Рішення № 63099464, 29.11.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №585/3292/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/1916/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 44

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Левченко Т. А. , Собини О. І.

з участю секретаря судового засідання Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 жовтня 2016 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, виселення та зняття з реєстрації, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 жовтня 2016 року частково задоволено позов ОСОБА_4.

Визнано ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житлом, а саме: житловим будинком з надвірними будівлями по вул. Харченка, 25-«А» в м. Ромни, Сумської області та позбавлено ОСОБА_3 права користування жилим приміщенням за вищевказаною адресою.

Виселено ОСОБА_3 з житлового будинку з надвірними будівлями по вул. Харченка, 25-«А» в м. Ромни, Сумської області без надання іншого жилого приміщення.

Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп.

Вказане рішення суду в частині задоволення позовних вимог відповідач оскаржила в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення суду в зазначеній частині скасувати.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що позивач в силу положень ст.795 ЦК України зобовязаний був передати їй в найм житловий будинок разом з надвірними будівлями за актом приймання-передачі, а оскільки цього зроблено не було, тому, як вважає відповідачка, фактично спірний житловий будинок не був звільнений позивачем і їй в найм у встановленому законом порядку не передавався, у звязку з чим відсутні підстави як для визнання її втратившою права користування тим будинком, так і для виселення з нього.

Крім того, відповідачка посилається на те, що не була належним чином повідомлена про розгляд даної справи судом першої інстанції, що позбавило її можливості подати заперечення для спростування вимог позову та зустрічний позов.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_5 про задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони з 26 вересня 1981 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який був розірваний 23 травня 2008 року, що вбачається з відповідного свідоцтва (а.с.58, 59).

Відповідно до договору дарування від 16 лютого 1996 року позивачу ОСОБА_4 на праві приватної власності належить житловий будинок з надвірними будівлями по вул. Харченка, 25 «А» в м. Ромни, Сумської області (а.с.15-16).

Згідно довідок виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області від 26 липня 2016 року за № 1153 та Роменського міськрайонного відділу управління Державної міграційної служби України в Сумській області від 27 серпня 2015 року за № 28/3640 відповідачка ОСОБА_3 та позивач ОСОБА_4 значаться зареєстрованими в цьому будинку з 07 листопада 2001 року (а.с.51, 52).

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 14 травня 2013 року, визнано укладеним з 11 травня 2012 року договір найму житлового будинку з надвірними будівлями за № 1 від 12 квітня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та внесено зміни до п.10.1 цього договору в такій редакції: «Цей договір набуває юридичної сили з 28 березня 2013 року і діє до 12 квітня 2016 року. Не пізніше ніж за три місяці до спливу строку договору наймодавець пропонує наймачу укласти договір на таких самих або інших умовах» (а.с.5-6, 7-8).

Відповідно до п.п.2.1, 2.2 укладеного між сторонами договору найму житлового будинку разом з надвірними будівлями від 12 квітня 2012 року за № 1 розмір щомісячної плати за користування майном встановлюється у розмірі 1000 грн. 00 коп.

Плата вноситься наймачем по 1000 грн. у готівковій формі щомісячно до 20 числа наступного місяця шляхом перерахування грошових коштів на ім'я ОСОБА_4, через банківську установу або пошту.

Крім того, згідно п.2.5 цього договору наймач самостійно сплачує за комунальні послуги, послуги телефонного звязку і кабельного телебачення підприємствам, які надають такі послуги, за затвердженими в установленому порядку тарифами на підставі укладених з ними договорів (а.с.12-14).

Однак, відповідачка зобовязання за договором найму житлового будинку разом з надвірними будівлями стосовно оплати за проживання належним чином не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість, яка була стягнута з неї на користь позивача відповідно до рішень Роменського міськрайонного суду Сумської області від 14 травня 2015 року в сумі 21129,03 грн. та від 04 серпня 2015 року в сумі 4000 грн., відповідно (а.с.28-30, 31-33).

Крім того, факт наявності непогашеної заборгованості відповідачки за проживання у спірному житловому будинку підтверджується довідками Роменського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області від 14 липня 2016 року за № 8660-9 та № 8659-13 (а.с.56, 57).

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка постійно порушувала умови укладеного з позивачем договору найму житлового приміщення і не платила за проживання, на неодноразові вимоги позивача про розірвання договору найму житла та виселення з будинку ніяким чином не реагувала, а також приймаючи до уваги обставини того, що строк договору найму житла закінчився, його дію сторони не продовжили, але відповідачка і надалі там проживає, тому дійшов висновку про виселення відповідачки зі спірного жилого будинку без надання їй іншого жилого приміщення та визнав її такою, що втратила право користування цим жилим приміщенням, а також позбавив її права користування цим житлом.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.820 ЦК України розмір плати за користування житлом встановлюється у договорі найму житла.

Наймач вносить плату за користування житлом у строк, встановлений договором найму житла.

Якщо строк внесення плати за користування житлом не встановлений договором, наймач вносить її щомісяця.

Вимогами ч.3 ст.815 ЦК України передбачено, що наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов'язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.

За положеннями ч.1 ст.821 ЦК України договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п'ять років.

Як передбачено ч.1 ст.822 ЦК України, у разі спливу строку договору найму житла наймач має переважне право на укладення договору найму житла на новий строк.

Не пізніше ніж за три місяці до спливу строку договору найму житла наймодавець може запропонувати наймачеві укласти договір на таких самих або інших умовах чи попередити наймача про відмову від укладення договору на новий строк. Якщо наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк.

Виходячи з вимог ч.1 ст.168 Житлового кодексу України (далі ЖК України), укладений на визначений строк договір найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, припиняється після закінчення цього строку, і його може бути продовжено лише за угодою між наймачем і наймодавцем.

У ст.169 ЖК України йдеться про те, що у разі припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач і особи, які проживають з ним, зобовязані звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Отже, з аналізу ч.1 ст.168 ЖК України та ч.1 ст.822 ЦК України вбачається, що договір, укладений на визначений строк, припиняється після закінчення цього строку, але не пізніше ніж за три місяці до спливу строку договору найму житла наймодавець може запропонувати наймачеві укласти договір на таких самих або інших умовах чи попередити наймача про відмову від укладення договору на новий строк.

Тобто, у випадку отримання попередження про відмову від пролонгації договору найму і закінчення строку його дії наймач, вона ж відповідач у даній справі, відповідно до п.4.5 договору найму житла повинна була звільнити житло протягом семи календарних днів з дня припинення договору.

Якщо наймач відмовляється звільнити жиле приміщення, належне громадянинові на праві приватної власності, тоді відповідно до вимог ст.169 ЖК України він має бути виселений в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Також у ч.1 ст.822 ЦК України йдеться про те, що у випадку, якщо наймодавець не попередив наймача про відмову від укладення договору на новий строк, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач вважає розірваним договір найму житла з відповідачкою в односторонньому порядку, тобто без рішення суду, лише за його заявами, як наймодавця, тому у заявах від 22 квітня 2015 року, від 01 вересня 2015 року та від 16 лютого 2016 року він пропонував відповідачці виселитись із займаного нею спірного помешкання, спочатку не пізніше 23 жовтня 2015 року (а.с.47, 48, 49, 50, 51), а потім протягом семи днів від дня отримання заяви (а.с.41-44).

Однак, позивач не довів, а судом не встановлені обставини того, що відповідачка отримала його попередження про те, що він відмовляється від укладення з нею договору найму житла на новий строк, враховуючи і те, що останню заяву позивача від 16 лютого 2016 року отримала не сама відповідачка, а її представник, що підтверджується його підписом. До того ж, пропозиція виселитись була запропонована відповідачці не за три місяці до спливу строку договору найму житла (12 квітня 2016 року), як про це зазначено в ч.1 ст.822 ЦК України, а за 1 місяць і 19 днів (22 лютого 2016 року).

Таким чином, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про виселення відповідачки зі спірного житлового будинку без надання іншого жилого приміщення, так як підстави для цього відсутні.

Також помилковим є посилання позивача на те, що спірний договір найму житла є розірваним за його заявами, як наймодавця, так як відповідачка постійно не проводить оплату за проживання, у звязку з чим вона підлягає виселенню без надання іншого житла, оскільки таке посилання суперечить вимогам ст.ст.825, 826 ЦК України та ст.168 ЖК України.

Що стосується рішення суду про визнання відповідачки такою, що втратила право користування житлом та про позбавлення її такого права, то воно не ґрунтується на вимогах закону та встановлених обставинах справи.

Зокрема, позивач не вказав про підстави для задоволення позову в зазначеній частині, а відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України член сімї власника житла (тобто і колишній також) втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сімї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Однак, обставини щодо цього судом першої інстанції не встановлені, на них позивач не посилався.

Отже, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм закону, у звязку з чим рішення суду підлягає скасуванню, підлягають задоволенню.

В той же час, доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідачки про час і місце розгляду даної справи судом першої інстанції спростовуються матеріалами справи.

Щодо посилання в апеляційній скарзі на недотримання позивачем процедури передачі відповідачці в найм спірного нерухомого майна, зокрема, за актом приймання-передачі, то воно не заслуговує на увагу колегії суддів, враховуючи, що попередніми судовими рішеннями встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 зареєстрована у вказаному житловому будинку і мешкає у ньому тривалий час, тобто ще до розірвання шлюбу з позивачем і, відповідно, задовго до укладення між ними договору найму житла.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив рішення про часткове задоволення позову і про визнання відповідачки такою, що втратила право користування спірним житловим будинком, про позбавлення її такого права, а також про виселення її зі спірного житла без надання іншого з порушенням норм матеріального і процесуального права, а його висновки в цій частині не відповідають обставинам справи, тому рішення суду в зазначеній частині необхідно скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в зазначеній частині.

Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, встановленому ст.88 ЦПК України.

Оскільки рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог і ухвалено нове, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено, тобто спір вирішено на користь відповідачки, тому рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідачки на користь позивача судового збору в сумі 551 грн. 20 коп. необхідно скасувати і стягнути з позивача в дохід держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 1102 грн. 40 коп., недоплачених ним при подачі позову, виходячи з того, що ним було предявлено три позовні вимоги немайнового характеру (3 * 1378 грн. * 0,4 = 1653,60 грн.), у задоволенні яких відмовлено, однак позивач при подачі позову сплатив лише за одну немайнову вимогу (551,20 грн.), а також необхідно стягнути з позивача на користь відповідачки понесені нею і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в сумі 1212 грн. 64 коп.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2; 309 ч.1 п.1, 3, 4; 314 ч.2; 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 жовтня 2016 року в даній справі в оскаржуваній частині щодо задоволення позовних вимог про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житлом, а саме: житловим будинком з надвірними будівлями по вул. Харченка, 25-«А» в м. Ромни, Сумської області та позбавлення її права користування жилим приміщенням за вищевказаною адресою, а також в частині виселення ОСОБА_3 із вказаного житлового будинку без надання іншого жилого приміщення скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні вказаних позовних вимог.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 жовтня 2016 року в даній справі в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судового збору в сумі 551 грн. 20 коп. скасувати.

Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 1102 грн. 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в сумі 1212 грн. 64 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -