Ухвала суду № 63101209, 17.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Оксюта Т.Г.

№ 22-ц/796/14124/2016 Доповідач - Борисова О.В.

справа № 760/12835/16-ц

м. Київ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Панченка М.М.

при секретарі: Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання права користування житловим приміщенням,-

В С Т А Н О В И Л А:

В липні 2016 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3О та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом про визнання права користування житловим приміщенням, в якому просили визнати за ними право користування житловим будинком АДРЕСА_1.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 27.09.2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції представник позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4- ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 право користування житловим будинком АДРЕСА_1.

Зазначав про те, що ОСОБА_6 не є власником житлового будинку в якому проживають позивачі, оскільки її право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 не зареєстроване згідно з вимогами ст.334 ЦК України.

Посилається на те, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.08.2001 року посвідченого державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_8, ОСОБА_6 успадкувала після померлого батька ОСОБА_9 4/9 частини жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, що знаходяться в АДРЕСА_1. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 31.05.2008 року посвідченого державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_8, ОСОБА_6 успадкувала після померлої матері ОСОБА_10 2/9 частини жилого будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1.

Так, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що адреси: будинок АДРЕСА_1 та будинок АДРЕСА_1 є тотожній адресі в якій проживають та зареєстровані позивачі, а саме будинку АДРЕСА_1.

Позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_1 та представник позивачів ОСОБА_7 доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили її відхилити та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовусуд першої інстанції виходив з того, що позивачі не є членами сім'ї нового власника спірного будинку відповідача ОСОБА_6 і при цьому, остання не надавала згоди позивачам на користування спірним будинком, а тому суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права користування житловим приміщенням.

Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом належить 4/9 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1, що належали її померлому батькові ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право на особисту власність і на домоволодіння виданого Залізничною райдержадміністрацією м. Києва 03.03.1995 року та зареєстрованого в БТІ м. Києва 04.05.1995 року за № 39087.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати відповідача ОСОБА_10

Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за заповітом ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_10 отримала у спадок 2/9 частини жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, що належали її померлій матері на підставі свідоцтва про право на спадщину, посвідченого Дев'ятою Київською державною нотаріальною конторою 17.08.2001 року Р № 4-3875, зареєстрованого в КМБТІ 17.09.2001 року за № 39087.

Позивач ОСОБА_1, є братом відповідача.

Позивачі звертаючись до суду з даним позовом посилались на те, що ОСОБА_1 з самого народження проживав у будинку АДРЕСА_1. Вказаний будинок належав його батькам ОСОБА_9 та ОСОБА_10

24.11.1981 року ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою свого проживання, а саме у будинку АДРЕСА_1.

28.02.1987 року ОСОБА_1 одружився із ОСОБА_2 і за згодою батьків почали разом проживати у будинку АДРЕСА_1.

За домовленістю із батьками ОСОБА_1 з дружиною зайняли житлову кімнату 21,3 кв. м, в якій він проживав і раніше, та користувалися верандою 15,8 кв. м.

05.05.1987 року ОСОБА_2 за згодою батьків чоловіка зареєструвалася у будинку АДРЕСА_1.

Також, крім приміщень батьки позивача ОСОБА_1 виділили подружжю частину земельної ділянки для задоволення власних потреб у вирощуванні овочів та фруктів. Приблизна частина земельної ділянки якою користуються позивачі складає 0,4 га.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у подружжя народився син ОСОБА_3 та 13.04.2005 року він був зареєстрований в будинку АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя ОСОБА_3 народився другий син ОСОБА_4, який також був зареєстрований за адресою проживання своїх батьків, а саме: в будинку АДРЕСА_1.

Позивачі проживали у житловій кімнаті 21,3 кв.м, в будинку АДРЕСА_1 у будинку де також мешкали батьки позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Вказували на те, що вчасно сплачували за електроенергію, за газопостачання, підтримували в належному стані кімнати будинку, якими користувалися.

Також, ОСОБА_1 укладалися договори із ПАТ «Київенерго», ПАТ «Київгаз». ОСОБА_1 поліпшував умови проживання своєї родини. Іншого житла позивачі не мають.

Як вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20.11.2014 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та виселення без надання іншого жилого приміщення задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_6 у користуванні житловим будинком, усіма надвірними будівлями та спорудами, земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1.

Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 судовий збір в розмірі 243,60 грн.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 09.07.2015 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_11 задоволено частково.

Змінено в частині обґрунтування рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20.11.2014 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та виселення без надання іншого житла. В решті рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2015 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 09.07.2015 року залишено без змін.

Не погоджуючись з ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись із заявою про перегляд Верховним Судом України вказаної ухвали.

Ухвалою Верховного Суду України від 21.03.2016 року у допуску справи за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та виселення без надання іншого жилого приміщення до провадження Верховного Суду України відмовлено.

Вказаними рішеннями судів встановлено, що право користування житловим приміщенням у відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 виникло на підставі того, що вони були вселені у спірний будинок та на відповідній правовій основі користувалися цим будинком, як члени сім'ї власників вказаного будинку - ОСОБА_12 та ОСОБА_10, які померли відповідно у 1998 році та в 2001 році, заповівши вказаний будинок своїй доньці ОСОБА_6

У зв'язку зі зміною власника будинку право ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на проживання в ньому, як членів сім'ї попереднього власника припинилось.

Матеріали справи не містять доказів про те, що між позивачами та відповідачем ОСОБА_6була домовленість про проживання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у спірному будинку після переходу права власності на нього до ОСОБА_6 і що остання надавала на це згоду.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Частиною 1 ст.383 ЦК України визначено, що власник житлового будинку, квартири має право користуватися помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Статтею 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно з ч.1 ст.156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим будинком нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Виходячи із зазначених правових норм, вбачається, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати за наявності права власності на цей будинок у особи, членами сім'ї якої вони є, а з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Зазначене свідчить, що право користування будинком є похідним від права власності, а тому при зміні власника житлового будинку члени сім'ї попереднього власника будинку повинні отримати певний дозвіл у нового власника на право користування цим житлом.

Таким чином ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є членами сім'ї нового власника спірного будинку відповідача ОСОБА_6 і при цьому, остання не надавала своєї згоди позивачам на користування належної їй частини будинку.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права користування жилим приміщенням.

Доводи апеляційної скарги щодо незгоди позивачів з рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 03.06.2003 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6, Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на частину будинку та за зустрічним позовом ОСОБА_6. ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3о., ОСОБА_4 про виселення, усунення перешкод у здійсненні права власності на частину будинку та стягнення моральної шкоди, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20.11.2014 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та виселення без надання іншого жилого приміщення та рішенням Апеляційного суду м. Києва від 09.07.2015 року колегія суддів не приймає до уваги оскільки, згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Крім того, згідно з ч.1 ст.223 ЦПК України після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їхні правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Посилання апелянтів на те, що в рішенні суду зазначено про те, що ОСОБА_6 є власником всього житлового будинку, надвірних будівель та споруд, а також земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді першої інстанції, отримали належну оцінку і висновків суду не спростовують

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам процесуального права, внаслідок чого підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 313, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: