Рішення № 63093044, 29.11.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/4813/16-ц Головуючий у І інстанції Журавський В. В.Провадження № 22-ц/780/6129/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 31 29.11.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

29 листопада 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого: Сліпченка О.І.,

суддів: Іванової І.В., Гуля В.В.,

за участю секретаря: Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення матеріальної та моральної шкоди,-

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів,-

встановила:

В червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищенаведеним позовом, який обґрунтовував тим, що в 1968 році у віці 6 років йому були завдані тяжкі тілесні ушкодження в трансформаторному пункті, що належить Публічному акціонерному товариству «Київенерго» (надалі ПАТ «Київенерго»), внаслідок чого позивач став непрацездатним інвалідом 2 групи з дитинства (довічно). Рішенням Залізничного районного народного суду м. Києва від 23 вересня 1969 року винним у заподіянні шкоди неповнолітньому ОСОБА_2 визнано відповідача. Цим же рішенням ПАТ «Київенерго» було зобовязано відшкодувати шкоду, повязану з втратою працездатності по досягненню ОСОБА_2 18 років. Після досягнення повноліття ОСОБА_2 у 1988 році отримав кваліфікацію, здобувши вищу освіту. У 2006 році ОСОБА_2 підвищив свою кваліфікацію до рівня державного службовця 7 рангу. У 2000 році позивач був визнаний професійно - непрацездатним інвалідом, відповідно до висновку судово-медичної експертизи №131 від 24 вересня 2000 року та встановлено 100% втрату загальної працездатності в результаті отриманого каліцтва у 1968 році. У 2014 році позивачу було підтверджено 100% втрату загальної працездатності та незмінну 100% втрату професійної працездатності в результаті завданого в дитинстві каліцтва.

Позивач просив стягнути з ПАТ «Київенерго» за період з 01 березня 2015 року по 01 серпня 2016 року шкоду, повязану з втратою працездатності, виходячи з 100% розміру винагороди працівника кваліфікації ОСОБА_2, у розмірі 7 981 гривень заробітної плати на місяць, що становить 135 677 гривень та моральну шкоду, яку оцінив у 100000 грн.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Київенерго» на користь ОСОБА_2 відшкодування шкоди пов'язаної з втратою працездатності у розмірі 7 981 грн. заробітної плати на місяць, за період з 01.03.2015 р. по 01.08.2016 року, що становить 135 677 грн. та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити, частково в сумі 22 682 грн. на відшкодування шкоди повязаної з втратою працездатності. В іншій частині позову відмовити. При цьому посилається на посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливаютьіз встановлених обставин; 4) якаправова нормапідлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише з формальних міркувань.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення у повній мірі не відповідає.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що вимога позивача в частині відшкодування шкоди повязаної з втратою працездатності знайшли повне підтвердження при розгляді справи. В частині відшкодування моральної шкоди - до часткового задоволення.

Колегія суддів повністю погодитись з такими висновками місцевого суду не може виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є інвалідом II групи з дитинства довічно (а.с.6).

Рішенням Залізничного районного народного суду м. Києва від 23 вересня 1969 року за ОСОБА_2 визнано право на відшкодування шкоди, повязаної з втратою працездатності з досягненням 15 років (а.с.7-8).

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 18 червня 2003 року з відповідача на користь позивача. стягнуто суми по відшкодуванню шкоди, повязаної з втратою працездатності у розмірі 6459 гривень (а.с.39-40).

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2015 року з ПАТ «Київнерго» на користь ОСОБА_2 стягнуто суму у звязку з втратою працездатності, виходячи з мінімальної заробітної плати за період з 01 березня 2003 року по 26 лютого 2015 року у розмірі 98 269 гривень 10 копійок (а.с.31-36).

У 1988 році ОСОБА_2 отримав кваліфікацію, здобувши вищу освіту та став кваліфікованим спеціалістом в галузі науки, освіти, суспільствознавства та державотворення, що підтверджується копією диплома Київського ордену Леніна державного університету ім. Т.Г. Шевченка (а.с.9).

06 червня 2006 року ОСОБА_2 був зарахований на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3II. на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» та у звязку з цим ОСОБА_2 присвоєно сьомий ранг державної служби. Вказана обставина підтверджується відповідними записами в трудовій книжці (а.с.41-46).

Зі змісту висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи №6 від 11 квітня 2014 року на підставі заяви ОСОБА_2 складеного спеціалістом Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи експертом вищої кваліфікаційної категорії ОСОБА_4, встановлені наступні обставини щодо визначення відсотку втрати професійної працездатності, виходячи з критеріїв: відсутність правої верхньої кінцівки - 55-60%; різке порушення функцій лівої стопи - 20-25%; помірне порушення функцій правої стопи - 10%; наявність рубців на кінцівках 15%, тобто взагалі не менш 100% (а.с.11-14).

У відповідності до ч.2 ст. 1195 ІДК України у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно з положенням ч. З ст.1199 ЦК України після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов'язаної із зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_2, розпочавши трудову діяльності відповідно до одержаної кваліфікації набув право на збільшення розміру відшкодування шкоди, повязаної із зменшенням його професійної працездатності, внаслідок каліцтва, виходячи із розміру заробітної плати працівників його кваліфікації.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що розмір винагороди працівника кваліфікації позивача складає 7 981 гривень на місяць, а також враховуючи ступінь втрати професійної працездатності 100% та період, за який підлягає стягненню відшкодування - 17 місяців. Виходячи з таких вихідних даних розмір відшкодування шкоди за період з 01 березня 2015 року по 01 серпня 2016 року становить 135 677 гривень (7981* 100%* 17 місяців).

При цьому, колегія суддів критично сприймає доводи апелянта про те, що висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи №6 від 11 квітня 2014 року не є належним та допустимим доказом.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом положень ст. ст. 143, 144 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі, і експертиза призначається ухвалою суду.

Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що представником відповідача не було надано будь - яких доказів, які б спростовували висновок спеціаліста та відповідно останній не звертався з заявою про призначення експертизи.

Враховуючи викладене, а також те, що предметом спору є правовідносини, що мали місце за період з 01 березня 2015 року по 01 серпня 2016 колегія суддів критично відноситься до доводів апеляційної скарги про те, що на момент травми в 1968 році ЦК УРСР не передбачав відшкодування моральної шкоди, і тому в цій частині позову необхідно відмовити.

Разом з тим, колегія судів не погоджується з рішенням суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди з наступних підстав.

Відповідно до положень ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У відповідності до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обовязковому зясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальних збитків та моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зі ст.ст.10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

На думку колегії суддів матеріали справи не містять доказів того, що відповідачами при вищенаведених обставинах заподіяно моральну шкоду, оскільки правова позиція відповідача не дає підставу вважати його дії протиправними, як на це вказував місцевий суд.

До того ж позивачем не надано доказів заподіяння їй моральної шкоди у звязку з діями чи бездіяльністю відповідача, а також на порушення ст.23 ЦК України не зазначено підстав визначення розміру моральної шкоди у сумі 100 000 грн.

У порушення вимог ст.ст.212-214 ЦПК України суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення частково , у розмірі 10000 грн., - вимог про стягнення моральної шкоди.

З урахуванням наведеного рішення суду не може бути залишене в силі та підлягає скасуванню на підставі ст.309 ЦПК України у звязку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права в частині відшкодування моральної шкоди, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволені позову.

Керуючись ст.ст.303,307, 308, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго» - задовільнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2016 року в частині позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення моральної шкоди скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у позові.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: