Рішення № 63096131, 30.11.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/4063/16-ц 30.11.2016 30112016 30.11.2016

Провадження №22-ц/784/2400/16

Справа номер 487/4063/16-ц

Провадження номер 22-ц/784/2400/16 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Категорія 54 Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_2

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2016 року м.Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Локтіонової О.В.,

суддів: Довжук Т.С., Колосовського С.Ю.,

із секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

за участю:

позивача ОСОБА_3,

представника позивача ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Заводського районного суду м.Миколаєва

від 28 вересня 2016 року,

ухвалене за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» про скасування наказу про звільнення, зміну дати та формулювання причини звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2016 року ОСОБА_3 предявив до ТОВ «Амальгама Люкс» зазначений позов, який обґрунтовував наступним.

01 квітня 2014 року між сторонами було укладено строковий трудовий договір №ТД-218 строком до 25 грудня 2014 року, який в подальшому було продовжено до 25 грудня 2016 року додатковими угодами від 22 грудня 2014 року та 25 грудня 2015 року.

Позивач вказував, що 23 червня 2016 року ним було подано заяву про звільнення за згодою сторін, яка не була задоволена, а 24 червня заяву про звільнення за власним бажанням, яка також була проігнорована.

ОСОБА_3 зазначав, що 06 липня 2016 року йому було відкрито лікарняний лист у звязку із тимчасовою непрацездатністю, про що ним було повідомлено роботодавця.

Після закінчення лікарняного, дізнавшись, що його не було звільнено за власним бажанням, 11 липня 2016 року позивачем було подано чергову заяву про звільнення за власним бажанням та заяву про надання чергової відпустки, яка була запланована на липень, строком на 14 днів з 12 липня 2016 року з наступним звільненням.

29 липня 2016 року позивачу стало відомо про те, що наказом від 25 липня 2016 року його було звільнено на підставі п.4 ст.40 КЗпП України у звязку із прогулами і того ж дня видано трудову книжку і остаточний розрахунок.

Позивач вказував, що зазначене звільнення є незаконним, оскільки відповідачем було проігноровано його заяви про звільнення за власним бажанням, факт трансформації строкового трудового договору у договір укладений на невизначений строк (ст.39-1 КЗпП України), вимоги ст.9 КЗпП України щодо недійсності умов договорів про працю, які погіршують становище працівників та надання щорічної відпустки згідно з затвердженим графіком відпусток.

Посилаючись на вказані обставини та небажання продовжувати трудові відносини з відповідачем, позивач просив скасувати наказ ТОВ «Амальгама Люкс» №210-к від 25 липня 2016 року про його звільнення на підставі ч.4 ст.40 КЗпП України за прогули без поважних причин; змінити дату його звільнення на дату ухвалення рішення та формулювання причин звільнення на звільнення за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дати незаконного звільнення і до ухвалення судового рішення, а також моральну шкоду в сумі 10000 грн., яка була спричинена душевними стражданнями, яких він зазнав у звязку з протиправною поведінкою відповідача щодо нього.

Заперечуючи проти задоволення позову, ТОВ «Амальгама Люкс» вказувало, що заява позивача про звільнення була відхилена у звязку з необхідністю підтримання технологічного циклу виробництва підприємства та дотримання умов строкового трудового договору. Посилаючись на вказані обставини, відповідач просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3

Рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 28 вересня 2016 року та додатковим рішенням того ж суду від 24 жовтня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що він є безпідставним.

Проте, з зазначеним не можна погодитись з огляду на таке.

Згідно з ст.39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Відповідно до ст.9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 38 вказаного Кодексу передбачає, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Згідно з п.4ч.1 ст.40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Пункти 22, 24постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розяснюють, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4ст.40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40і п.1 ст.41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями147-1, 148, 149 КЗпП Україниправила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до ст.ст.235, 237-1 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 квітня 2014 року між ТОВ «Амальгама Люкс» та ОСОБА_3 було укладено строковий трудовий договір №ТД-218, за яким позивача було прийнято на роботу на підприємство на посаду інженера по механізації та автоматизації виробничих процесів виробничого цеху строком до 25 грудня 2014 року (а.с.37-44).

Пункти 2.15, 5.3 вказаного договору передбачали, що в разі розірвання трудового договору за ініціативою працівника, останній зобовязаний повідомити Товариство про звільнення за два місяці. Трудовий договір може бути розірваний в порядку та на підставах, передбачених законодавством України про працю.

22 грудня 2014 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до вищезазначеного трудового договору, відповідно до якої було змінено строк дії трудового договору до 25 грудня 2015 року (а.с.45).

25 грудня 2015 року між сторонами було укладено додаткову угоду №2 до вказаного трудового договору про зміну строку дії договору до 25 грудня 2016 року (а.с.46).

23 червня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до генерального директора товариства із заявою про звільнення за згодою сторін (а.с.47). Однак згоди керівника на звільнення не отримав.

24 червня 2016 року позивач звернувся із заявою про звільнення за власним бажанням з 05 липня 2016 року (а.с.48). Проте, звільнений не був.

Відповідно до листка непрацездатності з 06 по 11 липня 2016 року позивач був непрацездатним.

У останній день знаходження на лікарняному позивач повторно написав заяву про бажання звільнитися за власним бажанням та заяву про надання йому з 12 липня 2016 року невикористаної у цьому році відпустки, яка згідно з графіком припадала на липень (а.с.52, 54, 59-66).

За власним бажання позивач звільнений не був.

Натомість його звільнили 25 липня 2016 року наказом №210-к за прогули без поважних причин, оскільки він 12 липня 2016 року на роботу не вийшов.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 не відповідає обставинам справи та вимогам законодавства, а тому підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Виходячи з норм ст.39-1 КЗпП України, укладений між сторонами 01 квітня 2014 року трудовий договір став таким, що укладений на невизначений строк, оскільки він неодноразово переукладався. Отже, на нього розповсюджуються норми, що передбачені для вказаних договорів, в тому числі норми ст.38 КЗпП України щодо письмового попередження роботодавця за два тижні про розірвання трудового договору за власним бажанням.

У даному випадку норми п.2.15 вказаного договору щодо попередження за два місяці про таке звільнення не застосовуються, оскільки згідно з ст.9 КЗпП України погіршують становище працівника.

Оскільки позивач 24 червня 2016 року попередив роботодавця про бажання звільнитися за власним бажанням, то 08 липня 2016 року повинен був бути звільненим.

Його тимчасова непрацездатність у даний час жодним чином не впливає на його право бути звільненим, оскільки у період непрацездатності працівник не може бути звільнений тільки з ініціативи роботодавця (ч.3 ст.40 КЗпП України).

Письмової заяви про небажання бути звільненим позивач не подавав.

Натомість, навпаки 11 липня 2016 року повторно підтвердив своє бажання звільнитися.

За таких обставин звільнення ОСОБА_3 25 липня 2016 року за прогули без поважних причин було незаконним.

Приймаючи до уваги, що позивач не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем порушення його прав може бути поновлено шляхом зміни формулювання причини та дати звільнення з пункту 4 статті 40 КЗпП України на частину 1 статті 38 КЗпП України (за власним бажанням); з 12 липня 2016 року на 08 липня 2016 року.

Оскільки зазначена у трудовій книжці позивача причина звільнення на думку колегії суддів перешкоджала його працевлаштуванню, то відповідно до ст.235 КЗпП України він має право на виплату йому відповідачем середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12 липня (дата звільнення) по 30 листопада 2016 року (день ухвалення рішення) у сумі 27 951 грн.00 коп. (сума зазначена без утримання прибуткового податку й інших обовязкових платежів).

Зазначена сума вирахувана на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок) та листа Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 р. №10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» (далі ОСОБА_6 від 20.07.2015 р.).

Відповідно до абз.3,4 п.2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з п.5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (п.8 Порядку).

Заробітна плата позивача у травні та червні 2016 року разом склала 10900 грн.86 коп. Робочих днів у даних місяцях згідно з ОСОБА_6 від 20.07.2015 р. було 39. Таким чином, середньоденний заробіток позивача становить 279 грн.51 коп. (10900 грн.86 коп. : 39 днів). Вимушений прогул склав 100 днів. Середньоденний заробіток помножений на дні вимушеного прогулу складе середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 27 951 грн.00 коп.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 10000 грн., то вони на думку колегії суддів з урахуванням обставин справи, ступеня та глибини моральних страждань позивача, характеру протиправних дій роботодавця, їх тривалості та обсягу завданих страждань підлягають частковому задоволенню на суму 500 грн.

Оскільки рішення районного суду скасоване, то відповідно до ч.5 ст.88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанції у розмірі 4630 грн.08 коп.

Крім того, на користь позивача з відповідача підлягають стягненню витрати на правову допомогу у сумі 500 грн. Колегія суддів вважає обґрунтованою саме таку суму, виходячи з обсягу наданої позивачу правової допомоги.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від 28 вересня 2016 року та додаткове рішення цього суду від 24 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Визнати незаконним та скасувати наказ генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» №210-к від 25 липня 2016 року про звільнення ОСОБА_3 на підставі п.4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Змінити формулювання причини та дату звільнення ОСОБА_3 з посади інженера по механізації і автоматизації виробничих процесів виробничого цеха товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» з пункту 4 статті 40 КЗпП України на ч.1 ст.38 КЗпП України (за власним бажанням), вважаючи його звільненим з 08 липня 2016 року.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 липня 2016 року по 30 листопада 2016 року у сумі 27 951 грн.00 коп. (сума зазначена без утримання прибуткового податку й інших обовязкових платежів).

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 500 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 500 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» на користь держави судовий збір у сумі 4630 грн.08 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: О.В.Локтіонова

Судді: Т.С.Довжук

ОСОБА_7