким чином, вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача 1, що полягає у невчиненні дій, направлених на повернення позивачу суми надміру сплачених грошових зобов’язань в розмірі 696 228,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо другої та третьої позовних вимог, суд зазначає наступне.

Пунктом 43.5 ст. 43 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до п. 43.6 Податкового кодексу України повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.

Пунктом 3 розділу 1 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень, відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.

За змістом пункту 1 розділу 2 названого Порядку органи казначейства здійснюють повернення помилково сплаченого до місцевого бюджету податку з доходу фізичних осіб за наявності відповідної заяви платника та подання органу податкової служби.

В силу пунктів 5, 10 розділу 1 цього ж Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання в довільній формі подається платником до органу казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Заява та/або подання подається до відповідного органу казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету. Органи казначейства приймають подання від органів, які контролюють справляння надходжень бюджету або які здійснюють облік заборгованості в розрізі позичальників, у строки, визначені нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів.

Викладені норми дають підстави для висновку про те, що питання формування податковим органом подання та направлення його до органу казначейства є виключним повноваженням такого органу, а суд, в свою чергу, не може підміняти державний орган та вирішувати питання про стягнення таких платежів.

Вказане також узгоджується із думкою колегії суддів Судової палати в адміністративний справах Верховного суду України, що викладена у постанові від 16.09.2015 по справі №21-1465а15 щодо вирішення питання про усунення розбіжностей у застосуванні, зокрема положень статті 43 Податкового кодексу України. Так, колегія суддів вказала, що повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів з Державного бюджету України є виключними повноваженнями митних органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів. Вказане також стосується й повернення надмірно сплачених сум податкових зобов'язань, оскільки умови такого повернення врегульовані статтею 43 Податкового кодексу України.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 02.12.2015 у справі №826/17403/14, згідно якої на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, вимога позивача про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ не є правильним способом захисту його прав.

Разом з тим рішення суду про визнання протиправною бездіяльності ДПІ щодо неподання до органу ДКСУ висновку про суми відшкодування ПДВ має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Таким чином, позовна вимога про зобов'язання відповідача 1 до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, оскільки повернення суми надміру сплачених грошових зобов’язань є виключними повноваженнями контролюючого органу, які останній здійснює шляхом формування висновку та направлення його до органу казначейства, а суд, в свою чергу, не може підміняти державний орган та стягувати із відповідача вказані суми коштів, то вимога позивача про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача через Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському рай1оні м. Києва суму надміру сплачених грошових зобов’язань в розмірі 696 228,00 грн. протягом 10 робочих днів з моменту набрання рішенням суду законної сили не підлягає задоволенню.

З огляду на зазначене, суд зазначає, що зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і щодо виходу за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів здійснених позивачем витрат на правову допомогу , суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано копію Договору про надання консультаційних послуг № 11-1/25-2015 від 19.11.2015 між ТОВ «ГРУНДФОС Україна» ТОВ «ВТС КОНСАЛТИНГ», даний договір є цивільно–правовим правочином, що передбачений господарським та цивільним кодексом.

Відповідно до статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Підтвердженням повного або часткового виконання цивільно–правового зобов’язання є первинні документи, зокрема акти виконаних робіт, банківські документи щодо розрахунку з замовником за виконання зобов’язань.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано копію Договору про надання консультаційних послуг № 11-1/25-2015 від 19.11.2015, копію Додаткової угоди до Договору про надання консультаційних послуг № 11-1/25-2015 від 19.11.2015, копію рахунку – фактури № 45, роздруківку остаточної печатки банку (банківська виписка), яка не містить печатки банку, копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю, копію посвідчення адвоката, копія диплома бакалавра, копію додатку до диплома, Довідку вих. № б/н від 28.11.2016, Специфікацію виконаних робіт.

В наданій позивачем «Специфікації виконаних робіт для ТОВ «ГРУДНФОС УКРАЇНА» та затраченого часу на виконання робіт за період з 25.12.2015 по 28.11.2016» виконавцем виставлений тільки рахунок за надання певних послуг, проте специфікація не підтверджує прийому замовником виконаних робіт. Також суд звертає увагу, у Специфікації відсутня будь – яка прив’язка до Договору про надання консультаційних послуг № 11-1/25-2015 від 19.11.2015 чи додаткової угоди до вказаного Договору.

Тобто, позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу не надано суду належної первинної документації про повне або часткове виконання Договору про надання консультаційних послуг № 11-1/25-2015 від 19.11.2015. У той же час наявного у справі договору не достатньо для підтвердження виконання зобов’язання з надання правової допомоги.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 № 21-1539а15. У ній Верховний Суд України дійшов висновку, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Адже для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. А судячи з визначення договору, наведеного в частині першій статті 626 ЦК, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) у майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Причому згідно з визначенням господарської операції, наведеним у статті 1 Закону № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», остання пов’язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Оскільки позивачем не надано первинної документації на виконання зазначеного договору, витрати на правову допомогу є непідтвердженими та в розподілі судових витрат не враховуються.

Разом з тим, відповідно до частини 3 статті 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відтак судові витрати в розмірі - 2756 грн. сплаченому за дві позовні вимоги немайнового характеру, які задоволено судом, підлягають поверненню на користь ТОВ «ГРУДНФОС Україна».

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУНДФОС УКРАЇНА» задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у не вчиненні дій, направлених на повернення позивачу суми надміру сплачених грошових зобов’язань в розмірі 696 228,00 гривень на підставі заяви позивача від 27 листопада 2015 року вих. № 720.

Зобов’язати Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві подати висновок про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань з податку на прибуток в розмірі 696 228,00 гривень на поточний рахунок позивача в Управління державної казначейської служби України у Голосіївському районі м. Києва.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати в сумі 2756 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУНДФОС УКРАЇНА» за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому с. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій