Постанова № 63101846, 28.11.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 листопада 2016 року письмове провадження № 826/27568/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Арсірія Р.О., суддів Огурцова О.П., Кузьменка В.А. вирішив у письмовому провадженні адміністративну справу

За позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві Державної фіскальної служби Українипроскасування податкових повідомлень-рішень

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач або ФОП ОСОБА_1) з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (далі - відповідач 1 або ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві), Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (далі - відповідач 2 або ГУ ДФС у м. Києві), Державної фіскальної служби України (далі - відповідач 3 або ДФС України), в якому просив:

1. Скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві від 16.04.2015 № 0008561701, № 0008591701, № 0008571701, № 0008621701, від 17.06.2015 № 0015101701, від 11.09.2015 № 0020011701 (далі також - позовна вимога 1).

2. Скасувати рішення ГУ ДФС у м. Києві від 04.06.2015 № 1613/н/26-15-10-08-15, крім скасування рішення ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві від 16.04.2015 № 0008611701 (далі також - позовна вимога 2).

3. Скасувати рішення про результати розгляду повторної скарги ДФС України від 02.09.2015 № 8343/Н/99-99-10-01-03-14 (далі також - позовна вимога 3).

4. Скасувати акт від 16.03.2015 № 233/26-57-17-01/2562321633 про результати планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 (далі також - позовна вимога 4).

Позов обґрунтовується тим, що відповідачами у порушення вимог діючого податкового законодавства прийняті протиправні рішення, які підлягають скасуванню для відновлення порушеного права позивача як добросовісного платника податків та зборів.

Відповідачі 2, 3 проти позову заперечували, просили суд відмовити у задоволенні заявлених до них позовних вимог з підстав їх необґрунтованості та безпідставності, оскільки вважають, що рішення про розгляд скарг не порушує права позивача.

Відповідач 1 у судове засідання не з'явився, письмових заперечень та/або пояснень по суті спору до суду не подав.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з неприбуттям у судове засідання відповідача 1, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового розгляду, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позиції сторін, судом встановлено наступне.

Відповідачем 1 проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт від 16.03.2015 № 233/6-57-17-01/2562321633 (далі - акт), яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, зокрема:

пункту 135.1 статті 135, підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 та пункту 164.3 статті 164 Податкового кодексу України, що призвело до заниження валового доходу за 2014 рік на суму 59750,15 грн. в поданих до ДПІ у Святошинському районі декларації про доходи та майновий стан за 2014 рік, звітів з реєстраторів розрахункових операцій за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 та декларацій платника ПДВ;

пункту 177.4 статті 177, пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат за період з 01.01.2013 по 31.12.2014 на суму 973943,40 грн.;

пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 149228,69 грн., а саме: за 2013 рік - 83421,58 грн., за 2014 рік - 65807,11 грн.; заниження оподаткованого доходу по податку з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 на загальну суму 530301,00 грн., за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 на загальну суму 558432,00 грн., що призвело до не сплати єдиного соціального внеску за 2013 рік та 2014 рік на загальну суму 160667,91 грн., в т.ч. за 2013 рік - 72412,97 грн., за 2014 рік - 8254,94 грн.;

пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, чим занижено суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за період 01.01.2013 по 31.12.2014 на загальну суму 175514,00 грн.

Не погоджуючись з такими висновками, позивач подав відповідачу 1 заперечення до акту перевірки, в результаті розгляду яких, висновки акту перевірки були викладені у наступній редакції (лист відповідача 1 від 10.04.2015 № 3200/Н/17-01):

порушення вимог пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження оподатковуваного доходу за 2014 рік на загальну суму 347450,48 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб за 2014 рік на загальну суму 56143,38 грн.;

порушення пункту 4 статті 4 Розділу ІІ Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», позивачем не сплачено єдиний соціальний внесок за 2014 рік у розмірі 88254,94 грн.;

порушення пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, чим занижено суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за грудень 2014 рік на загальну суму 57540,10 грн.;

порушення підпункту 2.2, підпункту 2.6. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України, встановлено факти несвоєчасного оприбуткування готівкових коштів протягом 01.01.2013-08.04.2013 в сумі 172663,17 грн.

У зв'язку з виявленими порушеннями, на підставі Акта, відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 16.04.2015:

№ 0008561701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 57540,10 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 28 770,05 грн.;

№ 0008571701, яким до позивача застосовані штрафні санкції в сумі 863 315,85 грн.;

№ 0008591701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 56143,38 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 14035,85 грн.;

№ 0008621701, яким позивачу визначено до сплати суму недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 88254,94 грн. (вимога про сплату боргу (недоїмки)).

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача 1, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до відповідача 2 за результатом чого, рішенням відповідача 2 про результати розгляду первинної скарги від 04.06.2015 № 1613/Н/26-15-10-08-16 залишені без змін податкові повідомлення-рішення від 16.04.2015 № 0008561701, № 0008571701, залишене без змін податкове повідомлення-рішення від 16.04.2015 № 0008591701 та збільшено визначені у ньому основний платіж на 570,55 грн. і штрафну санкцію на 142,63 грн.; скасоване рішення відповідача 1 від 16.04.2015 № 0008611701.

