Постанова № 63099986, 01.12.2016, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/10481/16-а

Провадження № 2-а/750/1066/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2016 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі судді Коверзнева В.О.,

з участю секретаря судового засідання - Мачачі І. П.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

позивач звернулася до суду з адміністративним позовом і просить визнати дії відповідача щодо відмови провести перерахунок пенсії у розмірі 90% від місячного заробітку згідно довідки прокуратури Чернігівської області від 02.02.2016 № 18-24 без обмеження її максимального розміру, починаючи з 01.03.2016; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії за вислугу років у відповідності до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 90 % від місячного заробітку, згідно довідки прокуратури Чернігівської області від 02.02.2016 № 18-24 без обмеження її максимального розміру, починаючи з 01.03.2016, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до оплати суми пенсії.

У судове засідання сторони не з'явилися, при цьому надіслали заяви про розгляд справи за їхньої відсутності.

Судом встановлено такі факти і відповідні їм правовідносини.

Позивач перебуває на обліку відповідача та отримує пенсію за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 90% середньої заробітної плати.

Постановою Чернігівського районного суду від 19.05.2016, яка набрала законної сили 16.06.2016 зобов'язано відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу за вислугу років у відповідності до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 90 % від місячного заробітку згідно довідки прокуратури Чернігівської області від 02.02.2016 № 18-24, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії починаючи з 01.03.2016.

Втім, відповідач відмовив позивачу в здійсненні перерахунку пенсії згідно рішення Чернігівського районного суду від 19.05.2016, у зв'язку з тим, що розмір пенсії зменшиться від розміру пенсії, яку вона отримує на даний час, оскільки попередній перерахунок пенсії було здійснено відповідно до постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 13.05.2016 у розмірі 90% від місячного заробітку без обмеження її максимального розміру.

З мотивами такої відмови суд погодитись не може, виходячи з наступного.

Так, Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VІ від 08 липня 2011 року, (який набрав чинності 01.10.2011) до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» внесено нову норму, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Цим же Законом зменшено максимальний розмір при призначенні пенсії до 80 відсотків місячного заробітку.

Разом з тим, підстави та порядок перерахунку пенсій прокурорам регулюють частини 12, 17 ст. 50-1 Закону № 1789, положення яких щодо перерахунку пенсії у зв'язку з прийняттям Закону № 3668-VІ змін не зазнали.

Таким чином, внесені зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», щодо обмеження виплат призначених пенсій та розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм проведення перерахунку пенсії за вислугу років прокурорам, є ч.ч. 12, 17 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, яка діяла на час призначення пенсії.

Згідно з п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.

Із цього приводу Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (правові позиції Конституційного Суду України викладено у рішеннях:від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рпЇ2011).

Конституційний Суд України у рішенні №9-рп/2009 від 28.04.2009, вказуючи на недопустимість звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод, що об'єктивно призведе до погіршення становища особи в суспільстві через їх обмеження, зробив концептуальне застереження органам державної влади про те, що невиконання державою своїх зобов'язань призводить до порушення принципів правової держави, ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави (абзац п'ятий пункту 5 мотивувальної частини).

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, пункт 72, від 19 червня 2012 року).

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine) від 26.09.2014 року, за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.

Тобто, бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням.

Згідно зі ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Рівність усіх перед законом відповідно до ст..24 Конституції України, впливає на регулювання всіх суспільних відносин. Дотримання цього принципу означає, зокрема, й безпідставну заборону без розумного виправдання запроваджувати різницю в правах осіб, які належать до однієї й тієї самої категорії (заборону відмінного поводження з особами, які знаходяться в однакових чи споріднених ситуаціях).

Рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено в міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статті 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 14), Протоколі №12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 1), ратифікованих Україною, та в Загальній декларації прав людини 1948 року (статті 1, 2, 7).

Водночас, всупереч статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує рівність у здійсненні основних свобод, позивачу відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії без обмеження її максимального розміру, водночас, згідно практики судів, перерахунок такої ж пенсії здійснюється іншим особам, які перебувають в однаковому з позивачем положенні без застосування обмеження граничного максимального розміру.

Таким чином, має місце вочевидь наявне запровадження дискримінації відносно позивача при здійсненні нею права на мирне володіння майном та отримання належної пенсії.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблеми, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист та неприпустимість обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень і сформулював правову позицію, згідно якої Конституція України та Закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави (Рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначена за спеціальними законами, у тому числі і Законом України «Про прокуратуру».

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст. 22 та 64 Конституції України право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України (у тому числі і Законом України «Про прокуратуру») є таким, що не підлягає звуженню та обмеженню.

Також у Рішенні Конституційного Суду України № 5-рп/2002 зазначено, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державною права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.

На момент призначення пенсії позивачу (08.09.2011) чинною була норма Закону України «Про прокуратуру», а саме ст. 50-1, яка надавала право на перерахунок пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників і обмеження граничним розміром пенсії не було установлено ні Законом України «Про прокуратуру», ні іншим чинним на той час пенсійним законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Конституція України має вищу юридичну силу, а закони й інші нормативно-правові акти відповідати їй.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 13.05.1997 №1-зп зазначив, що стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення зазначеного принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян упевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (абзаци перший і другий пункту 5 мотивувальної частини вказаного рішення).

Суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає у тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності тільки за умови, якщо вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи (абзац другий пункту 2 рішення Конституційного Суду України №6-рп/2000 КСУ від 19.04.2000). Мета принципу незворотності - блокувати ущемлення прав і свобод людини з боку держави. Надання зворотної сили законам суперечить духу правової держави.

Відповідно до роз'яснень, наведених у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акта прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі, коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року N 8-рп/99, від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004).

Згідно статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Зокрема, Європейський Суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через принцип юридичної визначеності, згідно якого остаточне рішення суду у справі не може піддаватися сумніву, навіть у разі зміни законодавства (п. 51, 52 рішення у справі «Рябих проти Росії» від 24 липня 2003 pоку). Крім цього, відповідно до роз'яснення Верховного Суду України № 1-5/400 від 14 липня 2006 року, наданого на підставі листа Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у справі «Качко проти України», реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як причину невиконання своїх зобов'язань, судами не повинні прийматися до уваги.

Право на перерахунок пенсії позивач набула у вересні 2011 році і, на думку суду, з огляду на принцип верховенства права, яким має керуватися суд при ухваленні судового рішення, це право є непорушним.

Враховуючи викладене, суд визнає, що діями відповідача безпосередньо порушено право позивача на соціальний захист, гарантоване статтями 22, 46, 58 Конституції України, статтею 14, статтею 1 Першого протоколу Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» обмеження якого неможливе, враховуючи положення норм вище проаналізованого чинного законодавства.

З огляду на вищевикладене суд вважає, що дії відповідача щодо відмови здійснити позивачу перерахунок пенсії, є протиправними.

Керуючись статтями 158 - 163, 183-2, 186, 256 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

адміністративний позов задовольнити.

Зобов'язати Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 за вислугу років у відповідності до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у редакції Закону № 1789-XII від 05.11.1991 у розмірі 90 % місячного заробітку згідно довідки прокуратури Чернігівської області №18-24 від 02.02.2016 без обмеження її максимального розміру починаючи з 01.03.2016, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до оплати суми пенсії.

Стягнути з Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) грн. 20 коп., за рахунок відповідних бюджетних асигнувань.

Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня її проголошення в порядку, встановленому статтею 186 КАС України.

Суддя В.О. Коверзнев