Враховуючи рішення відповідача 2 про результати розгляду первинної скарги від 04.06.2015 № 1613/Н/26-15-10-08-16, відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 17.06.2015 № 0015101701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 570,55 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 142,63 грн.

Також, рішенням відповідача 2 від 31.08.2015 № 2543/Н/26-15-10-08-16 про результати розгляду скарги відповідача 1 зобов'язано винести рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, на підставі чого, відповідачем 1 було прийнято рішення № 0020011701 від 11.09.2015, яким до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 4412,75 грн.

Крім того, позивач оскаржував зазначені податкові повідомлення-рішення відповідача 1 та рішення відповідача 2 про результати розгляду первинної скарги до відповідача 3, за результатом чого, рішенням відповідача 3 від 02.09.2015 № 8343/Н/99-99-10-01-03-14 про результати розгляду повторної скарги, податкові повідомлення-рішення від 16.04.2015 № 0008561701, № 0008571701, № 0008591701, від 17.06.2015 № 0015101701 та рішення відповідача 2 про результати розгляду первинної скарги від 04.06.2015 № 1613/Н/26-15-10-08-16 - залишені без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Підставою для прийняття зазначених спірних рішень стало наступне.

Позивач за період з 01.01.2013 по 31.12.2014 здійснював діяльність на загальній системі оподаткування по роздрібній торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами та предметами харчування.

Перевіркою встановлено, що до складу валового доходу за період з 01.01.2013 по 31.12.2014 зараховані кошти, відображені в податковій звітності, проте документально не підтверджені на загальну суму 59750,15 грн. за 2014 рік. Аналогічно, позивачем не надані документи на підтвердження понесених витрат, зазначених в декларації про майновий стан та доходи за 2013 рік та 2014 рік на загальну суму 973943,40 грн.

Враховуючи ненадання документів, що підтверджують ведення податкового та іншого обліку (накладених на походження товару, книги РРО, книги обліку доходів та витрат за період 01.01.2013 по 31.12.2014), перевіркою розрахунку податку з доходів фізичних осіб за перевіряємий період встановлено заниження оподаткованого доходу по податку з доходів фізичних осіб, що призвело до заниження податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб на суму за 2013 рік - 83421,58 грн., за 2014 рік - 65807,11 грн.

Також перевіркою встановлено, що позивач занизив оподаткований дохід по податку з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 на загальну суму 530301,00 грн., за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 на загальну суму 558432,00 грн., враховуючи Інструкцію про порядок нарахування і сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджену наказом ДФС України від 09.09.2013 № 455 максимальна база нарахування ЄСВ у 2013 році становить 235195,00 грн., за 2014 році становить 254337,00 грн., сума єдиного соціального внеску за 2013 рік. що підлягає сплаті до бюджету становить 81612,67 грн., сума єдиного соціального внеску за 2014 рік, що підлягає сплаті до бюджету становить 88254,94 грн. При цьому, сума самостійно задекларованого позивачем єдиного соціального внеску, згідно поданого звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2013 рік становить 9199,70 грн., за 2014 рік - 0,00 грн.

Окрім зазначеного, перевіркою встановлено, що позивач за період з 01.01.2013 по 31.12.2014 задекларував податкові зобов'язання по податку на додану вартість на суму 217748,00 грн. та податковий кредит по податку на додану вартість на суму 175514,00 грн. В той же час, позивачем занижені податкові зобов'язання по податку на додану вартість за грудень 2014 року на загальну суму 57540,10 грн. у зв'язку з неврахуванням до податкових зобов'язань вартості реалізованого товару в грудні 2015 року.

Вважаючи протиправними висновки акту перевірки та прийняті відповідачем 1 на його підставі податкові повідомлення-рішення, а також рішення відповідачів 2,3 про результати розгляду скарг, позивач звернувся з відповідним адміністративним позовом до суду про їх скасування.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, що на момент виникнення спірних операцій).

Щодо заявлених позовних вимог 2-4, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 75.1. статті 75 Кодексу, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (підпункт 75.1.2. пункту 75.1. статті 75 Кодексу).

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок (пункт 77.1. статті 77 Кодексу).

Порядок оформлення результатів документальної планової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу (пункт 77.9. статті 77 Кодексу).

Позивачем не оскаржуються дії відповідача щодо порядку організації та проведення перевірки, отже у суду є підстави вважати, що відповідачем виконані всі, передбачені діючим законодавством, дії, необхідні для проведення законної та об'єктивної перевірки позивача, а також встановлення дійсних обставин наявності чи відсутності порушення ним вимог податкового законодавства.

Відповідно до пункту 86.1. статті 86 Кодексу, результати перевірок (крім камеральних та електронних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Згідно з пунктом 86.3. статті 86 Кодексу, акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

Відповідно до пункту 1.4. Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 № 395, результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вищезазначених законодавчих вимог, за результатами перевірки позивача відповідачем складено акт про її результати, яким зафіксовані виявлені порушення позивачем норм податкового законодавства, що свідчить про правомірність дій відповідача по складанню за результатами перевірки відповідного акту.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Зазначений принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально-правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) та рішень суб'єкта владних повноважень.

Частиною 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

При цьому, нормативно-правовий акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Акт індивідуальної дії - це виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації його повноважень, які породжують права та обов'язки у того суб'єкта, якому вони адресовані.

Таким чином, з аналізу наведених норм вбачається, що акт перевірки не є рішеннями суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, а є виключно службовим документом, який лише фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, факти виявлених порушень законодавства та не є остаточним документом, зобов'язуючим до вчинення будь-яких дій, оскільки наслідком винесення податковим органом зазначеного акту є прийняття податкового повідомлення-рішення, яке може бути оскаржено в судовому порядку. Аналогічно, рішення про результати розгляду скарг не є рішеннями суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України. Отже, ні акт перевірки, ні рішення про результати розгляду скарг не породжують правовідносин, що можуть бути предметом спору, оскільки наслідком прийняття податковим органом акту перевірки та рішення про результати розгляду первинної скарги є прийняття податкового повідомлення-рішення, яке може бути оскаржено в судовому порядку.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позивачем вимог 2-4.

Щодо вимоги позивача про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 16.04.2015 № 0008561701, № 0008591701, № 0008571701, № 0008621701 (вимога про сплату боргу), від 17.06.2015 № 0015101701, від 11.09.2015 № 0020011701, суд зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.56. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (підпункт 14.1.27. пункту 14.1. статті 14 Кодексу).

Відповідно до пункту 44.1., пункту 44.2. статті 44 Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до пункту 135.1. статті 135 Кодексу, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає, зокрема, дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу (підпункт 135.4.1. пункту 135.4.1. статті 135 Кодексу).

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 135.2. статті 135 Кодексу).

Згідно з пунктом 138.1. статті 138 Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають, крім іншого, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1. статті 138 Кодексу).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2. статті 138 Кодексу).

За приписами підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 164.1. статті 64 Кодексу, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу (підпункт 164.1.3. пункту 164.1. статті 164 Кодексу).

Відповідно до підпункту 162.1.1. пункту 162.1. статті 162 Кодексу, платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу (пункт 177.1. статті 177 Кодексу).

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (пункт 177.2. статті 177 Кодексу).

Відповідно до пункту 177.3. статті 177 Кодексу, для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (пункт 177.4. статті 177 Кодексу).

Відповідно до пункту 185.1. статті 185 Кодексу, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з, окрім іншого, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами пункту 198.6. статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях (пункт 199.1. статті 199 Кодексу).

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1. статті 200 Кодексу).

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2. статті 200 Кодексу).

Як встановлено відповідачем та не заперечується позивачем з 01.01.2013 по 31.12.2014 він перебував на загальній системі оподаткування, обліку та звітності, був зареєстрований платником ПДВ, здійснював роздрібну торгівлю алкогольними напоями, тютюновими виробами та продуктами харчування за готівкові кошти з використанням РРО.

Перевіркою було встановлено заниження позивачем валового доходу та завищення валових витрат, які не підтверджені документально, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та, відповідно, зобов'язання по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Також, перевіркою встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Згідно пояснень позивача адресованих відповідачу, які містяться в матеріалах справи, за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, ним у книги обліку доходів та витрат відображались накладні по придбанню товарів, суми ПДВ включені до декларацій по ПДВ у періодах їх отримання. Витрати внесені у книгу обліку доходів та витрат - це собівартість реалізованого товару. Взаємовідносини між ФОП ОСОБА_1 та постачальниками здійснювались на підставі договорів поставки. Товар завозився транспортом постачальників товару.

В той же час, позивачем в якості доказів та обґрунтування своєї позиції подано лише копію книги обліку доходів та витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність на 2013/2014 роки. Будь-яких інших первинних документів (первинних документів, які б підтверджували понесені витрати та отримані доходи, дані про які занесені до книги, у тому числі договори, накладні), які б дали змогу спростувати встановлені перевіркою порушення позивачем суду не подані.

Крім того, перевіркою також встановлено порушення позивачем здійснення розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу.

Відповідно до пункту 2.6. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

В той же час, позивачем в якості доказів подано лише копії книг обліку розрахункових операцій. Фіскальних звітних чеків до книг суду не подано, що унеможливлює співставити дані з них для спростування доводів відповідача щодо несвоєчасного оприбуткування готівки в касі.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинство України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Згідно з частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинство України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

За таких обставин, суд дійшов висновку про правомірність спірних податкових повідомлень-рішень відповідача та, відповідно, про відсутність правових підстав для їх скасування.

Приймаючий до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий Суддя Р.О. Арсірій

Судді О.П. Огурцов

В.А. Кузьменко